Суддівська ненаситність на службі Віктора Януковича

172 перегляди
Мустафа Найєм, УП
Вівторок, 14 вересня 2010, 16:28

У стародавньому Єгипті влада в країні лише формально належала фараонам. Справжню ж владу мали зовсім інші люди, приховані від очей простого народу - жерці. Вони розуміли реальні закони природи і, маніпулюючи ними, підкоряли собі цілі покоління та династії. Будь-які намагання фараонів підкорити собі жерців наштовхувались на жорсткий кастовий спротив.

Минули тисячі років, природа влади та суспільства змінилася. Люди створили собі закони, кодекси, Конституцію, які замінили закони співіснування. З'явились нові жерці - юристи. Але на відміну від стародавнього Єгипту, сучасні жерці не мають влади, а обслуговують її. Тепер реальність непомітно може спотворюватись за волею однієї людини.

Цими днями Україна, можливо, переживає часи найбільшої кардинальної зміни політичної реальності. Скасування політичної реформи 2004 року проходить під пильною увагою провладних юристів - непомітно для рядових українців і без спротиву опозиції, нездатної на адекватну юридичну відповідь.

Днями Банкова наблизилась до своєї мети ще на один крок. З арени фінальної юридичної баталії зникли ще троє суддів Конституційного суду: Анатолій Дідьковський, Ярослава Мачужак та Іван Домбровський.

Всі ці судді були призначені з'їздом суддів ще при минулій владі. Втім є в них і ще одне спільне: всі вони виступали проти змін в регламенті Верховної ради, що дозволяють індивідуальне членство депутатів в коаліції.

З вісімнадцяти суддів КС точку зору Віктора Януковича тоді не підтримали вісім членів суду. І якщо це рішення Конституційного суду взяти за точку відліку, то наразі Банкова зрівняла рахунок - половина - чотири з восьми - неугодних суддів вже знаходяться поза грою.

Втім іронія полягає в тому, що звільнення останніх трьох суддів, а згодом можливо і політичне майбутнє України стало жертвою збігу інтересів Банкової та ненаситності самих суддів.

ТІНЬ ОЛЕКСАНДРА МОРОЗА

Історія питання почалася ще в першій рік каденції Віктора Ющенка. В листопаді 2005 року з'їзд суддів України призначив за своєю квотою п'ятеро суддів Конституційного суду: Анатолія Дідьковського, Ярославу Мачужака, Івана Домбровського, Василя Бринцева та В'ячеслава Джуня. Тоді ж за квотою голови держави був призначений Дмитро Лилак.

Четверо з нових членів КС - Дідьковський, Домбровський, Лилак та Мачужак - до призначення працювали у Верховному суді. Василь Бринцев до того працював суддею Апеляційного суду Харківської області, а В'ячеслава Джуня перевели до КС з Вищого господарського суду.

Залишаючи попереднє місце роботи вищезазначені судді подали відповідні заяви з різними формулюваннями.

Четверо з шести суддів - Дідьковський, Мачужак, Домбровський та Бринцев, переходячи до роботи в КС, подали заяви про відставку. Інші двоє - Лилак та Джунь - написали заяви про звільнення за власним бажанням.

Остаточна доля суддів та їх призначення суддями КС вирішувалось в залі засідань Верховної ради.

Під час розгляду кандидатур нових членів КС за наполяганням тодішнього голови Верховної ради Олександра Мороза постанова про призначення суддів була ухвалена з іншим формулюванням - звільнення з попередніх місць роботи: не через відставку або за власним бажанням, а "у зв'язку з обранням суддями Конституційного суду".

Слід зазначити, що Конституція визначає вичерпний перелік підстав для звільнення судді. І в цьому переліку формулювання "звільнення у зв'язку з призначенням суддею Конституційного суду" не передбачено. Сам того не розуміючи, Олександр Мороз власноруч поклав першу міну уповільненої дії під політичну доктрину свого життя - політичну реформу.

СУДДІВСЬКІ МІЛЬЙОНИ

Обрання суддею Конституційного суду вважається вершиною суддівської кар'єри. І, здавалось би, самим суддям мало б бути все одно, з яким саме формулюванням їх звільняли з попередніх місць роботи.

Але останні чотири роки всі вищезазначені судді намагалися змінити причину свого звільнення формально - вимагаючи дотримання норм Конституції. І було б ідеально, якби їх мотивом дійсно була рафінована вірність основам права.

 Втім є нюанс, який викликає серйозні сумніви в цьому.

Справа втому, що згідно із законом "Про статус суддів", в разі виходу судді у відставку йому "виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку".

При цьому в законі зазначається, що право на статус "судді у відставці" мають лише ті, хто має не менш ніж 20-річний суддівський стаж роботи.

При цьому, мінімальна вихідна допомога судді, що подав у відставку, складає двадцятикратний розмір місячної заробітної плати на останньому місці роботи.

Вочевидь, суддям-позивачам цього було замало. Справа в тому, що всі вищезазначені судді, подаючи у відставку, продовжили працювати у суддівській системі - суддями Конституційного суду. І отримували право на повторну допомогу - після майбутньої відставки з КС.

Щоб зрозуміти, про які суми йде мова достатньо порахувати, що при середній заробітній платі судді Верховного суду (без врахування додаткових виплат) від 25 до 40 тисяч гривень, мінімальна допомога при відставці становить 500-800 тисяч гривень. З огляду на те, що заробітна плата суддів КС значно більша, повторна допомога при відставці з Конституційного суду склала б ще більшу суму.

ЇХ ПОПЕРЕДЖАЛИ

Відстоюючи основи Конституції, вже через два місяці після призначення членами КС всі шестеро суддів звернулись до Верховного суду с вимогою змінити формулювання їх відставки у постанові Верховної ради.

 
Замість звільнений "у зв'язку з призначенням суддею Конституційного суду" четверо працівників Феміди - Дідьковський, Мачужак, Домбровський, Бринцев - вимагали внести в їхні трудові книжки запис "у зв'язку з поданням заяви про відставку", а інші двоє - Джунь та Лилак - "у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням".

Верховний суд розглядав позов суддів КС майже три роки. Врешті решт в листопаді 2009 року суд ухвалив остаточне рішення і зобов'язав Верховну раду переглянути свою постанову і привести її у відповідність до Основного закону.

 
Але в цьому рішенні також була прихована міна. В пояснювальній частині постанови вказувалося, що "статус судді та судді у відставці мають правові відмінності між собою". А саме: "суддя, який реалізував своє право на відставку, не може відправляти судочинство в судах України, зокрема у Конституційному суді України".
 
Фактично суд прямим текстом натякав чотирьом з шести суддів - Дідьковському, Мачужак, Домбровському та Бринцеву, що в разі внесення зміни у формулювання причини їх звільнення вони автоматично втрачають посади суддів Конституційного суду. Раціонально пояснити, чому найдосвідченіші юристи не розгледіли загрозу своїм посадам у постанові Верховного суду, неможливо.

27 січня 2010 року - в період між першим та другим туром президентських виборів, коли фаворит перегонів вже майже був визначений - п'ятеро з шести членів КС, призначених з'їздом суддів, написали Володимиру Литвину фатальний лист з проханням все ж таки змінити формулювання підстав їх звільнення з попереднього місця роботи.

 
Слід підкреслити: з п'яти суддів, що підписали листа до Володимира Литвина, лише троє - Анатолій Дідьковський, Іван Домбровський та Ярослава Мачужак вимагали відправити їх у відставку. Інші двоє - Лилак та Джунь передбачливо наполягали лише на звільненні за власним бажанням.

Тим самим - свідомо або несвідомо - ці троє суддів Конституційного суду віддали свою долю в руки майбутній парламентській більшості.

Все інше було питанням техніки. В команді Віктора Януковича знайшлись уважні юристи, які помітили прогалину в позиції суддів, що залишились у спадщину від минулої влади. Розробляючи схему їх звільнення, нова команда лише вдало скористалася жадібністю та неуважністю нелояльних суддів Конституційного суду.

20 травня 2010 року Верховна рада ухвалила відповідну постанову і змінила формулювання звільнення суддів. Проект постанови був поставлений на розгляд з голосу і попередньо не був включений до порядку денного.

В сесійній залі документ представляв близький до Андрія Портнова народний депутат БЮТ Валерій Писаренко.

Розгляд постанови виявив всю юридичну неосвіченість та дилетантство представників опозиції, які, видаючи з себе юристів, так і не змогли зрозуміти прихованих наслідків ухвалення документу. Постанова була прийнята 244 голосами.

Подальші події лише підтвердили той факт, що звільнення суддів - одна з ланок відміни Конституційної реформи 2004 року.

29 червня народний депутат Владислав Забарський звернувся до міністра юстиції Олександра Лавриновича з проханням пояснити: чи законно обіймають свої посади троє суддів Конституційного суду, яким змінили підстави звільнення з попередніх місць роботи. Відповідь була передбачувана.

 
Пан Забарський - до речі, той самий народний депутат, який через два тижні разом із своїм однопартійцем Дмитром Шпеновим виступили уповноваженими особами у поданні регіоналів про відміну політреформи.

ПРОРАХУНКИ БАНКОВОЇ

Зараз вже очевидно, що пастка для трьох нелояльних суддів була заздалегідь ретельно продумана.

Але є два моменти, які викликають сумнів у міцності юридичних підстав для звільнення трьох нелояльних суддів Конституційного суду.

Перший стосується самої процедури.

Справа в тому, що при розгляді цього питання в парламенті і у доповіді Валерія Писаренка, і у виступі регіоналів неодноразово лунало, що внесення змін до постанови покликане лише виправити юридичну помилку та відновити права суддів бути звільненими за власними заявами про відставку.

Але! З невідомих причин виправлення торкнулося не всіх суддів. Виявилось, що з шести членів КС, які раніше подавалися до Верховного суду, доленосний лист до голови Верховної ради не підписав лише один - Василь Бринцев. Більше того, дочекавшись кінця президентських виборів, він направив до Верховної ради листа про відмову від своїх вимог. Врешті решт цей лист зберіг Бринцеву посаду.

 
Але тоді виникає питання - чим керувалась більшість, голосуючи за постанову: законом та Конституцією чи бажанням того або іншого судді? І, головне: чи могли інші троє суддів також уникнути звільнення з Конституційного суду, якби вчасно відмовились від своїх вимог? Видається що так. Але їх ніхто про це не попередив.

Друга прогалина у стратегії Банкової лежить в суто юридичній площині.

За логікою юристів адміністрації президента та міністра юстиції всі троє нелояльних суддів були звільнені у зв'язку з тим, що, набувши статус "судді у відставці", вони не мають права справляти правосуддя в судах України.

Іншими словами, жерці Банкової кажуть: Анатолій Дідьковський, Ярослава Мачужак та Іван Домбровський більше не є суддями в повноцінному розумінні цього терміну, тому не мають права займати посади суддів Конституційного суду.

Але! Закон чітко визначає вимоги до судді Конституційного суду. Згідно із статтею 16 закону "Про Конституційний суд":

"Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не менше десяти років, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом останніх двадцяти років".

Як видно, в законі жодним чином не визначено, що членом Конституційного суду має бути саме суддя. Іншими словами, всі троє звільнених суддів на законних підставах могли продовжувати працювати суддями Конституційного суду, навіть якщо б їх взагалі позбавили статусу суддів.

Навіть в нинішньому складі КС є члени, далекі від суддівської діяльності. Голова Конституційного суду Анатолій Головін жодного дня не працював суддею і увійшов до складу КС з посади заступника генерального прокурора. З цієї ж посади суддею КС став і Сергій Винокуров.

Суддя Юрій Баулін - колишній директор харківського Інституту вивчення проблем злочинності. Інший суддя - Володимир Кампо взагалі потрапив до суду, будучи завідувачем кафедри правознавства Київського державного інституту культури.

Але від трьох звільнених суддів всі вони мають одну відмінність: вони прийняли волю Банкової та її юристів-жерців і не чинили спротиву під час розгляду змін до Конституції під час розгляду питання про індивідуальне членство в коаліції. Тепер, нарвавшись на власну ненаситність, звільнені судді можуть бути глядачами доленосної битви за політичну реформу 2004 року. Битви або її імітації.



powered by lun.ua
Формула Майдану
Фруман і Парнас. Чим відомі бізнесмени, які фінансували кампанію Трампа
Зе-марафон очима Заходу: що почули від Зеленського про Трампа, Європу та РФ
Захистити платіжну картку від шахраїв: прості правила, що збережуть ваші гроші
Усі публікації