Це влада чи стихійне лихо?
Нинішня українська влада - це суцільне стихійне лихо, яке все знищує та викривляє на своєму шляху.
Зруйнувавши за останні півроку незалежність судової влади, президентсько-урядово-парламентська більшість відкрила "шлюз" для корупційної лавини.
Як результат, чиновники за серпень-жовтень швидко і "зрозумілою мовою" всім пояснили скільки, кому і за що доведеться платити "в темну". І тепер сотні тисяч людей на вулицях, а найближчий економічний прогноз країни виглядає скоріше песимістично, ніж оптимістично.
На фоні цієї "картини маслом" на порядку дня нові зміни до Конституції, схвалені висновком Конституційного Суду та попередньо проголосовані 305-ма голосами у парламенті.
Про що ж ці зміни? Звісно про вибори.
На заміну нинішнього порядку проведення чергових виборів до парламенту у березні четвертого року його повноважень пропонується проводити такі вибори у жовтні п'ятого року повноважень. Відповідно, чергові вибори президента планується перенести з жовтня на березень.
Що означає така рокіровка? Чи вона допустима?
Нагадаємо, що дата проведення парламентських виборів саме у березневий період в Конституції 1996 року визначалась не випадково, "не зі стелі". Логіка такого визначення обумовлена жорсткою логікою бюджетного процесу та державного управління.
Загальновідомо, що у бюджетному процесі щороку у першому півріччі парламент приймає так звану бюджетну резолюція (схвалює основні напрями бюджетної політики на наступний рік).
Саме на основі цієї бюджетної резолюції уряд і готує на наступний календарний рік проект державного бюджету, який має подаватись на розгляд парламенту до 15 вересня.
Чому до 15 вересня? А тому, що у Верховної Ради має бути щонайменше два місяці для розгляду (в разі необхідності повернення для доопрацювання) і прийняття до кінця листопада цього головного фінансового документу, по якому з 1 січня країна має організовувати своє життя.
Відтак, "березнева" логіка парламентських виборів цілком зрозуміла. А саме. У березні вибори. У квітні-травні починає діяти новий парламент, який одночасно опрацьовує підготовлені урядом до квітня зведені дані про виконання бюджету минулого року, порівнюючи їх з поточними даними, та схвалює проект основних напрямків бюджетної політики на наступний рік.
Окрім того, в разі необхідності парламент вносить поточні зміни до податкового законодавства (які мають бути прийняті до 15 липня).
В цей же період новообраний парламент визначається з урядом (висловлюючи довіру чи недовіру). І це логічно та правильно. Парламент має довіряти уряду, якому доведеться виконувати прийнятий ним державний бюджет. А разом з урядом, довіряти і спроможності місцевих адміністрацій.
В разі ж конституційного закріплення жовтневої дати за черговими парламентськими виборами (про що йдеться у попередньо проголосованому Верховною Радою та схваленому Конституційним Судом конституційному законопроекті №7265), логіка бюджетного процесу та організації державного управління буде перетворюватись у ці виборчі роки у суцільний хаос.
А саме. "Уходящий" склад парламенту, який природно не знає і не може знати (хіба що в ньому будуть суцільні нострадамуси) пріоритети та спрямування майбутнього парламентського складу, буде готувати квітневу бюджетну резолюцію "від ліхтаря".
Так само "від ліхтаря" буде готуватись урядом, а потім прийматись вже у розквіт виборчої кампанії, як правило, підкреслено популістський бюджет.
А обраний у жовтні новий парламент зможе зібратись на своє перше засідання не раніше кінця грудня або середини січня, в той час як країна вже з 1 січня має жити з новим бюджетом, зрозуміло популістським. І далі неминуче щоразу будуть "у пожежному порядку" вноситись зміни до закону про бюджет. І так по колу.
Таким чином, рокіровка за схемою "чергові вибори парламенту на жовтень, а президента на березень" - це не варіантно-альтернативні зміни, це легковажне, непрофесійне, конституційно безграмотне рішення.
Більш ніж очевидна річ. Чергові вибори президента можна проводити у будь-який час (окрім різдвяних канікул та літніх відпусток, що співпадають також з часом збирання врожаю), а чергові вибори парламенту розумні люди проводять лише у березні. А в Україні?
Далі. Конституційним законопроектом №7265 планується встановити строк каденції нинішнього президента - 5 років і два місяці, а парламенту (якщо рахувати від дати виборів 2007 року) - 5 років і один місяць.
Жодна норма ані Конституції в редакції 2004 року, ані Конституції в редакції 1996 року не передбачає можливості довільного збільшення терміну повноважень обраних державних органів ані на день.
Категорично обмежувальна визначеність строків повноважень обраних державних органів - це свята конституційна основа.
Кожному, хто проводить конституційні зміни щодо термінів обрання державних органів влади бажано розуміти і пам'ятати, що строк своїх повноважень (повноважень діючих органів) зменшувати можна, а збільшувати - ніколи і ні за яких обставин.
Довільне, конституційно безпідставне збільшення власних термінів повноважень хоч на один день (в тому числі, шляхом закріплення такої можливості в перехідних положеннях Конституції) - це ніщо інше як форма узурпації влади.
На жаль, вітчизняний "пильний" Конституційний Суд знову і як завжди не помітив у таких змінах очевидне порушення статей 1, 3, 5, 6, 8, 19, 22, 38, 76, 103 Конституції.
Не менш цікавим є і сам висновок Конституційного Суду від 18 листопада 2010 року (№3-в/2010), яким стверджена безумовна конституційність законопроекту №7265.
Відомо всім і кожному, що будь-яке рішення (висновок) суду, в тому числі і Конституційного, має бути обґрунтованим, має містити мотивувальну частину (статті 4, 63, 66 закону про Конституційний Суд). Але у висновку КСУ від 18 листопада мотивувальна частина просто відсутня!!!
Так, висновок про конституційність внесення змін до статті 77 Конституції не містить жодного мотивувального слова.
Висновок про конституційність внесення змін до статті103 Основного Закону так само не містить жодного мотивувального слова.
Обґрунтування щодо доповнення перехідних положень Конституції в редакції 1996 року пунктами 15 і 16 (про проведення чергових виборів до Верховної Ради в останню неділю жовтня 2012 року, а чергових виборів президента - в останню неділю березня 2015 року) виглядає, м'яко кажучи, досить сумнівним.
В цьому так званому обґрунтуванні немає посилання на жодну конституційну норму.
Більше того, посилаючись на своє власне рішення від 10 червня 2009 року (№14-рп/2009), в якому стверджувалось, що "строки проведення виборів є важливим інститутом гарантії реалізації виборчих прав громадян. ... перенесення строків їх проведення з підстав, не передбачених законом, є порушенням цих прав громадян", служителі української конституційної Феміди станом на 18 листопада 2010 року дійшли, як видається, "обґрунтованого", але протилежного висновку.
Висновку про те, що безпідставне збільшення строку повноважень ВРУ на один місяць (а якщо поділяти поширену нині у політичних колах логіку тлумачення статті 77 Основного Закону, то на рік і один місяць; а якщо рахувати правильно, а саме, з дати проведення попередніх чергових парламентських виборів 2006 року, то на два роки і один місяць), а президента - на два місяці цілком відповідає статті 157 Конституції і жодним чином не обмежує права і свободи людини і громадянина.
Суцільні Чудеса!
Згадаймо нещодавні наголоси представників влади відносно необхідності суворого дотримання процедури внесення змін до Конституції, зокрема на прикладі політреформи 2004 року.
То в цьому контексті вже маємо чіткі підстави для майбутньої відміни зазначених конституційних норм (в разі їх схвалення на лютневій сесії Верховної Ради).
Більш ніж очевидно, що у статті159 Конституції йдеться не просто про будь-який висновок Конституційного Суду, а саме про обґрунтований висновок, який обов'язково має містити мотивувальну частину.
Нинішня влада, вибудовуючи свої конституційні пасьянси, вірогідно, сподівається, що з настанням холодів протести підприємців поступово "замерзнуть".
Скоріш за все, ці сподівання марні. Підприємці сьогодні здобули дуже добрий "розігрів" у формі неконтрольованого тиску чиновників та "дев‘ятого валу" корупції.
Але зупинити розгул чиновників і корупцію нині в країні без незалежної (саме незалежної!!!) та сильної судової влади НЕМОЖЛИВО.
Микола Сірий, спеціально для УП
