Які теми будуть популярні завдяки виборам?

3 перегляди
Ігор Дебенко, для УП
Середа, 14 березня 2012, 16:50

Доцільність впровадження російської мови як другої державної; євроінтеграція та вступ до НАТО на противагу Митному союзу та орієнтації на Москву; Голодомор як геноцид української нації, чи всього лише трагедія українського народу; Степан Бандера як національний герой, а чи заклятий ворог...

Ці та низка інших, не менш проблемних питань, в українських реаліях уже давно перетворилися на невід'ємні атрибути практично кожної виборчої кампанії.

Будучи об'єктивно зумовлені комплексом історичних, соціокультурних, етнографічних, світоглядних тощо передумов, такі питання зазвичай штучно підносяться акторами на поверхню суспільно-політичного дискурсу, нагнітаючи й поглиблюючи різного роду соціорозколи.

З єдиним прагненням – звести вибір до обрання з-поміж кількох взаємовиключних альтернатив, якими ж до того доволі вміло маніпулюють.

В умовах відсутності серйозних соціально-економічних досягнень, комплексних, ґрунтовних напрацювань, чіткого та послідовного плану дій, паразитування на так званих "ідеологічних маркерах" стало вже звичним засобом ідентифікації та нарощування рейтингів як для влади, так і для опозиції.

Основними трендами прийдешньої парламентської кампанії для опозиції з великою вірогідністю стануть уже саркастичне "покращення життя вже сьогодні", знущання та розкіш "сім'ї" на тлі тотальної розрухи, злиднів і безробіття, політичне переслідування та вибіркове правосуддя, газова труба та крах євроінтеграції.

Водночас, режим намагатиметься купити виборця крихтами у вигляді "історичних" соціальних ініціатив президента, відстоюванням національних інтересів у питанні перегляду газових домовленостей попередників, псевдоборотьбою з корупцією та черговим "покращенням" уже в 2013 році.

На цьому тлі проблеми національної пам'яті, двомовності, у меншій мірі питання НАТО та Чорноморського флоту відійдуть на дещо інший план. Однак аж ніяк не зникнуть, і надалі слугуючи джерелом мобілізації власного та засобом залучення потенційного електорату.

Власне, дослідження "Динаміка ідеологічних маркерів: лютий 2012", проведене Соціологічною групою "Рейтинг", красномовно засвідчує ставлення суспільства до цілої низки детермінант, винесення на поверхню яких так чи інакше впливатиме на електоральні настрої населення:

 

В той же час, якщо звести одержані результати й подати їх з точки зору підтримки чи заперечення у призмі партійного позиціонування, отримаємо наступні результати:

ЄС

Зона вільної торгівлі

//

Митний Союз

Російська мова

Єдина держава із РФ

НАТО

ЧФРФ

Тристорон-
ній газ. консорціум

Передача ГТС РФ

ОУН-УПА

Голодомор як геноцид

Свобода

82 / 14

83 / 0

0 / 100

0 / 95

51 / 32

0 / 93

0 / 81

0 / 95

96 / 0

98 / 0

Фронт Змін

72 / 19

63 / 18

25 / 70

27 / 67

30 / 58

19 / 69

35 / 46

12 / 92

39 / 45

73 / 16

Батьківщина

72 / 19

62 / 19

27 / 69

29 / 63

33 / 51

18 / 68

37 / 41

12 / 88

42 / 34

81 / 9

Удар

68 / 21

58 / 21

38 / 59

31 / 57

20 / 58

28 / 57

47 / 35

9 / 81

35 / 43

71 / 14

Громадянська позиція

67 / 28

59 / 26

25 / 66

28 / 66

39 / 52

26 / 66

35 / 56

10 / 87

42 / 39

75 / 15

Сильна Україна

67 / 27

40 / 41

53 / 40

46 / 40

16 / 75

45 / 37

43 / 32

8 / 73

22 / 63

49 / 35

Партія регіонів

39 / 45

18 / 58

71 / 21

71 / 19

10 / 84

50 / 34

44 / 29

12 / 73

23 / 83

38 / 44

Народна партія

37 / 38

16 / 50

58 / 28

66 / 24

18 / 72

51 / 26

44 / 35

13 / 75

14 / 67

57 / 32

КПУ

18 / 66

9 / 70

72 / 16

85 / 9

0 / 96

57 / 24

37 / 31

17 / 68

0 / 88

36 / 51

Уже на основі цих показників можна стверджувати, що незважаючи на регіональну специфіку, лідерам та спікерам окремих політичних сил на загальнонаціональному рівні варто якщо не утримуватися від окремих тем, то принаймні висловлюватися в їхньому контексті доволі стримано.

Приміром, для владної ПР набагато доцільніше уникати однозначних та категоричних реверансів у питаннях визнання Голодомору актом геноциду, підтримки чи відходу від євроінтеграції, перебування ЧФ РФ. Натомість, куди більш доречно й надалі розвивати тему стратегічного партнерства з Росією, економічного зближення, щоправда, без різкого заперечення інтеграції в ЄС, а також просувати аж до конкретних кроків тему надання російській мові статусу другої державної.

Водночас, для "Фронту Змін" та "Батьківщини", показники прихильників яких практично ідентичні, доречніше оминати тему входження в НАТО, визнання ОУН-УПА. Неоднозначною є й ситуація в сприйнятті ідеї тристороннього газового консорціуму.

На противагу їм, прихильники ВО "Свобода" куди більш однозначніші практично в усіх питаннях. Так, 100% активних та потенційних симпатиків цієї політичної сили не підтримують ідею надання російській мові статусу державної. 98% визнає Голодомор актом геноциду супроти української нації, а 96% виступають за визнання ОУН-УПА.

Доволі неоднозначно прихильники цієї політичної сили сприймають лише приєднання України до НАТО, противників чого переважна більшість в усіх інших партіях.

Однак, такі показники, сприяючи чіткій ідеологічній зорієнтованості й кристалізації позиції партії в ключових питаннях, водночас ставлять нарощення її електорального потенціалу в чітку залежність від посилення режимом та його сателітами, до прикладу, тієї ж проросійської зорієнтованості.

Приміром, якщо інтенції в напрямку надання російській мові статусу другої державної чи загалом русифікації духовно-культурного простору посилюватимуться й надалі – "Свобода", за умови правильного позиціонування, може розраховувати на зростання електорату в значній мірі хіба що за рахунок більш національно свідомого та радикальніше налаштованого електорату інших опозиційних сил. А також завдяки популяризації серед тих, хто все ще не визначився чи налаштований "проти всіх".

Власне, категорії тих, хто не визначився, та тих, хто наразі не підтримує жодну політичну силу – у загальній композиції електорату складають доволі вагому частину, зважати на яку доведеться всім учасникам виборів, а тим паче тим, для яких кожен голос на вагу золота.

Так, відповідно до дослідження електоральних настроїв населення станом на лютий 2012 року, здійснюваного "Рейтингом", не підтримали б жодну з партій ("проти всіх") – 7,9%, ще не визначились з вибором – 13,9%.

Якщо ж 7,9% тих, хто не підтримує наразі жодну з партій, були б таки змушені визначатись, частка виборців, яким важко відповісти, автоматично зросла б до 18,2%.

 

Це б, у свою чергу, перерозподілило й потенційні результати партій, додавши одним і забравши в інших у межах ±1%.

Водночас, серед категорії цього електорату міра підтримки вище наведених ідеологічних маркерів наступна:

ЄС

Зона вільної торгівлі

//

Митний Союз

Російська мова

Єдина держава із РФ

НАТО

ЧФ РФ

Тристоронній газ. консорціум

Передача ГТС РФ

ОУН-УПА

Голодомор як геноцид

Не визначилися

47 / 33

28 / 37

47 / 42

51 / 31

14 / 69

35 / 37

29 / 31

8 / 71

17 / 58

56 / 26

Проти всіх

41 / 40

27 / 41

52 / 35

54 / 32

12 / 74

38 / 41

35 / 33

9 / 72

14 / 68

52 / 30

Зважаючи на такі показники, а також зростання кількості тих, хто із числа так званого "протестного" електорату таки має намір проголосувати, – кожній із політичних сил-учасниць прийдешніх парламентських виборів, у разі прагнення заручитися підтримкою цього сегменту електорату доведеться дещо відкоригувати власну позицію в контексті тих чи інших проблемних питань.

Найбільш сприятливими за таких обставин можуть виявитися позиції політичних сил на кшталт УДАРу чи, приміром, "Сильної України", допоки та ще остаточно не увійшла в структуру ПР.

Власне, "протестний" виборець у куди меншій мірі прагне обирати поміж обох вогнів, схиляючись до, здавалось би, більш виваженого, проміжного варіанту.

Зважаючи ж на те, що показники цих політичних сил практично по всіх детермінантах не надто різняться від симпатій та антипатій тих, хто не визначився чи виступає проти всіх – перетікання частини протестного електорату в їхні ряди можливе й при збереженні існуючої риторики, не загрожуючи при цьому базовим прихильникам.

У той же час, тій ж Партії регіонів найбільших дивідендів потенційно може привести інтенсифікація проросійського вектору.

В аспектах мови, просування Митного союзу, щоправда, при формальному збереженні "газової труби", ПР могла б розраховувати на доволі непогане зростання числа потенційних прихильників без втрат свого базового електорату.

При цьому, успіхи на шляху євроінтеграції й припіднесення необхідності вступу до ЄС, здатне скоріше відняти так званий базовий електорат, аніж додати потенційного із числа "протестного". Доцільним є й уникнення теми ЧФ при подальшому наголошенні на неприєднанні до жодного з військових блоків.

Водночас, якщо для партії загалом є вигідним подальший наступ на ОУН-УПА, однак тема Голодомору, яка хоч і є дещо не на часі, навряд чи додала б біло-блакитним прихильників.

Ці питання – традиційна ніша КПУ.

Втім, що характерно, якщо в питанні визнання ОУН-УПА позиція симпатиків цієї політичної сили категорична, то ситуація щодо Голодомору куди менш однозначна. Комуністам залишається й надалі паразитувати навколо ОУН-УПА, бідкатися на соціальну несправедливість та підносити ідею "русского мира" та "натівську загрозу" в розрахунку на куди більш радикально налаштованого виборця.

Що стосується "Свободи", то цій політичній силі, незважаючи на доволі чітку ідеологічну зорієнтованість та наявність серед числа "протестного" електорату 14-17% потенційних прихильників визнання ОУН-УПА, доречніше все ж-таки концентруватися на програмі захисту українців та українського національного простору перед рукою Кремля й загрозою "русского мира", у розрахунку на мобілізацію опозиційного до режиму, більш національно свідомого сегменту електорату.

Протилежна ситуація складається у випадку з "Батьківщиною" та "Фронтом Змін".

Так, якщо припіднесення Голодомору в якості геноциду української нації було б розцінено загалом позитивно, порушення балансу в питанні ОУН-УПА скоріш за все призвело б до втрати значної частини базового електорату. Втім, жодній із цих політичних сил і так не притаманна чітка, національно зорієнтована риторика.

Водночас, цим політичним силам вигідне різке заперечення здачі "газової труби" РФ і звинувачення в прагненні цього Партії регіонів та її сателітів. При цьому воно навряд чи принесе дивідендів паралельно з ідеєю тристороннього консорціуму.

Набагато доцільніше й зберігати зорієнтованість на ЄС та ЗВТ, аніж на Митний Союз та єдину державу із РФ. Щоправда, на місцях в окремих регіонах представникам цих політичних сил доведеться доволі стримано виступати супроти надання російській мові статусу другої державної.

Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, спеціально для УП



powered by lun.ua
Митрополит Київський Епіфаній. Як в Україні з'явилася автокефальна Церква
Біле золото. Як у Дрогобичі видобувають сіль у середньовічний спосіб
33 українські книжки 2018 року, які варто подарувати дитині, підлітку чи родині
Як створити пасивний дохід
Усі публікації