Чому ніхто не чіпає Ющенка, або ціна свободи Бориса Колеснікова

39 переглядів
Олена Міллер, для УП
Середа, 20 червня 2012, 13:34

Чому третьому президенту України Віктору Ющенку після помаранчевої перемоги 2004 року вдалося нанівець звести не тільки політичне піднесення його виборців, але й один із пропагованих ним лозунгів "Бандитам – тюрми"?

Чому після приходу до влади біло-блакитної команди Віктора Януковича на початку 2010 року Ющенку надзвичайно тихо дали не тільки піти з політичної арени, але й, на відміну від деяких інших членів його помаранчевої команди, уникнути будь-яких переслідувань, зокрема кримінальних?

Чому сьогодні ніхто не чіпає ні Ющенка, ні його сім’ю?

Відповідь надзвичайно проста: тому, що і Ющенко нікого не чіпав.

21 червня Верховний Суд України розглядатиме справу Бориса Пенчука.

І була б ця справа зовсім непримітною в діяльності кримінальної палати вищого судового органу держави, якби її розгляд у ВСУ явно не затягувався, а в її контексті не фігурувало прізвище нинішнього віце-прем’єр-міністра Бориса Колеснікова.

Саме через Пенчука у 2005 році Колеснікову у кримінальному плані дісталось набагато більше, ніж деяким його політичним соратникам та любителям біло-блакитних кольорів.

Нагадаємо, що Євгена Кушнарьова, необережно застреленого у 2007 році, у серпні 2005 року затримали за перевищення влади на посаді голови Харківської обласної адміністрації (2000-2004), але через кілька днів звільнили із СІЗО, швидко згорнувши кримінальну справу.

Походити на допити до ГПУ довелось екс-голові ЦВК Сергію Ківалову, колишнім очільнику Луганської облради Віктору Тихонову та губернатору Сумської області Володимиру Щербаню.

Ігорю Бакаю, який керував Державним управлінням справами з 2003 року, довелось провести певний післяпомаранчевий час у Москві, коли вітчизняне МВС оголосило його у міжнародний розшук в межах порушеної справи про зловживання владою (закритої у 2006 році).

Перечекали "тяжкі" часи у Росії й колишній міністр внутрішніх справ Микола Білоконь та екс-мер Одеси Руслан Боделан.

Виключенням у цьому ланцюгу відносно безболісно переживших "переслідування" помаранчевими є тільки колишній міністр транспорту і зв’язку Георгій Кірпа, який застрелився наприкінці 2004 року…

Колеснікова взяли під варту в квітні 2005 року в межах кримінальної справи, порушеної Генеральною прокуратурою по фактам вимагання належних родині Пенчуків акцій ВАТ "Торгівельний центр "Білий лебідь" у Донецьку.

Як було встановлено слідством, у 2002 році Колесніков, обіймаючи посаду голови Донецької облради, погрожуючи вбивством Борису Пенчуку, його батьку та членам їх сімей, вимагав передачі належного їм 34%-го пакету акцій "Білого Лебідя".

Сприймаючи погрози як реальні, родина Пенчуків була вимушена передати Колеснікову та третім особам акції товариства вартістю 3,4 мільйонів гривень по заниженій ціні – трохи більше 757 тисяч.

Уже у травні 2005 року щодо Колеснікова була порушена ще одна справа за фактом зловживання владою та службовим становищем, обвинувачення у якій стосувалось незаконного звільнення батька і сина Пенчуків з роботи.

А потім події розвивались так:

На початку серпня 2005 року апеляційний суд Києва не продовжив строк тримання Колеснікова під вартою і змінив йому запобіжний захід на підписку про невиїзд.

Уже в середині серпня підписка про невиїзд заміняється особистою порукою, а 30 червня 2006 року справа по вимаганню закривається Генеральною прокуратурою за недоведеністю участі обвинуваченого Колеснікова у вчиненні злочину, а по зловживанню – за відсутністю в його діях складу злочину.

Втім, якщо для обвинуваченого закрита щодо нього кримінальна справа є великим досягненням і полегшенням, то для гострого юридичного ока підстава "за недоведеністю вини" є вельми ненадійною з правової точки зору.

Тобто не зовсім реабілітуючою. Адже те, що сьогодні є недоведеним, на завтра при бажанні може перегратись і бути доведеним у зв’язку із появою нових доказів.

Тож, усвідомивши свою помилочку щодо Колеснікова, ГПУ вирішила її виправити. Для цього прокуратура 11 жовтня 2006 року відновила досудове слідство у справі Колеснікова в частині вимагання  і … 12 жовтня 2006 року винесла постанову про закриття справи на підставі пункту 2 статті 6 КПК України, тобто за відсутністю в його діях складу злочину.

Знову ж таки: на практиці відновлення досудового слідства у кримінальній справі, як правило, супроводжується приєднанням до справи нових доказів, причому обвинувального характеру.

А у справі Колеснікова, здається, єдине логічне пояснення факту, як за один день недоведена вина Колеснікова юридично трансформувалась у відсутність ознак складу злочину взагалі, полягає у тому, що 25 жовтня Борис Вікторович святкував день народження.

Є ж така традиція у вітчизняних можновладців – робити подарунки один одному постановами, орденами і званнями!

На сьогодні юридично рішення про закриття справи щодо Колеснікова не оскаржені, тож цвяхами забито, що ця людина ні в чому не винна.

Однак, на тлі юридично дикуватих кримінальних справ Юлії Тимошенко і Юрія Луценка, а з ними разом і Бориса Пенчука, яких вперто тримають за гратами, незважаючи ні на що, мимоволі виникає питання, що ж могло стати поштовхом для такого щасливого виходу Колеснікова на свободу у 2005 році?

Версія "УП" сформувалась через питання: "Чому ж ніхто не чіпає Ющенка"?

Виявилось тому, що саме Ющенко нікого не чіпав, оскільки, на відміну від тодішньої прем’єрки, яка могла впливати на судову владу через керівництво Верховного Суду, керівництво Генпрокуратури діяло в межах впливів саме президента країни.

Історія ж, що на сьогодні склалась з проектом дружини Ющенка "Дитяча лікарня майбутнього" взагалі дозволяє розставити у цих ланцюгах нові акценти.

…Якраз в середині 2005 року активізувались заяви про необхідність створення національного дитячого медичного центру.

Бідкання МОЗу з цього приводу відразу підхопив Київський міський голова Олександр Омельченко, пообіцявши центрові понад 20 га землі у Києві, а на початку грудня 2005 року з’явився указ президента Ющенка щодо необхідності створення Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини, визначення його організаційної структури, напрямів діяльності, фінансування та кадрового забезпечення.

Створення Центру покладалось на МОЗ та Державне управління справами, але дуже плавно до його фінансування та організаційних питань долучився Міжнародний благодійний фонд "Україна 3000", головою Наглядової ради якого була Катерина Ющенко – дружина президента України.

22 вересня 2006 року був зареєстрований Благодійний фонд "Дитяча лікарня майбутнього", який уже за пару місяців звітував про таких меценатів, як корпорація "Індустріальний союз Донбасу" з 15 мільйонами доларів США, благодійний фонд "Розвиток України" з майже 13-ма мільйонами доларів США, корпорація "Інтерпайп" з 10-ма мільйонами доларів США…

За цими назвами, як відомо, стояли і стоять Рінат Ахметов та Віктор Пінчук – не зовсім близькі у 2004 році до Ющенка люди…

За "ІСД" бачаться прізвища Сергія Тарути та Віталія Гайдука. Але про них трохи нижче.

З фінансового звіту "Дитячої лікарні майбутнього" 2006 року 

Іронія полягає в тому, що визначальним для реалізації проекту "Дитяча лікарня майбутнього" став саме 2005 рік. Без фінансових обіцянок, які публічно поширились лише у 2006 році, а реально виконались до 2009 року, ніхто б не ризикнув пустопорожньо готувати грунт для багатомільйонного проекту.

Простіше кажучи, за відсутності у держави коштів на такий вагомий і необхідний проект, указ президента не був би виданий без "попередніх гарантій", які б фактично замінили державні кошти.

У наведеному списку найбільших спонсорів і меценатів проекту Катерини Ющенко є тільки дві фізичні особи – Борис Колесніков та Олександр Ярославський. Останній увійшов до Дитячої лікарні майбутнього порівняно "скромно" – усього з одним мільйоном гривень.

А от Колесніков не тільки пообіцяв, але й відповідально виконав обіцянку профінансувати "Дитячу лікарню майбутнього" на 1,5 мільйони доларів США.

У коментарі "УП" Колесніков ствердив, що наприкінці 2006 року уклав договір про надання цільового благодійного внеску, а потім щоквартально виплачував понад мільйон гривень, розрахувавшись з "Дитячою лікарнею майбутнього" повністю наприкінці 2008 року.

Як відомо, "Дитяча лікарня майбутнього" благополучно заглохла на стадії фундаменту, а зібрані сотні мільйонів гривень – … вони якось випарувались з благодійного фонду Ющенка.

Примітно, що згадані у звіті "Дитячої лікарні майбутнього" у 2006 році меценати на сьогодні жодним чином не наполягали на розслідуванні провалу проекту, публічно не з’ясовували у Катерини Ющенко та керівництва проекту, куди ж поділися саме їх гроші і де ж дитячий медичний центр чи хоча б його будівля?

"Я хотів допомогли і допоміг", – сказав журналісту Колесніков і додав, що доля його мільйонів його не цікавила і не цікавить.

Варто сказати, що створений у 2008 році Фонд Бориса Колеснікова благодійствує не на таку широку ногу. Наприклад, 8 мільйонів гривень цим фондом було витрачено на благодійність протягом усього 2010 року.

Дивно, що Колеснікова, який, за даними джерел "Української правди", особисто "контролює" кримінальні справи Пенчука і Луценка, за натхненням якого у 2010 році була позбавлена суддівської мантії суддя, котра обирала йому запобіжний захід у виді тримання під вартою, зовсім не цікавиться, що зробила з його 1,5 мільйонами доларів дружина його образника?

Так-так, саме образника. Народний депутат України Олена Бондаренко, яка у 2005 році працювала у Колеснікова прес-секретарем, не скупиться на слова й сьогодні: на її переконання, саме Ющенко і Луценко у 2005 році учиняли над Колесніковим політичну розправу.

Щодо того, хто саме сприяв "виходу" Колеснікова з ув’язнення та закриття кримінальної справи, обвинувачення у вимаганні по якій підтверджувалось не тільки документами, показаннями потерпілих і свідків, але й записами розмов голови Донецької облдержадміністрації з Пенчуками, то джерела "УП" однозначно вказували на Раїсу Богатирьову.

Богатирьова – вірна соратниця Віктора Януковича після його програшу на президентських виборах 2004 року обійняла посаду секретаря Ради національної безпеки та оборони України.

Зайшовши до команди Ющенка, Богатирьова, вочевидь, стала тим місточком, який поєднував колишніх опонентів: тих, що здобули перемогу і державні посади, і тих, що опинились у вигнанні. І цей місточок був зведений саме помаранчевим президентом України.

Сьогодні Богатирьова уже й не приховує, чому вона прийняла пропозицію Ющенка щодо РНБО.

Наприкінці квітня в інтерв’ю "Кореспонденту" (№ 16-17, 27 квітня 2012 року) вона визнала: "Моє рішення дозволило за певний час знизити політичну напругу й крок за кроком ліквідувати ті політичні репресії, які почались щодо моїх політичних соратників… Особисто я бачила можливість у посаді секретаря РНБО мінімізувати ризики та зробити все, щоб репресії стосовно членів нашої команди припинились".

Прізвищ "соратників" Богатирьова не назвала. І навряд чи назве їх публічно. Але, за даними джерел "УП", нинішній міністр охорони здоров’я стосовно Колеснікова у 2005 році досить наполегливо розмовляла саме з Ющенком.

І саме у той період і з’явилась ідея створити лікарню майбутнього…

PS: Згадані вище Тарута і Гайдук, які як співвласники "Індустріального союзу Донбасу" пообіцяли "Дитячій лікарні майбутнього" 15 мільйонів доларів США, згідно з даними фінансових звітів проекту, своїх обіцянок... не виконали.

Наприкінці 2005 року Ющенко публічно планував призначити Гайдука віце-прем’єром по паливно-енергетичному комплексу. Але не призначив…

Олена Міллер для УП

powered by lun.ua
Достроково легітимний: чому Захід безпрецедентно швидко визнав перемогу Зеленського
Реакція соцмереж на нового преЗЕдента
Будемо жити по-новому? Як швидко зміниться влада після виборів-2019
ДФС під блоком. Хто очолить митницю і податкову
Усі публікації