Зупинити маятник

Вівторок, 2 жовтня 2012, 17:04

Чим ближче дата виборів, тим важче українцям опиратись впливу політичних технологій: заохочувані політичними штабами емоції беруть гору над раціоналізацією вибору, "бульдозерне" протиставлення продовжує свою руйнівну роботу, примітивізація політичних процесів відбирає будь-який шанс на конструктивні дії.

Переслідуваннями свободи слова і мирних зібрань, погрозами звільнення, тиском на ЗМІ влада створює атмосферу залякування і безвиході.

Відчуваючи всеосяжність свого впливу на державну махіну, з повною силою відпрацьовується нав'язування вибору за шаблонами минулого, які знову творять з держави ворога для власних громадян.

Режим не просто окопується, аби законсервувати свій вплив, – він програмує розвиток країни у своїх далекоглядних інтересах, спотворюючи процеси в економіці, державному управлінні, освітній та гуманітарній сферах.

Відбувся демонтаж крихкої системи стримувань і противаг, яка вироблялась протягом помаранчевої демократії, коли суспільство могло бути почутим. Зараз, вузьке коло осіб без демократичного мандату визначають порядок денний країни виключно в своїх інтересах, збільшуючи їх вагу у кожному матеріальному вимірі.

Це важкий урок для тієї частини громади, яка труднощі становлення демократії в посттоталітарному суспільстві вважала неприйнятним "хаосом".

На шляху становлення сьогоднішнього режиму не спрацювали жодні законні чи конституційні запобіжники. Не спрацював і запобіжник політичний – уособлений в опозиції.

Досі пожинаємо плоди ведмежої послуги для демократії, яку зробила значна частина українського суспільства, виправдовуючи вибір "меншого зла" на минулих президентських виборах.

Політична сила, яка взяла на себе опозиційне лідерство, не змогла за ці роки продемонструвати якісну відмінність політики і цінностей щоб переконливо скористатись численними помилки влади.

Відтак, замість грізного конкурента владі, опозиція перетворилась на зручного партнера для спарингу, який продовжує життя сьогоднішньому режиму і гальмує пошуки суспільством конструктивних рішень на його виклики.

Пригадуючи усю безапеляційність боротьби проти попереднього президента, ця поведінка не може не викликати щораз більших підозр своїм контрастом.

Дії "об'єднаної опозиції" вражають своєю імітаційністю : про "об'єднаність"" і "опозиційність" говорить більше самопроголошена назва, аніж реальні кроки.

Очільниками руху, очевидно, не зроблено жодних висновків із двох з половиною років політичних поразок. Недемократичне формування списків, відсутність змістовного діалогу з виборцем, паразитування на переексплуатованих темах, і звична "обвинувачувальна" тактика боротьби із опонентами на "демократичному" електоральному полі.

Вимушене підняттям прохідного бар'єру, штучне "об'єднання" недавніх опонентів не дало ефекту синергії і не стало генератором політики нової якості. І цього не можна було уникнути, адже учасники об'єднання стали заручниками відсутності визнання політичної відповідальності за старі помилки.

Тож тепер очільники об'єднання змушені захищати те, що донедавна піддавали критиці. Як наслідок, замість справжньої політичної роботи, основна діяльність переключена на політичну рекламу і нескінченний потік "фірмових" за змістом та емоціями штампів, на які суспільство вже встигло виробити реакцію байдужості.

З огляду на це, зовсім не дивує, що найближчим конкурентам за рейтингами, вигідніше відмовчуватись, зберігаючи позитивний імідж, аніж вступати в активний політичний дискурс.

Ставку на політичні технології в рекламній компанії, позаяк агітаційною назвати її аж ніяк не можна, повністю виправдовує реакція суспільства, якому бракує потенціалу для критичної оцінки процесів.

Природно, в таких умовах виборна компанія перетворюється у великий фарс, який не дає нагоди на публічну дискусію про шляхи вирішення суспільно важливих питань. І це величезний контраст з попередніми парламентськими виборами, де учасники перегонів все ж конкурували між собою поглядами на ті чи інші проблеми.

В цьому фарсі виборці стають ще більш дезорієнтованими стосовно направленості політичних програм. Відтак виникають нові суперечності. Для прикладу: коли прихильники євроінтеграції підтримують сили, що відкрито заперечують європейські цінності, а прихильники ліберального курсу підтримують тих, хто пропонує задіяти весь арсенал адміністративного впливу на економіку.

Беручи до уваги, що цінності відчутної частини обивателів застрягли в радянському минулому, вкрай безвідповідальною перед майбутнім України є сьогоднішня політична тактика найбільш рейтингових сил із подальшої експлуатації існуючих стереотипів, переконань та установок.

Насправді, виборні рейтинги не є відображенням політичного лідерства – вони засвідчують винагороду цієї боягузливої тактики з боку політично-незрілого суспільства.

Звісно, далеко не всі громадяни готові миритись із фактичним позбавленням можливості зробити поінформований і усвідомлений вибір, тож політичні проекти, які ведуть змістовний, глибокий діалог з виборцем, динамічно нарощують підтримку і зберігають непогані шанси подолати виборчий бар'єр.

Безумовно, в підніжжі сьогоднішньої гори виборних проблем лежить одна з "перемог" "об'єднаної опозиції" з ухвалення нового закону про вибори, який легітимізував чергову симуляцію існування демократичних процесів в країні.

І вже невдовзі країна пересвідчиться чи парламент, обраний за новим законом про вибори, буде приреченим відіграти свою роль із дискредитації представницької демократії, формуючи нові передумови для становлення повноцінної диктатури.

Втім, у випадку, якщо склад нового парламенту дійсно не дасть демократичної відповіді на виклики сьогодення, перед українцями з усією силою і масштабністю може постати проблема цементування політичної системи "маятника", яку в демократіях ще називають "вестмінстерською".

Історія того, як в відомі політичні сили докладали неймовірних зусиль, аби зачистити електоральні поля під себе та зібрати на своїх полюсах ширші групи українських олігархів, не потребує переказування. Імперативом цієї деструктивної політики було і продовжує бути гасло "переможець отримує все".

Не в останню чергу через відступ від цінностей демократії вагомої частини політиків, які позиціонували себе "демократами", це гасло ознаменувало політичне протиборство останніх років.

Через вузькогрупові інтереси, змарнованими залишились можливості, які відкривались через конституціоналізацію зменшення повноважень президента та унікальні можливості для консенсусу, який пропонував Універсал національної єдності.

На жаль, виборчий закон, ухвалений минулого року відомими силами, є продовженням реалізації цієї стратегії і покликаний залишити поза представництвом в парламенті інтереси значного числа громадян, що безсумнівно посилить відчуження влади для загалу українців та викличе нові ризики радикалізації громадської активності.

На практиці, в системі "маятника" маємо сукупність факторів з далекосяжними руйнівними наслідками для української державності.

Реалізація принципу "переможець отримує все" означає монополізацію виконавчої влади, що, за сьогоднішніх обставин, закріплюватиме позицію "сім'ї" у всіх сферах життя держави.

Голосу меншості чи голосу протестних активістів в такій системі чути не обов'язково — формально більшість абсолютно легітимна приймати рішення на власний розсуд. Знову ж, в умовах, де Конституція виконує швидше умовно-декоративну роль, це, фактично, мандат на правовий безмір.

Тяжіння такої системи до двополюсності в українських умовах призводить до розпалювання політики ненависті, яку антагоністи культивують до будь-яких опонентів. Вже котрий рік спостерігаємо руйнівні наслідки такої політики, що пронизує географічний, історичний, та мовний виміри, як для демократії і політичних свобод, так і національної єдності.

Традиційно, функціонування цієї системи веде до зниження громадянської активності, позаяк істотний вплив на суспільно-важливі справи обмежується періодами проведення виборів.

Образно кажучи, це система, яка не заохочує громадян думати. Очевидно, вона гратиме на руку всім політичним силам, які продовжують експлуатувати "совкову" ментальність. Це також означає, що гальмується розвиток форм соціальної співпраці, необхідних для змістовних перетворень в країні.

Лише зі сказаного зрозуміло, що заклики до "бульдозерного" протистояння, а-ля "вони проти них", працюють на знищення залишків демократії та дезінтеграцію держави.

Тож, коли українців переконують в примітивних рецептах політики ненависті, мусимо пам'ятати, що наприкінці тієї деструктивної дороги, з усією ймовірністю, опинимося на межі втрати основних свобод і національної державності.

В історично розділеному українському суспільстві, далекоглядною державницькою позицією, яка зможе дати відповідь на авторитарні виклики сьогодення, мусила б стати демократія "співпраці".

Така політична система ґрунтується на пошуку найширшого соціального схвалення політичних рішень, в ідеалі – консенсусу.

Необхідно пояснити, що йдеться про представницьку, а не "пряму" демократію. Форми "прямої" демократії, такі як референдум в українських умовах будуть лише збільшувати поляризацію суспільства і посилюватимуть протистояння.

Передусім йдеться про те, що потрібно "здешевити" вартість політичної діяльності, зокрема агітації; повернутись до нижчого виборчого бар'єру, який гарантує ширше представництво суспільних інтересів, коаліційного способу формування виконавчої гілки влади, та зменшених повноважень президента.

На відміну від того, що спостерігаємо сьогодні, правлячі сили в такій системі мусять залучати до вироблення рішень громадянське суспільство і утримуватись, в міру можливості, від ухвалення рішень, які різко суперечать інтересам соціальних груп, які представлені меншістю в парламенті.

Зрозуміло, що в такій системі громадянське суспільство отримало б необхідний простір для розвитку і відбувалась би поступова зміна політичної культури українців. Зміна соціальних цінностей зрештою дала б країні поштовх до якісних змін і зробила б досяжною перспективу євроінтеграції.

Це складний шлях... Однак, це шлях, який дозволить українцям відкрити свій потенціал і будувати країну вільних людей.

Найкращими настановами до дії є цінності громади. Гуртуймося навколо них, а не особистої відданості політикам, адже не мусимо перейматися задоволенням чиїхось амбіцій із працевлаштування.

Не плекаймо нових ілюзій на диво від політиків, чи, що західний світ зробить за українців їхнє домашнє завдання. Найкращою гарантією, що наші цінності будуть захищені, є особиста соціально відповідальна позиція кожного і чітке усвідомлення національних інтересів.

Роман Сон, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді