Пізнати супротивника: коли влада буде придушувати протести?

29 переглядів
Остап Кучма, для УП
Понеділок, 8 квітня 2013, 11:41

Тому мовлено, що знаючий ворога та знаючий себе, не виявиться у небезпеці навіть у ста битвах.
Сунь Цзи, "Мистецтво війни".

Опозиція намагається вчергове організувати революцію – акції "Вставай, Україно!" вже пройшли у Вінниці, Львові, Івано-Франківську, Тернополі та Чернівцях.

Очевидно, що й цього разу основні вимоги протесту – відставка президента та уряду – залишаться невиконаними з огляду на недостатній рівень мобілізації населення.

Адже у традиційно про-опозиційних західних областях на заклики опозиційних лідерів вийти на площу відгукнулося не більше 5-10 тисяч людей.

І навіть акція 2 квітня за призначення виборів мера Києва, яку вже встигли охрестити "генеральною репетицією" фінального опозиційного мітингу, запланованого на 18 травня, змогла привернути увагу більшості людей лише через те, що кілька безголових "радикалів" вирішили закидати сніжками депутаток від Партії регіонів.

Але давайте включимо фантазію, і уявимо, що в травні на київський Майдан вийде, скажімо, 100 тисяч людей, і влада не матиме можливості просто ігнорувати поставлені їй вимоги. Якою може бути її реакція?

За час здійснення проекту моніторингу протестів, репресій і поступок Центру дослідження суспільства, який розпочався восени 2009 і триває досі, було зафіксовано кілька найбільших протестних хвиль.

Це Податковий майдан, коли дрібні підприємці протестували проти нового Податкового кодексу, осінь 2010; протести пільговиків проти можливого скасування гарантій на їхні пільги з боку держави, осінь 2011; протести проти прийняття закону "Про регіональні мови", літо 2012.

Розглянувши те, як влада реагувала на ці протести, а також на протести, що пов’язані із передвиборчою кампанією до Верховної Ради та на протести на підтримку Юлії Тимошенко у 2012 – найзначніші протести із політичними вимогами у 2012 – спробуємо визначити загальний механізм негативних реакцій, репресивних відповідей на протести та зробити свій прогноз щодо того, як діятиме держава та правоохоронні органи у випадку масових мітингів та демонстрацій.

Почнемо з того, що, аби наштовхнутися на негативну реакцію, недостатньо просто організувати більш-менш чисельну демонстрацію. Чи навіть протестну хвилю.

Якщо демонстранти поводитимуться мирно та влада не відчуватиме загрози своїм позиціям, то її тактика буде простою – ігнорування.

Саме так відбувалося під час протестів на захист Юлії Тимошенко у 2012 – одразу після етапування колишньої прем’єрки до Харкова місцева влада у притаманному для себе стилі вирішила вдатися до заборон акцій біля Качанівської колонії.

До перешкоджання акціям навіть залучали комунальні служби, або ж людей, одягнених у форму комунальників. Але згодом виявилося, що ніяк не реагувати просто вигідніше – як з точки зору затрачених ресурсів, так і з точки зору потенційної шкоди для іміджу.

В результаті, після березня випадки репресій стали одиничними, навіть незважаючи на велику кількість протестів у квітні-червні.

Графік 1: Протести на підтримку Юлії Тимошенко та репресії проти них у 2012

Протести на підтримку Юлії Тимошенко та репресії проти них у 2012
Протести на підтримку Юлії Тимошенко та репресії проти них у 2012


Першою масовою хвилею протестів, які зафіксував моніторинг, були протести проти Податкового кодексу, зокрема Податковий Майдан.Зовсім інакше розгортаються події у випадках, коли протестувальники підіймають справді важливі питання, що стосуються проведення певних реформ, чи, якщо завгодно, "реформ" влади.

Цікаво подивитися, як розгорталася протидія протестам з боку держави.

У вересні, коли протестна хвиля лише набирала сили, не було жодної спроби заборони, зриву акції чи репресій проти активістів, у жовтні подібні випадки також були поодинокими.

Навіть у листопаді, коли кількість і чисельність протестів різко зросла – 40% протестів за участі підприємців зібрало більше 1000 осіб, на Майдані розбили намети, а протестна тактика загалом стала більш радикальною – частка неконвенційних протестів, тобто протестів із використанням насильницької чи конфронтаційної тактики, зросла до 19%, влада не поспішала запускати репресивний апарат.

Але у грудні, коли протести вже майже припинилися, кількість негативних реакцій зменшувалася значно повільніше, ніж кількість протестів.

3-го грудня за рішенням суду міліція розігнала наметове містечко у Києві, а проти чотирьох активістів було порушено кримінальну справу начебто за фактом пошкодження плитки на Майдані Незалежності – судова тяганина з цього приводу триває досі.

Графік 2: Протести проти Податкового кодексу, "Податковий Майдан", та репресії проти активістів

Протести проти Податкового кодексу, Податковий Майдан, та репресії проти активістів
Протести проти Податкового кодексу, "Податковий Майдан", та репресії проти активістів

Ще одним прикладом резонансних протестів із соціальними вимогами були протести пільговиків – чорнобильців та афганців проти закону "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", який передбачав відміну встановлених законом норм із виплати пільг, фактично переводячи керування пільгами у ручний режим.

Тобто Кабмін отримував можливість самостійно встановлювати норми виплат і здійснювати їх лише в тому випадку, якщо на це знайдуться гроші у бюджеті.

Протести проти законопроекту №7562 почалися ще в лютому, але були досить млявими. Втім, зважаючи на незадоволення громадськості, після затягування часу, що тривало аж до вересня, №7562 так і не було включено до порядку денного.

Зате вже 9 вересня проект закону із аналогічною назвою та змістом було подано під номером 9127.

Ті люди, які через цей закон ризикували втратити свої пільги, зрозуміли, що їх вкотре надурили, і не на жарт обурилися.

20 вересня була перша спроба ввірватися до будівлі Верховної Ради – як наслідок, розгляд законопроекту відклали, а протести майже припинилися.

Незважаючи на перші випадки конфронтації протестувальників із владою, реакція останньої була на диво стриманою – всього дві заборони акцій протягом серпня-вересня.

Важливо згадати, що на перших порах протести чорнобильців не розглядалися як загроза. Часом активісти кампанії були так чи інакше пов’язані з провладною партією – наприклад, Володимир Проскурін, один із очільників протестної кампанії у Харкові, був певний час членом Партії регіонів.

Однак на цьому історія не закінчилась. Оскільки законопроект так і не було остаточно відхилено, у листопаді пільговики знову почали активно протестувати.

При чому тепер вони не лише виступали проти закону №9127, але й почали вимагати підвищення пенсій і, що найголовніше, відставки уряду Азарова.

Тактика також стала радикальнішою: у Донецьку та Луганську розбили наметові містечка, а спроби штурму Верховної Ради стали ледь не регулярними.

Цього разу репресії не забарилися – акції забороняли, а учасникам погрожували.

Міліція розпочала посилені перевірки у спробах виявити підроблені документи пільговиків – проти очільників протесту Прокопенка та Проскуріна відкрили кримінальну справу за фактом підробки документів, хоча в результаті їхньої вини не було доведено.

Графік 3: Протести пільговиків та репресії проти них

Протести пільговиків та репресії проти них
Протести пільговиків та репресії проти них

На жаль, у кінцевому підсумку пільговикам не вдалося досягти своїх цілей, і одіозний закон таки було прийнято 5 червня минулого року. Це відбувалося на тлі загального галасу навколо не менш скандального, але крім того більш "свіжого" і через це придатного для наростання протестних настроїв закону "Про засади державної мовної політики", який, між іншим, розглядався Верховною Радою у той же день.

Для опозиції мовний закон став гарним приводом для ефектного піару – адже парламентські вибори були вже на носі – тому організаційні ресурси залучали серйозно.

Як би там не було, прийняття цього закону спровокувало найбільшу кількість протестів за останні роки – лише у липні ЦДС зафіксував 181 випадок мовних протестів.

У інший час влада швидше за все поставилася б до цього поблажливіше – можливо, закон було б відкладено і навіть відхилено – але ж скоро вибори!

Тому бійці "Беркута" без зайвих церемоній використовували силу і сльозогінний газ, дісталося навіть Кличкові, незважаючи на чемпіонський статус.

Піки негативних реакцій, як і в інших випадках, наставали із певною затримкою.

Зокрема, другий пік пов’язаний із підписанням закону Януковичем 8 серпня – влада вирішила не ризикувати і в якості превентивного заходу заборонила масові заходи у найбільших містах, зокрема у столиці.

У Харкові завзяття місцевих судів набирало абсурдно-комічних обертонів: постійну акцію забороняли ледь не кожного дня, ганяючи активістів. Їхня кількість заледве дотягувала до двох десятків, по всьому місту, аж поки ті не вирішили протестувати біля пам’ятника Тарасу Шевченку, незважаючи на судові рішення.

Графік 4: Мовні протести та негативні реакції у 2012

Мовні протести та негативні реакції у 2012
Мовні протести та негативні реакції у 2012

Затримка негативних реакцій з боку влади пояснюється кількома факторами. По-перше, мобілізація репресивного апарату держави, особливо легальної системи, насамперед судів та прокуратури, завжди потребує певного часу.

По-друге, рішення про початок хвилі негативних реакцій, хоча й навряд чи приймаються централізовано, все ж вимагають певного рівня координації – владі потрібен час для того, аби оговтатися від часто несподіваного наростання протестної хвилі і почати діяти більш-менш злагоджено.

І останнє – цілком вірогідно, що навіть коли часу для мобілізації та координації зусиль достатньо, для влади може бути вигідніше вичекати момент, коли протестний запал спаде, і репресії можуть бути застосовані проти очільників протесту без ризику наразитися на гнів рядових протестувальників.

Остання суттєва хвиля протестів була пов’язана із виборами до Верховної Ради. Реакція влади на них вкрай показова. Іще в червні 2012 "Беркут" не дав провести заборонений Київським адміністративним судом опозиційний пікет "за демократію" біля НСК "Олімпійський" під час гри Україна-Швеція.

Тоді це був ледь не єдиний випадок вуличного протистояння в ході передвиборчих перегонів. Проте кампанія поступово набирала обертів – 52 протести у серпні, 127 у вересні, і вже 244 у жовтні.

Негативних реакцій на протести також ставало більше, як і переслідувань через іншу політичну діяльність, – наприклад, тиск на активістів, що розповсюджували листівки, напади "невідомих" на агітаційні намети опозиційних партій тощо (див. стовпчик "інші репресії" на графіку 5).

Сплеск негативних реакцій припав на останні дні жовтня та на перший тиждень листопада, коли прихильники опозиційних кандидатів намагалися протидіяти фальсифікаціям виборів у деяких мажоритарних округах.

У грудні абсолютна кількість випадків, як протестів, так і негативних реакцій, дорівнювала 2, тому співвідношення кількості негативних реакцій до кількості протестів не має великого значення.

Найгарячіше було у 132 окрузі Миколаївської області: після того, як ЦВК буквально домалювала провладному кандидатові 5% голосів, прихильники опозиції вийшли на масовий пікет під стіни місцевої ОВК, аби не допустити підміни протоколів.

Незважаючи на це, у ніч на 2 листопада бійці "Беркута" ввірвалися до будівлі виборчої комісії і перенесли протоколи до свого автобуса.

Більше того, за фактом перешкоджання діям "Беркута" проти протестувальників були відкриті кримінальні справи, а подальші акції – заборонені судом; будівлю ОВК відгородили металевим парканом.

За кілька днів, 5 листопада, епіцентр подій перемістився до столиці: опозиція вирішила протестувати проти фальсифікацій централізовано, біля стін ЦВК.

Протест був незаконним, бо всі акції у центрі Києва до 12 листопада були завбачливо заборонені рішенням Київського окружного адмінсуду. Міліція сповна скористалася вигідною ситуацією – після кількох зіткнень опозиція прийняла рішення припинити пікет.

Графік 5: Протести, пов’язані із виборами до Верховної Ради та репресії

Протести, пов’язані із виборами до Верховної Ради та репресії
Протести, пов’язані із виборами до Верховної Ради та репресії

Отже, можна виділити 3 основні стратегії дії влади у випадку наростання протестної хвилі:
 проти них у 2012

Ігнорування – ця тактика використовується у тих випадках, коли протест не несе реальної загрози інтересам правлячого режиму. Це стосується більшості "революційних" протестних ініціатив опозиції, починаючи від протестів на підтримку Тимошенко та закінчуючи кампанією "Вставай, Україно!".

Всі ключові учасники подій – і влада, і ті партійні сили, які їй начебто протистоять, прекрасно усвідомлюють, що насправді розігрується політичний спектакль, а точніше реаліті-шоу із суперпризом – перемогою на виборах.

Важливо тільки слідкувати за тим, щоб усе було під контролем, а якщо ні – переходити до інших методів.

Пацифікація: якщо протестна хвиля набирає обертів, тобто стає надто довготривалою, більш радикальною за методами дії та/або зростає прихильність громадськості до вимог протестувальників, то влада намагається "заспокоїти" протестувальників за допомогою універсального методу "кнута і пряника".

З одного боку, частина вимог протестувальників може бути виконана, наприклад, неприємний законопроект може бути відкладено, з нього можуть прибрати найбільш одіозні положенння або й цілком відхилити.

Водночас, правоохоронні органи, прикриваючись фіговим листком легальності у формі сумнівних судових рішень, починають жорстко протидіяти протестам, збільшуючи ризик участі у протесті і таким чином провокуючи спад протестної хвилі.

Після того, як кількість протестів зменшиться, очільників та найактивніших учасників "знешкоджують"– відкривають кримінальні справи або просто залякують.

Якщо існує вірогідність поновлення протестів, то використовуються превентивні заходи, найпростіше – заборона масових зібрань на певний період часу.

До цієї тактики вдаються у випадку масових соціально-економічних протестів, наприклад під час Податкового Майдану чи масових протестів пільговиків проти відміни гарантованих державною соціальних виплат.

Втім, якщо опозиція заграється у війну із владою, надавати по шапці можуть і їй – саме так сталося під час мовних протестів минулого літа.

Придушення: якщо вважати правдивим твердження про те, що в критичних ситуаціях людина показує своє справжнє обличчя, то справжнє обличчя влади – звіриний оскал поліцейської держави.

Дійсно, як показали події у Первомайську, у випадку прямої, нехай навіть і символічної загрози позиціям правлячої партії, влада здатна діяти швидко і жорстко.

На щастя, за часів президентства Януковича реальних силових протистоянь поки вдавалося уникнути, хоча вже були випадки розгону протестних акцій – як у вже згаданому прикладі демонтажу наметового містечка під час Податкового Майдану.

Замість висновку хочеться сказати одну банальну річ – не варто недооцінювати супротивника. Якою б безпорадною не виглядала влада, якими смішними б не були ляпи Януковича чи мова Азарова, у випадку загрози їхні дії є цинічно продуманими.

Досі найбільш раціональним рішенням, зазвичай, було ігнорувати більшість протестів, а коли вони набирали реальної сили – йти на незначні поступки, водночас використовуючи тактику пацифікації.

Але разом із наростанням політичної напруги вірогідність обрання силового методу протистояння із протестувальниками зростає. І до цього слід бути готовими.

Остап Кучма, аналітик Центру дослідження суспільства, для УП



powered by lun.ua
Умови виборів на Донбасі, розведення сил та питання заручників: що розповів Зеленський у Мюнхені
Відкрита книга
Love is. Врятуватися з полону "ДНР", двічі одружитися і відкрити секс-шоп у Кам'янець-Подільському
Член наглядової ради "Укрзалізниці" Сергій Лещенко: Визнаю свою неправоту – Коломойський Кадировим не став
Усі публікації