Розвінчання міфу: Угода про асоціацію

Для переважної більшості населення України "асоціація" і "членство" – поняття однакові за значенням. Однак не треба плутати євроінтеграцію – з членством у Європейському Союзі.

Передовсім, варто наголосити, що Угода про асоціацію між Україною та Євросоюзом, підписання якої заплановане на листопад 2013 року, не передбачає членства. Це є тим важливим аспектом, про який часто забувають говорити вітчизняні ЗМІ й політики.

Невже насправді перспектива подальшого членства залишається захмарною мрією для українців, а розвиток відносин між Євросоюзом і Україною обмежаться поглибленою економічною інтеграцією зі статусом України як особливого сусіда ЄС?

Європейський Союз має підписані Угоди про асоціацію з більш ніж 20 країнами, у тому числі з Туреччиною, Ізраїлем, Марокко, Тунісом і Чилі, яким не було запропоновано перспективи членства. Проте, підписання угоди про асоціацію ще в 1990-х передувало вступу до ЄС у випадку Польщі, Угорщини, Словенії, Румунії, Болгарії, Чехії, Словаччини й балтійських країн, які попали під хвилю розширення в 2004 і 2007 роках.

Тобто, теоретично Україна все ж могла б стати членом Європейського Союзу, проте, зрозуміло, не найближчим часом. Прогнозувати таку можливість на далекострокову перспективу є невдячною справою. Адже ми не можемо знати, як еволюціонуватиме європейська спільнота, і як трансформується ЄС у наступні десять-п'ятнадцять чи двадцять років.

По-перше, потрібно зрозуміти, у чому полягає відмінність між Угодою про асоціацію з Україною та схожими угодами з тими країнами, за якими закріплено статус потенційних кандидатів у договорі. Розгляньмо чудові приклади договорів про стабілізацію та асоціацію балканських країн: Македонії, Чорногорії та Сербії.

Європейський Союз був дуже зацікавлений у політичному й економічному розвитку держав балканського регіону, спустошеного кровопролиттям і затяжними конфліктами в колишній Югославії на початку 1990-х. Реінтеграція Балкан до європейської сім'ї вважалось a priori природнім і логічним процесом. Балкани завжди розглядались як частина Європи в ментальності більшості європейців.

У преамбулі Угоди про стабілізацію та асоціацію між Європейським Союзом і Македонією, підписаної ще в 2001 році, чітко визначено "статус (держави) як потенційного кандидата на членство в ЄС".

У випадку Угоди про стабілізацію та асоціацію між ЄС і Чорногорією, що була підписана в 2007 році, і між ЄС та Сербією, підписана в 2009 році, – також закріплюється статус держав-кандидатів.

Якщо ж проаналізувати преамбулу Угоди про асоціацію між ЄС та Україною, то головною ціллю розвитку взаємин є не потенційне членство, а "поступова економічна інтеграція та поглиблення політичної асоціації". Одразу зазначу, що ми користуємося наявним у вільному доступі, однак юридично не підтвердженим, текстом Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, який більшість дослідників вважають автентичним текстом: Association Agreement Between the European Union and its Member States, of the One Part, and Ukraine, of the other Part.

Отже, під економічною інтеграцією мається на увазі створення глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі. Приємно, що завдяки зусиллям українських дипломатів на початку тексту договору ідентичність України визнається європейською. До того ж, на довгострокову перспективу угодою передбачено скасування візового режиму з боку ЄС для українських громадян.

Слід наголосити, що Угода про асоціацію, яку вже погоджено й парафовано обома сторонами, є угодою нового покоління, аналогу якій нема.

Фахівець із права Європейського Союзу Роман Петров припускає, що ця угода може стати прототипом договорів, які укладатимуться ЄС із сусідніми державами для більш тісної співпраці в різних сферах, проте без перспективи членства.

Безсумнівним є те, що Україна виграє в разі підписання Угоди.

Створення зони вільної торгівлі з ЄС після гармонізації законодавства Україною мало б низку переваг для пересічних громадян: нижчі ціни внаслідок збільшення кількості конкурентоспроможних товарів на ринку, дотримання гарантій якості продукції для споживачів, безмитні можливості для українського експорту, покращення інвестиційного клімату й посилення споживацьких прав завдяки запровадженню вищих стандартів контролю на виробництвом, забороні підробок і небезпечних продуктів.

Звісно ж, Україні потрібно буде виконувати правила гри вільного ринку: виробники неякісної продукції, а такої на теренах нашої держави немало, або вдосконалюватимуть контроль за дотриманням якості виробництва й постійно модернізуватимуть матеріально-технічну базу, або ж просто не зможуть вижити.

Впровадження європейських стандартів, що стосуватимуться різного виду продукції – харчової, легкової й важкої – є, безперечно, позитивним аспектом реалізації Угоди для вітчизняних покупців. Молода мама, купуючи іграшку дитині, матиме впевненість, що забавка не є небезпечною для здоров'я малюка.

Більш прозоре функціонування ринку й гармонізація законодавства мають шанс привабити потенційних інвесторів як з ЄС, так і з інших країн: США, Японії, Китаю. Більше інвестицій означає відкриття нових підприємств і, відповідно, нових робочих місць.

Багато аналітиків говорять про можливість турецького сценарію для України.

Анкарська угода про асоціацію з Туреччиною була підписана в далекому 1963 році. Спільний ринок ЄС із турками створили, від чого турецька економіка дійсно виграла, і країна більш розвинута в порівнянні зі східними сусідами. І все ж, до євроклубу поки що Туреччину не прийняли.

*   *   *

Сценарії можливого розвитку відносин між Україною та Європейським Союзом наразі важко передбачити.

Угода про асоціацію все ще не підписана, її підписання врешті-решт залишається поки що під питанням. А ЄС ще досі не оговтався від кризи, а європейські політологи і юристи дедалі більше акцентують на розумних обмеженнях розширення: тобто ЄС не може весь час зростати як географічно, так і як політична спільнота.

Однак, це не означає, що потрібно кидатись в обійми Москви.

Запропонований Україні варіант подальшої співпраці після підписання Угоди – а це й створення спільного ринку, поглиблена політична співпраця й, у далекостроковій перспективі безвізовий режим – не є закриттям воріт до ЄС, а радше реалістичним відкриттям дверей. До того ж, ЄС надає величезну фінансову допомогу Україні для адаптації законодавства й просуванню реформ.

Євроінтеграція надасть потужний поштовх для розвитку країни в різних планах: економічному, соціальному й політичному. Завдяки більш прозорим правилам ведення бізнесу, вкладенню інвестицій, поглибленню співпраці в політичній, освітній, екологічній і інших сферах, – Україна лише виграє.

Але, мабуть, європрагматизм замінить євроромантизм й ідилії в українському проєвропейському дискурсі.

Оксана Хомей, Міжнародний центр перспективних досліджень, спеціально для УП