Бунтувати чи робити вибір? Засоби від системи

"Виборчий бюлетень сильніше кулі".
Авраам Лінкольн

Хто буде контролювати контролерів, стерегти сторожів та судити суддів?

Свій політичний вибір ми зазвичай оцінюємо як невдалий, що й підтверджують низькі рейтинги всіх гілок влади під час соцопитувань. Тому не бракує пропозицій щодо "фільтрації" неякісних депутатів та чиновників. Переважно таких:

– потрібні "контролери" – суб'єкти з надзвичайними повноваженнями: антикорупційний комітет чи лідер з "політичною волею" та "сильною рукою";

– недостойних треба відсікати вже на підступах до влади – отже, необхідні "сторожі", які проводитимуть люстрацію;

– надія на "суддів": депутат складає письмові зобов'язання перед виборцями, а в разі їх невиконання подавати на нього в суд.

Однак в умовах нашої "політичної матриці" все це не спрацьовує. Яка б партія не відрядила "контролера", з ним домовлялись олігархічні клани – бо вони були спонсорами всіх політичних сил. Події в Грузії засвідчують, що навіть таку "політичну волю" як у президента Саакашвілі – теж можна нейтралізувати.

Для люстрації потрібен закон – та чи депутати аж настільки нерозумні, щоб прийняти те, від чого самі постраждають? А правова оцінка виконання "обранцем" своїх обіцянок – це ж скільки судової тяганини? Ця пропозиція вигідна хіба що адвокатам.

І нарешті – хто контролюватиме самих "контролерів", "сторожів" та суддів?

Між тим свій економічний вибір та "фільтрацію" ми здійснюємо незрівнянно ефективніше. Голосуємо щодня, попередньо заробленим "виборчим бюлетенем", себто грошима, особисто контролюючи свій вибір – товари та послуги. Одночасно проводимо "люстрацію". Зокрема й могутніх корпорацій: спочила на лаврах "Нокія" – поступись лідерством "Самсунгу" та "Еппл"; зазналась "Соні" – уже 4 роки без прибутків.

Дві сторони суспільного життя – економіка й політика – тісно пов'язані між собою. Хоча й асиметричні, немов електрична та магнітна складові єдиного електромагнітного поля. Цікаво порівняти технології вибору, які використовують у сфері економіки та політики.

Особливості ринкового "голосування":

– проходить часто, застосовують багато інструментів: гроші, акції, кредити, ф'ючерси тощо;

– проводиться самостійно, його результат контролюють особисто;

– неможливе без підтримки держави: друкування грошей, нагляд за банківською системою, боротьба з фальшивомонетниками та інфляцією.

Політичне голосування:

– в Україні інструмент один: ставимо "галочку" в бюлетень раз на 5 років;

– в Україні проводиться під контролем влади, виборець не може перевірити, як враховано його голос. Хоча, у принципі, цю процедуру можна провести самостійно, контролюючи її самотужки: приміром, жителі зібрались та проголосували за будинковий комітет руками;

– небезпечне як ядерна зброя, бо делеговані у владу особи отримують право змінювати закони. Віддали більшовики в 1917 році "землю – селянам", а потім поміняли правила гри – і, шляхом колективізації, землю забрали.

Безперечно, чинна технологія політичного волевиявлення дуже примітивна. Однак її можна вдосконалити, створивши повноцінний "політичний ринок", де кожен – дієвий "контролер" та "сторож", а тому "сильна рука" не потрібна.

Для цього необхідно, щоб аналогічно до ринкового голосування, виборець міг:

– впливати на політику частіше – хоча б раз у рік. Наприклад, шляхом відкликання виборних представників влади;

– користуватись процедурою, яка забезпечує комфортне голосування та довіру до його результату.

За даними Соціологічної групи "Рейтинг", більше 80 % громадян хочуть мати можливість відкликати депутатів. Цю ж можливість декларовано в програмах опозиційних партій. Однак які підстави та процедура відкликання? Бо якщо-такі через суд, "за вимогою 226 депутатів" або "якщо є підписи 10% виборців від списку по округу" – то це не відкликання, а його імітація.

Вхід – гривня, вихід – десять.

Виборець має мати необмежену можливість відкликати свій голос

Наведемо стислий опис процедури волевиявлення, яка таку можливість забезпечує – голосування із самоконтролем, ГСК.

На традиційних виборах усі бюлетені однакові, для таємності голосування. Після вкидання їх у скриньку для голосування, учасник голосування – надалі виборець – не може розрізнити "свій" та "чужий" бюлетень. Це полегшує махінації на виборах та утруднює процес відкликання.

Дещо ускладнивши процедуру, можна убезпечити результати голосування від підробок та зробити відкликання простим.

1. Для того щоб виборець міг відстежити "свій" бюлетень, використовують попередньо нумеровані бюлетені з відривною частиною – квитанцією.

2. А як же таємниця голосування? Вона зберігається – перед голосуванням бюлетені в згорнутому виді – номери закриті, – перетасовують, і виборці витягують їх довільно, як у лотереї. Тому номер витягнутого бюлетеня відомий тільки виборцю. Виборець залишає квитанцію собі, бюлетень кидає в скриньку для голосування.

3. Після підрахунку голосів складають упорядкований список номерів бюлетенів, використаних у голосуванні, та результат по кожному бюлетеню. Список оприлюднюють – виборча дільниця, інтернет. Кожен може перевірити, як саме враховано його бюлетень. Пред'явивши квитанцію, яка має більшу силу ніж укинутий бюлетень, можна виправити невірний результат, тому фальсифікувати вибори немає сенсу.

4. Самоконтроль знімає сумніви щодо застосування комп'ютерних пристроїв, які миттю зчитують бюлетень – адже кінцевий результат контролює виборець! Отже, можна голосувати за великими "відкритими" списками, відкликати вибраних раніше осіб, використавши для цього квитанції. Причому відкликають ті, хто голосував за цих осіб. "Не важно как голосуют, главное, кто считает", як казав Йосип Сталін.

5. Попередній запис даних виборця в комп'ютер дає змогу уникнути подвійного голосування та проводити різноманітні процедури голосування самостійно, без підтримки адміністрації та за відсутності списку виборців, проводити їх протягом багатьох днів чи поштою.

Політичний ринок є найкращим засобом від корупції, бо мільйони "контролерів" підкупити неможливо. Одночасно він сприяє реформуванню держави.

Держава – це: 1) люди, ресурси – природні, матеріальні, фінансові тощо; та 2) правила гри, разом із засобами їх забезпечення – влада, суд, силові відомства тощо.

Людей чи ресурси швидко змінити не можна.

Зате введення нових правил гри нерідко забезпечує збільшення віддачі від наявних ресурсів, прорив у економіці та різке підняття рівня життя навіть у проблемних країнах. Це особливо помітно, коли порівняти такі країни з їхніми сусідами: Південна та Північна Корея, Сінгапур – Малайзія, Польща – Україна.

Але як їх отримати, ці нові прогресивні правила гри? На мітингах не приймеш, а чекати ідеальних політиків, які їх напишуть, марно.

То, може, згадати зауваження Генрі Кіссінджера, що "корумповані політики псують репутацію інших 10 відсотків" та почати відфільтровувати оцих 10 % порядних, застосувавши відкликання депутатів, суддів, мерів та міліціонерів як механізм контролю та відбору кращих? Відбирати таких, що дають нам максимум, а не чекати подачок від них, як сьогодні.

Одним словом, народний контроль влади. А оскільки влада – це своєрідний наркотик, то ще коротше й зрозуміліше – наркоконтроль влади.

Отже, мета та засіб її досягнення: нові правила гри через наркоконтроль влади.

Амбулаторні процедури активного вибору

І нарешті, останній урок – від чартистів. Для запровадження контролю влади можна використати їхнє "ноу-хау" – збирати підписи за закон про відкликання виборних посадовців. Цей закон, по суті, рівнозначний тій вимозі чартистів – щорічне переобрання парламенту, – яку дотепер не виконано.

Чому? Може тому, що сучасні політичні партії розвинутих країн – це не ті суб'єкти, яких потрібно тримати на такому короткому повідку. З іншого боку, недавні події "Захопи Волл-стріт", масові протести у Франції, Іспанії, Греції та Туреччині свідчать про те, що процедур тиску на владу не вистачає й там.

Бо чи не краще було б, у разі чого, мати можливість ініціювати відкликання влади, а не проводити багатоденні мітинги та бунтувати?

Як відмічає Роберт Даль: "Сучасні технології комунікацій посилюють можливість контактів у одному напрямку – від лідерів до громадян", що дає лідерам "додаткові можливості контролювати громадян, однак не забезпечує контроль громадян за лідерами".

А відкликання та інші процедури на основі ГСК якраз і дають громадянам змогу контролювати політиків. Причому, бажано вживати процедури "активного вибору" – ті, де ми самі робимо вибір кращого, на відміну від "пасивного вибору" – з того, що нам пропонують, вибору проти гіршого.

Процедури активного вибору для протидії монополії багатих на владу:

– "Сватання до політиків" – попереднє висування "кандидатів у кандидати". Однак усіма виборцями округу, а не тільки серед прибічників окремої партії як у "праймеріз", котрі в наших умовах мало реальні. Може проводитись незалежно від влади та партій.

Позитивний з ніг до голови лікар Айболить. Чи піде він кандидатом у депутати від опозиції? Ні, бо завтра ж його звільнить провладний Бармалей. А коли Айболить взнає, що в нього 40 % підтримки жителів? Цілком навіть можливо;

– Більш складні та досконалі системи голосування. Наприклад, виборець отримує 5 голосів, які може розподілити серед кількох кандидатів. Або голосування типу instant runoff voting, яке дозволяє за один тур виборів провести еквівалент двотурового голосування. Складно? Але ж так голосують в Австралії, Індії й навіть на Папуа Новій Гвінеї;

– Відкликання виборних посадовців;

– Референдуми, опитування та народні ініціативи. Попервах виключно місцеві.

*   *   *

Політики нерідко нарікають на слабку активність населення. Порада для них, авторство якої приписується Томасу Маколею: "Правителі повинні не звинувачувати людей у відсутності патріотизму – а зробити все від них залежне, щоб вони стали патріотами".

І хоча в оригіналі трохи інакше, однак складно осуджувати саме такий переклад. Навіть, у підтримку, питання-підказка:

"Чи достойні українці того, щоб робити свій активний вибір, як чартисти в Англії 175 років тому – а не тільки пасивно споглядати мітинги?"

Юрко Колючка, спеціально для УП