Саботувати не можна виконувати

На війні всі засоби хороші

"Хлопці! Коля! Почуйте мене! Я вас знаю, ви всі хороші! Лишайте їм посвідчення, лишайте їм зброю, сідайте на поїзди і їдьте додому, до матерів, до жінок! Я закликаю жінок, матерів: не ховайтеся більше, нам треба їхати на Київ і забирати звідти чоловіків і синів додому!" – зі слізьми на очах на імпровізованому мітингу волала у гучномовець молода жінка.

Мітинг проходив під львівською військовою частиною внутрішніх військ, яку з ночі 20-го січня блокують прості люди, щоб не дати можливості тутешнім бійцям виїхати в Київ на можливий розгін Майдану. "Наш синочок питає, чому тато не приїжджає додому. Чи він нас розлюбив?" – завершила промову дружина "беркутівця", благаючи чоловіка звільнятися з служби.

Фото Ольга Поліха

Один зі способів боротьби, який активісти Майдану вважають чи не ключовим у перемозі, є так звана деморалізація силовиків. А саме – спроба переконати "бійців режиму" не виконувати "злочинних" наказів або взагалі перейти на бік протестуючих. Останніми днями до агітації залучають дружин та матерів службовців у погонах.

Раніше на "переговори" до "захисників" Батьківщини ходили численні знаменитості, політики, активісти, священики. "Не захищайте злочинців!", "Переходьте до нас!", "Не виконуйте наказ!" – безперестанно лунають заклики до силовиків. Уже під загострення протистояння на вулиці Грушевського кілька десятків активістів із піднятими руками підходили впритул до щитів і просили, просили, просили.

Приходив і екс-міністр МВС Юрі Луценко. Намагався докричатися через гучномовець до колишніх підлеглих, що з них роблять "дев'яту роту", тобто "гарматне м'ясо". "Якщо Янукович вистоїть, то ми станемо частиною Росії, і перше місце, куди ви поїдете, буде Чечня!" – додав Луценко, використовуючи вже крайні аргументи.

Апелює Майдан до силовиків і присягою, яку вони складали "не бандитській владі ", а народу України. "Він (Янукович – ред.) і його банда – ворог України і її народу. Він не зупиниться перед подальшими масовими вбивствами громадян. Як мати двох дітей, благаю вас, будьте чоловіками! Станьте на бік громадян проти озвірілих бандитів", – звернулася нардеп Леся Оробець, закликавши їх стати "воїнами-визволителями".

Ще під час відносно мирного протистояння активісти Майдану жартували з силовиками, колядували, пропонували бутерброди й теплий чай. Місцями здавалося, що "лід тане", бійці внутрішніх військ посміхалися, ішли на діалог і фотографувалися з охочими.

Однак при загостренні ситуації ставало зрозумілим, що залицяння у вигляді посмішок, квітів і чаю з "бійцями режиму" не діє. Для них наказ є наказ. А хто не виконає – трибунал.

Опозиціонер Віталій Кличко, який авторитетний навіть у рядах "бійців режиму", пообіцяв гарантії безпеки тим, хто відмовляться підкорятися керівництву й не братиме участі в насильницьких діях проти мітингувальників.

Проте, що робити з тим гарантіями, якщо Майдан отримає поразку?

У Львові, Івано-Франківську та Рівному люди вирішили "допомогти" силовикам уникнути виконання "злочинних наказів", заблокувавши з ночі 20 грудня виїзди із частин внутрішніх військ.

Фото Мар'яна П'єцух

Активісти переконують, що рядові військові не хочуть їхати в Київ і самі просили через родичів-знайомих і соцмережі їх "заблокувати".

У підтвердження цих слів "блокувальники" показують записки, які їм передавали з військової частини, з текстом: "Нікуди не йдіть. Чекають, щоб ви пішли. Передайте всім!", "Дякуємо".

"Ми їх рятуємо від коктелей Молотова", "Вони нам вдячні", – переконані активісти. ВВшникам тут часто співчувають, мовляв, їх виставляють на перші ряди як "гарматне м'ясо", за якими ховається озвірілий "Беркут".

Люди переконані – внутрішні війська заручники ситуації й не хочуть стояти проти простого народу. Люди впевнені – достукатися до сумління бійців них можна.

Фото Ольга Поліха

Без пайка, зате з пенсією

Наскільки відповідають реальності такі уявлення про бійців внутрішніх військ? Чи дійсно ті серцем на боці людей? І чи лише загроза трибуналу стримує їх від підтримки Майдану?

Автору вдалося поспілкуватися з одним із високопоставлених службовцем внутрішніх військ. Наша розмова відбулася під час його дискусії з кількома львів'янами, що блокували військову частину внутрішніх військ №4114.

Кілька разів на день керівництво частини виходить до людей під воротами. Ціль – переконати їх розібрати барикади, мовляв, на Київ ніхто не поїде. Хоча блокувальники й без того машини випускають з інших воріт, перед тим оглянувши, чи ті не напхані, часом, солдатами.

"Ми нікуди не їдемо. У нас інші завдання. Супровід затриманих і засуджених. Хто тоді буде наші завдання виконувати, якщо ми поїдемо? У нас навіть щитів немає. Тільки каски є", – пояснював полковник Олександр Задворний, який займає посаду заступника командира військової частини з виховної роботи.

Дійсно, саме із цієї частини спроб масового виїзду особового складу не було. Люди, проте, вирішили перестрахуватися. Крім того, ця частина також межує й має спільну огорожу з базою "Беркуту". Відтак у разі чого "беркутівці", ворота яких теж блокують, можуть використати ворота ВВ.

"У нас навіть нема транспорту відповідного, яким можна було би перевозити на далекі відстані особовий склад", – продовжує переконувати полковник, який вів бесіду дуже привітно й часто з посмішкою.

"Але, наприклад, за надзвичайних ситуацій чи війнах – медиків, які не мають відношення до хірургії, можуть залучати навіть до операцій через надмір поранених. У військах хіба не такий порядок? У випадку чого вас хіба не можуть мобілізувати?", – питаю у зам командира. На що той промовчав.

Почувши, що з ним розмовляє журналіст, Задворний повідомив: сьогодні навіть водив телевізійну групу в частину показувати, що там немає великих автобусів і габаритних машин для перевезення людей.

Скільки особового складу в частині, полковник відмовився вказати. Мовляв, це військова таємниця. Лиш додав, що там є й призовники, і контрактники.

"Це останній призов?" – уточнив чоловік, що стояв поруч. Тут же дізнаємося, що у внутрішніх військах призов триває аж до 2015 року. Тобто на президентські вибори влада забезпечила себе силовиками, які не матимуть можливості звільнитися.

Контрактник тут підписує угоду на три роки. Отримує на початку лише 1.800 гривень. "Якщо в збройних силах трошки підняли заробітну платню, то у внутрішніх військах – ні. Перший день заступив – 1.800 гривень. Рік прослужив – уже дві тисячі. Кожен рік зростає в процентах. Також ростуть посади й звання. У середньому до трьох тисяч зарплата виходить", – розповідає Задворний.

"Пайків немає?" – майже співчутливо запитав літній чоловік поруч. – "Немає". – "А компенсація в грошах є?" – "Немає нічого".

"Зате вони пенсію будуть отримувати нормальну, як 25-ть років відбуде!", – втрутився інший чоловік, щоб попередити масове співчуття до умовного ворога. "То хто вам заважав у свій час піти в армію і дослужитися до такої пенсії?" – не стримався полковник Задворний.

У розмову втручається юнак, теж з числа "блокувальників": "Але ви не повинні за наші ж гроші, бо ми платимо податки, йти проти нас!"

Полковник почав заспокоювати, що проти народу не піде: "Я дуже багато бачив у своєму житті, але жодного разу не йшов проти своєї совісті й проти свого народу"

"Чому я маю сидіти в тюрмі на невиконання наказу? У мене сім'я"

Відтак, знову питаю про ймовірність саботажу наказу їхати в Київ, якщо все-таки покличуть. "Читайте Кримінальний кодекс про дезертирство. Є закон про загальний військовий обов'язок і військову службу, який ще ніхто не відміняв. Є Конституція, яка передбачає захист Батьківщини. Вони приймали присягу, вони виконують службові завдання", –очікувано відповідає полковник. .

На запитання, чи має контрактник, на відміну від призовника, якісь можливості для відступу, лунає заперечна відповідь: "Контрактник заключає контракт на три роки. Якщо він не ходить на службу, його так само можуть притягнути до кримінальної відповідальності".

"А по статті звільнити?", – з певною надією в очах запитує один з свідків розмови. – "У нас такого поняття немає. Невиконання умов контракту тягне за собою відповідальність".

Тут не витримує вищезгаданий юнак: "От вам дадуть мобілізацію, ви там будете стояти разом зі своїми хлопцями, бо виконаєте наказ. Але в них будуть кидати пляшки й бити палицями, і не тільки радикали, а прості люди, і старі, і молоді, там ніхто не буде перебирати, чи ви ВВ чи Беркут. Тому ваші хлопці будуть страждати, вони будуть горіти. Нащо їх підставляти?"

"А який вихід? Не їхати? То всі сідають у тюрму", – безапеляційно відповідає полковник.

"Подайте приклад, звільніться!" – "Який я приклад подам? Ну напишу рапорт про звільнення, так замість мене поїде хтось інший, от і все".

Фото Ольга Поліха

 

Протягом тривалої розмови полковника кілька разів повертали до теми саботажу наказів. Але той щоразу мав залізні аргументи.

"У вас є сім'я? І в мене є. Чому я маю сидіти в тюрмі на невиконання наказу?" – "Але якщо злочинний наказ!" – "А хто вам сказав, що я виконаю злочинний наказ чи мої військовослужбовці виконають злочинний наказ? Вони будуть стояти разом зі мною".

"А яких випадках військові і міліція мають право стріляти з вогнепальної зброї?", – намагаюсь з'ясувати, чи тільки стояти доведеться львівським ВВшникам.

Задворний нагадує закон України про міліцію: вогнепальною табельною зброєю можна стріляти, коли чиниться напад на міліціонера чи військовослужбовця й коли є пряма загроза життю чи здоров'ю. На уточнююче запитання, чи є такою загрозою "коктейлі Молотова", полковник відповів ствердно.

"Тобто у Києві можуть стріляти у відповідь на коктейлі з вогнепальною зброї?" – "В Києві ВВ, як і Беркут, на сьогодні не мають табельної зброї".

Тут черговий слухач не витримує. "Як не мають? А чим стріляли?! Я ходжу на полювання. Ті дробові кульки з помпової рушниці – це 12 калібр, дев'ять штук укладка, 8,5 діаметр".

Задворний заперечив. Каже, 12-го калібру ні в "Беркуту", ні у ВВ немає на озброєнні взагалі. І що в "беркутівців" була помпова рушниця КС, це не 12-тий, а 16-тий калібр.

"Ну 16-й не сильно слабший! На міліметр менша куля й усе! Попаде в голову й більше не треба! Уже скільки очей повибивало! Гранати кидають. То я вибачаюся, але як проти вас не захищатися?! Тому будемо вас палити, а що залишається робити?!" – не витримав мисливець.

На що полковник ображено натякнув, що все-таки це протестувальники першими почали застосовувати силу, кидаючи коктейлями Молотова: "Хто перший застосував зброю?" Але люди майже хором відповіли: "Беркут! 29 листопада!"

"Тож якщо коктейль Молотова є прямою загрозою здоров'ю чи життю, то чому досі не роздали табельну зброю військовим?" – знову питаю полковника.

На що той емоційно: "Господи, ну як вам пояснити? Той солдат такий самий українець, як і той, що стоїть напроти. Ну як він в нього буде стріляти?" – "Ну якщо один українець складає загрозу життю іншому українцю, кидаючи в нього летить коктейль Молотова, то чому терпіти і не відстрілюватися?" – "Ну бо ми нормальні люди", – зрештою сказав полковник.

"Правоохоронець повинен все те терпіти?"

Люди не відступали від свого, далі переконували службовця не виконувати наказів, якщо раптом мобілізують частину в Київ.

"От я служив у Москві, якраз під час ГКЧП. У нас цілі підрозділи відмовлялися виконувати накази ГКЧП і нікого не посадили. Уся Україна тоді зробила заклик, щоб українці верталися. І купа людей поверталися. Жодних наслідків для них не було", – почав згадувати один зі співрозмовників із числа пікетувальників.

Полковник ВВ знову промовчав. Допоміг відповісти за нього якийсь дід: "Але якщо би ГКЧП тоді не програло, то всіх би посадили".

"Ви кажете присяга, військові мусять виконувати закон і Конституцію. Але якщо самі офіцери не по закону живуть, то як солдат має чинити?" – береться до агітації інший чоловік.

"Де ви бачили офіцера, який живе не по закону?" – розгублено відповів Задворний. "В Києві, те, що відбувається – не по закону!" – відрізав чоловік.

І тут полковник урешті не стримався: "По закону заборонено кидати в правоохоронців камінцями, правильно? От в Америці, коли людина з руками в кишенях на п'ять метрів підходить до поліцейського, той має право застосовувати зброю на ураження. У нас такого немає. Але виходить так: що народ має право бити правоохоронця, а правоохоронець повинен все то терпіти?"

Задворний не заспокоювався. Наводив далі приклади за океану, "коли поліцейські застрелили хлопчика" з іграшковим автоматом Калашникова, бо цілився ним у поліцейського, і "ніхто не розбирався". Розповідав, що американські правоохоронці "застосували зброю на ураження" до мами з дитиною, бо та "порушила правила дорожнього руху". "І все нормально, поліцейські не винні, бо вона порушила закон (…) Там демократія", – резюмував полковник.

"Чого ви нам Америку і Європу в приклад ставите? Ми маємо свою країну, де не працює судова гілка, люди не захищені в такій ситуації. В Америці працює закон. У нас я не зможу судитися з міліціонером за його беззаконня. Він стріляє людям у чоло, хоча може стріляти по ногах!" – не витримав ще один чоловік.

Тут на допомогу в розмову включається колега Задворного, теж полковник, який називатися не захотів. Пояснив, що якщо куля потрапила в чоло, не обов'язково в те чоло хтось цілився.

"Коли зброя застосується (у схожих ситуаціях – ред.), хочеш попасти в ногу, але можеш попасти в друге місце". – "Ну є ж відео, що ствол направлений прямо на камеру журналіста, тобто в обличчя". – "Ну уявімо, що я зараз буду цілитися, ви б вгадали за багато метрів, куди я цілюся – в голову чи ноги?"

"А чого цілитися в людей?! Ми просто хотіли мирно провести акцію все, люди неозброєні люди прийшли на акцію", – у розмову включається новоприбула дівчина-активістка. Проте полковник Задворний не погодився: "Де ви бачили, що там ішли неозброєні люди? Вони вже йшли з кийками й були готові на застосування цих кийків. Вони йшли на об'єкт, який охороняється".

Один із чоловіків пояснив, що то могли бути провокатори. "Так треба було активістами Майдану відійти в бік, і (силовики – ред.) провокаторів би локалізували й затримали", – апелював Задворний.

"Люди вже втомилися, сталося що сталося, людей уже не зупиниш. Воно вже закипіло. Процес пішов. І якщо піде загострення, то встануть всі – від малого, до великого, і буде біда!" – висловився хтось з присутніх.

"То навіщо їхати в Київ і підставили солдат? Їх виставили в перші ряди, по них кидають пляшки, а "Беркут" за ними сховався. Хлопців підставли!", – вкотре вирвалося в юнака-пікетувальника.

"Ніхто їх не підставляв. Вони виконували поставлені завдання. А кого там поставиш? Беркут? Беркут – це штурмові загони, загони спецпризначення. А в ланцюгу стоять внутрішні війська", – заявив Задворний.

Заперечив він і популярну на Майдані тезу про службовий злочин, коли в перших рядах стоять геть молоді хлопці. Мовляв, тут закон і устав не регламентує якісь вимоги стосовно віку, вислугу років і звань.

У той час колега Задворного, теж полковник, уже зібрав біля себе іншу купку слухачів. Звідти доносилося: "Міліціонерам повиривало очі, зробили інвалідами…". Далі полковник розповідав про бойову солідарність. Переказував якусь давню історію про свого колегу, товариша якого почали бити мітингувальники під час несення служби: "Тоді була сутичка невелика. Як тільки витягли його товариша (з оточення – ред.), почади лупцювати, то бачачи, що його товариша вбивають, йому вже було все одне, по той бік щита для нього людей вже не було".

Розмова з пікетуючими тривала понад годину.

Люди розповідали про своє важке життя, мізерні зарплати, жодних соцгарантій, відсутність якихось прав, тим самим пояснюючи, чому вийшли на Майдани, "бо терпіти вже нема сил". Полковники уважно все слухали, з усім погоджувалися, бо, мовляв, самим не солодко живеться. Але так і не зрозуміли, навіщо кидати в міліціонерів камінням і запальною сумішшю.

Відтак, жодних гарантій, що силовики не стрілятимуть, ніхто дати не може.

Адже, по перше, будь-який наказ виконувати готові безапеляційно, щоб інакше не сісти в тюрму. По-друге, не можуть дивитися спокійно, як щось загрожує життю його товариша.

Так само не є приводом звільнятися чи саботувати накази і ймовірна зміна влади, бо переконані – їх особисто це ніяк не зачепить.

"Після Помаранчевої революції військове командування мінялися, із приходом Януковича воно теж мінялися, а ми як виконували свої функціональні обов'язки, так і виконуємо", – зауважив Задворний.

Тобто навряд чи полковники спокусяться на якісь незрозумілі гарантій від опозиції.

Розмова глухого з німим

Наразі наївно очікувати масового саботажу й підтримки внутрішніми військами Майдану. Про "Беркут" тут взагалі не йдеться. Є достатньо прикладів, щоб зрозуміти – для них люди по то бік щитів є однозначними ворогами. Тому багато активістів переконані – немає сенсу вести ці переговори.

"Це розмова глухого з німим, ми живемо з ними в різних країнах. Протестуючі для них злочинці, бо діють поза межами правового поля, а по журналістах стріляють, бо ті фізично перебувають на боці злочинців. Навіть дії своїх колег 30-го листопада оправдують, бо в них летіли "головешки", – ділиться своїми враженнями від спілкування з "заблокованим" львівським "Беркутом" львів'янка Мар'яна.

Влада, унеможливлюючи поодинокі саботажі, уже наобіцяла "пернатим" додаткові доплати та навіть квартири.

"Розумієте, сьогодні на таку роботу важко потрапити. Тому він не хоче звільнятися", – ділиться з автором сестра 22-річного сержанта міліції, якого із тридцятьма колегами приблизно такого ж віку в примусовому порядку відправляють у Київ.

"В обід до себе всіх патрулів покликав начальник райвідділку. Сказав, що заяви на відпустку не прийме. Та і їх треба завчасно писати. Він їм співчуває, але є розпорядження вище. Боїться, щоб його теж не підправили, бо має дитину маленьку. Виїзд призначили на другу ночі, сказали вдягатися в цивільне, щоб раптом ніде не затримали автобус активісти Майдану", – розповідала сестра, яка, власне цікавилася, чи могли б активісти дійсно заблокувати автобус, бо брат і його товариші їхати не дуже хочуть.

Поодинокі "визволителі"

Відтак ледь не сенсацією стала заява одного зі львівських "беркутівців", що він та ще кілька його товаришів по службі написали заяви на звільнення.

"Як колись Ісуса Христа роздягали, били-катували, і на нього ще хрест давали. І тут таке саме роблять у мирний час (…) Мені соромно дивитися у вічі тим хлопцям (…) Я ніколи навіть сльози не пускав під час похорон, але коли та людина вірменської національності загинула за волю України – у мене пішла сльоза ", – розповів львівським журналістам уже колишній співробітник "Беркуту", який так і не назвався.

Без роботи не боїться залишитися. Як спортсмен, її точно знайде.

Обласне управління УМВС заявило, що випадки звільнень не масові: 24-го січня написали рапорти лише два "беркутівця", а за останні чотири місяці – чотири.

Цього дня подало у відставку керівництво Рівненської міліції, відтак розганяти людей у захопленій облдержадміністрації не було кому.

Ще на початку грудня 22-річний боєць внутрішній військ, який просив не називати свого імені, достроково розірвав контракт з однією з київських військових частин, коли зрозумів, що його можуть залучити до розгону Майдану, якому симпатизував.

Хлопець натомість влаштувався в приватну охоронну фірму. Трудову з військової частини досі не забрав – її не віддадуть, поки не виплатить компенсацію за дострокове розірвання контракту.

Вийшовши з військової частини, одразу попрямував на Майдан. Юнак, який є вихованцем патріотичної організації "Пласт", записався в Самооборону. Тепер щодня проводить на Грушевського, зустрічаючись впритул із колишніми бойовими товаришами.

Тепер – по різні боки барикад.

"Це таке неймовірне відчуття, коли тебе б'ють, ти закриваєшся однією рукою, а іншою розбираєш кучу малу народу, щоб не попадали одне на одного", – описує свої емоції юнак, який переконаний: тепер, без погонів, він дійсно служить українському народу.

Активісти Майдану сподіваються, що такі демарші потягнуться за собою ланцюгову реакцію.

Песимісти не забувають нагадувати, що ця система будувалася роками.

Мар'яна П'єцух, спеціально для УП