Вибори і політична корупція, або Чи готова влада різати по живому?

64 перегляди
Назар Бойко, для УП
П'ятниця, 24 квітня 2015, 13:28

Боротьба з корупцією – це завжди тонко. Боротьба з політичною корупцією – ще тонше. Але найтонше – це боротьба з політичною корупцією у виборчому процесі.

Тою корупцією, яку в гіршому випадку ігнорують, у кращому – неохоче виправдовують "відсутністю альтернативи". Корупцією, яку поблажливо називають мастилом, що змащує коліщата й шестерні виборчого процесу, приводячи механізм у дію.

Таким "мастилом" є оплата праці членів виборчих комісій партіями й кандидатами.

До недавнього часу говорити про це явище було non comme il faut. Так само, як про педикульоз чи коросту. Для політиків ця тема є табуйованою із причин, про які йтиметься нижче. Експерти воліють обережно її оминати через брак емпіричних даних.

Моніторингово-аналітична група "ЦИФРА" разом з американським професором Еріком Херроном, West Virginia University, вирішила дослідити це явище за допомогою соціології.

На минулих парламентських виборах разом із Київським Міжнародним Інститутом Соціології було проведене опитування керівного складу окружних і членів дільничних виборчих комісій.

Поміж іншим, ми запитували в респондентів: чи знають вони членів комісії, які одержують матеріальну винагороду від суб'єктів виборчого процесу? 19% керівників ОВК і 25% членів ДВК дали позитивну відповідь.

Ми також цікавились, наскільки така матеріальна винагорода є важливою для членів комісій особисто. Для 28% керівників ОВК вона є важливою: для 6.8% – дуже важливою, для 21.3% – важливою. На це саме запитання половина членів ДВК відповіли позитивно: 14.2% – дуже важливо, 35.2% – важливо.

Наведені показники засвідчують, що оплата праці членів виборчкомів партіями й кандидатами є масштабним феноменом. Феноменом, важливим для значної частини членів виборчих комісій, особливо ДВК.

Результати дослідження провокують наступні запитання.

1) З яких джерел партії й кандидати одержують фінансовий ресурс для покриття цієї статті витрат у бюджеті виборчої кампанії?
2) Якою кількістю нулів вимірюються ці витрати?
3) Яким чином юридично оформлюється оплата праці членів комісій суб'єктами виборчого процесу?

Наразі відповіді на ці запитання можуть бути лише приблизними. Одна із причин – у поствиборчих консолідованих звітах про надходження й використання коштів політичні партії не подають витрат щодо оплати праці членів виборчкомів. Така стаття навіть не передбачена формою звіту. Тож про походження й об'єми цих коштів можна лише здогадуватись.

На даний момент беззаперечним є лише той факт, що всі ці кошти й розрахунки лежать поза правовим полем, яке регулює організацію й проведення виборчого процесу.

Проблема тіньової оплати праці членів виборчих комісій пересікається й взаємодіє із ще одним феноменом вітчизняних виборів – технічними партіями.

У даному контексті технічні партії означаються як такі, чиїм основним завданням у виборчому процесі є не конкурентна боротьба за владу, а "супровід" інших політичних гравців. Квоти цих партій використовуються претендентами на перемогу для підсилення своєї присутності у виборчкомах. Така присутність дозволяє здійснювати значний вплив на порядок денний роботи комісій, приймати рішення на користь потрібної політичної сили в спірних ситуаціях, полегшує можливості маніпуляцій із результатами голосування etc.

Пік використання технічних партій із ціллю наповнення комісій лояльними представниками був зафіксований на парламентських виборах 2012 року. Хоча, як демонструють результати досліджень МАГ "ЦИФРА", дострокові президентські й парламентські вибори 2014 року також були позначені присутністю технічних кандидатів і партій.

Формально технічні партії не пов'язані з тими, на кого працюють. І це ускладнює доведення взаємозалежності перших від останніх. Зокрема – у питанні оплати праці членів виборчкомів від технічних партій.

Нещодавно досить відверту оцінку означеній проблемі дала член ЦВК Жанна Усенко-Чорна: "Політична корупція – це те, що бере свій початок саме з виборів. Оті десятки політичних партій – технічних, які замість виборчих комісій формують практично злочинні ОПГ на тисячах виборчих дільниць... Я хочу сказати, що торгівля членами виборчих комісій – тіньовий обіг коштів – сягає сотню мільйонів доларів. Звичайно, це не офіційні цифри – їх ніхто не може поміряти. Можливо, Служба безпеки України й має відповідну інформацію.

Я хотіла б в цьому питанні відкрито риторично запитати представників СБУ і Генпрокуратури – все ж таки, то що в нас відбувається на ринку торгівлі членами виборчих комісій?"

Повторимось, ця заява члена ЦВК датується початком 2015 року – часом, коли позаду залишились дві загальнонаціональні виборчі кампанії.

Панорама буде неповною без останньої, але не менш важливої деталі. Для більшості членів виборчих комісій проблема одержання матеріальної винагороди від партій і кандидатів стоїть поза етичною площиною. Зрештою, так само як і поза площиною конфлікту інтересів стоїть для них питання представництва технічних партій.

Зменшення масштабів корупційної складової в системі виборчої адміністрації України потребує комплексного підходу й політичної волі. Комплексний підхід передбачає такі кроки.

По-перше, необхідно переосмислити роль та місце політичних партій у політичній системі країни, а також у виборчому процесі.

На практичному рівні це може конвертуватись в новий, жорсткіший набір вимог при реєстрації політичних партій. З іншого боку, альтернативним є варіант застосування механізмів очищення партійної системи від надлишкових організацій, які не відповідають статусу партії.

До прикладу, у Фінляндії діє норма, за якою політична партія автоматично втрачає реєстрацію в разі, якщо на двох парламентських виборах поспіль їй не вдається здобути хоча б один представницький мандат. В українських умовах таке "кровопускання" не лише б допомогло очистити партійну систему від технічних партій, але й створило б передумови для наповнення її реальним змістом.

По-друге, потрібно переглянути модель формування виборчих комісій.

Як продемонстрував досвід позачергових президентських виборів, суб'єкти виборчого процесу не завжди можуть забезпечити навіть мінімально необхідну кількість членів виборчкомів.

Досвід країн Східної Європи свідчить на користь більш диверсифікованих моделей, коли співучасть у формуванні виборчих комісій разом із партіями беруть виборчі комісії вищого рівня, органи місцевого самоврядування, профільні міністерства, громадські організації. Такий підхід гарантує кращу загальну інтегрованість виборчого процесу загалом і виборчої адміністрації, зокрема.

По-третє, держава повинна стати єдиним "роботодавцем" для членів виборчих комісій, який оплачує їхню працю.

Це дозволить позбавитись двох негативних явищ одночасно. Члени виборчих комісій будуть виведені з-під конфлікту інтересів між нормами виборчого закону й політично доцільністю, якою часто керуються партії. У свою чергу, політичні партії позбавляться необхідності залучати неофіційні кошти для оплати праці членів комісій і, як результат, приховувати їх у виборчій звітності.

По-четверте, важливою є ревізія кількісного складу комісій у бік зменшення.

Не лише в країнах Східної Європи, але й у деяких країнах пострадянського простору вибори на рівні виборчих дільниць організовуються кількістю членів комісій, що не перевищує 11-13 осіб на великих, більше 3000 виборців, дільницях.

З одного боку, це дасть можливість державі краще оплачувати роботу членів комісій за рахунок вивільнених коштів. З іншого, стимулює процес переоцінки функціонального навантаження на членів виборчкомів, – насамперед ДВК.

По-п'яте, найважливішим елементом, від якого залежатиме дієвість усіх перелічених вище, є контроль і система покарань.

Створення безпечних і комфортних умов для роботи членам виборчих комісій повинно супроводжуватись нетерпимістю по відношенню до будь-яких спроб персональних або колективних маніпуляцій у виборчому процесі або фальсифікацій результатів голосування.

Чим агресивніше діятиме така система на початку, тим менше необхідності в її використанні буде в майбутньому.

*   *   *

Наведений перелік кроків, спрямованих на зменшення масштабів корупційної складової в системі виборчої адміністрації в Україні, не є вичерпним. Проте достатнім для того, щоб розраховувати на позитивні результати.

Чинна адміністрація й силові органи оголосили "хрестовий похід" проти корупції. На цьому шляху перед ними обов'язково постане вибір – йти чи не йти на компроміси. Вибір залишиться за владою.

Але безкомпромісність завжди означатиме необхідність різати по живому.

Назар Бойко, керівник Моніторингово-аналітичної групи "Цифра", спеціально для УП



powered by lun.ua
Біле золото. Як у Дрогобичі видобувають сіль у середньовічний спосіб
Екс-священик МП: "Нас одразу налаштували, що істинна церква тільки одна – у Росії"
Дві перемоги та одна невдача: що принесли Україні зустрічі в НАТО та саміт ЄС
Бути діджитал-зомбі: що ти втрачаєш і як пройти детокс від гаджетів за 7 днів
Усі публікації