"Нові" і "Старі". Що розповідають молоді держслужбовці про ейджизм, реформи і старших колег

Юлія Ворона
35055 переглядів
П'ятниця, 11 травня 2018, 07:00

Замість престижних професій вони обрали сферу, що асоціюється з бюрократією і низькими зарплатами. Кожен день вони намагаються довести: молодий фахівець не означає поганий, а реформи в Україні – можливі.

Вони – українські держслужбовці, яким ще немає 30 років.

Чи вдалося їм подолати ейджизм з боку суспільства і колег? Наскільки реально прожити на зарплату державного службовця? І чи не хотілося кинути все вже після першого місяця у "високих" кабінетах?

"Українська правда" поставила ці запитання чотирьом молодим людям, які обрали для себе роботу на країну. І, за їхніми словами, не пошкодували про це.

Валерія Іжик, 23 роки, державний експерт з питань європейської інтеграції та міжнародних зв'язків Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції

"Я займаюся питаннями освіти з четвертого курсу, як тільки пішла на стажування у Благодійний фонд Кличків. Через півроку мене запросили на роботу, а ще за три місяці я очолила "Школу успіху" – найбільший освітній проект Фонду, якому 7 років. Потім мене запросила до себе громадська спілка "Освіторія".

Врешті я зрозуміла, що класно працювати на крутий проект з конкретними результатами, але спорадичні ініціативи не дають загального ефекту покращення. Тоді я пішла навчатися на магістратуру в Київську Школу Економіки.

Там, на програмі "Публічної політики та врядування", я буквально через 3-4 місяці зрозуміла, що є круті інструменти і вони настільки прозорі, зрозумілі і прийняті світовою спільнотою, що не використовувати їх буде великою втратою. Але для цього треба бути в місці, де вони мають накладатися, бути природними. Тобто треба йти на державну службу.

Моє середовище – це "могилянці" (випускники Києво-Могилянської академії – УП) і студенти школи економіки, які працюють у реформах, Prozorro, МОЗ, на громадських засадах, пишуть круті законопроекти. Майже всі мої одногрупники – певним чином долучені до реформ.

Я прийшла в МОН без досвіду роботи на держслужбі. Я не стикалася з тим, наскільки важко це на практиці. Але моя команда – це суперкруті люди!

 
Валерія Іжик, 23 роки, державний експерт з питань європейської інтеграції та міжнародних зв'язків Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції

За даними нашої HR-служби, я – наймолодший фахівець з питань реформ у Директораті стратегічного планування та європейської інтеграції. Я не знаю, чи було це проблемою на етапі ухвалення рішення.

За умовами конкурсу я підходила: закінчила бакалаврат і склала всі формальні п’ять етапів відбору, шостий – це інтерв’ю. Я на однаковому рівні претендувала з людьми, які по 15-20 років у держслужбі.

Я не стикалася з відкритим протистоянням, мовляв, ти молода, що ти знаєш про це життя. Це більше на інтуїтивному, невербальному рівні.

Буває, намагаюся не ставити задачу під час комунікації між різними директоратами і департаментами, а просто показати – давайте ми будемо працювати у зв’язці конкретно в цьому питанні, і я вам допоможу. З мого боку це пропозиція скористатися моїми компетенціями, з боку інших людей це може виглядати, як "яйця курей не вчать". Воно буде і є, але це не страшно.

Це може виглядати як намагання продемонструвати, що я знаю більше, хоча мені б не хотілось, щоб так було. 

За версією німецького політичного економіста Макса Вебера, є "нейтральний" тип держслужбовця, який виконує свою роботу "без гніву і пристрасті". У нас нейтральний – тотожно безініціативному. У моєму директораті стратегічного планування та європейської інтеграції, який очолює Ганна Новосад, немає нейтралітету, немає стереотипів, що треба працювати з 9 до 18, ми в першу чергу працюємо на результат.

Ми розуміємо, що нам треба дуже добре "попушити" два-три роки, щоб коли відбулися вибори, весь результат, на який ми працювали, не знехтувався і не перекреслився політичними рішеннями.

На посаді я деколи зіштовхуюся з людською некомпетентністю і небажанням ініціювати питання, порушувати проблеми, які вони бачать на рівні держслужби.

Я менше місяця на державній службі, а в мене вже таке відчуття, що я на ній півроку, відчуття вигорання. Тому що дуже прості речі розбиваються об людську некомпетентність: невміння працювати з Excel-таблицями, небажання спілкуватися поштою, а лише через систему електронного документообігу, яка дуже гальмує процеси комунікації.

Замість того, аби вирішити питання на рівні – сіли вп’ятьох, "побрейнштормили", розписали на два найближчих тижня дедлайни – це все робиться через доручки (доручення – УП), які просто з’їдають будь-який ресурс, а головне – час.

Ні, я не думала піти, я бачу себе в цій структурі. Мене дуже дратує багато речей, але цю дратівливість я конвертую в продуктивне русло. Для мене це сигнал того, що я на правильному місці у правильний час. Якщо є спротив, значить, відбуваються зміни.

Зарплата нових держслужбовців після реформи державного управління – висока. Офіційна цифра на сайтах для державного експерта – 36 тисяч. Плюс податки і в сухому залишку маємо 29 тисяч.

Для мене як для людини, яка орендує житло, вкладає кошти здебільшого в книжки або відпочинок, це більш ніж достатньо. Я не йшла на зарплату, бо і до цього мала майже еквівалентну. Для мене це був шанс застосувати на практиці те, що я вчила у Школі Економіки.

Для людей, які перейшли з державної служби на нову держслужбу (перевелися за конкурсом на нові посади після реформування держслужби – УП), це можливість працювати за суму в три рази більше.

Це призвело до певної тенденції: близько 40% набраних нових держслужбовців – це старі держслужбовці. Хоча в нашій команді є чотири суперпрофесіонали з попереднього складу.

Так, молоді люди ще "нарвані" після Майдану, не так швидко розчаровуються, але знання тут важливіші. Якби я прийшла без знань, то цього би не вистачило для якогось результату".

Олег Карапінка, 22 роки, сільський голова Галичанівської сільської ради (Львівська область)

"У 18 років я став керівником Народного дому в селі Дроздовичі. Мені дуже подобається робота з людьми. Я бачив, що в мене непогано виходило.

Тоді вирішив спробувати піти в сільраду. І був приємно вражений, що за мене проголосувала така велика кількість людей. Ніколи про це не шкодував, думаю, воно того варте.

Звичайно, є люди, для яких мій вік – перешкода. Особливо персони, які працюють роками і "пустили корені" у свої посади. Але я не вважаю, що це велика проблема. Із такими людьми не варто боротися, їх не переконаєш – немає сенсу.

Зараз з’єдналося два періоди – нових посадовців і старих. Що їм розказувати? Вони все одно приймають тебе так, ніби ти мало знаєш. Треба зробити і таким чином довести, що був правий. Головне, на мою думку, результат.

 
Олег Карапінка, 22 роки, сільський голова Галичанівської сільської ради (Львівська область)

Може, комусь з людей і не подобається, що я такий молодий. Моя конкурентка на виборах була, скажімо так, як моя бабуся за віком. Але за мене дуже багато голосів віддали, отже, люди бажають змін.

Спільну мову з ними знаходити вдається. Бувають такі бабульки, що з ними просто поговориш, і їм стає нормально. Буває, що зустрічаємося з ровесниками, а вони шуткують: "Пане голово, а розкажіть, чи взятки берете?".

Коли я прийшов на посаду, не відчув якогось супротиву системи. З колегами немає проблем зовсім – депутати мене підтримують у повному складі. Я вже у 18 років почав організовувати масові заходи, тому часто стикався з цією сферою.

Читайте також
300 українських спартанців. Як "Сумрак" виховує нову військову еліту
Свій сучий син
Словниковий боєзапас
До того ж, я був у курсі того, що відбувається в районі. У мене не було періоду, щоб люди казали: "Чужий прийшов".

Я вважаю, що знайшов своє місце. Звичайно, треба було багато знати про бюджет. Основні питання в нас – земельні спори, тому доводилось переривати законодавство, заглиблюватися в ці моменти. Але кинути посаду ніколи не хотілося.

Мені на роботі день минає швидко, дуже бракує часу. Я намагаюся, щоб усе було законно і максимально простіше, щоб було поменше папірців.

Я планую йти далі, але це буде видно судячи з того, як я себе реалізую тут. Чи вийде зробити те, що собі запланував. Ще маємо рік часу до наступних виборів.

Ми вже побудували спортивні, дитячі майданчики, у Галичанах зробили дорогу з бруківки до церкви, центральну вулицю. Повністю перейшли по вуличному освітленню на ЛЕП в одному селі. Зараз доставляємо освітлення, ще дуже багато будівництва.

Щодо зарплати держслужбовця, то не треба гнівити Бога – на проживання вистачає. Я завжди представляю, що люди мають менше, чим я".

Анастасія Задорожна, 29 років, директор Департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції України

"Я прийшла на посаду в Міністерство юстиції з Верховної Ради, там була помічником народного депутата Олега Барни. Він був членом Комітету ВРУ з питань запобігання та протидії корупції.

Тоді неодноразово порушувалося питання очищення влади, і мені це направлення було цікаве, крім того, я брала участь у різних заходах, що стосувалися цієї теми, була присутня на засіданнях комісії, яка розглядала справи "майданівських суддів". І зрозуміла, що хочу працювати саме в департаменті з питань люстрації.

 
Анастасія Задорожна, 29 років, директор Департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції України

Коли відкрилася вакансія головного спеціаліста в одному з відділів, я подала документи, пройшла стажування. Пропрацювала майже рік на посаді головного спеціаліста, потім був оголошений конкурс на голову департаменту, я знову подала документи і пройшла.

Оскільки я рік працювала в департаменті, з усіма була в гарних робочих стосунках, і колеги насправді мене підтримували. Раділи, коли я виграла конкурс на посаду.

Щодо реакції зовні – було багато статей, що на таку важливу державну посаду взяли молоду людину, та ще й дівчину! Мовляв, звідки в неї досвід і навряд вона зможе виконувати посадові обов’язки.

Не можу сказати, що для мене якось болісно пройшов цей період – підтримували близькі, чоловік і мій колектив. Я розуміла, що попереду робота, а ставлення з часом зміниться на краще. Головне – результат.

Майже всі в нашому департаменті – молоді люди, і за рахунок цього робота цікава. Зараз державна служба оновлена, тому немає застою.

Жоден працівник не зупиняється на виконанні лише делегованої йому роботи. Якщо він бачить, що є порушення в законодавстві, ми це обговорюємо і накидуємо план дій на місяць-два, щоб їх усунути. Тому робота просувається і виконується максимально якісно.

На кожній посаді, у кожній сфері буде спротив, поки ми його не переможемо. Найбільший супротив, з яким мені довелося стикнутися, це судова система. Працівники мого департаменту беруть участь у більш ніж 60 справах, і майже кожного разу ми стикаємося з небажанням суддів розглядати справи по очищенню влади.

Незважаючи ні на що, піти мені ще ніколи не хотілося. Поки працюється, я працюю. Поки є наснага.

Кожен громадянин України відповідальний за майбутнє країни. Чи я буду працювати в державних органах і на цій посаді зокрема, чи в приватних фірмах, – у будь-якому випадку моя робота направлена на те, щоб нам і нашим дітям у майбутньому краще жилося.

Зараз мій посадовий оклад складає 12 тисяч гривень. Це доволі непогано в порівнянні з тим, коли я прийшла на посаду. Тоді посадовий оклад складав приблизно 9 тисяч гривень. Звісно, кожній людині і, зокрема, дівчині завжди хочеться більше, але зараз, після постанови Кабміну, зарплати змінилися на краще і суттєво".

Наталія Бойко, 29 років, заступник Міністра енергетики та вугільної промисловості України

"Я закінчила Львівський національний університет за спеціальністю "право", отримала стипендію Erasmus Mundus і поїхала вчитися до Німеччини. Потім влаштувалася на роботу в компанію ERM (надає послуги з охорони навколишнього середовища, здоров'я, безпеки тощо – УП). Перший контракт саме в Україні отримала в Києві у 2013 році. Фактично, я потрапила сюди в третій день Євромайдану.

Коли контракт закінчився, я повернулася в Німеччину, але для себе вирішила, що буду шукати роботу в Україні. Працювати в моїй країні і для неї.

Спочатку думала не про держслужбу, а про консультування. Але мені дуже пощастило – долею випадку я потрапила в Адміністрацію президента. На той момент я написала на Facebook незнайомій мені людині – Дмитру Шимківу (заступник голови АП – УП) – що дуже хочу попрацювати на державу. І він запросив мене на співбесіду.

Спершу я недовго попрацювала в департаменті з питань впровадження реформ. Потім мені запропонували податися на менеджера з реформ енергетики в Національній раді реформ. Певний час я працювала одразу на двох позиціях: менеджера реформи енергетики і організаційного менеджера Нацради реформ.

 
Наталія Бойко, 29 років, заступник Міністра енергетики та вугільної промисловості України

Більше ніж за рік Міністр енергетики Ігор Насалик запропонував стати його заступником з євроінтеграції.

На початку мене часом сприймали критично через мій вік. Скажу відверто: я переживала, як буду працювати в міністерстві, коли я людина з бізнесу? Але все розставила на місця робота над енергетичною стратегією.

Минулого року я отримала від прем’єра дуже довірливе доручення – була відповідальною за процес фіналізації всієї енергетичної стратегії для України до 2035 року. Перед тим уже було кілька невдалих спроб зробити цей документ. Тому для мене це була надзвичайна відповідальність.

У процесі роботи над фундаментальним для галузі документом у нас були різні ситуації: наради з 70-ма учасниками з галузі по п’ять годин, фактично кількадобова робота нон-стоп. Саме там я в результаті налагодила діалоги як зі своїми колегами, так і з експертами в галузі.

Що мені дало сили йти далі? По-перше, я намагаюся максимально глибоко у все вникати, розібратись і досягнути результату. Багато колег за це мене поважають.

По-друге, коли я бачу, що в людей у моїй команді є складнощі, я намагаюся максимально бути з ними.

У мене є правило: якщо ми робимо щось важливе за дорученням прем’єра або міністра, і моя команда буде працювати до третьої ночі, я буду з ними. Це наполегливість і вміння тримати слово.

Дещо довелося в собі змінити з приходом на посаду. Перше – я усвідомила, що стала більш публічною особою.

У Раді реформ ми робили дуже багато речей для президента, для розгляду Нацради. Але там ти непублічний. Працюєш і не відчуваєш на собі негативу та популізму.

А тут (на посаді заступника міністра – УП) насправді нікого не хвилює твоя позиція. Наприклад, пишуть – дуже дорого одягнена. Ти кажеш: "Це костюм Zara, він коштує 60 євро". Але це вже не має значення, має значення перший меседж.

Такі речі мене дуже засмучували, тому що я намагаюся завжди боротися за справедливість. А тут потрібно було змиритися з тим, що іноді немає за що боротися, це лише шум. Ти повинен сконцентруватися на своїй роботі й не відволікатися на процеси, які тебе десь особистісно зачіпають.

А друге – я по життю максималістка, досить різка людина, тому доводилося кожного дня відшліфовувати навички дипломатичного спілкування. Все ж таки державна служба має певну специфіку, багато процесів тривають довше, іноді результат сильно залежить від політичної волі чи моменту.

Деколи бюрократія страшенно дратує. Але треба розуміти, що вона всюдисуща: є наша бюрократія, є брюссельська, є в Штатах. У процесі роботи я зрозуміла, що іноді бюрократія – це добре. Юрист повинен подивитися документ, літредактор також.

Інша справа, що бюрократія не може бути "екскьюзом" (виправданням – УП) для штучного затягування процесів. І тут я вже максимально включаюсь – я не проти процесів, я за їхню оптимізацію і за те, щоб вони були розумними і виваженими.

Я дуже рада, що почалася реформа держслужби і нові кадри будуть отримувати більш достойну заробітну плату. Мені легше, я не маю сім’ї, дітей, і моя матеріальна відповідальність значно менша, ніж у багатьох колег.

Розумію, що мені так багато не потрібно, до того ж, у мене є певна перевага – накопичення з іншого життя. Але я бачу, що в нас не зовсім ринкова зарплата.

Мені дуже жаль втрачати хороших підлеглих, яких просто переманюють у приватний сектор. Але я розумію, що фінансово не можу запропонувати їм чогось більш привабливого.

Я насправді рада, що в кожному міністерстві є молоді драйвери. Ми один одного підтримуємо. Знаю, що в будь-який момент, коли застрягаю в бюрократії з купою вибачень і затягуванням термінів, мої колеги підключаються, допомагають. Наприклад, Сергій Петухов у Міністерстві юстиції чи Максим Нефьодов у Міністерстві економіки.

Думаю, що майбутнє – у грамотному вибудовуванні балансів співпраці. Енергетика – дуже специфічна галузь, є багато складних знань, якими володіють тільки ті, хто багато років пропрацював у ній.

Тому я дуже ціную досвід колег і їхні знання. Не можу сказати, що все потрібно побудувати з нуля. Енергетичний комплекс має свою, ще пострадянську специфіку. Але я максимально відкрита для нових тенденцій, процесів і технологій".

Юлія Ворона, для УП



powered by lun.ua
Опозиційний розкол. Як Бойко і Вілкул ділять спадок "регіоналів"
Око за ОККО. Як нелегали захоплюють ринок нафтопродуктів
Змінна асоціація: як у Брюсселі узгодили перші правки до Угоди між Україною та ЄС
Бонжур, Москво. Як Ощадбанк може змусити Росію оплатити рахунки на 1,3 мільярда
Усі публікації