"Кохавинка", або Як вибори президента пов'язані з виробництвом туалетного паперу

У надрах українських каналізацій щороку розчиняються сотні мільйонів рулонів туалетного паперу. У модернізацію його виробництва вкладають серйозні інвестиції, але це того вартує.

Незважаючи на економічні кризи, війну і політичну ситуацію у країні, попит на делікатну продукцію не зникає. Чистота п'ятих точок громадян приносить власникам фабрик чималі дивіденди.

Як з'являється один з найважливіших гігієнічних продуктів, до чого тут вибори президента, гетьман Виговський та сім'я Вакарчука – в репортажі "Української правди" з селища Гніздичів Львівської області.

У 1961 році радянська людина першою побувала в космосі. Оду безпрецедентному технологічному прориву СРСР співали багато років, поки вся "одна шоста суші" й надалі ходила в нужники з лопухами, клаптями газет, журналів та книг.

Дивина, але перший туалетний папір у СРСР з'явився лише через вісім років після епохального польоту Юрія Гагаріна. Перший рулон зійшов з конвейєра Сяського комбінату Ленінградської області у 1969-му році на англійському обладнанні.

Спершу новинка не користувалася попитом. Тому довелося влаштувати потужну рекламну кампанію у ЗМІ.

"Предназначена для удаления остатков процесса дефекации с внешнего края заднепроходного отверстия, прилегающих к нему участков кожи и сильно концентрированного на данном участке тела волосяного покрова", – пояснювали казенною мовою методички в совєтських газетах.

"Розсмакувавши" новинку на ділі, громадяни СРСР влаштували на неї полювання, миттю звівши продукцію в ранг дефіциту.

У сучасній Україні на душу населення щорічно припадає до 4,5 кг виробленого санітарно-гігієнічного паперу: в основному туалетних рулонів, а також рушників і серветок. У Європі цей показник сягає близько 20 кг, у США – до 30 кг.

Туалетний папір в Україні виготовляють з десяток підприємств. Найбільші з них – "Київський картонно-паперовий комбінат" з виробництвом в Обухові та "Кохавинська паперова фабрика" у Гніздичеві, Жидачівського району Львівської області.

Виговський, любов і гігієна

69-річного Михайла Титикала можна назвати "паперовим магнатом". Він – голова наглядової ради ВАТ "Кохавинська паперова фабрика" (КПФ). Творець і власник бренду "Кохавинка". Про таких на Заході кажуть "self-made man".

Титикало дійсно зробив себе сам. У нього відмінне почуття гумору і самоіронія. Про джерело свого капіталу він говорить з жартами і без сорому. Виробництво туалетного паперу допомогло йому зберегти КПФ у буремні 90-ті, досить швидко створити сучасне прибуткове підприємство.

Кохавинську фабрику побудували поляки в 1938 році. У 1979-му вона увійшла в структуру Жидачівського целюлозно-паперового комбінату. Наприкінці 80-х на базі КПФ створили кооператив. У темні 90-ті випускали шпалери і робили меблі з лози.

– Я ж родом з Хустського району (там знаходиться "столиця лозоплетіння" України, село Іза –  УП). У Гніздичеві місцеве населення називають "кошиками". Тобто тут теж традиційно плели з лози.

Тут заплава річки Стрий. З гір вона сходить, і її русло гуляє до кілометра в ширину, туди-сюди. А навколо все заростає потрібною сировиною, лозою, – посміхається Титикало.

Майже 100% меблів продавали в Німеччині. Коли вся Україна ламала голову, що робити з купонами, Титикало зміг заробити достатньо валюти. На модернізацію обладнання та старт випуску туалетного паперу його фірма витратила близько 500 тисяч дойчмарок.

Над назвою майбутнього бренду думали недовго.

– Традиційна назва цієї місцевості – Кохавино, – пояснює Титикало. – За легендою, недалеко був маєток гетьмана Виговського. Його управитель на річечці нібито кохався зі служницею. Звідси і пішла назва місцевості – Кохавино.

Коли ми вийшли на ринок з рулончиками "Кохавинки", потрібна була реклама. Моя донька придумала пустити розмальований трамвай в Києві.

Народ і всі гумористи намагалися над нами не просто жартувати, а знущатися. Всі говорили: "Що це за дивна романтична назва для туалетного паперу?!".

Туалетна експансія

Сьогодні на фабриці у Гніздичеві працюють 320 осіб. Середня зарплата – 10 632 гривень.

У 2018 році КПФ видала 37,5 тисяч тонн так званої "санітарно-гігієнічної основи", з якої роблять туалетний папір, рушники та серветки. Фабрика побила показники 20-річної давнини, перевищивши їх у десять разів.

– У 2018-му ми зробили тільки одних рулончиків без гільзи (картонної втулки – УП) 100 млн штук, – розповідає Михайло Титикало. – У порівнянні з 2017-м зростання склало 105,6%. Торішній прибуток – 540 млн. Чистий – 60 млн грн.

Сьогодні туалетний папір, рушники та серветки з Гніздичева можна зустріти в Румунії, Молдові, Угорщині, Чехії, країнах Балтії, Голландії та Ізраїлі. Близько 30% продукції КПФ йде на експорт.

– Вважаємось стабільним підприємством, яке не залежить від валютних коливань, – ділиться Титикало. – Тому що, скажімо так, у нас є валюта. Експортна виручка в 2018-му в перерахунку на гривню склала 180 млн.

– Якось я повертався з Італії, де катався на лижах, – згадує Титикало. – У той час на КПП "Косино" був якийсь скандал, угорська сторона ретельно шмонала всі машини.

Дивлюся – з боку України під'їжджає до угорських прикордонників автівка. За кермом молода угорка. Відкриває багажник. Дістає мішок нашої "Кохавинки".

"Опа! – подумав я. – Нарешті, мадяри стали їздити до нас на закупи і брати наші рулончики!".

Агітація для унітазу

У 2018 році в Україні використовували 1 млн 248 тисяч тонн паперу і картону. З них 712 тисяч потрапили до заготівельників макулатури. Саме вона – єдина сировина для виробництва туалетного паперу в країні.

Всі паперові підприємства України переробили в 2018-му близько мільйона тонн макулатури. Приблизно 30% з цього обсягу завезли з інших країн. Найбільше з Росії – 202 тис. тонн.

Кохавинська паперова фабрика на добу переробляє 140-150 тонн макулатури вартістю близько 600 тисяч гривень. Приблизно 25% від загального обсягу сировини "Кохавинка" купує в Румунії та Польщі.

На складі фабрики, де невтомно сновигають фури і навантажувачі, можна годинами вивчати "генеалогію" туалетного паперу.

"Війна і мир" Толстого, "Хорошо" Маяковського, "Сагайдачний" Зінаїди Тулуб, підручники і посібники з історії України, радянські журнали з механізації сільського господарства, "Рекомендації з використання добрив у колгоспах УРСР", "Кінець третього рейху" – все це перетворюється на засіб гігієни і потім нещадно змивається в унітаз.

В очікуванні виборів на фабриці задоволено потирають руки: попереду – благодатна пора. Склад заповниться агітаційною продукцією всіх без винятку кандидатів у президенти.

– У макулатурі можна знайти все, що завгодно, навіть гроші, – розповідають на КПФ. – Багато заначок. Чоловік прийшов додому, сховав від дружини і забув. А потім ця книга опиняється в пунктах прийому. І в нас.

Купюри не розпускаються на волокна, тобто не переробляються. Йдуть у відходи. Їх веземо на звалище, а там вже копаються всі, кому не ліньки.

Фабрична магія

Виробництво туалетного паперу і засобів гігієни схоже на диво. Для сторонніх – це складний процес, подібний до магії.

Спочатку макулатуру завантажують у "гідропульпер" – апарат, в якому розпускають папір і картон на волокна. Фільтрують сторонні предмети – дріт, целофан, матерію, фольгу.

Читайте також:

"Вата Шоу", Вілкул, 95 квартал. Чим живе батьківщина Зеленського напередодні виборів

"Шеф, у вас наср*ли!" Як працює нічний тролейбус на Троєщину

Крізь Київ до зірок. Що українські астрономи знаходять у Всесвіті

У цехах переробки голосно шумлять машини, вогко і пахне сирістю. Тут багато різного устаткування, резервуарів і плутана система водопровідних труб.

Паперове волокно перетворюють на макулатурну масу – непривабливу рідину, яка також проходить кілька етапів очищення, а потім потрапляє до згущувача.

Леся Климак – оператор очисного обладнання. На підприємстві вона працює 30 років. Жінка пишається тим, що робить туалетний папір.

– Де б я не була, бачу багато нашої "Кохавинки". В Жидачеві, Львові, Дрогобичі, – перекрикує Леся гуркіт машин і робить раціональну пропозицію: Думаю, у Гніздичеві потрібно поставити наш фірмовий кіоск. Прикро, що нашу продукцію тут продають перекупники.

Перед формуванням паперу на спеціальних машинах волокна відмивають від крейди та фарби.

– Тільки потім вже абсолютно чисту масу наливаємо на так звану "безкінечну сітку", – показує Михайло Титикало. – Тут йде процес зневоднення. Вода провалюється у сітку, а волокно йде далі.

Поступово воно формується у папір: волокно відривається від сітки за допомогою вакууму і прилипає до формуючої тканини.

У підсумку воно потрапляє в пресову частину. Потім сушиться на так званому "янкі-циліндрі" – спеціальному барабані з парою всередині і температурою поверхні до 180 градусів.

Насамкінець знімаємо з циліндра і намотуємо в рулон. Так ми з вами швиденько і отримали папір, хе-хе.

На фінальній стадії папір намотують на "гільзу", "олівець" довжиною 2,1 метра або 2,3 метра. Далі упаковують в етикетку, яку, до слова, на фабрику постачає фірма молодшого брата Святослава Вакарчука, Олега.

Сформований довгий моток розрізають пилкою на готові рулони шириною 90 міліметрів, в кожен з яких замотано 55 метрів паперу. На добу виходить 300 тисяч штук.

На конвейєрній стрічці рулончики формують у вісімки, а потім упаковують в мішки по 48 штук.

Безкінечний попит

Пара – та алхімічна складова, без якої не було б ані туалетного паперу, ані рушників, ані серветок.

Котельня – особлива гордість "Кохавинської фабрики".

Раніше тут були хороші газові котли з Швейцарії. Але після анексії Криму і початку війни на Донбасі використовувати газ стало задорого. Довелося купувати нове австрійське обладнання за 1,5 мільйона євро, що працює на дерев'яній стружці.

На місяць йде 1 800 кубічних метрів стружки, а собівартість гігакалорії тепла зменшилася в 2,5 рази.

– Якщо б ми продовжували використовувати газ, то платили б сьогодні за нього 3,5-4 мільйони гривень щомісяця, – прикидає Титикало. – Додайте сюди ще 2 мільйони, які ми платимо на місяць за електрику.

Новий котел, скажу я вам, – це космічний корабель.

Процесом керують 27 контролерів, все абсолютно автоматизовано. Є тільки один оператор. Система очищення – чотириступенева. Тому на виході в атмосферу фактично нічого немає.

На своїй фабриці Михайло Титикало знає кожен гвинтик. Він може водити по цехах годинами і детально розповідати про кожен верстат і апарат.

У "паперових магнатів" з Гніздичева гарний настрій і великі плани на майбутнє. На модернізацію виробництва щорічно тут витрачають до 2 мільйонів євро, і ці гроші, схоже, цілком окупаються – попит серед українців на гігієнічні засоби тільки зростає.

На "Кохавинській паперовій фабриці" кажуть, що навіть кризовий 2014-й рік не вплинув на обсяги виробництва.

– Так, купівельна спроможність знизилася, – зазначає Михайло Титикало. – Але без нашої продукції вже неможливо уявити життя людини. Її завжди будуть купувати.

У 90-х на душу населення в Україні припадало 1-1,5 кілограма вироблених санітарно-гігієнічних засобів. Зараз – в три рази більше.

– Ми хочемо в Європу, культура росте, – посміхається Титикало і закінчує на анекдотично-філософській ноті, заходячись гучним сміхом. – Якось один з наших засновників, мій колишній заступник, доктор економічних наук, сказав так: "Наш уряд, наші політики так обс*рають своїх громадян, що туалетний папір буде потрібен завжди!".

Євген Руденко, Ельдар Сарахман, УП