Сандармох та Розстріляне відродження. Чому Україні варто підтримати ув'язненого в Росії історика Дмитрієва

Середа, 22 липня 2020, 15:58
Колаж: Андрій Калістратенко

22 липня суд у російській Карелії оголосив вирок 64-річному історику Юрію Дмитрієву. Чоловіка визнали винним у насильницьких діях сексуального характеру щодо прийомної дочки і засудили до 3,5 років колонії – більше частину він уже відсидів у СІЗО.

Сам історик, його колеги і численні правозахисники вважають переслідування політичним і пов’язують із професійною діяльністю. Дмитрієв займався однією з найбільш незручних таємниць російської історії – масовими репресіями часів Радянського союзу.

Чоловіка судили у закритому режимі вже не вперше. У 2018 році він уже проходив випробування російським "правосуддям". Тоді, у фактично аналологічній справі про "виготовлення порнографії", історика виправдали. Але потім почали переслідування спочатку.

У Росії на підтримку Дмитрієва виступили кілька сотен громадських діячів і митців. В Україні ця справа може залишитись майже непоміченою. Тут про неї говорять переважно у вузьких експертних колах. І при цьому кажуть про значущість роботи російського історика саме для України.

"Українська правда" попросила українських правозахисників розповісти про Юрія Дмитрієва, його роботу, переслідування і те, чому Україна має підтримати російського історика.

Хто такий Юрій Дмитрієв

 

Тетяна Печончик, голова правління Центру прав людини ZMINA

Юрій Дмитрієв – російський дослідник історії політичного терору в СРСР, правозахисник, керівник карельського товариства "Меморіал". 

Більше 30 років свого життя він присвятив вивченню історії ГУЛАГу та сталінських репресій у Карелії. Дмитрієв шукав поховання, складав списки розстріляних і відновлював їхні біографії. Починаючи з 1997 року, вийшло п'ять Книг пам'яті з такими списками.

Серед знайдених істориком місць масових поховань – урочище Сандармох у Медвеж'єгорському районі Карелії, найбільший розстрільний полігон Карелії 1937-38 років.

Тільки восени 1937 року у Сандармосі було розстріляно 1111 в'язнів Соловецької тюрми особливого призначення, зокрема багато українців. 

Серед них Микола Куліш, Лесь Курбас, Микола Зеров, Валер'ян Поліщук, Антін Крушельницький з двома синами, Мирослав Ірчан, Григорій Епік та інші. Тривалий час їхнє місце захоронення було невідоме.

Завдяки зусиллям Дмитрієва Сандармох перетворений на меморіальний комплекс. Щороку 5 серпня він організовував там мітинг, присвячений пам'яті жертв Великого терору, куди з'їжджалися люди з різних країн, зокрема й з України.

Втім, за останні роки ставлення російської владної верхівки до спадщини сталінізму відчутно змінилося. 

"Меморіал", організація, що займається відновленням пам'яті про сталінські репресії, була оголошена іноземним агентом і оштрафована на мільйони рублів. Її активісти в різних регіонах Росії були піддані кримінальному переслідуванню.

Незадовго до арешту Дмитрієва у 2016 році "Меморіал" зібрав і виклав в інтернет базу працівників органів державної безпеки Радянського Союзу під час Великого терору. Дмитрієв та його колеги провели велику роботу зі встановлення імен, прізвищ, звань, місць служби та інших даних працівників радянської держбезпеки у 1930-х роках. 

Незабаром після оприлюднення бази на адресу "Меморіалу" почали надходити погрози та недвозначні "рекомендації" згорнути проєкт.

 
Дмитрієв займався однією з найбільш незручних таємниць російської історії – масовими репресіями часів Радянського союзу
Фото: Свобода

Також у 2016 році в російських державних ЗМІ почала активно поширюватися версія, що в Сандармоху нібито поховані не жертви репресій, а радянські військовополонені, розстріляні фінами під час Другої світової війни. 

Уже після арешту Дмитрієва, в 2018 і 2019 роках, провладна організація Російське військово-історичне товариство почала в Сандармоху розкопки. Роботи спрямували нібито на пошук "поховань в'язнів фінських концентраційних таборів і загиблих військовослужбовців Робітничо-Селянської Червоної Армії в боях проти фінських окупантів в Карелії в 1941-1944 роках".

При тому, що фінська сторона давно передала Росії і опублікувала архівні дані про поховання всіх 19 тисяч радянських військовополонених, загиблих у фінському полоні.

Таким чином, сфабрикована кримінальна справа проти історика і правозахисника Юрія Дмитрієва стала ще одним доказом намагань російської влади переписати історію і заглушити голоси тих, хто ставить незручні запитання.

"Мені вдається – нечасто, але іноді – знаходити місця масових людських трагедій. Я з'єдную їх з іменами і намагаюся зробити в цьому місці місце пам'яті, тому що пам'ять – це те, що робить людину людиною", сказав Дмитрієв 8 липня у своєму останньому слові перед винесенням вироку в петрозаводському суді.

Як і за що російська влада судить Дмитрієва

 

Марія Томак, співкоординаторка Медійної ініціативи за права людини

Коли дивишся на процес над карельським істориком, то спадають на гадку певні паралелі радянської доби та пострадянського періоду. Складно уявити щось більш нищівне для людини, основним життєвим капіталом котрої є репутація, аніж звинувачення у педофілії.

Не дуже комфортно писати про процес, не маючи доступу до документів та не відвідуючи судові засідання. Тому наше уявлення про справу Юрія Дмитрієва складене із російських ліберальних джерел.

Після виправдувального вироку в першій справі у квітні 2018 року у ліберальній спільноті дехто ледь не оголосив про нову відлигу. Але невдовзі прокуратура заявила протест, а Верховний суд Карелії скасував рішення першої інстанції. 

Так з'явилася друга справа, підготовка до котрої, за твердженням "Новой газеты", почалася вже в день вироку.

Після появи першої справи літній історик провів у СІЗО більше року. Зараз він знову під вартою уже більше двох років – з червня 2018-го.

Набір статей у справах, які зрештою об’єднані в одну, дуже серйозний та в непідготовленого читача може викликати шок. Це розбещення неповнолітніх та використання їх для виготовлення порнографії, незаконне зберігання зброї, насильницькі дії сексуального характеру щодо дитини (зрештою історика визнали винним лише за останньою статтею – УП)

Перша справа базується на знайдених у комп’ютері історика фотографіях його прийомної доньки, яку він фотографував без одягу.

Як пояснює сам Дмитрієв, це своєрідна страховка, щоб органи опіки не відібрали в нього дитину за надуманими приводами, вимагаючи по суті викуп, що практикується в Росії. 

Тобто батько фіксував регулярно, що на тілі дитини немає пошкоджень та побоїв, а також відстежував розвиток дівчинки, яка має низку хвороб після життя в притулку.

При цьому, як наголошує в своєму аналізі "Меморіал", знайдені в Дмитрієва фотографії "не були оброблені, не роздруковувалися, нікому не демонструвалися, не були нікому передані, в інтернеті не поширювалися і ніде не публікувалися. На жодному зі знімків немає сторонніх людей, предметів, демонстрації або імітації будь-якої дії, сам Дмитрієв в кадрі не присутній".

Саме у цій справі історик був першопочатково виправданий, доки не з'явилося "підкріплення" для органів прокуратури.

Друга справа була відкрита за заявою бабусі дівчинки, яка колись, власне, і здала дитину до дитячого притулку. 

Заява згодом була доповнена допитами самої заляканої травмованої дитини. На неї, як визнали експерти, тиснули для потрібних відповідей, дівчинці також ставили навідні запитання.

 
Сам історик, його колеги і численні правозахисники вважають переслідування політичним і пов’язують із професійною діяльністю
Фото: Livejournal

Жодна незалежна експертиза, які проводилися в рамках обох процесів, не підтвердила страшних звинувачень на адресу Дмитрієва. А резюме другої справи добре викладено в матеріалі "Нової газети": 

"Чи торкався Дмитрієв промежини прийомної доньки? Так. Чи робив він це через педофільні розлади або з якимось злочинним наміром? Ні, він робив це, щоб перевірити сухість білизни, коли чув запах сечі, що підтверджується трьома комісійними обстеженнями самого Дмитрієва та виписаним епікризом (судження про стан пацієнта – УП) щодо енурезу у дівчинки".

Попри це прокуратура вимагала для історика 15 років реального терміну.

В чотирирічній історії цього переслідування є повний набір ще радянських політичних справ. "Анонімка", яка дала старт першій справі, таємний обшук без господарів та понятих, співкамерники, які під тиском погроз намагалися примусити Дмитрієва визнати провину, участь в кампанії проти Дмитрієва пропагандистських медіа. 

І зрештою – самі звинувачення, які спрямовані якщо не на посадку, то точно на нищівну дискредитацію та нагадують старий прийом радянських спецслужб під назвою "гнилий оселедець"

При цьому, здається, мало кого цікавить, що переживає сама дитина, на захист котрої стали горою правоохоронці, суди та чиновники. 

Дівчинці зараз 11 років, вісім років вона прожила в родині Дмитрієва. Чоловік сам виріс у дитбудинку і ретельно готувався до всиновлення та скрупульозно дотримувався правил.

З 2016 року дівчинка – знову під контролем органів опіки. Її фото в оголеному вигляді показали в прямому ефірі пропагандистського медіа. На неї здійснював психологічний тиск цілий державний Левіафан, аби отримати "докази" для справи проти її батька.

Публічно висувалися різні версії щодо того, що стало тригером для ініціювання справи. Наприклад, "Новая газета" пов’язує її з колишнім начальником управління ФСБ по Карелії, генералом-майором Анатолієм Сєришевим.

 
Кремлю треба не просто позбавити Юрія Дмитрієва можливості продовжувати досліджувати сталінські репресії. Треба зганьбити саме ім’я 64-річного історика
Фото: DW

"Меморіал" вважає, що справа може бути частиною кампанії з тиску та дискредитації їхнього центру. 

Це видається логічним з огляду на численні штрафи за порушення законодавства про "іноземних агентів", що спіткало організацію останніми роками разом із іншим тиском з боку уряду. 

І тут насправді дуже складно зрозуміти, що викликає більше роздратування в Кремлі: робота "Меморіалу" з історичною пам'яттю або підтримка сучасних політичних в’язнів, зокрема українських. 

Додатковим аргументом на користь того, що все ж таки справа може бути ініційована або схвалена на найвищому рівні, є участь у кампанії ключових пропагандистських медіа. Пропагандисти з НТВ, наприклад, навіть розповідали про "підготовку втечі Дмитрієва до Польщі", хоча він не має закордонного паспорта.

Що можна зробити?

Можливо, в цьому сенсі найважливіше, що може зробити Україна, – це якомога швидше та якісніше реалізувати проєкт щодо створення архіву радянських каральних служб. Бо в цих архівах – один із ключів до розуміння коріння нинішнього російського режиму.

В одному з інтерв'ю Дмітрієв каже, що, перебуваючи в Сандармоху, він чує "чи то стогін, чи то шелест вітру: і мене згадай, і мене, і мене". 

Мабуть, той самий стогін чують і російські силовики, і Кремль. Заглушити голос історика означає для них заглушити всі ці голоси з минулого, які можуть розповісти правду про природу російської автократії сьогодні. 

Чому Україна має виступити на захист Юрія Дмитрієва

 

Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод, яка запустила в українському facebook флешмоб на підтримку Дмитрієва

Кремль інструменталізує історію та використовує її замість державної ідеології. 

Наратив "можем повторить" формує ставлення до війни як до "праздника побєди", за фасадами якого розмивається пам'ять про мільйони загиблих та ненароджених. А мантра про Сталіна як "ефективного менеджера" представляє масові репресії як "необхідні у тому історичному часі". 

На жаль, люди  не розуміють, що виправдовуючи злочини комуністичного режиму, вони тим самим повертають ці "історичні часи". А значить – скоро самі стануть їхніми жертвами.

Юрій Дмитрієв не просто повернув із забуття імена тисяч розстріляних у часи сталінського терору українців. Він більше 30-ти років розшукував поховання та укладав списки загиблих у Сандармоху і Червоному Бору. І тільки цим кинув виклик авторитарному режиму в Росії.

Кремль відчайдушно намагається стерти "незручну правду", щоб на її місці насадити придумані ним пропагандистські концепти. Йому треба не просто позбавити Юрія Дмитрієва можливості продовжувати досліджувати сталінські репресії. Треба зганьбити саме ім’я 64-річного історика. 

Суд на Юрієм Дмитрієвим – це суд над нашим правом на історичну пам'ять. 

Українці вже відчули на собі результати атаки Кремля на історичну пам'ять. 

У 2014 році Росія почала збройну агресію та окупувала Крим і частину Донбасу. Днями в Луганську збили барельєф Тараса Шевченка зі входу до університету, а місто Донецьк місяць тому перейменували у Сталіно, і тепер будуть вживати цю назву паралельно із існуючою. То все не випадково. 

Так вже складаєтьсья, що пам’ять про мертвих оберігає живих. І ми маємо виступити на захист Юрія Дмитрієва, який повернув нам пам'ять про тисячі вбитих у роки Великого терору. Тому я із однодумцями запустила флешмоб #UkraineStandWithDmitriev, до якого ви теж можете доєднатися.

Соня Лукашова, УП

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Соня Лукашова, журналістка УП
Клуб "Української правди" – це майже як Гугл, якому можна поставити запитання і отримати відповідь. Можливість активно, а не пасивно реалізувати право на інформацію. Це майже як Гугл, але краще, бо по той бік екрану відповідь на ваше запитання шукатимуть незалежні журналісти, а головне – живі люди.


powered by lun.ua
Головне на Українській правді
Підпишіться на наші повідомлення!