Роботи проти коронавірусу. Як сільський вчитель з Чулаківки кинув виклик СOVID-19

П'ятниця, 6 листопада 2020, 05:30
Колаж Андрія Калістратенка

До десятки фіналістів національної премії Global Teacher Prize Ukraine 2020 увійшов не зовсім простий сільський учитель астрономії та інформатики Іван Верещака з Чулаківки.

Головний приз у 250 тисяч гривень він не отримав. Але переміг в номінації "Вчитель-новатор" від компанії Microsoft. Якщо планету остаточно не поглине безодня СOVID-19, в майбутньому Верещака зможе поїхати на один із міжнародних освітніх форумів.

Коронавірусний виклик учитель із села, як справжній винахідник, прийняв безстрашно і з ентузіазмом. Разом з учнями Верещака всерйоз задумався над тим, як механізувати процес боротьби з епідемією.

На втілення своїх ідей в життя Іван не шкодує ні часу, ні 10% зарплати, які витрачає на купівлю комплектуючих для свого класу робототехніки. Ні терпіння і віри в свою справу, які потрібні для захисту від сміху скептиків і заздрісників.

Херсонська область, де знаходиться Чулаківка з 3000 жителями, один із найбільш благополучних регіонів з точки зору масштабів пандемії. Якщо вірити даним МОЗ, тут один із найнижчих показників смертності від COVID-19.

У кінці жовтня журналісти "Української правди" побували в Чулаківці, щоб зрозуміти, як цьому селу вдається справлятися з коронавірусом, чи вірять тут в його силу, та чи готова сільська медицина до зростання епідемії.

"А шо там у вас у Києві? Потоп?"

Від Херсона до Чулаківки 67 кілометрів. Повз неї проїжджає кожен, хто влітку їде в авто на пляжі курорту з суворою назвою Залізний порт.

За допомогою табличок на трасі обласна влада обіцяє подорожнім райські умови: "Екологічно чиста область". Але цю сміливу тезу активісти і журналісти-розслідувачі ставлять під сумнів.

 
Восени замість машин з туристами зустрічаються колони військової техніки, що їдуть зміцнювати кордон біля окупованого Криму
Всі фото: Ельдар Сарахман

В аномально теплу осінь у полях на в'їзді в Чулаківку, згорбивши спини, працюють люди. 

– Основна небезпека дистанційного навчання катастрофічне падіння рівня освіти, – бідкається Микола Кардавар, директор місцевої школи. – Розумієте, в селі є своя специфіка. Чулаковка займається вирощуванням картоплі. Це тут – традиційна річ.

В сім’ях залучають дітей (під час карантину і канікул – УП) для роботи в полі, для збирання картоплі. 

Школярів можна зустріти і в рядах продавців невеликого ринку Чулаківки. Принаймні, одного.

 
Замість канікул – допомога батькам

Четвероклашка Даня під час осінніх канікул "займається бізнесом", як кажуть бабусі, які сидять неподалік. Батько вирощує овочі, а хлопчик продає у вільний час.

На Дані – захисна маска. Але надів він її, швидше підкоряючись правилам, а не через острах вірусу.

 
Хлопчик опускає захисну маску, коли покупців немає поруч

– У нас в селі нема коронавіруса, – повідомляє з гордістю журналістам пенсіонерка Любов Іванівна, паралельно закликаючи покупців. – На салатік, дєвочкі, на салатік берем. 

– А ви в масках продаєте? – запитує репортер УП.

– Обязатєльно. Якщо підходять люди близько, надіваємо, – відповідає старенька зі смужкою тканини нижче носа. 

– Боїтесь?

– Не боїмся. Но – порядок.  

– Не вірите в коронавірус?

– Ну чо не віримо? Віримо! Єсть люди, которі не вірять, а тоді починають хворіти. Ми – віримо, да. Нельзя не вірить. Таке робиться! 

У нас є аптєка, амбулаторія, все нормально. Ліки є. Поначалу, як нам сказали про коронавірус, парацетамола нема, того нема. А зараз все є.

 
Продавчині-пенсіонерки в Чулаківці намагаються дотримуватися маскового режиму

На запитання, що потрібно їсти, щоби не хворіти, у пенсіонерки простий рецепт.

– Та нормально надо пітаться, – каже вона. – В селі ми пітаємось нормально. У нас, пожалуста, і сало, і м’ясо є...

– А шо там у вас у Києві? – питає раптом ще одна продавчиня. – Потоп був? Бачили ми по телевізору. Шо ж ви там собі думаєте? 

"Можливо, екологія"

Слабке освітлення і тіснота – у сільському магазинчику першою впадає в очі купа свинячих ребер, що лежать у коробці біля ваг.

Зі старої галасливої кавомашини продавець Лариса вичавлює темну, як херсонський чорнозем, жижу. Американо всього 5 гривень. І це – не єдина хороша новина. За словами жінки, коронавіруса в Чулаківці немає.

Лариса з тих, хто в місцеву медицину не сильно вірить. В амбулаторію Чулаківки звертається вкрай рідко. Якщо припече, їде в Гопри – так тут називають районний центр Гола Пристань, розташований в 27 кілометрах.

– Але лучше сразу в Херсон, – зауважує вона. – Тести? У нас тут нічого немає. От у мене невістка, у неї там аневрізма на серці. Надо було операцію в Києві робити, але її назад одправили, тому що був низький гемоглобін.

 
На тлі відсутності офіційних хворих  в Чулаківці побоюються коронавіруса

– Вона за місяць підняла гемоглобін, – продовжує Лариса. – Треба знову було їхать в Київ, але повторно тест (на коронавірус – УП) в Херсоні їй нє сдєлалі. Неділю ждать, що щесь. А їй треба на операцію.

За терміновий тест в столиці взяли, за словами жінки, 2 500 гривень.

– Шо ето за сума?! – обурюється вона. – Моя мама, напрімєр, 2 100 гривень пенсії получає. Ну шо можно сдєлать?!

Так шо… Вірить-то ми віримо в коронавірус, але толку з того мало.

Іванна Синенко, провізор і завідувачка місцевої аптеки розповідає, що односельці купують маски "в разі потреби". Коштують вони, як і місцева кава, всього 5 гривень.

– Самі не дуже беруть, беруть, коли їх заставляєш, – каже Іванна. – У нас тут сільська місцевість. У людей недостатньо коштів. Антисептики, вітаміни беруть не дуже. Ажіотаж вже пройшов.

 
У сільській аптеці санітайзери коштують в середньому 21-25 гривень

За словами Синенко, пік активності покупців припав на зиму.

– Ми пережили схожі на СOVID симптоми. Пережили масово. Дуже багато хворих було (застуда, ГРВІ – УП). Але в Чулаківці не було зареєстровано жодного випадку коронавіруса. 

У нас дуже гарні спеціалісти. Тоді ще була жива дитячий лікар. І сімейний лікар є, який знає свою справу. Назначає лікування компетентно і професійно.  

Говорячи про коронавірус, Іванна Синенко чи то бореться зі скепсисом, чи то розчиняється в спокої: "Пандемія? Ця проблема існує, але… Я не вважаю, що вона страшніша за грип".

– А ви бачили хворих на коронавірус? Це – не грип, – заперечує журналіст УП.

– Ну, а якщо зрівнювати з іншими хворобами? З ВІЛ, СНІД, онкохворими? – відповідає питанням на питання Іванна.

– Як думаєте, чому так мало хворих на COVID на Херсонщині?

– Можливо, екологія. Мабуть, імунітет витріваліший. Немає заводів. Ми дихаємо чистим повітрям. Можливо, споживаємо чистіші продукти.

 
Вчителі чулаківської школи не в захваті від дистанційного навчання, але намагаються справлятися з новими віяннями

Чарівний куб і ентузіазм

– Я? З Марса, – посміхається Іван Верещака на прохання представитися на камеру і відповісти на питання "хто ви".

З Марса він чи ні, але 44-річний вчитель справді не дуже схожий на чулаківських однолітків. Китайський смартфон бренду з трьох літер, синій светр і джинси – Іван цілком підходить під опис скромного айтішника.

За першою освітою він – еколог, боровся з ерозією грунтів, працюючи в одному науковому закладі Харкова. Паралельно вивчав комп'ютерну інженерію. До того ж отримав педагогічну освіту, і вже 16 років викладає в школі рідної Чулаківки. Його коник – інформатика і астрономія.

 
Іван Верещака купив на свої гроші VR-окуляри, щоб зробити навчання для учнів цікавішим

Після потрапляння до списку 10 найкращих вчителів України Іван Верещака зі скромність говорить: "Мабуть, доля". Але те, що сільські дітлахи мають шанс опановувати нові технології – повністю його заслуга. 

У комп'ютерному класі Івана є новий 3D-принтер, який подарували спонсори.

– З можливістю лазерного гравіювання, – підкреслює Верещака.

На уроках він використовує доповнену реальність.

– Є такий чарівний кубік, – показує Іван. – Merge cube. Цю технологію купила Microsoft. А Microsoft недоцільно гроші не витрачають. 

Можна, наприклад, подивитися, як влаштований Всесвіт. Це все для того, щоби зацікавити учнів, мотивувати їх. З книжки – не то.

 
Сільський вчитель Верещака розуміє, що навчати юних гаджетоманів потрібно за допомогою гаджетів, а не дошки, указки і крейди

– Зараз я завантажу, – дістає він смартфон. – Ми можемо потримати в руках Сонячну систему. Дізнатися про Юпітер. Так, англійською мовою, але це стимулює її вивчити.

Учитель вищої категорії, з купою робочих годин, Верещака отримує не більше 12 тисяч гривень. Допомоги влади особливо і не чекає.

Приблизно 10-12% з кожної своєї зарплати він витрачає, щоб поліпшити комп'ютерний клас в школі. Або взяти здібного учня на змагання з робототехніки, коли немає спонсорів.

– Можливо, ці гроші компенсують потім (держава – УП), – посміхається ентузіаст. – А якщо ні... Ну що ж?!

Інженерна думка проти картоплі

Робототехніка та українське село явища, здавалося б, несумісні. Але вчитель Іван Верещака вирішив розірвати цей шаблон.

– В березні 2019 року ми були на змаганнях в Харкові, трохи не дотягнули до перших місць, – згадує він. – Щоб заставити роботів, зроблених з конструкторів, виконувати якісь дії, треба прорахувати багато речей – відстань, кути, кількість обертів колеса і таке інше.

 
Іван Верещака купує комплекти для робототехніки, щоб навчити дітей програмуванню та інженерії

За словами Івана, робототехніка формує у дітей, багато з яких звикли садити і збирати картоплю, інженерну думку.

– Їх вже треба навчати тому, що давно навчають, наприклад в Японії, – як проєктувати роботів, як їх програмувати, як ними керувати, – каже сільський вчитель про те, чого не розуміють багато політиків і столичні чиновники з профільного міністерства.

Молодь зараз мегаактивна, – продовжує він. – Беруть тільки те, що корисно на їх думку. Те, що їм цікаво. Їх треба тільки здивувати, а потім вже на цій хвилі навчати. Вони вже живуть в тому світі (гаджетів та сучасних технологій – УП), а нам треба йти разом з ними.

 
Іван Верещака мріє, щоб у кожній сільській школі України була сучасна техніка

Новий 3D-принтер допоможе Івану змайструвати корпус для апарату, який стане в нагоді під час пандемії.

– Пристрій для дистанційного вимірювання температури та дистанційної обробки антисептиком, каже шкільний айтішник.– Над таким багато хто в світі працює: температурний датчик та автоматичний оприскувач. 

Якщо у нас вийде, на вході у школу поставимо. Деякі комплектуючі я вже замовив мікроконтролер та датчики.

Ще будемо брати камеру, щоб вона счітувала фото та залишала інформацію про того чи іншого учня.

 
Робототехніка в школі – давно звичне явище в розвинених країнах, але поки не в Україні
 
Найпростіші з виду механізми стимулюють дітей вивчати різні предмети: програмування, математику і геометрію

З боку те, чим займається Іван Верещака, може здатися наївним.

Багато речей, які звучали фантастично в моєму дитинстві, вже давно стали реальністю, – не погоджується він.

– Як робототехніка здатна боротися з епідеміями? запитує репортер УП.

Можна навіть не дуже фантазувати, – відповідає вчитель. – Сиди по домах, а дрони розвозять ліки, продукти, і так далі. Ви тільки зробили заявку в інтернеті.

Або прилетів дрон, проконтролював, замірив температуру. Можливо, ще счітав якісь показники, щоб медсестра це не робила.

 
Іван Верещака змирився з тим, що в сучасному світі важлива і віртуальна доповнена реальність

На майбутнє України Іван Верещака дивиться оптимістично.

Ми будемо технологічними, – не сумнівається він.– Є діти, які хватають все дуже швидко. Головне, щоб в кожній школі були такі можливості, хоча б як у нас. Щоб більше дітей в Україні мали доступ до новітніх технологій.

Картопля – це теж важливо. Але я своїм учням говорю – ви спробуйте це (робототехніка, IT – УП), а до картоплі завжди можна повернутися.

"Вже нічого не боюсь. Боюсь брехні".

– Это хорошо, что вы приехали Бог зна откуда до нашого Иван Иваныча (вчитель Іван Верещака – УП), – каже Валентин, у якого торгівельна точка з продуктами.

– Він хоче робота зробити, щоб з коронавірусом боротися, – повідомляє журналіст УП.

– С коронавирусом? – дивується чулаківець, міксуючи російську з українською. – Скажу вам чесно, якщо ви нам його сюда не припрете… У нас тут деревня така, закритого типу. 

Ще б вохровців поставить, щоб сюда ніхто не заїжджав – вопщє було б хорошо.

 
Валентин каже, що не такий страшний коронавірус, як стан української медицини

– Реально у нас на даний момент не було коронавірусу, – продовжує він. – Літом знаю, що – в Желєзном порту. Але його ніхто не закривав. Я все понімаю, але єслі ми боремося, то треба боротися.

До розмови підключається пенсіонерка Ольга Павлівна.

– Що це таке? – обурюється вона. – У нас таке село велике, а больніци нема. Їхати куда? В Гопри! А на чому їздити? Я – гіпертонік. Поїхала туда, в який кабінет не зайду – откривай кармани!

– Коронавіруса боїтесь?

– Ні!

– Але ж ви в масці.

– Ну а шо? Маску нада! Сказав, що якщо будеш от так її надєвать – штраф. Ви не чули?

– Хто казав?

– Сам Зеленський! Значить, всі сідять в масках в залі (Верховної Ради – УП), а він сам виступає без маски?! Але знаєте, хлопці, я скажу так – він молодий, йому треба помогти...

 
На ринку Чулаківки живуть новинами зі столиці. У самому селі поки все спокійно

– Так ви боїтесь штрафів чи коронавіруса?

– Я вже нічого не боюсь. Я боюсь брехні, понімаєте?  

– Ви ж гіпертонік. Вам треба остерігатися коронавіруса.

 Я сама себе лєчу, хлопці. Лічуся травами. У даний момент треба імбірь, лімон і часник. 

Утром встали, не надо багато – чайну ложечку часника ізмєльчілі, як таблєтку випили. І – до свіданія! І вечером так саме. Просто випив, не надо його кусать, жувать.

Він (коронавірус – УП) боїться тепла і остроти.

Температурка. Пневмонійка. Коєчка

Всі страхи, пов'язані з СOVID-19, 63-річний Сергій Марміль, лікар амбулаторії Чулаківки, згладжує за допомогою зменшувально-пестливих суфіксів. Чоловік каже так: "температурка", "пневмонійка".

– Пока бережемся. Стараемся. Пока Чулаковка свободна от коронавируса, – розповідає він.

Його часта усмішка, жарти і міцна фігура вселяють в пацієнтів спокій.

 
Сергій Марміль працює в чулаківській лікарні з 1982 року

За словами лікаря, в лютому і березні 2020-го в Чулаківці і навколишніх селах був сплеск вірусної інфекції. Перехворіли більше тисячі чоловік із п'яти тисяч жителів Чулаківської ОТГ.

– Диагноз ставили – ОРВИ, коронавирус не подтверждался, – розповідає він. – Температурка, кашель. Если тяжелый, то дня три, четыре нормально, а потом хрип, сильный кашель. На рентген отправили в Голую Пристань – опа, пневмонийка!

Человек 15 были с воспалением легких. Капали по 8-10 систем каждый день. Но все вычухались. Может, то уже и был коронавирус. В Гопрах такая же картина была – завалено отделение терапии. 

Никто ж тогда ничего не знал. Как обычно, капали, кололи. Антибиотики, противовирусные...

На п'ять тисяч пацієнтів в ОТГ Чулаківки один Сергій Марміль, медсестри з зарплатами трохи більше 4 тисяч і водій. Всього – сім людей. Була ще й дитяча лікарка, але померла від раку.

 
Старий радянський рукомийник як уособлення медицини в українській глибинці

Якось Сергію Мармілю, у якого з надбавками близько 13 тисяч доходу, зателефонували з Херсона, запропонували роботу в приватній клініці.

– Я спросил: "А что делать надо?", – згадує сільський лікар. – А они мне говорят: "То же самое, так и будете терапевтом". Я спросил, сколько денег. Мне отвечают: "Большой зарплаты мы вам не предлагаем – тысяч 30".

Я чуть со стула не упал. Нифига себе! Но обещать можно, конечно...

Запах сивухи

Незважаючи на привабливу пропозицію з Херсона, Сергій Марміль залишився працювати в Чулаківці: "У меня тут дом, к людям привык". 

У його розпорядженні одноповерхова сільська амбулаторія.

– У нас есть палатка – там пять кроватей, – показує він своє господарство. – Сейчас бабушку капаем 1926 года рождения. Аритмия страшная!

Хворим з коронавірусів робити тут нічого. Тестів в селі немає. Зрозуміти, хто хворий на COVID, а хто ні неможливо.

 
Будівлю, де знаходиться амбулаторія, побудували в 60-х як дитячий садок

У районному центрі Гола Пристань по суті один добре працюючий апарат ШВЛ на 45 тисяч жителів району. 

– В Голой Пристани инфекционное отделение есть на 10 коечек. Вообще отделение закрывали, но местные власти вернули эти койки, – каже Сергій Марміль.

– Чому в Чулаківці така стабільна ситуація? – цікавиться журналіст УП.

– Не могу сказать, – знизує плечима лікар. – Приезжают даже наши и из-за границы, те, кто на заработках в Польше, России. Но пока Бог миловал. 

– Ви особисто якось профілактикою займаєтеся?

– Та едим все подряд: и сало, и цибульку, и чеснок с борщем. На рыбалочку раз в недельку, на свежий воздух. Оно всё – все вирусы уйдут, – посміхається медик.

–  А ну, покажите какой у вас антисептик? – запитує він на прощання. – Есть еще? Давайте добавлю. У меня с хорошим запахом.

 
На п'ять тисяч жителів Чулаковської ОТГ – п'ять ліжок

Сергій Марміль веде до свого кабінету. Дістає пластикову пляшку і крихітну білу лійку.

– Мне нравится запах, – каже він. – Как самогон. Запах сивухи.

– Ви пробували? – жартує репортер.

– Не-е-е-ет! – сміється Марміль. – В районе нам его дают. Сразу дали пару балсанок...

– Балсанок?

Канистрочка – это мы по-местному так говорим, – розливає Сергій Марміль дорогоцінну рідину. – Обрабатывать руки обязательно!

 
Після зустрічі з життєрадісним Сергієм Мармілем пацієнти йдуть в гарному настрої

На зворотному шляху зі спокійної, затишної Чулаківки до столиці замислюєшся: "А, може, не все так страшно? Може, проблему перебільшено? Може, це все підступи рептилоїдів? Світового уряду? Масонів?"

 
Хотілося б вірити, що в Україні знайдеться чимало населених пунктів, які коронавірус обійде стороною

Але варто заблимати екрану смартфона зі стрічками новин, і рука інстинктивно тягнеться до санітайзера, який наповнив по вінця турботливий сільський лікар.

Пахне і правда заманливо.

Хочеться борщу, сала з часником. І – на рибалочку. Без температурки і пневмонійки.

Євген Руденко, Ельдар Сарахман, УП

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Євген Руденко, журналіст УП
Правда – це не завжди наші з вами переконання, якими б порядним та шляхетними вони не були. Щоб знайти правду, треба вміти чути не тільки себе, а й інших. В пошуках правди журналісти УП виходять за межі затишних столичних офісів , сторінок соцмереж та власного світогляду. Ми багато їздимо країною, щоб відповісти на питання: "Яка вона, справжня Україна? Чого ми прагнемо та що робимо не так?". Підтримуйте Клуб УП, якщо вважаєте, що це важливо.
powered by lun.ua
Головне на Українській правді