Шушпанцери і бандеромобілі. Героїчна історія саморобних броньовиків у війні за український Донбас
Після драматичних боїв за Іловайськ у 2014 році до рук бойовиків потрапило щось: чи то машина з постапокаліптичних фантазій "Шаленого Макса", чи то іржавий Tesla CyberTruck.
На відео сепаратистів зберігся захоплений КамАЗ добровольчого спецбатальйону міліції "Дніпро-1", наглухо захований під незграбним панциром із зварених металевих листів.
"Чо они курят?! Дикий тюнинг по-укропски", – описував ворожий голос за кадром цього мутанта.
У мережі саморобний броньовик в стилі кіберпанк прозвали "Гранд-джихад". Він став одним із безлічі подібних авто, які дивували своїм виглядом і нестандартним підходом до інженерії.
Поява такого транспорту в перший рік війни говорила про жалюгідний на той момент стан української армії. Але головний висновок із цієї історії все ж інший.
– Можна пишатися нашим народом, – каже підполковник, військовий журналіст Сергій Камінський. – У світі ще не було настільки масштабного волонтерського руху, прагнення захистити своїх бійців. Настільки різноманітної техніки, яку переробляли для фронту, я ніде не бачив.
Навесні 2021 року Камінський випустив енциклопедію "Народні панцерники", в якій зібрав детальну інформацію про 75 бронемобілів, зроблених аматорськими конструкторськими бюро.
Незвичайні авто і сучасні тачанки українських військових ворог називав "бандеромобілямі", "вундервафлямі" (жартівливе від нім. Wunderwaffe – диво-зброя), "шушпанцерами".
Наші добровольці з властивим їм гумором і самоіронією теж вживали подібні слова. І давали своїм броньовикам цілком конкретні клички-позивні: "Крокодил", "Анаконда", "Верблюд", "Пряник", "Балу", "Варяг", "Ангеліна", "Ліля".
Разом із Сергієм Камінським, волонтерами та бійцями, які пройшли Донбас, УП згадує яскраву історію українських панцерників.
"Коник". Сендвіч-броня і кругове мінування
– Мужчины растут – игрушки становятся больше, – цим ємним афоризмом волонтер Володимир Пацера пояснює свою тягу до техніки.
Спочатку разом із друзями-страйкболістами та учасниками військових реконструкцій Володимир реанімував машини Другої Світової. Але в 2014-му прийшов час створювати власні зразки з підручних засобів і відправляти їх на реальну війну.
У різних частинах країни кипіла робота в гаражах і майстернях, де з'являлися бронемашини. На їх дизайн, нерідко дуже смішний і дивний, не звертали уваги. Головним завданням було вберегти бійців від куль, мін та, якщо пощастить, від снарядів.
– Это наш первенец, – показує Пацера авто, стоячи у великому ангарі в смт Чабани, під Києвом. – Имен у него было несколько. Вначале мы его назвали "Скорпионом" – из-за ДШК (радянський великокаліберний кулемет – УП), установленного в кузове (кулемет нагадував жало і хвіст скорпіона – УП).
Але у бійців машина викликала інші асоціації.
– "Скорпион" стал "Кузнечиком", по-украински "Коником". Он у нас такой, зеленый – прыг-скок, прыг-скок, то тут то там, – посміхається Пацера.
У минулому, мирному житті "Коник" був звичайним УАЗ-469 виробництва 80-х років, який приватний військторг "Мілітарист" передав 11-му батальйону тероборони "Київська Русь".
У реальному бою "уазік" легко перетворити в решето, тому його вирішили зміцнити. На справжню броню грошей не було. Довелося фантазувати і імпровізувати.
– Мы брали обычный металл, думали, пробовали, – розповідає Володимир Пацера. – В итоге получился такой "пирог": два металлических листа толщиной четыре миллиметра каждый; между ними уголок "двадцатка".
С расстояния 10-15 метров пуля повышенной пробиваемости эту сэндвич-броню не брала, даже когда авто было в статике. Плюс мы, естественно, добавили в очертания корпуса всевозможные углы, чтобы пуля уходила в рикошет.
Рідний кузов прибрали. Наварили нові рами і встановили захист. "УАЗік" став важчим на 500-600 кілограм, але в швидкості нічого не втратив. На шушпанцері, як і раніше, вичавлювали до 90 км/год.
Пізніше по периметру корпусу "Коника" встановили спеціальні екрани під шість мін спрямованого ураження МОН-50: по дві спереду і ззаду, по дві з боків.
– Если б машина попала в окружение, "монки" должны были сработать – и в радиусе 50 метров от "Кузнечика" выжженная степь, – каже Пацера. – После этого экипаж покинул бы борт. Но до такого не доходило.
З книги Сергія Камінського "Народні панцерники".
На заводську броню для "Коника" пішло б 15 000 доларів. Таких грошей не було. Саморобний захист обійшовся в 26 000 гривень. Броньовик зробили за п'ять діб і відвезли в кінці липня 2014 року на гору Карачун під Слов'янськом.
Пізніше машина служила в Дебальцевому і вижила під час обстрілів в Фащівці і Чорнухине в Луганській області. Основні завдання "Коника": супровід колон, підтримка підрозділів і евакуація під прикриттям кулемета.
Пікап Януковича і самоскид криворізького пенсіонера
24 лютого 2014 року, коли Януковича вже не було в Києві, до будівлі КМДА підігнали величезний пікап International MXT, що належав молодшому синові колишнього президента.
Лімітоване авто, найбільше у своєму класі, що коштувало 120 тисяч доларів, експропріювали і відправили на Донбас.
Як розповідає у своєму дослідженні Сергій Камінський, мажорський International MXT отримав броньовані панелі на скло і захищену капсулу в кузові для кулемета. У боях за Дебальцеве машина потрапила під потужний обстріл дружньої для сім'ї Януковичів російської артилерії і перетворилася на купу металобрухту.
На тлі повчальної історії пікапа Януковича-молодшого особливими виглядають приклади, коли прості українці добровільно віддавали фронту все, що у них є.
У вересні 2014 року 63-річний пенсіонер-водій Валерій Крижов з Кривого Рога з позивним "Пахан" відправився воювати у складі батальйону "Кривбас" на своєму МАЗі.
За словами Сергія Камінського, Крижов назвав свою тюнінговану машину "Мазуриком". Ще до війни пенсіонер обміняв трикімнатну квартиру на МАЗ-5549, щоб заробляти перевезеннями. На цьому самоскиді в 2014-му він і вирушив на Донбас.
– Новий двигун йому подарував голова Софіївського радгоспу. Над бронюванням та переукомплектацією працювали півтора місяця і вдень і вночі десять осіб. Власник сказав, якби за все довелося платити, фінальний результат коштував би близько 400 тисяч гривень, – згадує Камінський.
Під обстрілами, на великому морозі, там, де інша техніка не витримувала, МАЗ Валерія Крижова діяв надійно. Перевозив вантажі: дрова, вугілля, щебінь і боєприпаси.
Свій бойовий шлях "Мазурик" закінчив під час виходу з Дебальцевого, отримавши пошкодження в паливному і гальмівному патрубку. Машину намагалися витягнути бронетранспортером, але її довелося в підсумку залишити. Незабаром в українському шушпанцері бойовики знайшли особисті документи Крижова.
– Вони визначили номери телефонів його та членів родини. Дзвонили йому та доньці, пропонували йти воювати на бік квазіреспубліки. Казали, що відремонтували машину і будуть добре платити.
Але далі Валерій служив у морській піхоті. Подарованим "Правим сектором" джипом Ford за п’ять місяців на Світлодарській дузі він намотав 57 тисяч кілометрів та вивіз майже сто поранених українських захисників, – ділиться Сергій Камінський.
"Верблюд". Два горби і гойдалки на дорозі
Пікапи, джипи, інкасаторські буси, вантажівки, самоскиди, "уазіки- буханки", КамАЗи, КрАЗи - для виробництва бронемобілів годилося все.
– В прошлой жизни это был Nissan Navara 2000 года выпуска, – показує волонтер Володимир Пацера на авто, що трохи покосилося. – Ему дали кличку "Верблюд".
Під час апгрейда від Nissan залишилася рідна рама, 2,5-літровий дизельний двигун та різні дрібниці.
– Это уже вторая версия, первая сильно пострадала на Донбассе, – каже Пацера. – Когда мы восстанавливали бронекорпус, нам дали обрезки шведской брони, очень дорогой и действительно качественной. Из нее мы сваривали вот эти части (стукає по борту).
В весе машина, судя по тому, как лопнул торсион, прибавила неплохо. Но, думаю, до 100 км/час делала по донбасским ухабам.
Спочатку його прозвали "Пітоном", але хтось більш уважний запропонував кличку "Верблюд". У броньовика зверху було щось схоже на два горби. До того, як установили пневмосистему замість амортизаторів, важкий шушпанцер розгойдувався, викликаючи асоціації з "кораблем пустелі".
На боках "Верблюда", який, як і "Коник", належав 11-му батальйону тероборони "Київська Русь", збереглися два зображення: з гладіаторським шоломом і з амуніцією сучасного українського воїна.
Однією з проблем було знайти куленепробивне скло для народних броньовиків. Як розповідає Володимир Пацера, одного разу це вдалося несподіваним чином. У старих інкасаторських машин, які потрапляли на розбирання, скла вже не було. В результаті їх допомогли дістати волонтери з Німеччини, знайшовши потрібне на Ebay.
Продавцем виявився німецький пенсіонер. Коли дідусь з красномовним прізвищем Шульц дізнався, що його товар купують для захисту від Росії, віддав всю партію безкоштовно.
З книги Сергія Камінського "Народні панцерники".
Разом з "Верблюдом" на фронт вирушила "Анаконда", зроблена на базі Ford Explorer 1993 року випуску з 4-літровим двигуном. Цей шушпанцер був більш потужним, ніж "Верблюд".
Назву "Анаконда" придумали бійці по дорозі на фронт. Коли водій максимально тиснув на педаль, передню частину броньовика підносило вгору. А при швидкості 135 км/год раптом піднявся капот. Так виник образ величезного удава з роззявленою пащею.
На "Анаконді" в різні періоди встановлювали протитанковий гранатомет СПГ-9 "Спис", кулемет Калашникова 7,62 мм і кулемет ДШК 12,7 мм.
"Анаконда" залишила свій слід у Дебальцевому, у Донецького аеропорту і біля Криму. З встановленою зброєю Ford, перетворений на броньовик, ворог не міг ідентифікувати, приймаючи його за новий серійний зразок українського воєнпрому.
"Немає поганої техніки і зброї"
До "Верблюда", як і всіх "бандеромобілів", що відзначилися на Донбасі, у івано-франківця Валерія з позивним "Гуцул" ставлення трепетне. Він був першим його водієм на фронті і згадує про нього з гумором і повагою.
Валерій упевнений, що немає поганої зброї – є погана тактика. І техніки поганої не буває – дати слабину може тільки "прокладка" між кермом і сидінням.
– Прокладка – це водій, – пояснює "Гуцул". – Він має використовувати сильні сторони машини та знати слабкі.
Відповідаючи на питання про швидкісні можливості "Верблюда", боєць видає фразу, гідну арсеналу стендап-коміка: "Максимальна швидкість залежить, вибачте, від анального отвору водія".
– У "Верблюда" було таке – довго розганявся, – каже "Гуцул". – Здається, в нього спідометр не працював (сміється). Але якщо його розтопити, більше ста він робив.
Було таке, що до Артемівська (зараз Бахмут – УП) без гальм доїхали – це нормально, вже на базі машину заглушили.
З кондиціюванням теж все було чудово: балаклава на морді, фляга з чаєм за сидушкою. Вийшов з авто, сполоснув зуби – поїхав далі.
Найкумеднішим, з точки зору "Гуцула", епізодом за участю "Верблюда" було ДТП, коли йому в зад влетів військовий КамАЗ з причепом, завантаженим боєприпасами.
– Нічого, ми тільки посміялися, сказали, що він нам відро нове зігнув на фаркопі, – згадує він.
Жартівливий тон Валерія змінюється на серйозний, коли мова заходить про ворогів, які насміхалися над українськими "вундервафлями" в соцмережах і пропагандистських ЗМІ.
– Нехай вони спробували б поїхати за мною, я показав би що до чого та як. Машина важкувата, але свою роботу добре виконувала. Нехай би вони влізли під цю "Дашку" (кулемет ДШК – УП), яка у мене на даху стояла. Думаю, їм було б не сильно смішно від мого кулеметника та цього "бандеромобіля".
Читайте також: Партизани для Путіна. Хто і навіщо вступає в батальйони тероборони Києва
"Пряник", "Гранд-джихад" і фермерські фантазії
Захований в панцерні обладунки КамАЗ батальйону "Дніпро-1", який у мережі назвали "Гранд-джихад", був одним із найбільш помітних шушпанцерів на самому початку війни на Донбасі.
На його створення надихнув досвід бійців "Азова", які звільняли Маріуполь у травні 2014 року. Тоді їх "Пряник", КамАЗ з великокаліберним кулеметом, показав у вуличних боях більшу ефективність, ніж гусенична техніка.
КамАЗ-5320, який подарували бійцям "Дніпро-1" доброзичливці, бронювали на території аеропорту "Маріуполь".
– Родзинкою "Гранд-Джихаду" стала передня частина із загостренням, – каже Сергій Камінський. – Це було потрібно для того, щоб розштовхувати перепони та загородження на шляху. Винос носу становив десь півтора метри.
Для залякування ворога планували наварити зверху фейкові труби протитанкових ракетних комплексів. Проте це не встигли зробити, як і вирізати бійниці в бортах.
Роботи над "Гранд-джихадом" ще тривали, але його наказали відправити в район бойових дій. На ньому довезли до Іловайська їжу і боєприпаси.
Сергій Камінський, з посиланням на одного з учасників того рейсу, розповідає, що в дорозі клинило гальма і навіть відпали двері. Під час руху "Гранд-джихад" часто клював своїм носом і торкався дороги.
Незважаючи на нестандартну зовнішність, цій вантажівці, що опинилася потім в руках сепаратистів, було далеко до винаходу фермера Бориса Ткача. Його "Тортіла" на фронт не потрапила, але зайняла більш ніж помітне місце на виставці "Зброя та безпека-2017" в Києві.
З книги Сергія Камінського "Народні панцерники".
Розробки Бориса Ткача використовували під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
В основі "Тортіли" трактор Т-150, з'єднаний з половиною корпусу цистерни.
Борис Ткач встановив двигун від МАЗа, поставив шість додаткових амортизаторів, крісло від "Мерседеса" і камери для водія. На шушпанцер витратили близько 100 тисяч доларів.
Після появи на виставці озброєння в 2017-м "Тортіла" стала предметом насмішок російських пропагандистів.
"Остіни" УНР і одеський бронетрактор
В історії не серійних бронемобілів світу українські шушпанцери зайняли, мабуть, найяскравішу сторінку. Як зазначає підполковник Сергій Камінський, такого розмаїття саморобної техніки не було під час жодної війни і збройного конфлікту за останні сто років.
Відлік цієї традиції для України можна вести з часів УНР, коли в 1917-1921 роках українці використовували бронемобілі на базі британських вантажівок Austin та іншу техніку.
"Остіни" доводили до розуму, як могли – зміцнювали додатковим захистом, встановлювали кулемети "Максим", наносили на корпус черепа з кістками та інші символи. Багатьом машинам давали імена: "Петлюра", "Богун", "Сагайдачний".
За допомогою шушпанцерів воювали не тільки за незалежність, а й придушували волелюбні бунти. У 1916-му урядові війська Великобританії під час Пасхального повстання в Дубліні використовували броньовану вантажівку, зроблену на базі шасі "Даймлер" і котла, які взяли на пивоварні Guinness.
За кілька днів встигли зробити три таких гібриди. Після того, як ірландські повстанці склали зброю і пішли в підпілля, ці машини демілітаризували і продовжили використовувати за призначенням – для доставки пива в паби.
Під час громадянської війни в Іспанії у другій половині 30-х років світ дізнався про Tiznaos – кустарні і малосерійні броньовики.
– Їх прозвали "Тізнаос" за так званий середньо-сірий колір, у який фарбували панцерники іспанської армії, – говорит Сергей Камінський.
Тізнаос виробляли з вантажівок, автобусів, тракторів. Перевантажені захисними елементами, вони насилу могли брати участь у маневрах і масштабних боях. Тому мали радше пропагандистське значення і допомагали психологічно тиснути на супротивника.
Про цю тактику в 1941-му згадали в Одесі, коли готувалися до оборони міста і спорудили те, що потім називали "ерзац-танками", "сурогат-панцерниками".
З цехів заводу Січневого повстання на базі транспортного трактора СТЗ-5 вийшли 50 мутантів НП-1 ("На переляк"). На них встановлювали кулемети, іноді гармати.
Про бойові можливості тракторів на початку 90-х минулого століття згадали хорвати, коли з боями виходили зі складу колишньої Югославії.
– Найпопулярнішою імпровізованою бронетехнікою тих часів вважають захищений трактор Strasko M-91, – ділиться Сергій Камінський. – На замовлення Національної гвардії Хорватії вісім таких броньовиків у 1992-1993 роках виготовив завод "Торпедо" Їх озброювали "зеніткою" 20 мм або безвідкатною гарматою 82 мм.
На початку 90-х були свої саморобні броньовики на базі КрАЗів і КамАЗів і у представників самопроголошеної "Придністровської Молдавської Республіки".
Читайте також: У росіян такого немає, або Як виробляють український броньовик "Козак"
Головне
– Все, чем мы занимаемся, – "окопное творчество", можно так сказать. В любой войне есть что-то самодельное, начиная с зажигалок и заканчивая какими-то ноу-хау.
Да, у нас тут самое настоящее окопное творчество, – посміхається волонтер Володимир Пацера.
У драматичні для України роки тільки команда Пацери зробила кілька десятків броньовиків для фронту, подарованих або куплених на гроші українців.
Не чекаючи на рознарядки зверху, держзамовлення, не зв’язуючись з чиновницьким болотом, на голому ентузіазмі вдень і вночі волонтери кували оборонний щит країни.
– Я всегда стесняюсь этого слова – "волонтер", – скромничає Володимир. – Я во всем этом участвовал как администратор. Ну какой я волонтер?
Вот Притула (Сергій Притула – УП) – это волонтер! Он финансировал дозорно-разведывательные машины – юркие, с пулеметами. Мы их делали на базе Mitsubishi Pajero, назвали "Чип" и "Дейл".
– Когда сепары и россияне писали статьи про наши броневики, мы воспринимали их только с юмором. Нашего "Кузнечика", к примеру, называли "Гробом на колесиках". Правильно. Когда эти колесики выкатывались, в РФ много гробов уходило, – сміється Пацера.
Сьогодні, коли бійцям вже не потрібно стільки саморобної техніки, ентузіасти, які її робили, намагаються зібрати пошарпані фронтом шушпанцери. Для них важливо зберегти ці бронемобілі як пам'ятку української винахідливості і взаємовиручки.
За поржавілим вже металом шушпанцерів, за їхнью прекрасною візуальною недосконалістю нескладно розгледіти головне.
– Історія про народні панцерники не про залізо, а про людей, – каже підполковник Сергій Камінський. – Про прагнення захистити бійців та країну. Про патріотів, які не сиділи, склавши руки.
Саморобні броньовики не проходили серйозних випробувань, які проходить заводська техніка. Вони б і не пройшли такі випробування. Але давали надію хлопцям, що вони хоч якось будуть захищені тими, хто чекає їх вдома.
Євген Руденко, Дмитро Ларін, УП
Архівні фото надано Сергієм Камінським
