Права людини під час війни. Що таке Офіс омбудсмена і як він домовляється з росіянами та європейцями 

Соня Лукашова — Середа, 16 листопада 2022, 05:30

Працюючи над цим матеріалом, журналістка "УП" нашвидкуруч листувалась зі знайомим із Білорусі. У себе вдома він уже багато років залучений до опозиційного та правозахисного руху.

– Не можу говорити. Сиджу в Офісі омбудсмена, – писала авторка з Києва, де вперше за місяць понеділок почався без обстрілів.

– А хто це такий?

– Уповноважений з прав людини.

– А. У нас такого немає. Няма правоў — няма ўпаўнаважанага.

Цей діалог – про те, чому українська війна за незалежність – це не тільки про території, а й про прірву в цінностях.

Права людини – один із найважливіших кордонів між Україною та нашими авторитарними сусідами.

Кордон не держави, а суспільства. Змінити його окупанти не здатні, навіть тимчасово позбавивши свободи українців на окупованих територіях.

У цього кордону є і свій державний захисник – омбудсмен, або уповноважений з прав людини. Інститут існує в Україні з 1998 року. 

"В цілому ідея органу в мирний час така: держава сама собі наймає наглядача, який б'є її по руках, якщо вона десь перегинає, – пояснює правозахисниця Олександра Дворецька, яка нещодавно очолила в новій команді Офісу омбудсмена відділ комунікацій. 

– Цьому наглядачу надали гарантії незалежності, він не є частиною ані уряду, ані президентської вертикалі, має надповноваження, бюджет".

На практиці пересічний українець навряд чи має уявлення про те, що це за орган і чим він займається. 

"Українська правда" провела день в Офісі омбудсмена, поспілкувалась із уповноваженим Дмитром Лубінцем, який працює на посаді 3,5 місяця та його співробітниками, а також громадськими правозахисниками, які оцінюють роботу державних колег зі свого досвіду.

Серед позолоти Карпачової та порожнього кабінету Денісової

Будівля Офісу омбудсмена на вулиці Інститутській губиться серед помпезності урядового кварталу. Але це лише зовні.

Всередині, серед мінімалістичного офісного оздоблення, під дахом сучасності у вигляді терміналів Starlink у будівлі є зали з ліпниною на стінах, позолотою на стелі, широкі шкіряні крісла та люстра з претензією на стиль царських помешкань.

Так атмосферу правозахисту уявляла собі перша уповноважена Ніна Карпачова

Розкішний спадок першої уповановаженої залишається в будівлі досі

Вона тричі отримувала посаду і загалом працювала на ній 14 років. Запам'яталась тим, що ходила на вибори під №2 у списку "Партії регіонів", а роки по тому стала активною захисницею Юлії Тимошенко, коли "регіонали" кинули конкурентку за ґрати.

Її наступниця, Валерія Лутковська, прийшла з легкої руки команди Януковича, але недовго пережила у владі президента-втікача.

Людмила Денісова, остання попередниця нинішнього омбудсмена, отримала свою посаду як депутатка групи впливу Арсена Авакова. Фігурувала в кількох політичних скандалах, зокрема на славнозвісних "плівках Вовка" щодо корупції в судовій системі.

Денісову звільнили вже під час повномасштабної війни. Вона пішла, посварившись із Офісом президента і забравши з кабінету навіть меблі. Влада вирішила замовчати, чому саме було звільнено чиновницю.

Як з'ясувала "УП", причиною конфлікту та звільнення були ймовірні зловживання повноваженнями та розповіді Денісової про воєнні злочини, а саме моторошні зґвалтування, які нічим не були підтверджені. 

Читайте також: Від facebook до допитів. Чому омбудсмен Денісова втратила посаду

Сьогодні, як і півтора десятка років тому, українські правозахисники говорять про стару проблему – політизованість посади омбудсмена. 

Призначення Дмитра Лубінця, який прийшов після непрозорого звільнення попередниці, насилу можна назвати політично нейтральним.

"Фактично він був єдиним кандидатом, а його кандидатура попередньо погоджувалася в Офісі президента, – каже Тетяна Печончик, голова Центру прав людини ZMINA.

– Я не пригадую, щоб стільки нарад в ОП проводив хоч один попередній уповноважений. Можливо, на період війни й необхідна максимальна координація та консолідація, втім, це кидає тінь на принцип незалежності".

У розмові з "УП" Лубінець називає себе "максимально незалежним". І запевняє, що критикує інші органи влади, наприклад, у сфері соціальних прав. Щоправда, публічно озвучувати приклади критики не хоче.

Інша проблема – відсутність правозахисного досвіду. Лубінець – юрист і депутат з досвідом у місцевій і Верховній Раді. Він сам із цією критикою не згоден:

"Повірте, в Донецькій області (Лубінець родом із Волновахи – УП) бути громадським активістом і, наприклад, проводити Євромайдан – це відрізняється навіть від того, що було в Києві або на Західній Україні. Це "війна" в гарному, юридичному сенсі, відстоювання прав інших громадян".

Нинішній омбудсмен Лубінець – родом із Волновахи, що на Донеччині

Під час призначення Лубінця правозахисники також ставили під сумнів його репутацію. Наприклад, він не з'являвся за повістками на допит до НАБУ в 2021 році. Тоді Бюро розслідувало, чи не отримав нардеп зайву компенсацію за житло.

Зараз Лубінець каже: повістки не приходили, на телефон не дзвонили. Він дізнався про цю історію, коли вже отримав протокол за неявку на допит. 

"Я винаймав житло, показав НАБУ договори на оренду. Від компенсації відмовився задовго до відкриття провадження. Справа була закрита за відсутністю складу злочину".

Крім того, у 2016-му році військові, які стояли на блокпості на Донеччині, розповідали "УП", що Лубінець разом зі скандальним проросійським депутатом, а тоді чиновником у структурі МВС Іллею Кивою, "відбивали" затримані фури з контрабандою.

"Таких випадків не було, це повністю неправда", – омбудсмен називає це "вкидами" політичних конкурентів.

Правозахист чиновницькою мовою

Ранкова понеділкова нарада в Офісі омбудсмена нагадує годинне написання листа з Простоквашиного. Таке порівняння "УП" почула серед самих же працівників структури.

Як у мультфільмі герої по абзацу описували в листі власні проблеми, так у своїй найшикарнішій залі посадовці один за одним звітують кожен за свій департамент.

На ранковій нараді в Офісі омбудсмена права людини звучать, переважно, як цифри і звіти

Зараз в Офісі працюють майже 300 осіб. Щодня лише на телефонну гарячу лінію надходить із півтори сотні звернень. Її робота на дев'ятому місяці повномасштабної війни все ще налаштовується.

"Коли ми прийшли, у нас була відповідь на кожен 6-й дзвінок, час очікувань – 40 хвилин, не було анкети для відповідей", – каже Олександра Дворецька.

Окрім телефона, але в менших масштабах, до омбудсмена звертаються письмово та через соцмережі. 

В умовах війни суспільство переважно цікавлять українські полонені та злочини росіян. Але найбільше скарг в усі часи пишуть через порушення соціально-економічних прав, тобто про проблеми з виплатами, соцдопомогою тощо.

Загалом же обсяг сфер, які має охопити омбудсмен, величезний. Від проблем з пенсією до дискримінації ЛГБТ, від депортації українських дітей в Росію до прав людини в суді.

"Наш мандат контролюючий, – пояснює омбудсмен Лубінець свої повноваження. – Тобто людина звертається до нас, коли, на її точку зору, державні органи не виконали свої функції. Ми контролюємо і вимагаємо поновити право або пояснюємо громадянину України, що всі наші органи зробили все можливе".

Омбудсмен призначає собі представників із тих чи інших напрямків, вони курують свої теми. Широкий спектр повноважень і створює ефект "листа з Простоквашиного" на нараді. Тільки це лист мовою канцеляризмів.

Олександра Дворецька під час зустрічі в Офісі

"У громадських організаціях, де я працювала, така ідея як службова записка взагалі відсутня, – посміхається правозахисниця зі стажем, але чиновниця-початківиця Дворецька. – Тут є практика носіння паперів, написання службових записок. Складно, але порівняно з 3 місяцями до цього – стало краще".

Перемовини між своїми та чужими

Зустрічі – один із найпопулярніших пунктів у розкладі Офісу омбудсмена. Якщо тут приймають співгромадян, то функція таких зустрічей радше дорадча.

Цього понеділка в будівлю на Інститутській приїхали родичі полонених захисників острова Зміїний. 

Читайте також: Битва за Зміїний. Героїчна історія: як Україна втратила і повернула надважливий острів. Реконструкція

Такі події особливо складні. Вони кристалізують межу непорозуміння між державним правозахистом і громадянами. 

"Люди часто приходять закриті, не роздягаються. Іноді починають плакати", – розказує Дворецька і скролить месенджери у власному телефоні, де одне за одним з'являються повідомлення з проханням допомогти в пошуках чи поверненні родичів.

Родичі полонених уже звикли до розмов із чиновниками в Офісі на Інститутській. Вони сперечаються, перебивають і вимагають відповідей

За цьогорічними опитуваннями, 66% українців не довіряють чиновникам. Коли люди до того ж місяцями живуть із особистим горем, ця недовіра набуває найгострішої форми.

З пів години кілька чиновників розповідають гостям загальну інформацію. І коли доходить до питань, найсміливіші серед родичів зриваються на емоції:

"Чому ми не бачимо результат? Ми думали, ви нас позвали дати якусь надію…"

Чиновники помітно намагаються слухати й відповідати, вести діалог, заспокоювати. Але вирази облич та інтонації гостей не змінюються. Родичі полонених протиставляють себе державі.

"Коли ми повернули 215 "азовців", що ми почули зранку – це був жах: "А де всі інші?" – пригадує в розмові з "УП" Олександр Кононенко, який в Офісі відповідає за напрям полонених.

Представники Офісу омбудсмена, Прикордонної служби і навіть ГУР говорять про важливі, але глобальні речі, як-то Женевська конвенція, статистики обмінів, підступність російського ворога чи резолюції ООН. Кожен же, хто чекає від держави допомоги, оцінює її за критеріями власного болю і чекає досяжних для себе результатів.

"У родичів завжди є відчуття, що вони зробили недостатньо. Якщо когось звільнили, а їхніх близьких – ні, значить, вони когось не дотисли. У них є уявлення, що існує пріоритезація, список, і ми звільняємо полонених один за одним", – пояснює Дворецька. 

Що робити, якщо ваш родич потрапив у полон? В Офісі омбудсмена радять:

  • повідомити Координаційний штаб;
  • тримати зв'язок з військовою частиною; 
  • написати заяву в поліцію, безкоштовно здати ДНК за заявою;
  • повідомити міжнародний комітет Червоного Хреста;
  • якщо вам відома додаткова інформація про місце, умови перебування в полоні тощо, передайте ці дані до Офісу омбудсмена чи Координаційного штабу.

Уповноважений та його колеги кажуть: гучні інформаційні кампанії стосовно окремих бійців можуть не допомогти, а завадити його звільненню. Оскільки важливість того чи іншого українського полоненого посилює позицію росіян у перемовинах.

Після зустрічі з полоненими Лубінець із помічниками переключається на відеоконференцію зі Страсбургом, де в Європарламенті обговорюють шлях України до ЄС. А конкретно – закони про мову й освіту.

Міжнародним колегам, як і українцям, хочеться, щоб держава Україна говорила з ними однією мовою. У них це – мирні стандарти демократії, за якими Україну оцінюють, незважаючи на воєнний контекст.

"Ти переносишся в Страсбург, а там комітет, який займається нацспільнотами. Він не бере участі у діалогах про гуманітарну допомогу, у них свої стандарти", – ділиться враженнями Дворецька.

Для Олександри Дворецької правозахист почався у її студентські роки. До 2022-го це були громадські організації

Скандал із Денісовою, яка під час повномасштабної війни виступала на міжнародних майданчиках із бездоказовими заявами, міг потягнути за собою недовіру партнерів і донорів.

Лубінець запевняє, що іноземці від його органу не відвернулись. 

"На мій погляд, співпраця не просто триває, а вона поглибилась. Скільки ми з'їздили за кордон – жодна бюджетна гривня не постраждала, все за рахунок донорів".

Зрештою, за розкладом треті перемовини за день – з ворогом. З російською уповноваженою Тетяною Москальковою, яку з українським колегою теоретично має об'єднувати спільна мета.

Прийшовши на посаду, Лубінець налагодив із нею зв'язок. Публічно про ці зустрічі розповідають не завжди.

"Ми з нею говоримо про конкретних людей, – пояснює Лубінець. – Вона одразу хотіла публічно заявити, що наші країни спілкуються. Я сказав: "Ні, так не буде. Буде результат – будемо про це публічно казати"".

Після цього розклад омбудсмена перетворюється на стереотипний чиновницький робочий день. До вечора він приймає в кабінеті гостей і підлеглих, звіряє папери та слухає доповіді.

Дмитро Лубінець у власному кабінеті

Чи є результат?

На це питання для "УП" відповідає Тетяна Печончик, голова Центру прав людини ZMINA.

Правозахисниця зауважила про позитивні зрушення, зокрема:

  1. Закон про уповноваженого потребує змін, зокрема щодо процедури обрання самого омбудсмена. І Дмитро Лубінець це усвідомлює.
  2. Уповноважений призначив свого представника із захисту прав постраждалих від збройної агресії проти України, готується спецдоповідь з цього питання для парламенту. 
  3. Зв'язок із громадянським суспільством для інституції уповноваженого є критично важливим. І Офіс Лубінця активно залучає до своєї роботиу громадські організації. 
  4. Приділяється багато уваги обміну військовополонених та цивільних заручників, поверненню дітей, вивезених з окупації в РФ. Важливим є встановлення комунікації із Москальковою – це лінія комунікації для порятунку наших громадян із російського полону.

З негативом правозахисники дивляться на роботу в напрямку, що опікується людьми в закритих закладах: під арештом, в інтернатах, психлікарнях.

"В принципі, цей напрям суттєво підважила ще попередня уповноважена Людмила Денісова, звільнивши більшість адекватних професіоналів, – каже Печончик.

– Фактично, там залишилася випалена земля, і напрямок треба відбудовувати з нуля. І тут викликають питання кадрові призначення, зокрема призначення Лубінцем на напрям роботи щодо місць несвободи Артема Володіна, вихідця з прокурорського середовища, який працював із Ренатом Кузьміним."

***

Україна може і має шукати й визнавати свої помилки, виправляти їх і рухатись уперед.

Часто цю роль наглядача за помилками на себе бере суспільство: правозахисники, журналісти, активісти.

Але чим більшою буде участь самої держави в цьому процесі, тим міцнішим ставатиме наш невидимий, але відчутний кордон із Росією. Той, що проходить по лінії прав людини.

Соня Лукашова, УП