Ніна Карпачова: депутат, омбудсмен чи "дама за викликом"?

127 просмотров
Сергей Грабовский, для УП
Пятница, 2 июня 2006, 13:02

Усі вітчизняні засоби масової інформації днями отримали, а деякі навіть надрукували документ із назвою "Заява уповноваженого Верховної Ради з прав людини про захист прав людини на безпеку, громадянський мир та спокій в Україні".

Сама назва вже б'є на сполох. Можливо, десь стався антидержавний заколот? Чи влада розстріляла демонстрацію робітників, котрі протестували проти сваволі олігархів?

Ні, виявляється, вся справа у прибутті до Феодосії корабля НАТО, який привіз обладнання для запланованих на це літо міжнародних миротворчих навчань у Криму. І саме цей корабель, за Карпачовою, створює головні загрози правам української людини. Подивимося, чи так це, і які права та інтереси насправді захищає омбудсмен.

Уже перше речення документу: "Українська громадськість глибоко схвильована зухвалим фактом незаконного допуску в порт Феодосії військово-транспортного судна "Adventure" під прапором США і вивантаження з нього озброєння, боєприпасів та військово-інженерної техніки, розміщення у місті Феодосії військовослужбовців США в рамках підготовки до спільного україно-американського тактичного навчання "Сі-Бриз-2006", - містить відверту неправду.

По-перше, хіба вся громадськість "глибоко схвильована фактом незаконного допуску..." – і далі за текстом?

Принаймні, виходячи з результатів парламентських виборів, можна пропустити, що не менша (а, можливо, й більша) частина громади переймається зовсім іншим фактом – брутальної сепаратистської діяльності Партії регіонів, Прогресивної соціалістичної партії, "Русского блока" та інших організацій у зв'язку із подіями у Феодосії.

По-друге, насправді згадане навчання є не україно-американським, а міжнародним: у ньому, крім українських й американських кораблів та підрозділів, візьмуть участь парашутно-десантний взвод Бундесверу, механізований взвод армії Македонії, взвод морської піхоти Грузії, фрегат і підводний човен ВМС Туреччини. Росія, Азербайджан і Молдова будуть представлені на навчаннях військовими спостерігачами.

Наступна теза заяви Ніни Карпачової – що "зазначеними діями порушуються ст.ст. 85 і 92 Конституції України, відповідно до яких "...порядок допуску і умови перебування збройних сил інших держав на території України встановлюються виключно законами України".

Чому порушуються? Низка угод "Україна-НАТО", де йдеться про проведення спільних навчань миротворчих сил, підписана упродовж минулого десятиліття й ратифікована Верховною Радою України.

Зазначене навчання – чергова ланка у виконанні цих угод. Відтак президент як Верховний головнокомандувач діє у правовому полі цих угод. І якщо Верховна Рада не хоче надавати дозвіл на реалізацію конкретних заходів щодо реалізації зазначених угод у 2006 році, то спершу треба денонсувати ці угоди.

Тільки політичні блазні можуть діяти за принципом: ми розгортаємо всебічну співпрацю з НАТО, але забороняємо будь-які кроки України у цій співпраці. І якщо більшість минулого парламенту виявилася такими блазнями, то президент як гарант Конституції був просто-таки зобов'язаний взяти на себе порятунок міжнародної репутації країни.

Тим більше, що Конституційний Суд - який міг би розв'язати справді наявну суперечність у законах щодо допуску збройних сил інших держав на територію України - згадані блазні демонстративно відмовилися сформувати.

НАЙКРАЩІ СТАТТІ "УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ"

Принагідно: ситуація, коли парламент має дати згоду на кожне міжнародне навчання, навіть на те, в якому бере участь взвод (40-50 вояків) іноземної держави і яке передбачене рамковою угодою з цією державою, є абсурдною: законодавча влада перебирає на себе повноваження виконавчої, що неприпустимо у справді демократичній державі.

Ну, а далі пані обмудсмен пустилася, як то кажуть, у всі тяжкі: "Загальновідомо, що 1 грудня 1991 року народ України на Всеукраїнському референдумі підтвердив Акт проголошення незалежності України і Декларацію про державний суверенітет України, якими визначено позаблоковий статус країни".

Ще до нас сказано: брехня має бути грандіозною, щоб народ у неї повірив. Так от, це і є приклад такої грандіозності.

Наведу дослівно Акт проголошення незалежності України:

"Виходячи зі смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,
- продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,
- виходячи з права на самовизначення, передбаченого статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – України.
Територія України є неподільною і недоторканою.
Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.
Цей акт набуває чинності з моменту його схвалення".

Все!

І де тут "визначено позаблоковий статус"?

Що ж стосується Декларації про державний суверенітет, то загальновідомо на референдум її ніхто не виносив і не думав виносити; її схвалила Верховна Рада УРСР 16 липня 1990 року. І там теж не визначений позаблоковий статус України.

Там лише зафіксований намір щодо цього: "Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї".

Кому-кому, а обмудсмену слід знати різницю між абстрактним наміром та доконаною дією.

До речі, згаданий намір (не будемо зараз оцінювати, був він вірним чи ні) не був реалізований внаслідок дій зовнішнього чинника, який справді постійно створював і створює загрозу для прав людини і безпеки в Україні.

Зветься цей чинник Чорноморський флот російської Федерації, який всупереч Конституції України, стаття 17 - "На території України не допускається розташування іноземних військових баз" - має ці бази "тимчасово", але, як відомо, Кремль офіційно вважає, що буде утримувати їх постійно.

Як відомо, Росія та ряд інших держав СНД мають угоду про спільну оборону, отже, на території України розташовані бази чужого військового блоку, і у разі якихось міжнародних конфліктів наша країна не зможе бути нейтральною, отже, гарантовані Конституцією права її громадян опиняться під загрозою.

Тим більше, що впродовж останнього півріччя озброєна морська піхота ЧФ здійснювала незаконні рейди українською територією – аж до Генічеська, створюючи тим реальну небезпеку життю українських громадян.

Чи не мав пролунати тут голос обмудсмена? Чи тоді, коли російські моряки ґвалтували українських громадянок у Севастополі, про що широко писала преса?

Але рейди російської морської піхоти по Україні Ніна Карпачова, схоже, не вважає загрозою національній безпеці. А от "незаконне перебування на території України військових підрозділів НАТО можна оцінити, як спробу посягання на суверенітет і національну безпеку України. Уповноважений підтримує законні вимоги учасників акцій протесту щодо припинення порушень прав людини на безпеку, громадянський мир та спокій і вважає цілком обґрунтованим рішення сесії Феодосійської міської ради від 29 травня 2006 року щодо оголошення Феодосії територією, вільною від НАТО".

Вдумаємось в останнє твердження. Співпраця України з НАТО закріплена на рівні законів, указів президента, постанов Верховної Ради. Феодосійська міськрада вирішила, що дія законів України на це місто не поширюється.

Йдеться про відвертий сепаратистський заколот, якщо називати речі своїми іменами. Дії сепаратистів – це і є реальна загроза правам українських громадян. І загроза дуже реальна, що засвідчують всі сепаратистські прояви на пострадянському просторі за останні два десятиліття.

Нормальний рефлекс психічно здорової людини мав би полягати у тому, щоб негайно закликати сепаратистів отямитися й спробувати зупинити їх. Натомість уповноважений Верховної Ради із прав людини (жінка! матір!) підтримує ці дії.

У ХІХ столітті, спостерігаючи все це, хтось би необмінно процитував Цицерона: "O tempora! O mores!" Але ми живемо у добу, коли цинічний розум вже вповні виявив себе, отож просто посміємося над прикінцевими заувагами Ніни Карпачової: "Уповноваженим з прав людини внесено подання Генеральному прокурору України про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні Конституції та чинного законодавства України".

Чому посміємося? Бо порушник Конституції та чинного законодавства у даній ситуації – це сама пані Карпачова.

Як відомо, вона обрана до Верховної Ради України п'ятого скликання і склала депутатську присягу. Вона поклялася боронити суверенітет України – натомість публічно підтримує сепаратистів.

Вона поклалася дотримуватися Конституції – натомість брутально топчеться по ній. Адже стаття 78 Основного закону твердить: "Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандату, бути на державній службі..."

А за Законом України про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, "уповноважений не може мати представницького мандата" (ст.8). Чітко й просто.

А тепер запитання для "чайників": ким же є наразі Ніна Карпачова? Уже тоді, коли вона погодилася балотуватися до Верховної Ради за списком Партії регіонів, ще й бути "обличчям партії", тобто її №2, українські правозахисники вказували на неприпустимість такої ситуації: не може ефективно захищати права всіх громадян країни той, хто обстоює вузькопартійний погляд на ці права, бодай він і не є членом партії.

Але Верховна Рада займалася важливішими справами - боротьбою з НАТО та Конституційним Судом, ніж дотриманням Конституції, і тому не відправила Ніну Карпачову у відставку.

Склавши ж присягу депутата, Карпачова сама поставила себе поза законом; якби Україна була справді правовою державою, то вона мусила б утратити і посаду омбудсмена, і депутатський мандат, і місце в політиці на всі наступні роки. Але...

І що у всьому цьому найцікавіше: антинатовські аргументи заяви Ніни Карпачової практично дослівно повторюють аргументи славнозвісної Наталії Вітренко. Включно з усіма дурницями і фактичними ляпами.

Мимоволі виникає підозра: а чи не однієї командою писалися тексти для цих двох дам? І де сидить ця команда, яка виявляє часом фантастичну неграмотність щодо українських реалій і пише у стилі газети "Правда" брежнєвських часів: у Києві, у Криму чи ще деінде?

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"



powered by lun.ua
Фейки, хакеры и теневые деньги. Как Россия будет вмешиваться в украинские выборы
Как будет выглядеть "цифровая" Украина: репортаж из Эстонии
Штурм парламента и блокада телецентра: протесты на Балканах вошли в новую стадию
Избирательные гастроли: как кандидаты в президенты встречаются с избирателями
Все публикации