Люди, які носять піксель

Неділя, 14 травня 2023, 05:30
Люди, які носять піксель
колаж: Андрій Калістратенко

Колись я був знайомий із одним священником.

Він казав, що в Біблії можна знайти все, що завгодно. Що там описані різні моделі поведінки для подібних ситуацій. Що свобода вибору залишається за людиною – і все визначається тим, де ми залишаємо в книзі свої закладки.

Знаєте, цей принцип працює й щодо армії.

Адже в нас теж можна знайти все, що завгодно. Героїзм та егоїзм. Сміливість та бюрократію. Самопожертву та байдужість. На всіх однакова форма, але під нею різні люди. І твоя розповідь про армію залежатиме від того, де саме в побаченому і пережитому ти розставлятимеш свої закладки.

Одні й ті ж самі ситуації очевидці описуватимуть по-різному. У цьому немає суперечності – в силах оборони служать сотні тисяч людей. У кожного з них – свій досвід, своя емоційна система та своя життєва оптика. Кожна солдатська проповідь – насправді сповідь. У цей момент ми слухаємо не так розповідь про те, що сталося, як розповідь про того, хто говорить.

У тилу нас часто узагальнюють. Людина в пікселі одразу перетворюється на представника касти. Сказане нею потім кочує сайтами новин із заголовками з серії "Солдати розповіли, що їм подобається/не подобається/вбиває/робить сильніше". Але в тому й річ, що в кожному інтерв'ю на запитання відповідає не форма, а той, хто під нею. Офіційні армійські спікери невипадково нагадують роботів – їхня робота полягає в тому, щоб не пускати в комунікацію особисте.

А особисте лізтиме обов'язково.

Реклама:

Війна вимотує. Люди втомлюються. Чим ближче до фронту – тим більше повноважень у нашої "внутрішньої мавпи". Чим далі від тилу – тим часом складніше її контролювати. "Внутрішня мавпа" харчується нашим стресом й іноді приходить прокричатися в соціальні мережі. Вихлюпує в них образу і лють, розпач і гнів, злість та втому. Але у кожного, хто це чує в тилу, виникає спокуса узагальнити приватне – до спільного, а індивідуальне – до колективного.

Наші судження – це наслідки наших характерів. У складної людини світ влаштований складно. У легкої – просто. Підозрілива людина живе в підступному світі, а добра – у доброзичливому. Нікому не спаде на думку узагальнювати свого сусіда зі сходового майданчика до настроїв всього під'їзду. Доки ваш сусід не вбереться в піксель.

У цьому узагальненні фронту часом ввижається спроба тилу вибудувати дистанцію. Та правда в тому, що немає жодних спеціальних людей, народжених для війни. Три чверті тих, хто носить піксель, ще нещодавно були цивільними. У кожного за спиною шлейф власної біографії, тилової професії та сімейної історії. Пасажири будь-якого автобуса, на якому ви їдете на роботу, цілком могли б бути вашими товаришами по службі зі взводу. Нехай вас не вводить в оману наша форма. Вона може бути на кожному.

В наших обличчях мало епічності. Коли про цю війну зніматимуть фільми, ми не пройдемо кастинг навіть до масовки. Нас зіграють лауреати премій та звань, а ми, сидячи у залі, обговорюватимемо неточності сюжету. Просто нам випало жити в найбільш суб'єктний період історії власної країни. Підсумок нашої війни визначить правила, за якими житиме континент. І ці правила просто зараз переписують люди, з якими до війни ви ходили одними й тими самими вулицями.

Реклама:

Армія подарувала кожному можливість стати частиною чогось більшого. Частиною історії, яку вивчатимуть. Частиною процесу, про який напишуть книги. Армія дає можливість бути співавтором подій, які врівноважують уявлення про добро і зло, що похитнулися.

"А що ти робив під час війни?". Мабуть, саме так звучатиме головне запитання нашого майбутнього. І навіть якщо ви не плануєте його собі ставити, швидше за все, вам його ставитимуть ваші діти. Одні наші друзі стануть вулицями. Інші – пам'ятниками. Треті писатимуть мемуари, в яких згадуватимуть саме те, на чому вони заздалегідь розставили закладки у своїй пам'яті.

Майбутні покоління нас обов'язково звеличуватимуть – щоб дуже повсякденні ми відповідали масштабу наших подій. Але ті, хто живе одночасно з нами, знають правду. Ми нічим від вас не відрізняємось. Ми такі самі, як ви. Тільки втомлені, неголені та зосереджені. Які до того ж можуть розповідати різне про одне й те саме.

Бо армія справді як Біблія. У ній можна знайти все, що завгодно.

Навіть себе.

Павло Казарін

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді