Поневолений Джарилгач. Як росіяни знищують унікальну природу заповідного острова 

Неділя, 18 червня 2023, 05:30
Фото: Getty Images

Невідомо, хто назвав Джарилгач "українськими Мальдівами". Але, найімовірніше, ця людина не мала на увазі порівняти природу різних островів, якщо вона взагалі нею цікавилася. Адже Мальдівські острови в Індійському океані мають дуже мало спільного з українським Джарилгачем. 

Він не потребує екзотичних порівнянь, бо природа острова і прилеглих до нього вод унікальна. Хоча б тому, що тут можна зустріти багато видів рослин і тварин настільки рідкісних, що вони потрапили до різних природоохоронних списків. А якщо копнути трішки глибше, то виявиться, що унікальність місцевої природи не вичерпується одним лише переліком видів. 

Проте "завдяки" росіянам острів Джарилгач перетворився на півострів. Проблема, звісно, не в географічній термінології, а в тому, що рукотворний перешийок здатен зруйнувати природу Джарилгача і прилеглих вод. Адже вона не тільки унікальна, але й крихка. 

"Українська правда" розповідає, що сталося з Джарилгачем і чому це може зашкодити унікальним екосистемам острова та прилеглої затоки.

 
Джарилгачу не вдалося повністю уникнути згубного впливу людини. Зокрема, останніми роками він потерпав від великої кількості туристів. Але відсутність людських поселень та природоохоронний режим дозволили до недавнього часу зберегти на острові та в прилеглих водах унікальні екосистеми разом із їхніми мешканцями. Сьогоднішня присутність окупантів може завдати природі непоправної шкоди
Фото: Михайло Сон 

Великий острів

Джарилгач – це найбільший острів України. Він простягнувся тонкою стрілкою на 40 кілометрів із заходу на схід у Каркінітській затоці. Це куточок Чорного моря між північно-західним узбережжям Криму з одного боку і материковим узбережжям Херсонщини – з іншого.

Хоча люди на острові не живуть, але часто його відвідують. До окупації півдня України він був улюбленим місцем відпочинку туристів у теплу пору року. 

Дістатися до нього можна кількома шляхами. Наприклад, катером зі Скадовська. Або в більш авантюрний спосіб – із селища Лазурне вбрід перейти протоку – найвужче місце, що відділяє острів від материка. 

В залежності від пори року та погоди глибина протоки може змінюватися. Тому іноді деякі ділянки доводиться перепливати. А іноді навпаки – протоку заносить піском. Тоді виникає сухопутний міст до Лазурного; але найближчий шторм руйнує його і півострів знову стає островом. 

 
До повномасштабного вторгнення адміністрація Національного природного парку "Джарилгацький" разом із науковцями планували помітно збільшити його територію, щоб ефективніше охороняти унікальні екосистеми
Фото надано Іриною Сабашенко

Сухопутний міст

Джарилгач потрапив під окупацію майже одразу після початку повномасштабного вторгнення росіян. Але стрічки новин аж донедавна не приділяли острову надто великої уваги. 

З воєнної точки зору він значної цінності не має. Грабувати на ньому також особливо немає чого: два маяки і будинок лісгоспу – це, напевно, найбільші матеріальні цінності, які є на Джарилгачі. 

Реклама:

В травні цього року Генштаб Збройних сил України повідомив, що російські окупанти з'єднали Джарилгач з материковою частиною України в області Лазурного, яке також перебуває під окупацією. 

За словами керівниці Об'єднаного координаційного пресцентру Сил оборони півдня Наталії Гуменюк, російські військові використовують Джарилгач як навчальний табір для мобілізованих. А також можуть розміщувати там свої склади. 

Можливо, окупанти вважають це місце відносно безпечним для себе. Адже територія острова входить до національного природного парку "Джарилгацький". Тому українські військові можуть не наважитися по ньому стріляти суто з гуманності. 

Втім, як каже директорка нацпарку Ірина Сабашенко, на супутникових знімках можна побачити, що "міст" між островом та материком виник ще в травні минулого року. Вона впевнена, що сталося це не внаслідок природних процесів, а "завдяки" роботі окупантів. В іншому разі піщану перемичку за цей час мали б розмити шторми.

Але саме після згаданого повідомлення Генштабу науковці та природоохоронці почали бити на сполох. Річ у тім, що навіть якщо на острові не будуть вестися бойові дії, саме по собі перекривання протоки і створення сухопутного "мосту" між островом та материком несе серйозні ризики для природи. 

Реклама:

Місце дельфінів

На північ від Джарилгача, умовно кажучи, між островом та Скадовськом, розташована Джарилгацька затока. В цій мілкій частині Чорного моря сформувався рослинний і тваринний світ, який робить її несхожою на інші куточки моря і навіть на сусідні води Каркінітської затоки. 

Найпомітніші тутешні мешканці – китоподібні. Це два види дельфінів – афаліни та білобочки, а також морська свиня, яка до дельфінів, строго кажучи, не належить, але близька до них з погляду систематики. 

Всі три види тварин входять до Червоної книги України. Вони, звісно, мешкають не тільки в Джарилгацькій затоці, а й в інших частинах Чорного моря. Але популяція кожного з трьох видів у затоці якщо не унікальна, то чимось особлива. 

 
Зарості морської трави зостери в Джарилгацькій затоці. Zostera marina включена до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи
Фото: Соф'я Садогурська

"Загалом, у північно-західній частині Чорного моря морських свиней мало, – розповідає фахівець із китоподібних, доктор біологічних наук Павло Гольдін. – Найбільша чисельність цих тварин у південних частинах моря – біля берегів Болгарії та Грузії. 

Але в Джарилгацькій затоці щільність популяції морських свиней приблизно така, як у Болгарії. Тобто в українській частині Чорного моря іншого такого скупчення морських свиней немає"

Білобочка, або ж, як його називають, звичайний дельфін, як правило, мешкає у відкритому морі. Але у світі є кілька місць, де ці китоподібні утворюють прибережні угруповання. Наприклад, поруч із Новою Зеландією, біля міста Южне на Одещині, а також у Джарилгацькій затоці, де популяція налічує близько двохсот особин. 

У цю ж затоку щоліта припливають близько пів сотні афалін. Павло Гольдін разом із колегами кілька років поспіль ідентифікували їх за спинними плавцями, які в кожного дельфіна відрізняються десь так само, як у людей відрізняються відбитки пальців. З'ясувалося, що до затоки щороку повертаються одні й ті ж особини. 

"Це маленька група – 50 тварин, вони живуть біля самого острова, – розповідає Павло Гольдін. – Їм притаманні незвичні, можна сказати, культурні форми поведінки. Наприклад, вони полюють у прибійній смузі. Тобто вони аж на пів корпуса можуть "виходити" на пляж, коли наздоганяють рибу.

І, звичайно, якщо дельфін наполовину "вийшов" на берег, а там п'яний "орк", то це створює ризик для цих тварин"

Підводний світ Джарилгацької затоки

Китоподібні – це найбільш помітна для невтаємниченого ока частина живого світу Джарилгацької затоки. Але не лише вони роблять тутешню природу неповторною. 

Соф'я Садогурська, наукова співробітниця Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України та експертка громадської організації "Екодія", упродовж кількох років перед початком повномасштабної війни вивчала водорості, що ростуть у затоці поруч із островом. 

Тут чи не єдине місце у північно-західній частині Чорного моря, де ще залишилася популяція бурої водорості цистозейри. Крім Джарилгацької затоки в українських водах її можна зустріти також у Тилігульському лимані та біля узбережжя Криму. 

 
Цистозейра (Gongolaria barbata) разом із іншими підводними рослинами формує зарості, які слугують нерестовищем для різних видів риб. Тому від стану популяцій цих рослин залежать цілі екосистеми з їхніми численними мешканцями 
Фото: Соф'я Садогурська 

Цистозейра важлива не тільки сама по собі, але і як частина екосистеми. Адже її зарості виконують роль нерестовища для різних риб. Їх, до речі, у водах Джарилгацької затоки понад пів сотні видів та підвидів. І почуваються вони тут зовсім непогано, якщо порівнювати з багатьма іншими частинами Чорного моря. 

"Які-небудь бички можуть "сидіти" тут суцільним шаром на дні, чого ви не побачите там, де є постійна присутність людини, – розповідає старший науковий співробітник Інституту морської біології НАН України Михайло Сон. – Скати-хвостоколи там також є масовим видом. 

Є дуже небагато місць у Чорному морі, де для риб такий низький рівень турбування з боку людини".

Реклама:

Тут є також занесені до Червоної книги осетри, севрюга та білуга. А також промислові види, такі як чорноморський оселедець, тюлька, кефаль та інші. 

"Ми також знаходили там популяцію водорості, яка називаються Codium vermilara (Кодіум черв'якуватий – УП), – розповідає Соф'я Садогурська. – Вона включена до Червоної книги України і в нашій країні росте лише в кількох місцях – як правило, уздовж кримського узбережжя. 

Але там вона живе на глибині п'ять метрів і більше. А в Джарилгацькій затоці її можна побачити на глибині всього 20 сантиметрів. Разом із цистозейрою вони утворюють у цих місцях різноманітні й абсолютно неймовірні оселища (екосистеми – УП)."

 
Джарилгацька затока – одне з небагатьох місць в українській частині Чорного моря, де риби все ще можуть насолоджуватися життям без людей
Фото: Соф'я Садогурська

Вузька частина затоки поруч із Джарилгачем разом із самим островом входить до складу нацпарку "Джарилгацький". Крім того, затока є територією Смарагдової мережі, а також охороняється Рамсарською конвенцією про водно-болотні угіддя та ще кількома міжнародними угодами. Іншими словами, з погляду охорони природи вона важлива не лише на державному, але й на міжнародному рівні. 

Через перекриту росіянами протоку вода в затоці буде застоюватися. Це, своєю чергою може призвести до замулення та інтенсивнішого цвітіння фітопланктону – проблеми, яка спостерігалася в затоці й раніше через скиди забруднених вод з материкової України. 

В результаті можуть постраждати рідкісні водорості, а відтак і пов'язані з ними екосистеми. Якщо в затоці стане менше риби, дельфіни та морські свині також покинуть ці води в пошуках кращих місць для життя. 

Реклама:

Острів птахів 

Певну аналогію між Джарилгачем та островами в далеких океанах все ж можна знайти. 

Колись у Новій Зеландії не було людей, але жили папуги какапо. Ці птахи не здатні літати, адже поруч із ними немає хижаків, тому й немає потреби рятуватися від них. 

Потім до Нової Зеландії прибули люди, які стали полювали на какапо. А щури, коти та собаки, які припливли разом із людьми, розорювали гнізда і поїдали самих птахів. 

Популяція какапо скоротилася так сильно, що у XX столітті здавалося, що ці папуги цілком вимерли. На щастя, вони все ж збереглися. Сьогодні на кількох невеликих островах мешкає дві з половиною сотні птахів. 

Джарилгач не був відокремлений сотнями кілометрів океану впродовж багатьох тисяч років від інших ділянок суходолу, як це було у випадку з островами Нової Зеландії. Але попри це він відносно ізольований від великої землі і це йде явно на користь мешканцям острова. 

Наприклад, донедавна на нього не пускали котів і собак – щоб він не повторив долю новозеландських островів. 

На Джарилгачі зустрічаються 250 видів птахів. В певні періоди тут скупчуються близько 150 тисяч особин. На острові можна зустріти рожевого пелікана, дрохву, степового журавля – загалом майже 70 видів із Червоної книги України. 

 
У сезон гніздування на острові Джарилгач та поруч із ним налiчують до 25 тисяч пар різних видів птахiв
Фото: Михайло Сон

Велике скупчення різних видів птахів можливе тільки тому, що донедавна присутність людини на острові та її діяльність обмежувалися природоохоронним режимом.

Тепер, коли на Джарилгачі перебувають сотні російських військових і на нього безперешкодно може потрапити будь-яка техніка, не кажучи вже про бродячих котів та собак, про належну охорону природи залишається тільки мріяти.

Реклама:

Дюни і Бернська конвенція 

Як ми вже згадували, природа Джарилгача та частини прилеглих до нього вод охороняється на міжнародному рівні. Точніше охоронялася до того, як острів окупували росіяни. 

Коли науковці та природоохоронці ухвалюють рішення про захист тієї чи іншої території, вони дивляться не лише на окремі види, які на ній мешкають, але й на цілі екосистеми, або, як їх називають науковці, оселища. Чимало таких оселищ також потребують охорони. 

Щоб було зрозуміліше, прикладом одного серед багатьох оселищ, які охороняються на європейському рівні, є букові ліси. Ще один приклад – гірські сінокосні луки. Обох екосистем лишилося так мало, що їх потрібно захищати. 

Якщо повернутися на Джарилгач, то там є понад півтора десятка різних оселищ, або екосистем, які потребують охорони. Це, наприклад, приморські лагуни та різні види піщаних дюн з характерною для них рослинністю. Також тут є екосистеми, які називаються міждюнні улоговини. Вони цінні зокрема тим, що в них ростуть кілька видів орхідей. 

 
У вологих міждюнних улоговинах на Джарилгачі ростуть кілька видів зозулинців – орхідей, занесених до Червоної книги України
Фото: Іван Мойсієнко 

Всі ці та інші екосистеми острова охороняються Бернською конвенцією, що вважається головною природоохоронною угодою Європи. І якщо не вдаватися в подробиці, то можна сказати, що, охороняючи Джарилгач, ми наближаємо себе до Європи. 

Більшість із піщаних оселищ острова дуже вразливі перед різними механічними впливами. До окупації навіть наплив відпочивальників завдавав їм шкоди. Годі й казати про те, що важка техніка може легко їх знищити. 

Із понад пів тисячі видів рослин, що мешкають на острові, понад двадцять занесені до Червоної книги України. А такі як кендир Русанова вважаються ендеміками. Тобто ніде в інших місцях вони не зустрічаються. 

 
Кендир Русанова – вид рослин, який зустрічається тільки на Джарилгачі
Фото: Іван Мойсієнко

Тонкі смужки життя

Михайло Сон розповідає, що Джарилгацька затока, попри те що він та інші біологи проводили там свої дослідження до окупації, все ще залишається недостатньо вивченою. Просто тому, що за деякими напрямками там ніхто не працював системно. 

Приклад такої terra incognita – вузька смужка прибою, де води затоки зустрічаються з островом. Цю смугу вкриває "матрац" зостери, або морської трави. Вона слугує домівкою для малопомітних ракоподібних, молюсків та комах. 

 
"Матрац" із морської трави на стику моря й суходолу слугує домівкою для малопомітних молюсків, ракоподібних та інших безхребетних. Тут є чим зайнятися морським біологам
Фото: Михайло Сон 

Досліджуючи їх останніми роками, Михайло Сон відкрив кілька нових для Чорного моря видів безхребетних, а також угруповання видів, які до цього не були ніким описані. 

До нашого часу вони збереглися тому, що їх ніхто особливо не чіпав. Але втручання людини, не кажучи вже про важку техніку, виливи пального, вибухи та можливі бойові дії можуть легко знищити ці тонкі смужки життя. 

* * *

Джарилгач – один із багатьох куточків природи України, що опинився під окупацією або в зоні бойових дій. Раніше "Українська правда" розповідала, як складається доля заповідника "Асканія-Нова" та інших об'єктів природно-заповідного фонду

З частиною з них, наприклад, із Кінбурнською косою, Джарилгач об'єднує невизначеність і невідомість. Природоохоронці та науковці можуть говорити про обґрунтовані ризики, що сьогодні загрожують тваринам, рослинам чи цілим екосистемам на окупованих територіях. 

Але робити наукові, а не емоційні висновки можна лише після того, як науковці потраплять безпосередньо на місце подій, проведуть необхідні вимірювання, спостереження та аналізи. До того космічні знімки залишаються чи не єдиним достовірним джерелом інформації про стан природи на багатьох окупованих територіях.

Так і у випадку з Джарилгачем сьогодні немає можливості оцінити збитки, які росіяни завдали природі. Натомість можна говорити про обґрунтовані ризики для природи. Деякі з них, дуже ймовірно, вже стали реальністю в тому чи іншому обсязі. 

Якщо по острову їздить важка техніка, то швидше за все вона вже зруйнувала якісь дюни чи інші екосистеми та знищила певну частину рослинності. На жаль, поки триває окупація, може знищити ще більше. 

Загрози для екосистем затоки можуть бути аж ніяк не меншими, ніж для природи самого острова. Але їм ще можна запобігти. 

Якщо найближчими місяцями українські військові звільнять Джарилгач від російських окупантів, то ні дельфіни, ні інші мешканці затоки, найімовірніше, не встигнуть серйозно постраждати через перекриття протоки. 

А саму протоку треба буде відновити одразу після деокупації території. Принаймні якщо виходити з міркувань захисту довкілля. 

Дмитро Сімонов 

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Головне на Українській правді