"Я позбувся засмаги на дурняк". Як заробити мільярди на зброї та відмити репутацію після війни

Понеділок, 27 листопада 2023, 05:30
колаж: Андрій Калістратенко

Ніколи не знаєш, де спіткає тебе родинна пам'ять про війну.

24 лютого 2022-го голландський письменник і журналіст-розслідувач Давид де Йонг дивився випуски новин із України з Тель-Авіва, де працює репортером.

Колони бронетехніки, ракетні удари, натовпи біженців на кордоні. Усе це божевілля повертало Давида до розповідей дідусів і бабусь про війну.

Реклама:

У 1941-му його дідусь намагався втекти човном із окупованих Нідерландів до Англії. Його заарештували німецькі солдати. Вирок – 22 місяці примусової праці на сталеливарному заводі в німецькому Бохумі. Там він захворів на туберкульоз. Коли вийшов з табору, важив 50 кілограмів при зрості метр 87 сантиметрів.

Інший дідусь де Йонга до окупації володів мереживо-панчішними фабриками. Після того як їх експропріювали німці, він кілька років переховувався від окупантів в Амстердамі. 

Прадідусь Давида загинув у концтаборі Берген-Бельзен, який постачав полонених для роботи на заводі Volkswagen.

Ближче до вечора 24.02 Давид побачив у новинах сюжет про те, як у Кремлі президент Путін зустрівся з 37 членами російської спілки промисловців і підприємців – клубу найбагатших бізнесменів країни. Камера оператора повільно ковзала по їхніх обличчях.

– Я добре пам'ятаю їхні налякані очі. Того дня під камерами Путін вкотре пов'язав їх кров'ю – показав світу, що без них цієї війни не було би, – згадує де Йонг.

 
Наприкінці листопада 2011-го Давид де Йонг приєднався до команди Bloomberg News, яка розслідувала приховані багатства мільярдерів і родинних компаній
Фото: daviddejong.net 

Чотири роки Давид працював над книгою "Нацисти-мільярдери". Вона починається саме сценою зустрічі Гітлера з двома десятками промисловців 20 лютого 1933 року.

"І ось стоять вони незворушні, мов двадцять чотири калькулятори під ворітьми Пекла", – епіграф до книги про тих, хто заробляв мільярди на війні – найбагатші династії Німеччини. Квандти, які володіють концерном BMW. Фліки – колишні власники Daimler-Benz. Фон Фінки – фінансисти та засновники Allianz і Munich Re. Порше-Пієхи, які контролюють Volkswagen і Porsche. Еткери, яким належить глобальна імперія з виробництва продуктів і напоїв "Dr. Oetker".

Давид де Йонг розповідає "Українській правді" про історію 1930-40-х і її відлуння сьогодні, персонажів книги й історію своєї родини. 

А також ми згадуємо історію злету одного з "вервіртшафтсфюрерів" (вождів військової економіки) Третього Райху – творця автомобілів "Фольксваген" і "Порше".

Реклама:

"У дідуся була своя стратегія помсти: глузування з німців"

– Після війни ваш дідусь, який був у німецькому полоні, мав звичку м'яко "мститися" німцям. Гумор – то найкраща помста, пояснював він. Скільки має пройти часу, щоб бажання вбивати ворога перетворилося на бажання глузувати з нього?

– Дуже багато часу. Десятиліття.

Після перебування в таборі дідусь-християнин більше не зміг ані пробачити німців, ані довіряти їм. Але він ніколи не дозволяв ненависті контролювати своє життя.

У нього справді була своя стратегія помсти: глузування з німців. Щовесни під час канікул німці приїздили відпочивати на пляжі неподалік села в Голландії, де дідусь разом із бабусею жили на фермі. І щовесни дідусь жартував: "Чергове вторгнення".

Але в моїй родині є і інший досвід проживання трагічних подій.

Бабуся, уродженка Швейцарії, намагалася в 1942-му втекти з окупованої Голландії разом із моєю тіткою, якій на той час було 3 роки. Німці їх затримали, коли вони хотіли перетнути кордон між Францією та Швейцарією. І, як не дивно, німецькому офіцеру стало шкода їх, і він мою бабусю з тіткою пропустив через кордон. Проте їхньому попутнику – відомому художнику – так не пощастило. Його відправили в табір смерті Собібор, де згодом убили.

Цікаво, що після війни моя прабабуся та бабуся, які були юдеями, не зненавиділи Німеччину. Мабуть, це сталося через те, що вони походили з німецькомовного середовища, і то була важлива частина їхньої ідентичності, через яку вони не змогли переступити. Це мене завжди вражало.

– В книзі є безліч промовистих деталей, які багато що розповідають про ваших "героїв". Наприклад, дружина Ґюнтера Квандта – Магда, яка після розлучення стала Магдою Геббельс, мала вести облік усіх господарських витрат і, щоразу коли показувала записи чоловікові, він гортав сторінку за сторінкою, а в кінці робив примітку червоним чорнилом: "Прочитано та схвалено, Ґюнтер Квандт". Які подробиці вразили вас?

– 19-го листопада 1941 року Фрідріх Флік, сталеливарний магнат, отримав звіт експерта, якого відрядили до окупованої України.

Той детально описує все, що бачить. Нескінченні колони полонених. Якщо вони спотикалися і не могли йти далі, німці їх страчували. Випадки канібалізму серед голодних радянських солдатів, свідком яких він був у пересильному таборі. Німецькі патрулі розстрілювали солдатів-людожерів "за брак дисципліни". Масові вбивства українських євреїв. Середмістя Києва в руїнах.

І водночас зауважував, що із західного берега Дніпра відкривається "незабутньо прекрасний" краєвид на східні рівнини.

Реклама:

Саме це найбільше вразило – контраст між жахіттями, які цей експерт педантично описує, і раптом споглядання краси пейзажу.

– "Хороші німці" – ті, хто під час Другої світової війни були в опозиції до нацистів. Чи відомі випадки, коли власники великого німецького бізнесу відмовлялися грати за правилами Третього Райху?

– Два приклади, але, звісно, теж не чорно-білі, бо є нюанси.

Перший приклад – Фріц Тіссен, сталеливарний магнат, який першим відкрито підтримав Гітлера, але в 1939-му як депутат Рейхстагу відмовився голосувати за оголошення війни Польщі й дав дьору з Німеччини до Франції. 

Всі металургійні підприємства Тіссена експропріювала держава. Після окупації Франції німці його заарештували, і він 3,5 року провів у концтаборі. 

Іронія в тому, що після завершення війни союзники судили Тіссена як поплічника Гітлера та засудили до 3 років в'язниці. Цю людину двічі покарали, тоді як більшість героїв моєї книги взагалі не були покарані за свої злочини.

Другий приклад – історія Роберта Боша. Успішного промисловця, прогресивної людини, пацифіста, який дотримувався антигітлерівської позиції. Чи не єдиний великий німецький промисловець, він фінансував рух опору. 

З іншого боку, він також отримував величезний прибуток від війни. Компанія Боша виробляла зброю і боєприпаси для німецької армії. І до того, як він помер у 1942 році, на його підприємствах використовувалася примусова праця. Так само як на підприємствах Квандта, про якого ви згадали, або Порше. 

Фердинанд Порше: вибір між Сталіним і Гітлером

Двадцятого квітня 1939 року Адольф Гітлер святкував у Берліні своє п'ятдесятиріччя. Увечері до Імперської рейхсканцелярії на урочистий прийом з'їжджалися гості з подарунками. Того дня фюрер отримав від свого "улюбленого інженера" конструктора Фердинанда Порше перший "фольксваген" – кабріолет Volkswagen Käfer ("жук"), готовий до серійного виробництва.

За вісім років до того вусатий самоук Порше, який в автомобільній індустрії мав репутацію "непридатного до найму перфекціоніста", заснував власне конструкторське бюро. Серед його винаходів були перший автомобіль з повним приводом, перший гібридний автомобіль із бензиново-електричним приводом, перший двомісний спорткар "Sascha", авіаційні двигуни.

 
Фердинанд Порше: "Все почалося з того, що я подивився навколо і, не побачивши автомобіля своєї мрії, вирішив сконструювати його сам"
Photo by Keystone/Hulton Archive/Getty Images

Свою компанію Фердинанд заснував разом із зятем Антоном Пієхом і колишнім гонщиком Адольфом Розенберґером. У розпал Великої депресії розробки Porsche не мали шансів – вони залишалися занадто дорогими. До того ж марнотратник Порше витрачав гроші швидше, ніж їх заробляв.

Порше опинився на межі банкрутства, але доля була милостива до нього. Спочатку рятувальний круг прилетів із Москви – конструктору запропонували очолити автомобілебудування для радянського режиму Сталіна. 

Після довгих роздумів конструктор відкинув цю пропозицію. Не через ідейні розбіжності з комуністами – його цікавило лише конструювання машин. Після подорожі до Радянського Союзу Порше мав сумніви, чи дозволять йому по-справжньому розгорнутися в країні, де не визнають приватної власності. 

Другий шанс втриматися на плаву Порше і К° надав Гітлер, коли захопив владу. Під час першої зустрічі 10 травня 1933-го конструктор вразив фюрера розповіддю про технічні інновації й домігся державної субсидії на створення гоночної машини.

А коли Гітлеру знадобилась людина, здатна втілити в життя його проєкт "народного" авто, він вже знав, до кого звернутися.

 
Фердинанд Порше демонструє Адольфу Гітлеру модель "народного автомобіля" з двигуном у багажнику. Середина 1930-х
Photo by Heinrich Hoffmann/Hulton Archive/Getty Images

На початку липня 1936-го Порше продемонстрував Гітлеру тестові екземпляри авто. А ще два роки по тому Гітлер заклав наріжний камінь у фундамент заводу Volkswagen неподалік маєтку Вольфсбург. 

Німецький канцлер виголосив довгу промову, наприкінці якої зробив несподівану заяву: новий автомобіль називатиметься не "фольксваген", а "крафт-дурх-фройде ваген" ("Сила через радість").

Втім, "народний автомобіль" так і не дійшов до народу. Всі 630 "жуків", які встигли випустити за часів Третього Райху, отримала нацистська партійна та військова еліта.

Тим часом завод Volkswagen, ще до того як його добудували навесні 1940-го, почали переоснащувати для виробництва зброї.

На той момент Порше та його зять Антон Пієх встигли втратити співзасновника Porsche Адольфа Розенберґера, який мав необережність бути євреєм. 5 вересня 1935 року гестапо заарештувало його за звинуваченням в "оскверненні арійської раси" через те, що він мав стосунки з неєврейкою.

Зрештою, Порше та Пієх викупили акції Розенберґера за три тисячі райхсмарок – крихту від їхньої реальної вартості, рівно стільки, за скільки Розенберґер колись придбав свою частку в Porsche. 

Таким чином компанію "арієзували" – з-поміж її власників вилучили єврейський "елемент". Самому Розенберґеру пощастило втекти з Німеччини спочатку до Франції, а потім до США.

"Коли йдеться про великі гроші, з часів Гітлера нічого не змінилося"

– Давиде, ваша книга починається з опису зустрічі Гітлера з найбагатшими промисловцями нацистської Німеччини. І це певною мірою римується з тим, що відбувалося в Кремлі 24 лютого 2022-го. На які ще історичні паралелі варто звернути увагу? 

– Більшість німецьких промисловців, про яких я пишу, заклали основи своїх капіталів за часів Веймарської республіки. Під час надзвичайної політичної та економічної нестабільності й гіперінфляції вони скупали активи за безцінок. Звичайно, тут проглядається чітка паралель з 1990-ми в єльцинській Росії – це називалося приватизацією. 

Друга паралель – німецькі олігархи легітимізували свої статки за рахунок того, що уклали договір з дияволом – з Гітлером. Те саме зробили російські олігархи – ті з них, хто вступив у змову з Путіним на початку 2000-х.

І третя паралель – це безпрецедентні прибутки, які заробили на війні і німецькі, і російські підприємці. Навіть в епоху санкцій ці люди продовжують заробляти мільярди на російському вторгненні в Україну, так само як лояльні до нацистів промисловці робили це в 1930-40-х.

Реклама:

– У вас немає відчуття, що за 80 років нічого не змінилося? Я про спроби частини західних компаній знайти будь-які лазівки, щоб обійти санкції або їхнє небажання згорнути в Росії бізнес.

– Ставка Путіна на те, що світом правлять інтереси, а не моральні принципи, в цілому зіграла. 

Так, багато компаній сьогодні пішли з Росії, а інші, особливо ті, хто працює зі споживчими товарами, у фінсекторі, із сировиною, побачили в цій ситуації нові можливості для себе, бо конкуренти йдуть.

Спочатку західні компанії казали, що не можуть кинути напризволяще своїх російських співробітників. Потім, що не можуть продати свій бізнес у Росії.

Коли йдеться про великі гроші, питання моралі відходять на другий план. І в цьому з часів Гітлера, на жаль, нічого не змінилося. Принцип "великі гроші не пахнуть" нікуди не зник.

Читайте також: Скупий платить тричі. Як західні компанії, які чіпляються за Росію, втрачають ринки, бізнес та репутацію

Друга ставка Путіна, яка, на жаль, також зіграла – розрахунок на неефективність санкцій. Вони справді можуть бути ефективними, якщо більшість центрів фінансової, технологічної, промислової сили будуть їх дотримуватися. 

Але подивіться на такі країни як Туреччина, Арабські Емірати, навіть Ізраїль. Багато російських бізнесменів переводять свої компанії в ці безпечні для себе гавані. На Близькому Сході немає жодної країни, включаючи Ізраїль, яка приєдналася до антиросійських санкцій.

І я б не сказав, що санкції, які наклали ЄС, США, Британія достатньо ефективні. Вони б'ють лише по верхівці айсберга.

Вожді військової економіки

Серпневого дня 1941-го син Фердинанда Порше – Феррі – у військовому штабі фюрера на Східному фронті демонстрував Гітлеру прототип нової батькової розробки. Це був "швімваген" ("плавучий автомобіль").

Автомобіль-амфібія був не єдиним внеском родини Порше в міць Вермахту. Volkswagen виробляв також "автомобілі-відра" – всюдиходи, які використовували війська генерала Роммеля в Африці, летючі бомби Фау-1, протитанкові міни, базуки, запчастини до танків.

 
Фердинанд Порше (праворуч) і Гітлер під час екскурсії на завод Volkswagen, який споруджували поблизу міста Фаллерслебен. Червень 1939
Photo by Heinrich Hoffmann / ullstein bild via Getty Images

Посаду директора Volkswagen обійняв зять Фердинанда Порше – Антон Пієх, а син конструктора – Феррі наглядав за конструкторським бюро Porsche в Штутгарті. Порше-старшого Гітлер призначив головою танкової комісії, яка мала розробити нові бойові машини для Східного фронту.

Розробки Порше допомагали Вермахту. Перемоги на фронті забезпечували конструктора робочою силою, чий рабський труд приносив великі гроші.

Полонених на завод Volkswagen у Фаллерслебені привозили з таборів Заксенгаузен і Бухенвальд. Невдовзі депортуватимуть ще й в'язнів із Аушвіца та Берген-Бельзена – того самого концтабору, де загинув прадідусь Давида де Йонга.

Загалом під час управління заводським комплексом Volkswagen Порше та Пієх використовували близько двадцяти тисяч осіб для примусової та рабської праці, зокрема п'ять тисяч в'язнів концтаборів. Останніх утримували за колючим дротом. Як згодом з'ясував історик, кухар-садист із тамтешньої їдальні "пересипав кухонні відходи битим склом, щоб голодні в'язні калічили себе, шукаючи їжу".

Експлуатація праці остарбайтерів родиною Порше ширилася й на приватну сферу. 

У березні 1943-го Феррі та його дружина взяли 16-річну українку прислужувати в їхньому родинному маєтку в Австрії. "Якщо вона така працьовита, як і гарненька, то Феррі буде задоволений", – описував юну дівчину родич Порше в одному з листів.

 
Танк "Maus", розроблений Фердинандом Порше, так і не був використаний на фронті. Літо 1943 року
Photo by ullstein bild/ullstein bild via Getty Images

Дев'ятого травня 1944 року Фердинанд Порше, його дочка Луїзе та син Феррі разом із сім'ями втекли зі Штутгарта в безпечне місце до Австрії. 

А на початку квітня 1945-го зупинилася робота на заводі Volkswagen. За день до того як перший американський солдат з'явився в Фаллерслебені, директор підприємства і зять Порше – Антон Пієх накивав п'ятами, прихопивши з каси понад 10 мільйонів райхсмарок готівки.

За попередні вісім років фірма Porsche виставила заводу Volkswagen рахунок на близько 20,5 мільйона райхсмарок за послуги з проєктування та розробки. "Ця сума, очевидно, заклала фінансову основу для повоєнного процвітання дому Порше", – десятиліття по тому зробили висновок історики, які досліджували минуле компанії часів нацизму.

"З Маска вийшов би гарний Геббельс"

– Німецькі корпорації, які працювали в Третьому Райху, сьогодні наймають істориків для дослідження діяльності їхнього бізнесу в роки нацизму. Здається, це непогана новина для "хороших російських істориків" – у майбутньому роботи їм точно вистачить. Як це працює на практиці, можете згадати конкретні кейси? 

– Протягом останніх 20 років у Німеччині зазвичай відбувається так. В медіа стається скандал навколо компанії Х або Y, патріархи яких наживали свої мільярди за часів Третього Райху. 

Обурення суспільства наростає, і представники бізнес-династій вдаються до перевіреного методу боротьби з народним гнівом: оголошують, що найняли видатного німецького історика, який проведе незалежне дослідження нацистського минулого родини. А ще – відкриють доступ до своїх архівів, щоб посприяти розслідуванню, та оприлюднять результати. 

Серед бізнес-імперій, які самі замовляли такі дослідження – Daimler-Benz, Volkswagen, Allianz, Deutsche Bank, Porsche.

Реклама:

Суспільство задоволено зітхає. Наступні 4 роки про це взагалі нічого не чутно. Через 4 роки виходить історичне дослідження на 1200 сторінках, яке взагалі ніколи не доходить до широкої публіки, але його активно обговорюють в академічних колах. Ба більше, ці дослідження ніколи не доходять до іноземної аудиторії, бо їх ніколи не перекладають з німецької на жодну мову.

Це дуже якісні, фахові, грамотні та зазвичай об'єктивні дослідження. І не провина тих істориків, що їхню роботу використовують, щоб приховати тему. Історія наче лежить на видному місці, але її ніхто не бачить.

– Чи впливають скандали, пов'язані з причетністю патріархів сучасних бізнес-імперій до зв'язків з нацистами часів Гітлера, на їхні економічні показники сьогодні?

– В книзі я пишу про династію Райманнів, яка володіє великою кількістю магазинів споживчих товарів у ЄС. Цей клан акціонерів контролював JAB – інвестиційну компанію з виробництва товарів широкого вжитку. З 2012 року JAB витратила понад 50 мільярдів доларів на купівлю американських брендів харчових продуктів та напоїв, як-от Snapple, Dr Pepper, Krispy Kreme Doughnuts. 

Наприкінці березня 2019-го на передовиці таблоїда "Bild am Sonntag" з'явилася сенсаційна новина: нацистська історія династії Райманнів. Репортер "Bild" накопав в архівах, що Альберт Райманн, його сестра Ельзе та їхній батько від самого початку були прихильниками нацистської ідеології та затятими антисемітами. Батько й син почали спонсорувати СС ще в 1931 році, а в 1932-му стали членами НСДАП. 

Репортер "Bild" також з'ясував, що в 1943 році 30% робітників хімічного заводу Райманнів становили примусові працівники або французькі військовополонені.

Увесь світ облетіли заголовки на кшталт "Власники Krispy Kreme визнали зв'язки родини з нацистами". Лунали й заклики до бойкоту.

Звичайно, це завдає шкоди міфології бренду, яку вони так ретельно плекали. Але навіть попри гучний скандал це майже не вплинуло на продажі.

Взагалі не було такого випадку, коли викриття якось істотно вплинуло би або на обсяги продажів, або на вартість акцій.

– Читав вашу книгу і думав про сьогоднішній день. Дивне питання, але ким ви бачите Ілона Маска на початку 1930-х, якби він жив у Німеччині?

– Це було би взагалі жахіття. Я думаю, що з Маска вийшов би гарний Геббельс. Я навіть не хочу про це задумуватися.

– Якщо узагальнити те, що ви описали на 400 сторінках своєї книги, про що для вас ця історія, і чи маєте ви питання до її "героїв", які для вас залишаються незрозумілими?

– Це історія – про слабкість і жадібність людської природи. І про те, наскільки переконливо люди вміють брехати собі для того, щоб виправдати свої злочини.

А щодо питань своїм "героям"...

Чому ви, талановита людина, яка має силу та владу, ось так просто вирішили підкоритися іншій силі й іншій, диявольській владі? 

Реклама:

"Жуки" поза політикою

В середині травня 1945-го до родового маєтку Порше-Пієхів в австрійському Целль-ам-Зее завітали непрохані гості – американські та британські слідчі. Вони звинуватили засновників династії у розкраданні активів Volkswagen задля особистої вигоди.

Згодом Антона Пієха та сина Порше – Феррі заарештували та відправили у табір для інтернованих. А за п'ять днів затримали й Фердинанда Порше-старшого. 

"Підтримка Гітлера була потрібна для успішного втілення моїх ідей, та й по всьому", – виправдовувався 69-річний конструктор. 

Звісно, він передав дізнавачам креслення і всю інформацію про розробку танків і військових автомобілів для Вермахта. За п'ять тижнів Порше звільнили. Невдовзі з табору випустили його сина і зятя – до завершення розслідування.

Втім, насолоджувалися альпійськими краєвидами та гірським повітрям вони недовго. На початку листопада 1945 року до Целль-ам-Зее завітав лейтенант французької армії. Він привіз запрошення Порше долучитися до розробки французької версії "народного автомобіля" компанії Renault.

Пієх і Феррі Порше вирушили в Баден-Баден на переговори з французами. Але в хід подій раптом втрутилися конкуренти Renault – компанія Peugeot. Вони звинуватили Порше та Пієха у воєнних злочинах у той час, коли ті стояли на чолі Volkswagen. 

Тисячі французів залучали до примусової та рабської праці, а сімох керівників заводу Peugeot, розграбованого компанією Volkswagen у Франції, депортували в концтабори, причому три з них загинули. Фердинанда Порше й Антона Пієха знову заарештували. Кілька наступних років вони проведуть за ґратами.

5 травня 1948 року воєнний трибунал у Діжоні визнав, що жоден із підсудних не був причетний ані до розграбування заводу Peugeot, ані до депортації його керівників.

Тепер Порше залишалося зробити останній крок у світле майбутнє. У червні 1949-го він сам ініціював судовий процес із власної денацифікації. Його адвокати гнули відому лінію: "Професор Порше завжди був просто техніком, конструктором, а політичним порядком денним абсолютно не цікавився, як не цікавиться й досі". 

30 серпня 1949 року суд із денацифікації виправдав автомобільного конструктора, якого Гітлер колись вважав своїм улюбленим інженером.

"Я позбувся засмаги на дурняк", – писав він своєму другові за кілька місяців після вироку. "Позбутися засмаги" означало "пройти денацифікацію", бо нацистські штурмовики носили коричневу форму.

Наразі прийшла пора рятувати сімейний бізнес. За цей час дочка Порше-старшого – Луїзе заснувала нову компанію Porsche в Зальцбурзі, а син Феррі відродив компанію в Штутгарті. Залишалося питання: що робити з Volkswagen? 

У середині вересня 1948-го представники сім'ї розпочали переговори з новим керівництвом заводу про те, скільки надалі платити Порше за спроєктований ним "фольксваген жук".

Зрештою, родина Порше погодилася на 1% від ліцензійного збору з кожного проданого "жука". Згодом автомобіль здобуде шалений попит. 

До припинення виробництва цієї моделі у 2003 році набіжить 21,5 мільйона машин у всьому світі. Porsche також отримала право використовувати платформу "жука" для створення власних авто і продавати їх через дилерську мережу Volkswagen.

Порше-Пієхи увійшли в нацистську епоху в січні 1933-го майже банкрутами. А після війни вони перетворилися на одну з найбагатших родин у Німеччині. 

 
Генеральний директор концерну VW Хайнц Нордхофф відкриває пам'ятник Фердинанду Порше в австрійському місті Гмюнд. Червень 1952
Photo by ullstein bild/ullstein bild via Getty Images

В 1951-му у віці 75 років помер Фердинанд Порше, а рік по тому після серцевого нападу віддав богу душу 57-річний Антон Пієх. 

На той момент діти Фердинанда – Феррі та Луїзе – вже впевнено тримали кермо родинного бізнесу.

У 2012-му Porsche стала повноцінним дочірнім підприємством концерну Volkswagen Group, який контролюють Порше-Пієхи. Гігант виробляє і продає автомобілі "Ауді", "Бентлі" та "Ламборгіні", а також "сімейних" брендів – "Фольксваген" і "Порше".

***

У січні 2023 року публікація в журналі "Der Spiegel" спричинила черговий скандал у Німеччині. Цього разу йшлося не про події 80-річної давнини, а про сьогодення.

До журналістів потрапив лист члена наглядової ради Porsche Зігфріда Вольфа до Путіна, в якому цей австрійський бізнесмен і, за словами "Der Spiegel", один із найвпливовіших представників європейського автопрому, запропонував випускати автомобілі "Волга" на російських заводах Volkswagen у Калузі та Нижньому Новгороді.

На той момент компанія Volkswagen AG припинила виробництво в Росії, а також експорт автомобілів до цієї країни. 

У Porsche заявили, що про лист Вольфа Путіну нічого не знають.

Продовження книги де Йонга можна прочитати щодня в стрічках новин – на сучасному матеріалі. 

Калькулятори під ворітьми Пекла незворушні й незнищенні, як саме Пекло.

Михайло Кригель, УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Головне на Українській правді