В уряді кажуть, що не можна тратити кошти партнерів на армію. Партнери кажуть – можна. Хтось когось дурить – Роман Костенко
Після відставки Андрія Єрмака жорстка вертикаль Зеленського похитнулася. Верховна Рада та уряд отримали шанс повернути собі суб'єктність у критично важливих сферах – зокрема і в нацбезпеці та обороні, де від початку повномасштабної війни не було простору для дискусій. Рада голосувала усе, що їй спускали головком та Генштаб. Проте кризові явища на фронті наростають.
Точкові успіхи – деблокування Куп'янська або ураження дронами СБУ російського підводного човна в бухті Новоросійська – поліпшують, але не змінюють для України негативний переговорний фон. Схоже, що повернення ініціативи на полі бою не очікується: бюджет Сил оборони на наступний рік закладає виживання, а не підготовку до "плану Б" – на випадок провалу мирних домовленостей.
Якщо 5-6 менеджерів Зеленського не змогли, чи здатна Рада перехопити ініціативу і напрацювати системні рішення для зміцнення фронту? Чи готова вона стати запобіжником від невдалих домовленостей, ухвалених під тиском? Наскільки взагалі можливий стійкий мир за нинішніх обставин?
Про це УП поговорила з Романом Костенком, депутатом "Голосу" і секретарем комітету ВР з нацбезпеки та оборони, одним із небагатьох парламентарів із реальним бойовим досвідом.
"Парламент взяв на себе найбільш непопулярні рішення"
– Після відставки Андрія Єрмака жорстка владна вертикаль розмивається. Чи поверне Верховна Рада свою субʼєктність, наприклад у сфері нацбезпеки та оборони?
– З появою монобільшості парламент жив не політикою, а намагався виконувати накази Банкової. Верховна Рада втрачала роль арбітра і запобіжника від тоталітаризму, яким була протягом всієї історії. Парламенти були різні. Але там завжди були люди, які підсвічували народу певні загрози – наприклад, Харківські домовленості, і формували думки, які, приміром, вилилися в Революцію гідності.
Зараз парламент має повернутися. Це дуже важливо в ситуації, коли нас примушують до невигідного миру, який дуже швидко обернеться новими бойовими діями і можливо поразкою для нас. Є багато депутатів, які розуміють ситуацію.
Думаю, що після того, як похитнулася вертикаль Офісу, нова така сама жорстка вертикаль відбудована не буде. І в уряді, і в парламенті, і навіть серед лідерів монобільшості, які були ставлениками Офісу, є бажання бути суб'єктивнішими, ніж раніше. Підпорядкування Офісу президента буде, але воно, можливо, не буде таким на 100% тоталітарним, як раніше.
– Куди буде спрямована ця субʼєктність – на підготовку до виборів, чи на вирішення системних проблем? У вашій сфері – нацбезпеки і оборони – їх накопичилося немало.
– На початку вторгнення багато законів ухвалювалися в першому читанні і в цілому взагалі без обговорень та правок, що, можливо, було і правильно в той момент.
Парламент одразу поступився функцією контролю над військовими закупівлями. Раніше Міноборони мали погоджувати їх з нами. Немало корупційних тем ми обрубали. Коли ми бачили, що депутат від ОПЗЖ постачає мастило всім танкам у Збройні сили України перед повномасштабним вторгненням, а фірма його знаходиться в Бердянську, ми запитали у Міністерства: а більше ніхто це робити не може? Чому? Відповідають: треба проводити випробування 2 місяці. Провели, зʼявилася альтернатива і в повномасштабне вторгнення ми вже увійшли з диверсифікацією цих ризиків. Це лише один приклад.
Але з початком повномасштабної війни Верховна Рада втратила повноваження, прописані у законі. Зараз ми в комітеті повертаємося до того, щоб повернути контроль принаймні щодо певних сум. Щоб усі закупівлі на понад 500 млн грн погоджував комітет.
Усі бачили "плівки Міндіча", де фігурує міністр оборони і про щось домовляється. Було це чи ні – питання інше, але всі знають про ті бронежилети.
Парламент взяв на себе найбільш непопулярні рішення щодо мобілізації, СЗЧ. Хоча мобілізація – пряма відповідальність Верховного головнокомандувача, Генштабу, уряду, Міністерства оборони, правоохоронних органів. Уряд нам спустив неоковирний закон про мобілізацію, ми його, наскільки змогли, доопрацювали. З уряду було прохання прибрати терміни служби. Ні президент, ні міністр оборони це не хотіли публічно комунікувати. Парламент взяв на себе весь негатив.
Тепер у влади є повний набір інструментів, щоб працювати з СЗЧ.
Ви ж самі розумієте, чому президент ніколи не говорить про мобілізацію – бо це непопулярна історія для майбутніх виборів. Тому комунікують її тільки ті, для кого доля держави важливіша за політичне майбутнє. Тому що політичного майбутнього може і не бути, а держава має бути.
Зараз нам навʼязують перемовини і ми вже чуємо заклики відмовитися від НАТО. А як? Це норма Конституції, гарантом якої є президент. Коли він заявляє, що ми відмовимося чи не відмовимося – він не може самостійно ухвалювати такі рішення. Конституція не змінюється за місяць-два. Є процедура, розрахована на кілька сесій.
Скоро у парламенті стільки депутатів не буде, скільки треба голосів для конституційних змін.
– Допускаєте варіант, що підписання мирних домовленостей візьме на себе парламент або його голова?
– Я хочу подивитися, хто буде це підписувати і чи взагалі буде. Росія вже говорить, що президент не легітимний. Теоретично це може підписати спікер.
Але чи підпише це хтось із парламенту – для мене питання відкрите. Я не знаю людину, яка підписала б капітуляцію і здачу територій, розуміючи уже на прикладі Будапештського меморандуму, що це не мир, а короткочасне перемир'я.
"Ми роздуваємо мізерні перемоги противника"
– Оцінки фронтової ситуації коливаються від перемоги до поразки. Очільник найбільшого благодійного фонду, який допомагає армії "Повернись живим", Тарас Чмут заявляє про системну кризу в армії. За оцінками Deep State за весь 2024 рік Україна втратила 3600 квадратних кілометрів, а у жовтні-листопаді цього року втрачала по 500 квадратних кілометрів на місяць. Стоїмо на порозі втрати чергових "фортець" – Покровська і Сіверська. Ви назвали б це системною кризою, яка підштовхує до домовленостей?
– Я не бачив інтервʼю Чмута, але всі розуміють, що ініціатива зараз на боці ворога.
– Чмут стверджує, що кількість солдатів не відповідає розтягнутій лінії фронту.
– Причин територіальних втрат багато, не лише брак піхоти. Якщо ж говорити про піхоту, то важлива ще й якість її підготовки. Не менш важливі засоби ураження, надані Україні партнерами. Фронт – це не лише про лінію зіткнення. Наступ противника є наслідком всіх дій – наших і противника.
Зараз бойові дії йдуть на тактичному рівні – батальйонів, бригад, штабів бригад.
Керують цим корпуси. З воєнної точки зору просування не є катастрофічним. Ворог просувається на тактичному рівні. Але якщо так буде і далі, це призведе до масштабніших наслідків і ворог вийде на оперативний простір. Поки що ми йому не даємо цього зробити.
Втрачені минулого року території – це квадрат 59 на 59 кілометрів, за які противник заплатив сотнями тисяч убитих своїх солдатів, десятками тисяч одиниць техніки, ми завдали тисячі ударів по Росії. Ми воюємо проти противника, який називає себе другою армією світу, який погрожує всьому НАТО. При цьому майже 4 роки він веде бойові дії у Запорізькій, Донецькій, Харківській областях і пасивно-агресивні дії на Херсонщині. Противник, який мав воювати зі всією Європою, Америкою, НАТО, 4 роки не може захопити 4 українські області.
Зараз ми займаємося стратегічною обороною – відбиваємо напад противника, завдаємо йому максимальних втрат, треба втримати займані позиції і створити в перспективі умови для подальшого наступу. З цим є певні проблеми, ворог підійшов останнім часом до багатьох населених пунктів, таких як Мирноград, Покровськ, Гуляйполе, Сіверськ. Хоча за моєю інформацією річку, якою поділений Сіверськ, вони не перейшли. Далі – Купʼянськ, який росіяни обходили-обходили, але коли в них стався успіх на Покровському напрямку, вони зняли резерви і перекинули туди. Ми скористалися моментом, щоб звільнити місто…
– …розрізати російське угрупування. І важливо зауважити, що це була низова ініціатива бригади "Хартія".
– … деблокувати Купʼянськ і це дуже важливо.
Зараз у нас ідуть активні дії з оборони. Чи можна їх зробити кращими? 100%. Що для цього треба зробити? Ми з вами уже говорили: вирішити питання СЗЧ, мобілізації, боєприпасів, підготовки, в цілому управління.
Цього року ми перейшли на корпуси. Я вважаю, це одне із найбільших досягнень. Чи потрібно реформувати армію? Потрібно. Але маємо розуміти, що вона вже давно не та, якою була 2022-му. Мова не лише про технології. Хтось звичайно говорить про совок…
– Журнал обліку журналів нікуди не подівся.
– Це дрібниці.
– З них складається життя будь-якого солдата.
– Я, звичайно, проти цих журналів і навіть не памʼятаю, хто їх заповнював за мене, коли я був командиром роти. Зараз Міноборони вже цифрує, наскільки я знаю, всю цю історію. Значно важливіше, що впровадили корпусну реформу.
Ми не маємо множити на нуль всі традиції і порядки тільки тому, що вони не подобаються якомусь активісту, чи людині, яка прослужила 2 роки. Неможливо армію розігнати, давши звання лише цивільним.
– Гаразд, журнал обліку журналів – це дрібниця, хоча і характерна. Але є і серйозні симптоми, які відображають структурні проблеми. Президент публічно говорив, що Україна мобілізує 30 тисяч осіб щомісяця. Усі без винятку підрозділи скаржаться на брак особового складу. Скільки з мобілізованих 30 тисяч, за вашими оцінками, доходять до підрозділів?
– У мене немає точної цифри.
– Але проблема мертвих душ є.
– Так, це дуже велика проблема. Ми говоримо з командувачами, які до нас приходять, про необхідність аудиту. Бракує саме піхоти. У нас при армії майже мільйон …
– Воює на фронті близько 30 тисяч?
– Не буду казати точну цифру, але плюс-мінус вона така. Основне питання: де всі інші? Те, що забезпечення завжди більше, ніж бойові підрозділи – це факт, але до розподілу часто є питання.
Розподіляють цих людей не головнокомандувач, не командувач роду військ або напрямку, не командир корпусу, а командири бригад. Роблять це, відштовхуючись від наявного особового складу або від бачення ситуації. Цивільні не завжди розуміють, що війна змінилася: раніше ми воювали суцільними лініями оборони, на яких спочатку ставали позиції відділень, опорні пункти взводів, рот, батальйонів… Батальйон займав оборону на 5 кілометрів у глибину, бригада – до 12 кілометрів і по фронту 10 кілометрів. Все. Поруч ставала інша бригада. Коли ставав корпус – це 3 піхотні бригади, підтримувані артилерійською бригадою, танковим батальйоном, розвідбатом. Вони займали район оборони. Там не було проміжків між підрозділами. Вони всі або перекривалися стрільбою, або були суцільні, що по фронту, що в глибину.
Що таке позиція відділення? Це 100 метрів, де через кожні 10 метрів має стояти солдат, а перед ними – смуга забезпечення. Постав сьогодні за таким принципом відділення, що з ним буде через 2 години? Від них нічого не залишиться.
Зараз оборона ведеться окремими спостережними постами, які підтримуються артилерією і дронами. Солдати, які стоять на СПшках, не відіграють ролі, яка в них була у 2022 році, коли у кожного з них був сектор і побратим праворуч, побратим ліворуч і всі вони відбивали противника. Зараз на відкритих ділянках фронту практично цього не відбувається: СПшки, як правило, в норах, а командири наявність там бійця доповідають як наявність людини, яка може зупинити противника. У більшості випадків спостережні пункти можна обійти справа і зліва, ворог, на жаль, це зрозумів.
Часто буває так, що солдат боїться навіть голову підіймати у цій норі. Оборона ведеться дронами, які аналізують, спостерігають і вражають противника. Іноді просто противника більше, ніж дронів, які атакують. Якщо з десятка росіян просочилося і закріпилося двоє, потім противник організовує туди подачу резервів. Ми маємо дуже швидко перелаштовуватися під цю тактику ворога.
– Якщо припустити, що з 30 тисяч мобілізованих на місяць до підрозділів доходить половина – і це ще оптимістичні оцінки – нескладно спрогнозувати, що рано чи пізно це запустить незворотні процеси у війську. Ваш комітет займається цією проблемою?
– Ми заслуховуємо Генеральний штаб щодо мобілізації в цілому і щодо наявності особового складу. ВСП (Військово-спостережний пункт – УП) доповідає щодо СЗЧ. Начальники центрів – щодо питань підготовки. Це одне з ключових питань, які ми піднімаємо. Комітет володіє повною інформацією. 30 тисяч мобілізованих на місяць – це приблизна, округлена кількість. Нерідко ТЦК набирають людей різного фізичного стану і тих, хто взагалі не може бути мобілізований. Країна витрачає час на те, щоб їх звільнити з армії…
Щомісяця хтось вибуває з армії, хтось приходить їм на заміну. Ми бачимо ці цифри, як і цифри по СЗЧ, але вони не зовсім безнадійні. Ми постійно говоримо про проблеми, а противник, починаючи з 2022 року, захопив менше 1% території нашої держави. І це треба враховувати.
– Маєте на увазі, що критика створює картину нашої поразки?
– Ми роздуваємо мізерні перемоги противника і перетворюємо їх у стратегічні.
Покровськ, Мирноград – ще не втрачені, але рано чи пізно нам доведеться звідти вийти. Противник там поніс великі втрати.
Спілкуюся зі знайомими конгресменами, сенаторами США, депутатами з європейських парламентів, і вони кажуть: "все, війна програна, он скоро Покровськ візьмуть". Деякі українські депутати закликали евакуювати Покровськ ще минулого року. Ми так роздули цю втрату, що вона вже асоціюється з втратою всієї Донецької області чи навіть усього Лівобережжя.
А ми провели успішну контратаку на Куп'янську і проводимо бойові дії з зачищення. Президент приїхав і провів шикарну стратегічну інформаційну операцію проти Путіна безпосередньо, який вже нагородив когось за взяття нашого Куп'янська.
Але на переговори ми вийшли із втратою Покровська. Наклали на це ще й корупційний скандал і сіли домовлятися про мир. Які умови нам видадуть? Звичайно, нам скажуть – віддайте... І це ще добре, що лише Донецьку область. А могли б змушувати віддати ще й Херсонську, Запорізьку і Чернігівську.
Зараз створені умови для переговорів для Росії, не для нас.
"Росія створила цього року дві дивізії морської піхоти. Ми не створили нічого"
– Хіба переговори не активізувалися після вичерпання ще байденівських пакетів американської допомоги у жовтні, на фоні невизначеності щодо перспектив європейського фінансування?
– Кожного тижня я читаю довідку, що нам надали партнери. Не сказав би, що допомога зупинилася. Вона ще більш недостатня, ніж при Байдені, але деякі поставки не можуть не тішити.
Справді США замінюють інші країни: раніше вони були завжди на першому місці щодо постачання нам 155-го калібру, Himars, Patriot. Зараз все змінюється, але є критичні поставки, у яких ми залежимо тільки від США. Звичайно нашим дипломатам треба краще працювати щодо постачання далекобійної зброї, на понад 100 кілометрів, а також ракет до Patriot, щоб їх було більше, бо ми вразливі до балістики.
Тому не можна говорити про повну зупинку, але те, що США обмежують постачання – це факт.
– Чи можливо перехопити ініціативу на полі бою наявними ресурсами?
– Ми бачимо, що на Куп'янську вдалося перехопити. Це складно, але перехопити ініціативу на окремих ділянках можна.
У противника теж не все добре. У нього немає таких резервів, які б могли на 100% йому дати можливість володіти ініціативою або хоча б проводити операції на 3 і більше напрямках. Через наші помилки на Гуляйполі їм вдалося просунутися. Куп'янськ втримати вони не змогли, бо не вистачило сил. Вони мали б зняти звідкись резерви і перекинути туди, щоб стабілізувати ситуацію, але Покровськ не дає їм можливості допомогти на Куп'янську. Можливо саме тому ми й не вийшли одразу і не вирівняли фронт на Покровському напрямку.
Війська, які стоять безпосередньо на полі бою – це добре, вони виконують основну задачу, до прикладу, забезпечують оборону. Але основну роль в будь-якій війні відіграють резерви, які ми не можемо нормально створити. На це є багато причин: від проблем планування до інформаційних вкидів на кшталт "навіщо ми формуємо нові бригади, давайте укомплектовувати старі".
– А ви вважаєте, що ми можемо собі дозволити створювати нові бригади?
– Створюючи 150-160-ті бригади, ми вже робили це під акомпанемент критики. Але воювати одним комплектом військ, який стоїть в обороні, неможливо. Завтра дай команду бригаді, яка стоїть в обороні, піти в наступ – це буде неефективно. Наступати мають з-за спини підготовлені до наступальних дій резерви. Чи маємо ми створювати нові бригади? Маємо. Просто на це немає ресурсів. У нас вже купа бригад без піхоти або без зброї. Якби наші партнери нам допомагали як слід, то звичайно, вже були б повністю укомплектовані оснащені свіжі бригади.
Росія створила цього року дві дивізії морської піхоти. Ми не створили нічого практично. Укомплектовуємо те, що є. Правда, Росія планувала створити 6 дивізій – 4 піхотні і 1 артилерійську. Вони не змогли, бо ми вибили їм особовий склад. Але 2 дивізії морської піхоти вони все-таки створили. У кожній дивізії приблизно по 3 бригади морської піхоти, десь полки, десь бригади. І це їхні резерви. А де наші резерви?
Мають бути окремі резервні батальйони, бригади, які б ішли на поповнення. Для цього зовсім іншу політику треба вести і по-іншому в країні мають бути побудовані економіка та політика. Не може бути так, що одні впахують на полі бою, а інші по ресторанах гуляють.
"80% СЗЧ – втеча з навчальних центрів і я вважаю, що за це потрібно карати"
– Чи втрачено безнадійно час для нарощування мобілізації?
– Верховна Рада з подачі уряду дала всі інструменти. І тут все залежить від Верховного головнокомандувача, від головнокомандувача, від міністра оборони, які рішення будуть ними прийняті, які потреби їм потрібні. Це все від них залежить.
– Мобілізація віддана на відкуп ТЦК, влада спостерігає за цим з безпечної відстані. Уся політика країни працює на загравання з тими, хто ухиляється. Чому тим, хто не служить – поблажки, а солдатам – затягування поясів: переведення СЗЧ у штурмові полки, заморожування розміру зарплати, відсутність соціальних ліфтів?
– А що робити із СЗЧ? Більшість з них хочуть на тилові посади або в забезпечення. Треба випрацювати чіткі правила. Ми точно не маємо ідеалізувати ситуацію – що от людині маємо створити умови аби тільки вона повернулася. А якщо вона повернеться просто займати місце і отримувати заробітну плату, то навіщо тоді взагалі повертати? Досить уже загравати з усіма. Люди, які пішли, зрадили тих, хто б'ється. 80% втеч – з навчальних центрів, і я вважаю, що за це потрібно карати.
Ті, хто зараз має владу, мають приймати рішення виключно для збереження країни. Не для свого доброго імені. Воно саме автоматично й історично стане на свої місця.
Популярні рішення закінчилися, мабуть, в 2022 році, у січні, коли ми розповідали про те, як будемо смажити шашлики.
– Назвіть топ-5 непопулярних рішень, за які всі з часом подякують?
– Зеленський знає всі ці рішення, уряд знає всі ці рішення. Вони стосуються багатьох речей. Зокрема і переговорів, перемовників та переговорного фону. Звичайно це і питання мобілізації, і забезпечення особового складу. Їх точно більше, ніж 5.
– Збільшення зарплат військовим до 300 тисяч гривень поліпшило б ситуацію на полі бою?
– Ми говоримо про життя і про смерть. Як приклад наведу рішення щодо контрактів для 18-24 річних. Ухвалили низку дискримінаційних стосовно інших бійців норм, щоб залучити молодь. Залучили кілька тисяч.
Я запропонував протилежний підхід: більше платити тим, хто більше служить. Прослужив рік, з якого 3 місяці в бойових діях, отримуєш у півтора рази більше. 2 роки, з яких півроку на бойових – в два рази. І де б ти потім не служив, все одно твоя зарплата зростає. Знищив танк – отримав 10 тисяч доларів. З цим можна йти до партнерів.
Ми дали 18-24-річним мільйонну виплату, хорошу зарплату, чіткі терміни служби – 1 рік контракт, збільшили термін підготовки з місяця до 3-х, запровадили відстрочку, дали виїзд за кордон. При мобілізації 30 тисяч на місяць ми набрали кілька тисяч 18-24-річних на ці контракти. Ну нехай навіть 5 тисяч. Отже, матеріальна мотивація – це ще не все.
– Як бути з тим, що війна перетворилася на кастову повинність? Воюють ідейні та бідні, яким забракло коштів відкупитися.
– Так було на всіх війнах. Просто вищі класи потрапляли на офіцерські посади, а нижчі – на піхотні. Я не буду підказувати, що можна зробити. У влади є всі інструменти виправити ситуацію – були б політична воля і бажання. Президент, уряд мають всі повноваження для того, щоб проводити справедливу мобілізацію. Хай беруть і проводять. Нехай дивляться, скільки у них заброньовано, а це більше мільйона людей, проводять аудит…
"Нас обдурять. Коли Росія піде ще раз, ми не знайдемо навіть тих, хто підписував ці гарантії"
– Чи не виглядає ситуація на те, що без кардинальних змін в системі оборони України противник в осяжній перспективі окупує Донеччину, і Україна буде змушена підписати невигідні умови миру?
– Не думаю. Росіянам для цього треба буде йти на серйозні кроки – такі як мобілізація.
– Український перемовник Рустем Умеров у США мав зустрічі з ФБР, і низка американських медіа припускають, що йшлося не про гарантії безпеки для України, а про гарантії не переслідування для нього особисто. Чому, на вашу думку, саме Умеров став ключовим перемовником?
– Впевнений, що в Україні можна було б знайти не гірших перемовників.
У нас є цілий дипломатичний корпус, політики, Верховна Рада. Точно можна знайти рівновіддалених і не зашкварених людей, які ніде не фігурують на плівках, які представляють виключно інтереси українського народу і чиї родини живуть тут.
Умєров – людина Єрмака. Єрмак відійшов, треба було когось все-таки посилати. Після першого раунду перемовин з 28 пунктів лишилося 20, що було представлено як успіх української сторони. Але всі ми прекрасно розуміємо, що основних пунктів лише два – це питання територіальної цілісності і НАТО. Їх не зачепили, але про щось інше домовилися.
– Як оцінюєте ідею буферної зони, на яку ми начебто погоджуємося?
– Брєд повний. Це здача територій і росіяни завтра туди зайдуть. Будь-яка домовленість з росіянами – це можливість їм забрати країну без бою. Завтра ті сили, які мали здохнути на нашій землі у бою, підуть на Південь, на Київ, Чернігівщину, Запоріжжя. Ми просто даємо можливість їм без втрат захопити частину нашої території. Подивіться на Будапештський меморандум. Це гарантії найвищого рівня від ядерних держав. Більших уже ніхто не дасть.
Нас обдурять. І потім, коли Росія піде ще раз, ми уже не знайдемо навіть того, хто підписував ці гарантії. Вони зараз всі поміняються. Прийдуть інші, такі як в Угорщині, Чехії і скажуть – "ми вам нічого не обіцяли". Не існує ніяких гарантій, що Росія не піде далі.
Звичайно ми можемо втратити ці території і на полі бою. Але я не бачу зараз таких перспектив. А один раз віддавши землю, ми будемо потім так само віддавати південь. От побачите. Херсонську область, Миколаївську, Одеську, у нас будуть вимагати Запорізьку. Це факт. А які приводи? Та мільйон. Росія – країна, яка підривала власних громадян, щоб розпочати операцію в Чечні, і Путін обрався на другий термін.
– У Трампа і деяких ваших колег по Раді аргумент на користь нинішніх угод полягає в тому, що з часом пропозиції Україні будуть все гіршими.
– Не згоден. Якщо Європа нам буде допомагати, гіршими умови не будуть.
Йдучи на поступки, ми переслідуємо не власні інтереси, а Сполучених Штатів та окремих європейських країн, які хочуть закінчити цю війну, не думаючи про наслідки.
Підпишемо ми мир, чи ні, 2026 – рік війни.
Я – людина, яка пережила на фронті десятки перемир'їв. Це було щось буденне: "Роман Васильович, перемир'я післязавтра, а ви планували операцію". "Нормально, деньок з бійцями поки поговоримо, каву поп'ємо, воно і закінчиться". Так і було. О 12-ій починається перемир'я, в 12.01 – вже перша кулеметна черга росіян в наш бік. Тут в Києві ще тиждень всі політики говорять про перемир'я, а ми там вже рубаємося на передньому краю.
Я не уявляю, як вони всі бачать організацію перемирʼя на лінії фронту більше 800 кілометрів... Щоб був більш-менш сталий мир, обидві країни мають виснажитися або мати інші підстави – наприклад, росіяни мають усвідомлювати загрозу ядерного удару в разі агресії. Або санкції будуть такі, що неможливо буде нічого ні купити, ні продати.
Не бачу підстав, щоб росіяни зараз зупинилися.
– Бюджет наступного року не розрахований на активну війну. Це бюджет виживання армії. Як тоді забезпечувати кращу переговорну позицію?
– Я не голосував за бюджет зокрема через непідняття зарплат військовослужбовцям, а також неврахування моїх правок щодо збільшення фінансування спецпідрозділу СБУ "Альфа" та Служби зовнішньої розвідки.
У нас є лише 2,8 трлн на Сили безпеки й оборони, які ми заробляємо як держава. Виходить, що тільки ці гроші можемо ділити між Силами оборони.
Представники бюджетних структур кажуть, що кошти партнерів витрачати на армію ми не маємо права. Хоча партнери кажуть – беріть. Очевидно хтось когось дурить. Я більше вірю партнерам.
Окрім того, є проблема неефективного використання коштів. Вказуєш уряду на це, вони кивають на президента – мовляв, це його програма. Медичний чек-ап для людей після 40 років. Я вже потрапляю під цю категорію. Для мене найкращий чекап – хороша протиповітряна оборона, знати, що в Patriot, Iris-t, SAMP-T є ракети.
– Чи мав право парламент піднімати собі зарплату, лишивши військових без жодних підвищень?
– Це на депутатську діяльність. Зарплати залишилися такі, як є. Але тут ви праві.
Ми рахували навіть з колегою, Ярославом Железняком, що для підняття заробітної плати на 10 тисяч гривень, потрібно було приблизно 100 млрд грн.
Не можете знайти кошти, знайдіть інші механізми для мотивації.
– Якою ви бачите ідеальну владну конфігурацію, яка може скластися після найгучнішої відставки каденції Зеленського? Очевидно вона може потягнути за собою зміни і в силовому блоці.
– Відповідальність має взяти весь народ України, а сьогодні він представлений у парламенті. Коли оточуєш себе 5-6 менеджерами, які не про війну, а про вибори, отримуєш проблеми і з війною, і всередині країни. Зараз у владі мають бути люди, які говорять правду, а не намагаються упакувати кожне необхідне для перемоги рішення в красиву упаковку для президента.
Я вас запевняю: рішення на кшталт дозволу на виїзд за кордон для 18-22-річних, запроваджені, щоб реабілітуватися перед молоддю після картонкового майдану, з часом будуть визнані злочинними. Ці люди могли працювати на перемогу, не обовʼязково навіть на фронті. Це майбутнє покоління, яке потім перейме наші прапори і понесе його далі. А вони просто поїхали, і більшість із них не повернеться.
Тетяна Даниленко, УП