До кінця липня 2025-го вся система влади під чуйним керівництвом Андрія Єрмака працювала над тим, щоб розвалити "дестабілізуючі" антикорупційні органи. Адже вони працювали за межами контрольованого владою силового блоку.
Зрештою керівництво Офісу президента вперлося в стіну народного протесту й занепокоєння міжнародних партнерів. Необхідно було негайно відкотитися назад. Але вже тоді стало очевидно, що просто повернутись без втрат на попередні позиції не вдасться. Система потребувала змін, щонайменше – покарати винних в ударі по іміджу України на міжнародній арені.
Єрмак разом із президентом почав шукати крайніх у тому, що намагання "хакнути" антикорупційні органи провалилися. Паралельно глава ОП не полишав спроб знайти новий сценарій, як атакувати антикорупціонерів.
На осінь була готова схема атаки на Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру – через кримінальні справи проти керівництва відомства.
Проте антикорупціонери зіграли на випередження – оприлюднили перші деталі операції "Мідас", надовго унеможлививши будь-який політичний тиск.
Однак головним наслідком цієї гри на випередження стала відставка "всесильного" глави ОП.
Після того, як спроєктований Єрмаком картковий будинок посипався, перестановки в силових відомствах, які тривалий час відкладали через волю "Другого", стали не просто бажаними, а необхідними. І навіть у тих органах, де кадрові рокіровки не відбулися, почалася зміна балансу сил і пошук нових лідерів.
Що зараз являє собою українська силова вертикаль, розбиралася "Українська правда".
Генеральний прокурор (убезпечений)
Увечері 22 липня 2025-го в Офісі генерального прокурора (ОГП) на вулиці Різницькій у Києві відбулася непересічна подія. Немедійний глава СБУ Василь Малюк і нещодавно призначений генпрокурор Руслан Кравченко виправдовувалися за атаку на антикорупціонерів перед десятками журналістів.
"Я не для цього в останню путь проводжаю своїх хлопців. Я в топ-3 особистих ворогів Путіна. Ми проводимо унікальні операції. Не для того, щоб хтось у тилу називався недоторканим, білим і пухнастим, а завтра нам ножа в спину встромив. Тому ми робимо свою роботу", – знервовано і навіть роздратовано відповідав Малюк.
Хоч тодішній очільник Служби безпеки на цьому брифінгу був особливо агресивним і емоційним, архітектором посилення Генпрокуратури був не він, а спокійний і обережний генпрокурор.
Саме він прописував, як загнати антикорупціонерів у посилену прокурорську вертикаль. Як тепер зрозуміло, робив він це в тісній координації з тодішнім главою ОП Андрієм Єрмаком.
За даними УП, з дизайнуванням загальної концепції "повернення САП у конституційний контур" Кравченку допомагали його друг Дмитро Борзих і колишній керівник Анатолій Матіос.
Співрозмовники УП в Державному бюро розслідувань і Службі безпеки України, чиї відомства були залучені до затримань працівників НАБУ, розповідають, що провадження проти антикорупціонерів відбувалися з відома генпрокурора.
Більше того, саме Кравченку доводилось менеджерити процес, коли якесь відомство відмовлялося братися за певну справу. Наприклад, за даними УП, справа детектива НАБУ Руслана Магамедрасулова спершу мала розслідуватись у ДБР. Однак навіть слідчі Бюро відмовились влазити в цю історію, тож генпрокурор мусив скинути її на СБУ.
Натомість під тиском Офісу і ДБР подіставало з шухляди провадження кількарічної давнини щодо ДТП за участю антикорупціонерів, кажуть джерела УП у правоохоронних органах.
Коли підготовка атаки на НАБУ і САП буксувала, то саме генпрокуру випадала роль її "прискорювача".
"Кравченка викликали на Банкову, і він там скаржився на слідчих, що от СБУ і ДБР підіграють Кривоносу і Клименку, "не хочуть нічого розслідувати" і так далі. Потім всім прилітало по шапці", – зізнається УП співрозмовник у високих чинах одного із силових відомств.
Знати більше: "І за нами прийдуть". Хто і як реалізовував спецоперацію зі знищення незалежності НАБУ і САП
Не дивно, що в Раді та Офісі сприймали Кравченка "провідником інтересів Єрмака". Але раптом ситуація змінилась.
Після провалу "антиантикорупційної" спецоперації і перемоги "картонкового Майдану", коли у багатьох в системі з'явилось усвідомлення, що відставка глави ОП є необхідною, якимось дивом Єрмаку стало все важче добиватися від генпрокурора потрібних рішень. І що неминучішим ставало звільнення Андрія Борисовича, то тісніше спілкувався Кравченко з лідерами парламентських заколотників проти тодішнього глави Офісу.
"Генеральний прокурор обирається парламентом. Венедіктова (ексгенпрокурорка – УП) одразу зайшла в комунікацію з усіма фракціями і групами. Почала вибудовувати з ними відносини, щоб убезпечити своє майбутнє і бути на посаді конституційних п'ять років. Костін ні з ким не комунікував, повністю закрився. Тому його так легко знесли. Кравченко пішов стопами Ірини Валентинівни – максимально прокомунікував з усіма, щоб мати подушку безпеки в разі звільнення Єрмака", – не під запис пояснює УП співрозмовник серед впливових силовиків.
Шукати союзників Кравченку було взагалі нескладно, особливо в останні тижні "правління" Єрмака, коли той у політичній агонії кидався на своїх політичних опонентів. Напруга досягла апогею після появи у Єрмака ідеї "опідозрити" в "держзраді" главу президентської монобільшості Давида Арахамію, депутатів Данила Гетманцева та Ярослава Железняка.
Попри шалений тиск ні глава СБУ Василь Малюк, ні генпрокурор Кравченко не дали реалізувати цей самовбивчий задум. Не в останню чергу тому, що обидвоє, як розповіли УП самі ж члени "ревкому" проти Єрмака, уже увійшли в таємні домовленості з Арахамією та іншими заколотниками.
Підозр не сталося, але для Малюка і Кравченка "перемога революції" мала кардинально різні наслідки.
Генпрокурор для людей у парламенті став рятівником.
"Руслан не дав "кінчати наших по безпредєлу". Який би він не був, які б у нього не були раніше історії з Єрмаком, всі у нас всередині розуміють, що наїзд на НАБУ був темою Андрія (Єрмака – УП), а не Руслана", – розповідає УП один із впливових "слуг".
Таким чином Кравченко фактично зацементував свою позицію в системі. Хоч це не позбавляє його амплуа організатора атаки на НАБУ в очах громадянського суспільства і міжнародних партнерів, але що далі від липня 2025-го, то менше та історія буде заважати очільнику ОГП на посаді. Яку він, на відміну від Василя Малюка, зберіг.
Переполох у спецслужбах
Малюк, здавалося б, зробив все те саме, що і генпрокурор: теж був задіяний в атаці на НАБУ/САП, а потім так само відмовився брати участь у "посадках заколотників". Але в його випадку ця схема не спрацювала.
Ще наприкінці грудня 2025 року Зеленський проводив із Малюком наради щодо майбутніх операцій СБУ, а вже 2 січня 2026-го поставив його перед фактом: із керівної посади доведеться піти.
Президент у добровільно-примусовому порядку запропонував спецслужбісту очолити Раду нацбезпеки і оборони або Службу зовнішньої розвідки (СЗР). Але Малюк відмовився і залишився в СБУ, щоб і далі займатися спецопераціями проти Росії.
Зовні видається, ніби в Службі безпеки склався тріумвірат: ексголова Малюк залишається у Службі, в.о. глави Євгеній Хмара поступово перебирає справи, перший заступник глави Олександр Поклад помалу стає самостійним центром впливу.
Фотозвіти президента Зеленського, який публікує окремі пости з усіма трьома топами СБУ, лише підкріплюють цю версію.
Але співрозмовники УП у правоохоронних органах запевняють, що насправді ніякого тривладдя немає.
По-перше, Малюк відійшов від управління Службою і демонстративно не вв'язується в політичні історії. Як переконують співрозмовники УП одразу в кількох силових структурах, він втомлений фізично й емоційно. За словами одного з топових силовиків, частина людей, на яких Малюк робив ставку як на "своїх" у спецслужбі, почали "дрейфувати під Поклада". Це Малюк трактує не інакше як зраду.
Керівник Центру спеціальних операцій "Альфа" і за сумісництвом виконувач обов'язків глави СБУ Євгеній Хмара – класичний спецназівець, бойовий командир.
"Він – людина війни, а не оперативник", – коротко описує генерал-майора один зі співрозмовників УП у правоохоронних органах.
До 5 січня 2026-го Хмара командував кількома тисячами "альфівців". Після призначення на позицію в.о. він став керівником більш ніж для 30 тисяч працівників по всій Україні. Щоб реально розібратися, як працює ця специфічна "машина", треба чимало часу.
Як розповідають співрозмовники УП в Службі безпеки, Хмара не пустив усе самопливом, а намагається заглибитися в роботу спецслужби. Не без допомоги заступників, більшість із яких Зеленський призначив на початку року.
Серед новопризначених є креатура Хмари – "альфівець" Денис Килимник. Також є протеже Поклада – контррозвідник Андрій Тупіков.
Олександр Поклад, по факту, не "перший" і не "другий" у СБУ. Він займається контррозвідкою, зокрема військовою. Їздить на наради до президента і поступово збільшує свій вплив.
"Звісно, має бути визначеність – Службою має керувати офіційно призначений голова, а не виконувач обов'язків, особливо під час війни. Але це зовсім не означає, що в нинішніх умовах турбулентності щось завмерло. СБУ працює в звичайному режимі", – каже УП джерело в правоохоронних органах.
Найближчим часом спецслужбу навряд очікує кадрова визначеність. За словами співрозмовників УП і в Раді, і в Офісі президента, поки що призначення глави СБУ не буде. Той же Василь Малюк був в.о. майже 7 місяців. Схоже, зараз ця практика може повторитися.
А тим часом Служба зовнішньої розвідки після відмови Василя Малюка очолювати її так і залишається без повноцінного керівника.
Місяць пішов у президента Зеленського, щоб врешті покласти функції в.о. керівника на першого заступника глави СЗР Олега Луговського. Кандидатури ж на призначення глави зовнішньої розвідки на Банковій, за даними УП, поки немає.
Поки в ОП шукають людину на СЗР, її колишній керівник Олег Іващенко входить у курс справ у Головному управлінні розвідки.
Як розповідають співрозмовники УП в ГУР, процес перебирання повного управління для нового керівника не можна вважати легким. Буданов вибудував всередині загального силового контуру власну замкнуту структуру, яка трималась на особистій лояльності і повазі.
Тому, як переконують джерела в ГУР, часом Іващенку доводилось стикатись зі спротивом всередині органу, коли люди відмовлялись виконувати бажання нового керівника без відмашки попереднього, "їхнього справжнього" командира.
"Але це так не працює. В цивільних відомствах типу МВС ти ще можеш якось саботувати керівника, будувати якісь паралельні вертикалі і так далі. Але в армійській структурі, як ГУР, ти так довго не протягнеш. Там керівник має набагато більше можливостей "переконувати", ніж у цивільних службах. Сьогодні ти бунтуєш, а завтра твої підлеглі уже виконують якусь операцію в тилу ворога. І їхні втрати – на совісті твоєї гордині чи ще чогось", – пояснює логіку військового менеджменту один зі співрозмовників УП в керівництві силового блоку.
"Та й Іващенко сам же із ГУРа. Він має справитись із тим, щоб перейняти там контроль. Тим паче, що Буданов зараз залучений у настільки більшу історію переговорів, що йому навряд чи буде цікаво якось ще і за Управління бодатись", – додає джерело.
"На Вокзалі" тихо
Ще одним органом, якраз цивільним, який фігурував у спробі Банкової хакнути антикорупційну інфраструктуру, було Державне бюро розслідувань.
У день показового наїзду на НАБУ, 21 липня 2025-го, саме в межах ДБРрівських розслідувань щодо ДТП жорстко затримали кількох детективів. Така синхронність СБУ, ДБР і ОГП не лишала сумніву, що атака на антикорупціонерів координується з єдиного центру і охоплює всі підконтрольні ОП силові органи.
Пізніше, коли в країні розгориться "Міндічґейт", абревіатура "ДБР" кілька разів прозвучить на плівках НАБУ під кодовою назвою "Вокзал" (будівля ДБР розташована за квартал від київського вокзалу), а один із ключових фігурантів Миронюк навіть буде зафіксований детективами в офісі Держбюро.
За участь органу в атаці на антикорупціонерів керівник ДБР Олексій Сухачов потрапить серед ключових фігур у "список ганьби" від Центру протидії корупції (ЦПК). Але станом на лютий 2026-го це виявиться ледь не єдиним неприємним публічним чи організаційним наслідком для "Вокзалу".
"А що? У нас було тут три якихось справи за ДТП. І повірте, наші завернули масу всяких "креативних" ідей від Служби і генпрокуратури. А там були такі варіанти, що справа Магамедрасулова на їхньому фоні виглядала б вершиною юриспруденції", – іронізує один зі спріврозмовників УП в ДБР.
"Сухачова разів три уже мали звільнити, бо Офіс і ОГП розказували, що ми саботуємо їхні ідеї і не хочемо нічого по НАБУ робити. Ще за кілька днів до звільнення Єрмак намагався виміняти у набушників, що він звільнить кількох людей, в тому числі Сухачова, але щоб НАБУ його самого не переслідувало", – додає джерело "на Вокзалі".
Очевидно, що роль жертви ДБР пасує не дуже. Як, проте, і роль головного "ката НАБУ".
Поки що робота в Держбюро іде звичним ходом. Єдине, що тривожно нависає над відомством, то це обіцянка президента Зеленського про перезапуск роботи ДБР і підготовку відповідного законопроєкту. Ця обіцянка з'явилась як наслідок одночасного запиту і від сил всередині політичної системи, і від міжнародних партнерів.
Хоча співрозмовники УП в самому ДБР схильні в історії з перезапуском вбачати лише наслідок міжнародної та внутрішньої активності Петра Порошенка. Така надмірна фіксація і явна гіперболізація можливостей колишнього президента, до речі, показові самі собою. Не даремно ж саме за ДБР закріпилась слава генератора проваджень проти Порошенка, яких відкрито десятки.
Але хай там як, а незаперечним є той факт, що у чинного глави Держбюро Сухачова наприкінці року закінчується строк контракту. Тож навіть без нового закону досить скоро потрібно буде формувати конкурсну комісію, щоб обрати наступного главу ДБР.
Власне, процедура обрання буде чи не ключовим політичним питанням в майбутньому перезапуску Бюро. Якщо точніше, то головні баталії точитимуться навколо того, чи давати право вирішального голосу незалежним від держави членам комісії. Така процедура передбачена, наприклад, при обранні глави НАБУ, така ж була при перезапуску Бюро економічної безпеки. Щодо ДБР зараз її немає.
Всі інші важкі рішення, на кшталт аудиту розслідувань, переатестації працівників чи тестування, можуть на якийсь час пригальмувати активність ДБР, але стратегічну загрозу для дієздатності органу навряд чи становитимуть.
Залишається загалом стабільним і без кадрових змін ціле Міністерство внутрішніх справ.
З усіх структур МВС у рамках великої силової ротації лише Прикордонна служба втратила свого керівника – генерала Сергія Дейнека. Одразу після звільнення в нього почалися проблеми з НАБУ через справу про контрабанду цигарок.
"Найцікавіше, що Дейнеко сам попросився у відставку. Він, видно, відчував, що біля нього уже крутяться слідчі. І сам вирішив піти. Але там же справа стара, не рухалось стільки років, а прийшли одразу після відставки. Думаю, якби він лишався на посаді, то досі б ніякої підозри не було", – розповідає один зі співрозмовників УП в команді Зеленського.
Всі інші структури МВС і сам міністр Ігор Клименко спокійно працюють і, за даними УП, ніяких кадрових ротацій найближчим часом там не очікується.
***
Спроба Банкової в липні минулого року зламати незалежність НАБУ і САП та поразка в цій битві запустила масштабні кадрові зміни у владі.
Операція "Мідас" врешті обвалила позиції й самого архітектора атаки на антикорупційні органи Андрія Єрмака, змусивши президента принести главу ОП в жертву заради політичного виживання.
Інші дійові особи наїзду на НАБУ почали швидко шукати нових покровителів. Найбільш показово це зробив генпрокурор Кравченко, який миттєво переключився від роботи з колишнім главою ОП на роботу проти нього з лідерами парламентського "ревкому".
Це блискавичне перевзування показало Зеленському, що новий статус-кво між силовиками і "революціонерами" може бути небезпечним, навіть для нього самого.
Саме в цьому переконанні варто шукати корінь такого масштабного пересаджування керівників силових відомств. І саме це розуміння дає підстави припускати, що перерозподіл впливу ще не закінчився.
Президент вирішив послабити і відірвати від насиджених місць силовиків, як-от Буданова чи Малюка, які проявили себе під час скидання Єрмака. Натомість гарант волів утримати власний контроль над правоохоронцями. Для цього він залишив на посаді заступника глави ОП Олега Татарова.
Наразі силова вертикаль зберегла свою головну для ОП властивість – загальну керованість. Але після шокуючої терапії "Міндічґейту" є надія, що на Банковій розвіялась нарешті небезпечна для людей при владі ілюзія повного контролю.
Роман Романюк, Ангеліна Страшкулич, УП