З призначенням Буданова постійне колупання та пошук внутрішніх ворогів закінчились – мер Дніпра Борис Філатов

Після зимового енергетичного колапсу підготовка до наступного опалювального сезону в Україні розпочалася незвично рано і стала питанням політики. На початку березня з цього приводу відбулося засідання Ради національної безпеки і оборони. Президент зібрав мерів і голів обласних військових адміністрацій, щоб заслухати їхні "плани стійкості".

На енергетичну стійкість громад уряд виділяє 10 мільярдів гривень із резервного фонду.

Парадоксально, але прифронтові міста, чиї ТЕЦ зазнали серйозних руйнувань ще в 2022–2023 роках, перезимували краще за столицю. Так, Харків залишився з теплом завдяки розбудові когенерації. В Дніпрі опалювальний сезон пройшли без зливання батарей завдяки запуску нових котелень.

Мер Дніпра Борис Філатов – один із найбільш публічних міських голів країни і частий критик влади.

В інтерв'ю УП він розповідає про те, як прифронтове місто проходило опалювальний сезон, про відносини з Банковою та роль Геннадія Корбана і його сина в розподілі місцевого бюджету.

"Якби в мене були такі преференції, які має Харків, ми і безкоштовний зоопарк зробили б, і навіть ковзанку"

– Фронт наближається до Дніпра. Бойові дії вже на території області. Як це відчувається в місті?

– Росте нервова напруженість серед населення. Дніпро – це військовий, медичний, транспортний, логістичний хаб. Зростає кількість переселенців. Зараз тільки офіційно ВПО – близько 200 тисяч. Стає все більше військових на вулицях.

Хвилює не так наближення фронту, як вдосконалення російських безпілотників. Потрібна серйозна протидія.

– Тиждень тому поруч із вашим будинком приземлився "Шахед". Як це вплинуло на ваше бачення нинішньої ситуації?

– Ніяк. Просто прийшла моя черга. В Дніпрі загалом 1400 будинків було зруйновано або пошкоджено. З них понад 960 – багатоповерхівки. Кожен приліт обходиться місту в десятки мільйонів гривень. Я вже давно живу короткими планами: дожити до весни, закінчити опалювальний сезон, розпочати підготовку до нового.

– У бюджет-2026 ви заклали рекордно низьку суму на сили оборони – менше ніж 1%. Вважаєте, що війна закінчується?

– Справді, ми заклали 200 мільйонів, що менше, ніж минулого року. У 2025-му було 500.

– У перші роки вторгнення суми вимірювалися мільярдами.

– За весь час повномасштабної війни ми витратили на допомогу Силам оборони близько 8 мільярдів, які пішли на закупівлю матеріально-технічних ресурсів і на прямі грошові субвенції. Допомагали комунальною технікою, облаштовували позиції для ППО і багато чого іншого, про що можна буде розповісти вже після війни. Під розміщення та інші потреби Сил оборони ми роздали 55 тисяч квадратних метрів комунальної власності.

Чому цього року підтримаємо армію менше? Зростають витрати. На місцеве самоврядування з кожним роком перекладають все більше. Якщо це буде продовжуватися, то не тільки Дніпро, але й усі міста перетворяться на каси з виплати зарплати комунальникам та соціальних виплат.

Друга причина – кримінальні справи. Раніше ми купували квадроцикли, вантажівки, різні матеріально-технічні ресурси – від цвяхів до гумових чобіт, а в минулому році ми перейшли на прямі грошові субвенції. Тому що кожного разу, що б ти не придбав, де б ти не придбав, як би ти не придбав – зразу кримінальна справа. Директор профільного департаменту, який займався закупівлями, не витримав і звільнився – у нього була 4-та кримінальна справа.

Хотів би наголосити, що 200 мільйонів – це попередня сума. Якщо все буде нормально з дохідною частиною бюджету, дамо більше коштів армії. Це буде видно за результатами фінансового півріччя.

Зараз ми, наприклад, тільки водоканал дотуємо на 150–200 мільйонів з місцевого бюджету – покриваємо різницю в тарифах. Лише недавно був ухвалений закон, який надає місцевому самоврядуванню право регулювати тарифи.

Окрім того, скажу ще одну річ, яка багатьом не сподобається: держава виділяє дуже великі кошти на потреби війська. Є військові частини, які, наприклад, у березні минулого року отримали від нас субвенції, але так їх і не забрали. Гроші просто повернулися до місцевого бюджету.

Або інший приклад: приходить до мене командир підрозділу і просить субвенцію на 3 мільйони гривень. Я телефоную в командування, а там кажуть: "Так йому держава виділила 900 мільйонів гривень". Навіщо тобі 3 мільйони, якщо в тебе вже є 900? Відповідь: "Бо Міноборони вимагає звітів, а нам треба закривати потреби у вільному режимі". На п'ятий рік війни постійно виписувати чеки – це не зовсім правильно.

Ми не відмовляємося від допомоги, на минулій сесії ми виділили 40 мільйонів гривень "Азову" (1-ий корпус Національної гвардії України – УП) і "Арею" (253-ій окремий штурмовий полк – УП), бо знаємо, що це справжні бойові підрозділи.

– Проте Івано-Франківськ, Вінниця, Хмельницький розташовані значно далі від фронту, але віддають на Сили оборони 12–14% своїх бюджетів. Ви і Харків найбільше залежите від армії і найменше на неї витрачаєте. Чому?

– Порівнювати Харків і Дніпро некоректно. Свого часу бригада "Хартія" критикувала Харків, а ми тоді її підтримали.

У Харкова заборгованість за тепло на 1 лютого – майже 16 мільярдів гривень, за воду – 3 з чимось, за електрику – 2,8, щось таке. Усе разом – це 20 мільярдів. У нас немає такої заборгованості.

Якщо мені держава дозволить не платити за боргами, фактично таким чином продотувавши Дніпровську територіальну громаду на 20 мільярдів, то, повірте, ми будемо допомагати набагато більше.

Якби в мене були такі преференції, які має Харків, ми і безкоштовний зоопарк також зробили б, і, може, навіть ковзанку.

– Проте у вас вистачило коштів на борди "Пишаємося бути дніпрянами. Борис Філатов", понад 100 мільйонів на телебачення, парки, тротуари – весь той комунальний рай, за який критикують багато прифронтових міст. Покровськ перед тим, як став фронтом, теж висаджував клумби.

– Пам'ятаєте, як у всього місцевого самоврядування забрали військове ПДФО? Це десь 120 мільярдів гривень. Тоді була розгорнута дискредитаційна кампанія під гаслом "Дрони, а не стадіони". Усі кричали, що бруківка не потрібна.

Вилучили 120 мільярдів, причому заднім числом. Військове ПДФО – це ж не лише податок військових частин, це податок усіх силовиків: поліції, ДСНС, військових частини Нацгвардії, колишніх внутрішніх військ, які знаходилися в Дніпрі з моменту їх створення.

Після того, як ці кошти забрали, Асоціація міст України зробила запит, як був використаний військовий ПДФО. Ми отримали відповідь, що розпорядником коштів були призначені Міноборони, Держспецзв'язок та Мінстратегпром. Міноборони з цих 120 мільярдів витратило 45%, Мінстратегпром – 2%, а Держспецзв'язок – 0.

Залишок – близько 70 мільярдів – просто повернули в бюджет, і вони там якимось чином зникли. Мені невідомо, на що були витрачені ці гроші: на телебачення, "національний кешбек" чи ще якісь соціальні виплати – ні дронів, ні стадіонів.

Квіти ми не купували, нам їх подарували Нідерланди. Розповідати, що деякі роботи – це підтримка роботи міської екосистеми, як мій столичний колега, не буду.

От на що ми справді витрачаємо, це на утеплення фасадів. Бо це і є забезпечення енергетичної стійкості держави. І ми вже бачимо в платіжках, що люди на 30%–40% заощаджують взимку. Влітку в будинках з утепленими фасадами навпаки більш прохолодно.

Так, ми витрачаємо і на благоустрій. Але це не перекладання бруківки, яке вже стало притчею во язицех, це заниження бордюрів та інші речі для людей з інвалідністю, яких стає все більше.

Ці витрати не можна просто відкинути. І основне, чим ми зараз займаємося – це енергетична стійкість: низькочастотники, додаткові насоси, генератори, котельні – все те, що дає можливість пройти опалювальний сезон.

Нас постійно бомбардували, але ми пройшли зиму набагато краще, ніж інші територіальні громади. В тому числі ми не були змушені зливати системи, як це робили інші.

– Можна сказати, що Дніпру пощастило взимку?

– Ні, нам не пощастило. Я не розповідав про це більше 2-х років, а зараз можу, бо вже дочекався весни.

Майже весь Лівий берег Дніпра опалюється від так званої Придніпровської ТЕЦ, яка належить ДТЕК. Ще до повномасштабної війни я зрозумів, що не можна ганяти теплоносій в обидві сторони – а це 28 кілометрів. Ми почали відрізати житлові масиви від Придніпровської ТЕЦ і будувати котельні на мікрорайонах.

Був скандал, люди перекривали дороги – бо у Придніпровської ТЕЦ удвічі нижчий тариф. Народ був, відверто скажу, незадоволений. Але ми це робили, бо вважали, що це треба робити.

Під час першого блекауту 23 листопада 2022 року я просто зрозумів, що вони нам Придніпровку все-таки знищать. Я дав вказівки підлеглим, щоб вони почали проєктувати і будувати так звані резервні котельні.

Придніпровської ТЕЦ вже немає, а тепло є: ми збудували дві стаціонарні котельні і ще 4 блочно-модульні. Фактично за 2 роки ми збудували 6 котелень, що дозволило забезпечити теплом весь Лівий берег, окрім маленької частини – це Старе місто, де близько сотні двоповерхових будинків, збудованих ще військовополоненими німцями. Це такі невеликі будиночки барачного типу на 8 квартир. Там є газ, і ми тримали їх на розетці – світло не вимикалося взагалі.

Усі ці котельні разом з мережами, підключеннями, перепідключеннями, з усіма роботами, які було необхідно зробити, нашому бюджету обійшлися в мільярд гривень.

Тому коли кажуть: "Заощаджуйте для допомоги Силам оборони", я відповідаю, що вже зараз треба займатися децентралізацією енергетики. На серйозну допомогу від держави я не розраховую. Не тому, що держава не хоче допомогти. У мене дуже нормальні робочі стосунки із Юлією Свириденко, профільним віцепрем'єром Олексієм Кулебою, із Віктором Микитою, який відповідає за регіональну політику в Офісі.

Є багато територіальних громад, які потребують допомоги більше, ніж Дніпро. Я вже не кажу про Суми, Шостку, Нікополь, Марганець. Тому я сподіваюся, що нам щось підкинуть у цьому "Плані стійкості", який зараз обговорюється на наступний опалювальний сезон. Але усвідомлюю, що нам потрібно робити своє, не чекаючи, коли великі керманичі в Києві щось вирішать і допоможуть.

– Я правильно розумію, що ви не пішли шляхом когенерації, про яку так активно говорили весь минулий рік?

– Когенерація – це справді класна штука. Але де її взяти в таких кількостях? Навіть на світовому ринку цього обладнання немає в достатній кількості. І де взяти стільки грошей, щоб це забезпечити? Зрештою, де взяти стільки мереж? Когенераційні установки неможливо поставити будь-де. Треба, щоб були підведені газ та електрика.

Ми знайшли декілька майданчиків для когенераційних установок. Запропонували в уряд. Тиша. Запропонували приватним інвесторам. Вони приїхали, подивилися. Тиша.

Ми зробили дуже потужну когенераційну установку на одному з великих житлових масивів. Вона є, вона працює. Але скажу відверто: росіяни за ними полюють. Їх значно важче вибити, ніж крупні ТЕЦ, але за ними полюють також.

Когенерація – не універсальний рецепт. Потрібен мікс підходів. Треба уважно придивлятися і до сонячних батарей. Ми встановили десь 150 сонячних мініелектростанцій на школи, також будемо встановлювати на лікарні та інші комунальні установи. Можна довго дискутувати стосовно відсотку соляризації, що це не працює взимку. Це працює.

У нас велика країна, яка має різні схеми тепло- і електропостачання ще з радянських часів у різних регіонах. Наприклад, порівнювати Закарпаття, де майже 99% – це індивідуальне опалення, і Харків, Кривий Ріг або Київ, де з радянських часів стоять мегаломанські ТЕЦ – неможливо. У кожному регіоні, області і навіть територіальній громаді потрібен окремий підхід.

– Виходить, 1 мільярд гривень може врятувати від холодної зими таке велике місто, як Дніпро?

– Лівий берег – так.

– Мільярд, для розуміння, це трохи менше, ніж річний бюджет на ремонт доріг у вашому місті?

– Так. Дороги потрібно ремонтувати, тому що зараз вони всі посипалися не тільки в Дніпрі, а й по всій державі. Я читав, що посипалися дороги навіть у Німеччині. Такої зими не було 10 років.

Повертаючись до бруківки та квітів, скажу так: люди, які цим обурюються, тут же питають: "А чому не роблять дороги?". Починаєш робити дороги, вони ж кажуть: "Це закопування грошей в асфальт". Що б я не робив, завжди будуть незадоволені.

З початку повномасштабної війни проти дніпровської мерії, її структурних підрозділів та комунальних підприємств були порушені 192 кримінальні справи.

– Менше, ніж у Києва, але більше, ніж у Харкова?

– Так. З Харковом не хочу порівнювати і пояснювати, чому в них так, а в нас по-іншому.

– Можливо, тому, що мер Харкова менше публічно критикує владу?

– Зараз міський голова Харкова може критикувати міністра енергетики, Укренерго і навіть ТЦК. Навіть не хочу уявляти, що було б, якби я почав зараз критикувати Укренерго, Дениса Анатолійовича Шмигаля та ТЦК.

– Що було б?

– Нова кримінальна справа. Особисто я не боюся. Людей шкода. Люди не хочуть працювати, вони від цього просто втомилися.

Кличко наводив приклад, що у нього є підлеглий, у якого 8 підозр. У мене є свій рекордсмен, у якого 6 підозр. Коли його в суд приводять, суддя дивується: "Навіщо ви його сюди привели? У людини 3 застави, 3 особистих зобов'язання та домашній арешт. Він що, кудись побігти зможе?".

– Це начальник сміттєвого полігону, куди правоохоронці приходили з обшуками на початку 2026-го року?

– Ні. У начальника сміттєвого полігону інша ситуація: у нього 3 виправдальні вироки суду, включаючи Верховний суд, але від нього не хочуть відчепитися досі. Людину постійно довбають, довбають... Чому? Я не знаю. Може, якісь бізнес-інтереси є на сміттєзвалищі у правоохоронців чи криміналітету? Не знаю. Людину шкода, це ветеран АТО, доброволець батальйону "Донбас".

"Після відставки Андрія Єрмака дихати стало значно легше"

– Після відставки Андрія Єрмака і призначення Кирила Буданова головою Офісу президента у вас з центральною владою розпочалася відлига?

– Можна я не буду відповідати на це питання? Однозначно дихати стало значно легше. Не знаю чому. Хоча з Андрієм Борисовичем я за час повномасштабної війни жодного разу не перетинався. Востаннє бачив його в 2019 році, коли вибори були.

– У чому проявляється те, що стало дихати легше? Менше кримінальних справ?

– Не знаю, це на рівні відчуттів. Можливо, Кирило Олексійович сконцентрувався на міжнародному треку – постійне колупання та пошук внутрішніх ворогів закінчились. Причому уявних внутрішніх ворогів.

"Я не знаю, чи Яндульський – людина Татарова. Якщо і так, хіба це погано?"

– Хто такий Юрій Яндульський, який нещодавно став вашим заступником?

– З Юрієм ми знайомі дуже давно. Він очолював Дніпропетровську районну військову адміністрацію. Це Дніпропетровський район, який навколо Дніпра. І в нас так ще за часів Резніченка склалося, що керівник військової адміністрації Дніпропетровського району чомусь відповідав за місто обласного підпорядкування.

Тобто фактично у нас було подвійне підпорядкування – і районній адміністрації, і обласній. Хоча це було дивно і підлеглі не розуміли, чому ми повинні надавати паперову звітність ще й у район. Я кажу, вам що, шкода? Зробіть дві копії і надішліть одну в область, одну – в район. Ми починали співпрацювати ще тоді, і дуже плідно.

Потім Яндульський став першим заступником голови обласної військової адміністрації. Це фахова професійна людина. Не буду коментувати, чому він не пішов далі і не залишився на тій посаді. Я запропонував йому долучитися до команди мерії і вважаю, що в нього все вийде.

– Це людина Олега Татарова?

– Я не знаю. Вони земляки. А от людина він Олега Татарова чи ні, я не знаю. Це хіба погано?

Але він ніякий не смотрящий від центральної влади за Дніпровською міською радою, хоч, може, це так і виглядає.

Іноді я ухвалюю парадоксальні кадрові рішення. Пам'ятаєте, 2015-ий рік, коли я командира "Беркуту" призначив керівником Муніципальної варти? Боже, що тут було! Приходили до мене під мій приватний будинок, спалювали моє опудало, були мітинги, прокльони. Зараз він воює. Бачилися кілька днів тому – схуд. Питаю: "Ти не захворів?" – "Ні, не захворів. Просто схуд, щоб швидше бігати на фронті – щоб не влучили".

Тому я не знаю, чи є Яндульський людиною Татарова, просто бачу, що він професіонал. Тому – будь ти хоч командир "Беркуту", хоч чиєюсь людиною, головне – вміти працювати в команді і виконувати завдання на благо територіальної громади.

Зараз мало лишилося професіоналів, які хочуть працювати на державній службі. Тому що кримінальні справи, хейт в соцмережах, зарплата нижча, ніж у бізнесі. Щоб працювати в місцевому самоврядуванні або в державних органах влади, треба, щоб це або подобалося, або бути камікадзе.

– Головний Дніпровський довгобуд – метро. Чи визначено, хто буде закінчувати цей проєкт? З метро пов'язане провадження НАБУ щодо забудовника Микитася, відкрите за вашою заявою про спробу підкупу в 22 мільйони доларів…

– Я вважаю, що це рекордний хабар за всю історію України. Провадження зараз у суді, на фінальній стадії.

Метро в Дніпрі – єдине, яке почали будувати після розвалу Радянського Союзу. Це була ідея ще Павла Лазаренка. Дніпровське метро – довгобуд державного значення, який будується під державні гарантії, є відповідний закон, і роблять це за гроші ЄБРР.

Фактично в цій ситуації мерія виступає як пасивний замовник. Ми тільки підписуємо акти виконаних робіт. Коли почалася війна, буквально на наступний день турецький підрядник, скориставшись форс-мажорними обставинами, втік.

Не хочу казати політично чутливі речі, але ці покидьки зараз дуже класно працюють на ринку Росії. Будують там якісь аеропорти. Ми розуміємо, з ким ця компанія пов'язана з боку Туреччини.

Я звертався до відповідних служб, уряду, щоб на них наклали санкції. Вони ж не просто втекли, а судяться за гроші. Але це вже, знаєте, геополітика – ніхто не хоче сваритися з турецькою владою.

Зараз ми ведемо перемовини з європейськими банками, щоб закінчити першу чергу і не було провалів. Нас почув Мінрегіонбуд, хоча вони були дуже скептично налаштовані, ми довго з ними дискутували, і зараз профільне міністерство стало на наш бік. Дякую заступнику профільного міністра Марині Денисюк, яка нам дуже допомагає, щоб ми хоча б законсервували це все. Потрібно пройти дуже важку фінансову процедуру, тому що це гроші, виділені на добудову, їх потрібно розділити, від них взяти частину, щоб закрити першу чергу. Це європейська фінансова бюрократія.

Відверто кажучи, я б це метро комусь подарував – державі, кому-завгодно. Щоб просто його домучили. Не я це метро вигадав, не я його починав, воно дісталося мені у спадок і висить наді мною як Дамоклів меч.

Його треба добудовувати в будь-якому випадку, бо там підземні води, його постійно підтоплює, ми витрачаємо шалені гроші, щоб відкачувати воду. Це системна проблема, і без допомоги держави нам не обійтися.

"Офісники. Не маю часу слідкувати за діяльністю цієї шелупоні"

– Як Дніпро став світовою столицею шахрайських колцентрів?

– Це не до мене. Це дискредитує територіальну громаду і створює соціальну напругу. Молоді бики на дуже коштовних автівках, на важкому люксі ходять по ресторанах, залицяються до дівчат, поводяться просто як свині. Люди все це бачать. Чому на це не реагують правоохоронці? Правоохоронцям цікавіше ганятися за бухгалтерами міськводоканалу. Мені за це соромно.

– Дніпровські "офісники" були викрадені на Балі, один з них був розчленований. Що вам відомо про цю ситуацію та хто такі Петровський і Комаровський?

– Про Комаровського я дізнався з телеграм-каналів. Хоча я не читаю телеграм-канали – для них у мене взагалі окремий телефон, і там лише офіційні: починаючи від Генеральної прокуратури, закінчуючи НАБУ і Дніпропетровською військовою адміністрацією. Не люблю Телеграм і не вірю в те, що Павло Дуров – добрий хлопчик, який виступає за свободу слова.

А Петровський – це син нашого сумнозвісного кримінального авторитета, я маю на увазі Олександра Петровського на прізвисько Нарік. Що вони робили і чим займалися на Балі, я не стежив.

– Петровський свого часу виграв суд у Юрія Луценка, таким чином спростувавши, що він кримінальний авторитет Нарік, і багато років вибудовує собі імідж мецената, релігійного діяча, причетного до отримання Україною Томосу про церковну автокефалію…

– Він перейшов у розряд напівміфічних персон, які навіть пісні про себе складали: "...Мы те, кто пули не боятся, и знают, кто и чьи права…" бла-бла "...днепропетровская братва". Але в перший день повномасштабної війни він виїхав. Уявіть, як це виглядає навіть в очах його підручних.

Стосовно Томосу – я не хочу оцінювати його внесок в це, бо не був присутній – але йому не допоможуть ні Томос, ні допомога лікарні Мечникова, ні так зване меценатство. Тому що його репутацію відбілити вже неможливо. Його син також не перебуває в Дніпрі. Він призовного віку, бігає десь по Європі.

Стосовно ж "офісів", відповідь щодо їхньої діяльності в Дніпрі лежить на поверхні. Це певна змичка між правоохоронцями та криміналітетом. Ось і весь секрет Полішинеля.

Такі історії нівелюють авторитет української правоохоронної системи. Коли одним оком вона щось бачить, а іншим щось не бачить.

– Чи досі існує в Дніпрі штаб оборони міста і чи досі очолює його Геннадій Корбан?

– Суто формально – так. Розпорядження міського голови не скасовано. Але неможливо очолювати штаб оборони міста, перебуваючи за кордоном. Я дуже вдячний Геннадію за те, що, несправедливо опинившись за межами України, він продовжує жити містом.

У 2014–2015 Геннадій зробив багато, щоб зупинити "русскую весну" на території Дніпропетровська, Дніпропетровської області й 4 районів Донецької області. Він дуже переживає за людей, у нього телеграм-канали. Йому там пишуть скарги: закрийте люк, заасфальтуйте яму…

– Як він це робить, не перебуваючи тут і навіть позбавлений громадянства? Вам дзвонить?

– Ні. Є громадська рада при міському голові, у них є окрема сторінка на сайті Dniprorada.gov.ua. Вони збираються, щось обговорюють. Це різні люди – від міських божевільних і спортивних функціонерів до релігійних діячів та активістів, які опікуються людьми з інвалідністю та похилого віку. Громадська рада представляє різні громадські організації. Вони обрали своїм головою Корбана.

У мене питають, як він може мати цю посаду, не будучи громадянином України? А ніхто ж не бачив указу, і ми не знаємо, чи взагалі він існує. Ніхто не бачив, які були підстави для його ухвалення. Це абсолютно непрозора історія.

Людина працює. Я б на його місці давно плюнув. Гроші є, сім'я є, діти є, є хобі – він дуже любить сучасне мистецтво, є де жити – живи. Він іноді мені телефонує і щось там починає. Я йому кажу: "Гена, давай поміняємося з тобою місцями". Іноді я йому навіть заздрю.

Можливо, мене почує хтось із поважних. У нього тут лишилися хворі батьки дуже-дуже похилого віку. Вони не вічні. Якщо, не дай Боже, що – хто буде за це відповідати?

Подібних санкцій було накладено багато, але ні за кого не було такої кампанії підтримки. Петицію за його повернення підписали Дмитро Ярош, Марія Матіос, міські голови, спортсмени.

Я досі для себе не отримав відповіді, чому так з ним сталося. Можливо, це було емоційне рішення – хтось підбіг, щось нашептав у вухо, потім підсунули на підпис указ, а може й не підсунули, а просто поставили печатку, відкручувати назад вже незручно...

– Свого часу і вас, і Корбана, і Боголюбова, Кіпермана так чи інакше асоціювали з Ігорем Коломойським, який зараз за ґратами. У вас, як ви самі кажете, хвилеподібні проблеми з владою, Корбан – у вигнанні, решта – в бігах. Чому, на вашу думку, так сталося саме за президентства Зеленського?

– Не можу оцінювати рішення Верховного головнокомандувача, тому що не розумію мотивації. Ні від кого не відхрещуюся, я справді багато разів зустрічався з Коломойським і у формальних, і в неформальних обставинах. Але ми ніколи не були друзями, і я перший, хто публічно критикував Коломойського, назвавши його злочинцем і крадієм.

Я порівнював його з Мідасом, який, до чого б не доторкнувся, перетворював це в золото. Тільки Коломойський, до чого б не торкався, перетворював на лайно. Авіакомпанія "Дніпроавіа" – лайно, ще одна авіакомпанія – лайно, футбольний клуб "Дніпро" – лайно, стадіон – лайно, баскетбольна арена, "Приватбанк" – також лайно. Навіть Будинок офіцерів, історична пам'ятка, і той завалився, бо приватівські його забрали і кинули.

Ігор Валерійович – така людина, що хоче тобі залізти на голову, ніжки звісити і їхати. Я так кажу не тому, що став міським головою. Я завжди стояв трохи осторонь, і він мене недолюблював. Плюс такий пан, як Палиця, доклав зусиль, ще коли створювалася партія "Укроп", він також бігав, дув у вухо.

Тому коли зараз у мене запитують, чи правда, що ми з Палицею (народний депутат України IX скликання. Член депутатської групи "За майбутнє" – УП) та Кривецьким (бізнесмен та екснардеп – УП) щось задумуємо, мені просто смішно.

Я припинив критикувати Коломойського, коли він сів за ґрати, бо, як то кажуть, від тюрми і від суми не зарікайся.

Ми забули один про одного, і думаю, що він мене навіть не пам'ятає вже. Я дуже-дуже задоволений, що він зник з мого життя, а я зник з його життя.

Нехай він розбирається з адвокатами, з судами під час цієї влади чи після неї.

Він же постійно мене атакував – он Санька Дубінський щотижня на "1+1" знімав про мене якесь кіно, поливав брудом 24/7. Коли він теж потрапив за рати, я не сказав жодного слова проти нього. Ну сидить і сидить, хай також розбирається. До речі, не думав, що він буде такий духовитий. Пише щось у соцмережах, не знаю, як це йому вдається – може, маляви через адвоката передає.

– У Корбана лишилися інтереси в місті? Його син Артур часто виграє міські тендери?

– Це повна маячня. Вперше чую, щоб він вигравав тендери. Зараз все відкрито, прозоро, і купа сидить різних активістів, які відстежують... Щоб ви розуміли, у нас на кожен тендер по кримінальній справі.

Те, що Корбан присутній тут бізнесово – не секрет, він завжди присутній тут був бізнесово в торгових центрах, ритейлі, в офісних якихось будівлях.

Дуже багато міфів існує про мене, Корбана та його сина. Усі парковки, кіоски, забудови – все це, як маркізу Карабасу-Барабасу, мені належить. Кажуть навіть, що в моєї дружини є власний цвинтар і вона там директор.

У мене справді є влада в місті.

Тому, коли ти заходишу сесійну залу, враження, що в нас Північна Корея: Філатов вийшов на трибуну, гімн України, все проголосували і розійшлися. Але міськрада працює. Можна розповідати про Артура Корбана, але це брехня.

– Не так давно Геннадій Корбан розповідав, що фігурант справи НАБУ Юрій Кисель вимагав у нього, щоб ви не балотувалися на виборах-2020. Можете про це розповісти?

– Не хочу, щоб це дійшло до суду, тому буду обережно. Моє оціночне судження полягає в тому, що Юрій Кисель, очоливши обласний осередок партії "Слуга народу", передав франшизу Олександру Петровському. Таким чином у фракції "Слуги народу" в міськраді опинилися міньйони Наріка і компанії.

Я нічого поганого Киселю не зробив, але чомусь він мене незлюбив. Я сто разів у його, як кажуть, старших товаришів просив, щоб він заспокоївся і ми з'ясували наші стосунки. Щоразу, коли ми з ним зустрічалися, наприклад, на конгресі регіональних влад, він посміхався і казав: "Я тобі зателефоную". І все.

Знаєте, в чому є проблема? От ти був просто Юра – володар бетонного вузла в Кривому Розі, і коли ти з дрібного криворізького бізнесмена перетворюєшся на голову комітету, керівника партії президента в Дніпропетровській області, на серйозну людину — хвороба росту, зірки можуть очі засліпити.

– Якби ви не пішли, переміг би Загід Краснов, який посів друге місце?

– Та я не знаю. Він для мене людський феномен: балотувався 7 разів і жодного разу не вигравав. Я не знаю, навіщо йому це потрібно. Це якісь амбіції чи хвороба. Ну хай балотується ще 8-ий раз, але нам потрібно дожити ще до кінця війни і до цих виборів.

До речі, зверніть увагу, я про вибори жодним чином не кажу публічно і непублічно. Війна триває і буде тривати ще довго. Тому всі ці спекуляції збуджуються і заспокоюються. Я не збуджуюся і не заспокоююся. Я просто кожного дня роблю свою роботу.

– Ви знайомі з Тимуром Міндічем?

– Так.

– Чи правда, що він, як пишуть у медіа, купував квитки і подавав каву Коломойському і Ко?

– Тимур – дуже харизматична людина. Коли Михайло Ткач з ним зустрічався і розмовляв, враження, що він репетицію перед тим провів. Зводити його роль до квитків і кави – це принижувати цю роль. Але деякі побутові доручення Коломойського він виконував.

Про решту – навіщо я говоритиму? Я бачив його 10 років тому, після того було ж якесь зростання.

– Тобто до того, як він відкривав і опускав шлагбауми в енергетиці? Не пробували скористатися знайомством під час енергетичної кризи?

– Де я, де "Енергоатом", а де шлагбаум?

Ми впораємося самостійно. Мені зараз кажуть: "Ну от ти молодець, опалювальний сезон пройшов краще, ніж у Києві. Чому в тебе вийшло, а в Кличка не вийшло?".

По-перше, не треба порівнювати, а по-друге, не потрібно навіть допомагати – просто не заважайте. Відженіть своїх псів, які дестабілізують роботу, в тому числі психологічно. Ми знаємо, що робити. І закінчуйте грабувати місцеве самоврядування. Кожного року перед кожним ухваленням бюджету забирають, забирають, навішують якісь видатки, які навіть діючим законодавством не передбачені.

"Хочу, щоб війна швидше закінчилася"

– Чому в 2014 році ваша команда в Дніпрі активно включилася в опір, а на початку вторгнення, в 2022-му, ви, як і мер Харкова, казали, що все швидко вирішиться і росіяни не будуть чіпати міста?

– Я готовий і 10, і 15 раз це коментувати. Навіть шановна Оксана Забужко стосовно цього рефлексувала. От тільки в мене 9 років в'язниці за рішенням Басманного суду Росії, а нашого морального авторитета пані Забужко ніхто не чіпає.

Я не відмовляюся від своїх слів і поясню, чому. Тоді я казав, що є два сценарії: афганізація або фінляндизація України. Афганізація – якщо спротив буде зламано і ми перейдемо на партизанський диверсійний рух. Фінляндизація – це той шлях, яким ми і рухаємося.

Я був у Фінляндії, Гельсінкі – наше місто-побратим, їздив зустрічався з сусідами знаменитого снайпера Сімо Гяюгя, спілкувався з місцевими. Всі кажуть, що фіни перемогли в радянській війні. Фіни не перемогли в Радянсько-Фінській війні. 12% території Фінляндії повністю анексовані і перебувають у складі Росії.

Фіни воювали 3 місяці, а ми – п'ятий рік. А те, що росіяни не хотіли заходити у великі міста, це було правдою – вони обійшли Миколаїв транзитом, і мені про це розповідав мер Сенкевич.

– Ви іронізували щодо ентузіазму людей записуватися в тероборону і відкривати бомбосховища. Вважали, що на переговорах про все домовляться?

– Мене до цих переговорів не долучали, але я на 100% розумів, що ми знаходимося за поясом Донецьких фортець.

– У разі падіння яких росіяни викочуються в міста-мільйонники, зокрема і ваше?

– Якщо вони вийдуть на оперативний простір, звичайно, це буде погано.

– Перемир'я ціною Донбасу – це прийнятно?

– Я не буду відповідати. У мене є власна думка. Я не вище військово-політичне керівництво, у мене немає всієї повноти інформації, як відбуваються переговори, які нам дають гарантії та запевнення наші партнери. Що б я не сказав, це не буде сприйнято частиною суспільства.

– Якщо буде перемир'я і вибори, будете балотуватися втретє чи поміняєтеся місцями з Корбаном?

– Я ще не вирішив. Можу сказати лише, що дуже хочу, щоб війна швидше закінчилася. Забагато смертей. Люди дуже втомилися. І я сам також.

Тетяна Даниленко, УП