Вважаючи себе, умовно кажучи, "громадянами світу", а правильніше було б сказати, "володарями світу", олігархи, тримаючись купи, гарантують таким чином своїм статкам недоторканість, а собі спокій
Жартома, а може й всерйоз подейкують, що кожна людина розбирається в трьох речах: в житті, політиці та медицині. І це не просто сумно. Це вкрай небезпечно.
Брешуть кругом. Очевидно, брехня вже стала неспростовною частиною людського існування. Вона проникла в кров і передається дитині разом з материнським молоком.
Варто почати з мови. З поважливого ставлення до слова. Не кидайтеся словами всує. Коли виникає вагання між тим, сказати чи змовчати, практично завжди краще змовчати, пам’ятаючи, що всього лише рік чи два людина вчиться говорити, всю решту життя вона вчиться мовчати.
Наразі йдеться про прецедент з Ігорем Завадським – чудовим акордеоністом без зайвого пієтету. Питання - чим ми є, коли на наших очах і в нашому спільному просторі існування відбуваються подібні речі?
Народ у нас мудрий. Дивом дивуєшся, як так може бути, бо ж люди дурні. Дурні й бідні. Чи бідні й дурні. Але кожен із нас вірить, що він мудрий, бо народ же в нас мудрий.
В Україні агресивність заявила про себе на повну силу разом із тим, як почалася відверта боротьба за прямий доступ до розподілу матеріальних ресурсів або до влади.
Ми відсторонилися від усього, що відбувається навколо нас та з нами, плекаючи власну байдужість як найбільшу цінність у житті. Всюдисуще ж критиканство – це зовсім не засвідчення принципів чи демонстрація обізнаності. А лише такий собі лій на рани нашої зарозумілості чи пихи.
Вкотре ми опиняємося обличчям перед доленосними виборами. Вкотре переконані, що від нас нічого не залежить, бо все вже давно вирішено. І в той же час неодмінно купимося на дешеві аргументи, нібито здійснюючи акт громадянського волевиявлення
Не маючи змоги ані щось змінити радикально в державі, ані "переробити" себе самого, практично чи не кожен українець опинився перед не те що дилемою, але й халепою – і жити так би не хотілося, і змінити щось на ліпше, здається, немає ніякої змоги
Нам знову нахабно почали нав'язувати культ "невідомого солдата" і взагалі переглядати історію так, аби вилучити з неї українських героїв, підмінивши їх спільними або чисто російськими.
Досягнувши ж згоди сама з собою, людина досягає згоди зі всім світом. А це можливо лише за умови відновлення в собі чеснот, потіснивши насамперед їх фальшиві "підробки".