Під п'ятою агресивності

Середа, 21 березня 2012, 14:45

Наше життя з кожним днем стає все краще?! Будь-які прогнози, рецепти, проповіді й заклики нічого не варті без того, аби знати свого "ворога" в обличчя. У нас багато вад і вразливих місць, але дієвими їх робить агресивність.

Якось непомітно для самих громадян Україна дедалі глибше перетворюється на суцільний тоталізатор. Якщо й не кожен, то вже точно переважна більшість втягнута в процес гадання, прогнозування, передбачення – приміром, того, що буде з нинішньою владою й країною в цілому.

Відтак кожен робить власні ставки на майбутнє. До того ж, левова частка – без будь-якої надії отримати дивіденди.

Ось так, гадаючи над похмурою гущею сьогоденних злигоднів, окремі йдуть далі й запитують себе чи інших: а чим насправді ліпші поводирі від них самих?

Що в них є такого, чого немає в решти?

Потужний інтелект? – Смішно!

Смішно слухати раннього президента-проффесора. Його й зараз було б смішно слухати, але досить вправно працюють суфлери, наговорюючи йому на вухо правильний текст чи "правильні" рішення.

Колю "ДапашліВи" взагалі можна переплутати з артистом розмовного жанру в ролі державного діяча із прописної букви. Решта політиків, за винятком хіба-що окремих старих або з гарною школою кадрів, нічим не краще за перших осіб на владному олімпі. І з того, до речі, аж ніяк не журяться.

Тут, безумовно, кожний спроможний навести сотні власних прикладів меншого соціального масштабу, хоча, цілком можливо, і не менш одіозних аніж "верховні" керманичі.

Унікальні людські якості?

Хай би й та ж-таки харизма. Якщо останню не плутати з "гризлом", то її й на показ не знайдеться ні в кого з тих, хто нині заліз на верхні щаблі владної ієрархії й живе за принципом курятника: сісти якнайвище, клюнуть ближнього й нагидити на нижнього.

І все ж, аби втриматися "на плаву" і якнайближче до корита, індивід мусить-таки чимось вирізнятися серед решти невігласів і бовдурів. Звичайно, "пробивними" рисами характеру. Себто неперевершуваними хамством, нахабством, зрадливістю, безумовно підлістю, підступністю й брехливістю.

Заразом неодмінно має бути "товстошкірим", тобто з явною відсутністю "вразливих" місць, зокрема, ампутованими сумлінням, співчуттям та гідністю.

Усе це має довершуватися неабиякою агресивністю. Саме вона є головним рушієм усякої активності людей, обтяжених примарою влади й соціальної ваги.

Інакше, не будь людина агресивно налаштованою, вона б уникала всього, що виводило б її зі стану душевної рівноваги та спокою. Що нівелювало б переживання затишку, вганяло б у стан афекту, або й такої собі ейфорії.

Людина б цуралася всього, що причиняє біль та страждання їй самій або іншим оточуючим живим істотам. Усього, що порушує гармонію й стабільність – тобто природний потік подій.

Отож, у сучасному світі править бал агресивність. Де явно, де більш-менш приховано за лаштунками виваженості й порядності.

В Україні агресивність заявила про себе на повну силу разом із тим, як почалася відверта боротьба за прямий доступ до розподілу матеріальних ресурсів або до влади.

Тобто із просуванням Кучми на другий президентський термін в 1998 році.

Навряд чи сам Кучма прагнув аж так влади – попри всі негаразди він був досить самореалізованою людиною, принаймні в соціальному плані. Просто за його спиною зібралася на той момент купа аж надто одіозних особистостей, які не могли відверто нав'язати себе суспільству. Вони потребували "свого прохідного" кандидата.

Пік розквіту агресивності в публічному житті українців прийшовся на кінець 2004 року.

Найповніше ж уособлює в собі агресивність серед політиків Янукович.

Чого тільки варті публічні погрози повідривати руки, заклики потіснити "козлів", котрі заважають жити, чутки про побоїща у владних коридорах, вчинені Віктором Федоровичем.

Очевидно, з такими керманичами, а що головне, з таким рівнем соціальної напруги та агресивності – нічого доброго не світить українцям. Більше того, Україна постійно ризикує зникнути з карти світу як цілісна суверенна держава – рано чи пізно її пошматують ще більш агресивні нації, приміром, Росія.

В іншому випадку Україну може поглинути хвиля безладу, протестних рухів аж до кровавих протистоянь і побоїщ. Рано чи пізно агресивно налаштовані натовпи можуть прийти до руху, коли набереться критична маса тих, кому вже не під силу буде справитися із власною напругою.

І тоді ті, хто внесли на трон Януковича, або, точніше, по чиїх зігнутих спинах під їх же схвальне мукання він і його поплічники прийшли до влади – його разом з усім "гаремом" і винесуть.

Наслідки від подібних подій можуть виявитися далеко не найкращі.

Адже, по-перше, штучно виникне вакуум влади, коли кожен виявиться сам собі господарем, не маючи при цьому мінімум необхідних, а часто й жодних здібностей організувати себе. По-друге, нищівного удару буде завдано по суто людських цінностях, тобто духовне зубожіння проявить себе на повну силу, коли фактично почнеться відкрита війна всіх проти всіх.

До речі, ми вже її й так ведемо, але ще приховано й на півсили. Байдужість, зневага, заздрість, що заполонили маси, а отже, і кожного з нас – це свого роду артпідготовка до тяжких "бойових" дій, коли на повну силу себе проявлять ненависть і лють.

Як наслідок, неймовірного розмаху наберуть явища соціальної та індивідуальної деструкції, зокрема, постійні посягання на життя, здоров'я та майно інших, зґвалтування, тотальний обман тощо.

І все це – під тиском агресивності.

Постає питання, чи можна цьому якимось чином запобігти?

Чи реально зняти соціальну напругу в суспільстві, притлумити агресивність, звівши її нанівець?

Звичайно, якщо того дійсно хочуть маси. А чи хочуть маси того, це ще велике питання, бо насправді переважна більшість навіть не відає чого дійсно хоче. У них є лише певні враження, чого б їм хотілося. Але оте "хотілося б" є лише аргументом і аж ніяк не справжнім мотивом людських дій.

Людина "сліпа". Усе, що вона бачить, це лише "відображення" її свідомості, а з позицій фізики – сприймає лише світло, відбите від речей світу або їх тінь. І аж ніяк не самі речі чи реально існуюче.

Відтак людина мотивується чимось, чого вона не сприймає, що випадає з поля її сприйняття. Тому-то, цілком можливо, що її щось-таки підштовхує до нарощування в собі й прояву агресивності поза її волею й бажанням.

Єдине, що в цьому випадку здатний вдіяти кожен із нас, так це зрозуміти, що насправді нас щось спонукає бути агресивними, а не ми того прагнемо самі.

А далі з'ясувати, наскільки це можливо, природу агресивності.

І вже по тому, знаючи свого ворога в "обличчя", з тим щось можна робити.

А агресивність-таки ворог людині! Ніколи нічого путнього не досягала ще жодна людина з її допомогою, щоб собі хто думав.

Володимир Калуга, спеціально для УП



powered by lun.ua

Як живеться в Луганську після 2014 року: 4 історії

Що потрібно знати про встановлення вінірів: види, переваги і недоліки

Які нововведення пропонує законопроєкт про реформу у сфері містобудування?

Як повернути собі власне життя: 5 головних правил делегування

Помста системі. Чому Зеленському не цікава реформа державного управління?

Сталінська "боротьба з бандитизмом". Раунд перший: 1944