Я хочу, аби участь російської спортивної спільноти в агресії була оцінена вже зараз, а не з висоти історії, як це відбулося з німецькими спортсменами часів третього рейху.
Люди – найбільша цінність будь-якої держави. Їхня енергія, таланти та здібності задають ритм життя і визначають можливості країни. Економічні, культурні, геополітичні.
"Дрони замість стадіонів". Сьогодні це гасло в тренді. Держава має витрачати кошти відповідно до чіткого пріоритету: на першому місці сили оборони і все, що наближає нашу перемогу. Спортивна спільнота це також чітко усвідомлює.
Росіян та білорусів хочуть повернути у світовий спорт. Після року війни, після багатотисячних людських жертв, після стертих з лиця землі міст та сіл, після злочинів в Бучі, Краматорську, Ізюмі, Херсоні, Дніпрі…
17 листопада відбудуться вибори президента Національного олімпійського комітету України. Вперше за багато років спортивна спільнота має шанс змінити вектор діяльності НОКу та спрямувати його в першу чергу на допомогу спортсменам.
Нам потрібно донести до спортивного співтовариства просту тезу – обирайте не між Україною та росією, обирайте між спортом та війною. Адже ці два поняття не сумісні в одній площині.
Руйнуються наші міста, гинуть діти, жінки та старі люди, вбивають цілі сім'ї, спортсмени жертвують своїм життям заради Батьківщини, а очільник НОКу зберігає олімпійський спокій й ніяк не коментує ці події.
Російський та білоруський спорт ізольований. Навіть в тих нечисленних видах, куди їх ще допускають, суперники просто відмовляються змагатися з представниками країн, режими яких проливають ріки крові.
4-5 млн смертей у світі щорічно можна попередити, якщо люди будуть практикували рухову активність. Такою є статистика ВООЗ. І, на жаль, ці факти напряму стосуються України, де масовий спорт серед дітей та дорослих не в пошані.
Кожен меценат має мати право сам вибирати, кого підтримувати, а градація пільг дозволить йому скористатися можливостями для благодійництва у всіх спортивних сегментах.