Не покажуть по ТБ – президентом не станеш!
Казав колись Уїнстон Черчіль: "Ніколи державні люди так не брешуть, як під час війни та на виборах". Візьмемо до уваги, що в Україні вибори - щороку, тож наш народ, маю певну надію, звик і до непомірно грандіозних за величиною (не величчю) "бігмордів", котрі й не снилися "дорогому Іллічу", і до відвертої "заказухи", що ллється на наші голови від таких собі савіків та кисельових.
Телевізор вмикати сьогодні бридко. Ющенківська свобода слова довела телетопменеджерів і журналістів - слухняних виконавців їхньої волі - до абсолютного морального банкрутства, поставивши на одну дошку з баригами-офіціантами, котрі запопадливо розбивають лоба за мізерні чайові.
Коли згадуєш, як у помаранчеві часи їхні колеги вийшли з демонстративним протестом проти засилля темників і олігархічної сваволі господарів телеканалів, тільки й доводиться, що стримувати себе від надмірних емоційних проявів.
Журналісти, які є прислужниками нинішніх грошових мішків, на жаль, цього вже не зроблять - об'єктивно не здатні. А от колишній працівник ющенківського секретаріату - наважився.
Коли на екрані побачив, вибачаюсь, його далеку від демократичних штампів зовнішність, та й почув ще прізвище, кортіло негайно вимкнути телевізор з розетки. "А Козачок-то засланий!" - пожартував колега. І як же кусали собі лікті після його виступу.
Виступу, який тоді, минулої п'ятниці, та й потім, і понині, замовчали всі центральні телевізійні канали! Знаєте, такої цензури, як зараз у Ющенка, в гірші часи не було.
Власне, а що такого нового сказав колишній керівник департаменту, заступник керівника головної служби з внутрішньополітичних питань і регіонального розвитку Секретаріату президента? Про те, що Ющенко й Янукович домовилися взаємодіяти на час виборчої кампанії проти Тимошенко, не писав хіба що ледачий.
Інша справа - оприлюднений документ, де президентським людям - як-то у минулому секретарці Вірванні, завгоспу, котрого пов'язують з "Курочкою Рябою", та ще кільком обраним з близького кола Ющенка, гарантовано, як і самому гаранту (вибачаюсь за каламбур), високі посади і місце під сонцем.
От чому-чому, а цьому повірити ніяк не можна! Ну, скажіть, коли таке було, щоб в українській політиці домовленості й обіцянки, дані заздалегідь, виконувалися?
Відомий принцип панує: "я сам власник свого слова, захотів - дав, захотів - забрав назад". Невже Ющенко такий наївний, що вірить деклараціям донецьких "колег"? Та вони самі собі не вірять, а то про когось дбатимуть і згадуватимуть!
Гіпотетично уявімо, чисто теоретично: вносить Янукович у парламент кандидатуру Ющенка-прем'єра: та тільки хто за нього проголосує? Одних - зрадив, інших - скривдив, вчення - не створив, партію розбазарив...
Цікава, одначе, вимальовується ситуація. Зараз усі претенденти (хто безпосередньо, а хто по дотичній, ситуативно) об'єдналися проти Тимошенко.
Факти і повідомлення з місць свідчать, що, наприклад, зареєстровані кандидати в президенти Ратушняк, Противсіх, Бродський, не маючи власного людського ресурсу, щоб заповнити надані їм вакансії в окружних та територіальних виборчих комісіях, попросили регіоналів, щоб вони поставили туди своїх прихильників.
Звісно - не за так, за гроші. Кандидатура Арсенія Яценюка, як відомо, недавно була озвучена Ющенком як можливого кандидата у наступні прем'єри.
Окремо тримаються поки що Гриценко, Тігіпко та Тягнибок (за останнього, до речі, мають намір проголосувати по-максималістському налаштовані студенти, молодь - особливо у Львові та Києві).
Не виключено, вважають поінформовані політологи й експерти, що долю другого туру багато в чому вирішуватимуть претенденти, які за результатами першого, опиняться на 3-5 місцях.
Це, вочевидь, Тігіпко, Литвин і Ющенко (або ж Тягнибок).
З цієї обойми найбільш оптимальний партнер для Тимошенко - Сергій Тігіпко. Саме в нього є резерв так званого східного електорату, котрий згодився б нинішньому прем'єр-міністрові на фініші перегонів.
Зрозуміло, що Тігіпко погодиться на альянс - але тільки і безумовно - на посаду прем'єра, адже віце-прем'єром він уже двічі був.
Розглядаючи перебіг подій після виборів, не можна випускати і те, що в разі перемоги Тимошенко, скоріше за все, обійдеться без дострокових парламентських виборів.
Ні для кого не є таємницею, що впливові регіонали вже давно розкладають "яйця" в обидва кошика. Якщо ж переможе Янукович, то певний час в державі зберігатиметься двовладдя, бо уряд Тимошенко функціонуватиме. Щоб його відправити у відставку, потрібно буде створити нову коаліцію.
Хотілося б висловити припущення (хоч усвідомлюю його непопулярність): з оголошенням переможця президентських виборів боротьба по осі Янукович-Тимошенко не припиниться. Маємо на увазі не суди, майдани, демарші, а, передусім, протиборство в парламенті за створення широкої коаліції.
Іншими словами, поки конституційна реформа 2004 року діє, той, хто матиме контрольний пакет у Верховній Раді, володітиме політичною ініціативою. Умовно назвемо це другою складовою президентських перегонів.
Дехто поквапився "списати" Литвина - даремно, він ще згодиться у певний момент. Саме парламент матиме всі можливості взяти на себе ініціативу у наведенні хоча б елементарного порядку в країні після президентських виборів.
Важливо й те, що в будинку зі скляним куполом вирішуватимуть: за партійними списками чи мажоритарними округами проводити вибори 30 травня до місцевих Рад. Чи суміщати їх з парламентськими? Чи взагалі не проводити не тих, не інших.
Якщо ж вибори відбудуться, то перемога на них стане ще однією, третьою - за нашою вельми умовною класифікацією - складовою президентських виборів.
Отже, грядуть, великі торги...
Висловимо припущення, що не всі так чи інакше високоранговані керманичі місцевого ґатунку втримаються в кріслах - те, що зміна політичних поколінь неминуча - нинішні президентські перегони засвідчили яскраво і повно.
Так, як і те, що ортодокси й старожили українського парламентаризму, не кажучи вже про різного роду випадкових людей типу охоронців, сімейних лікарів чи водіїв окремих олігархів, доживають останній свій термін.
Що стосується регіональних еліт, то більшість з них опаде з виборами, як торішнє зів'яле листя. Коли дивишся на деяких нинішніх голів місцевих адміністрацій, з їхніми інстинктами до самозахоплення, самодурства і неприкритої наживи, стає і сумно, і боляче за людей, за країну.
Президент, звичайно, переніс введення в дію законів про корупцію, під які підпадали державні чиновники, з 1 січня на 1 квітня (ну хіба вже не смішно?). А все ж достеменно зрозуміло: недовго ще цим панам царювати, недовго.
До речі - ще одне завдання майбутнього президента - це вибудувати цивілізовані стосунки з місцевими елітами, починаючи з інституту сільських голів.
Та й взагалі - якісно нові стосунки з регіональними керманичами.
Прискіпливий користувач допитуватиметься: а що ж, шановний, про економіку - ні гу-гу?
І радий був би, одначе, не маю що сказати. Бюджет не ухвалено, за політичними новаціями, побоююсь, до економічних реформ черга не скоро дійде. Дай Боже, на рівні 2009-го затриматися, глибше не впасти...
Володимир Кулеба, для УП
