Обопільний цугцванг вселенського лохотрону

23 перегляди
Середа, 20 січня 2010, 11:05
Валерій Семиволос
вільний журналіст, село Губарівка, Харківська область, Товариство "Малого Кола"

Че-слово, не дуже хотілось писати на виборчу тематику, тим паче, що свого часу сам пропонував публіці абстрагуватися від цього виборчого процесу і перейнятися більш корисними справами, ніж участь у цьому вселенському лохотроні.

Бо, здається, навіть найнаївніший із легковірів не відає, що ці виборчі забавки пройдуть під знаком масових фальсифікацій їх результатів. Спецами ж з цього приводу дискутується лише прогнозована цифра неправедно присвоєних електоральних голосів та команді якого із основних претендентів буде належати першість у цьому шахрайському змаганні.

І якщо когось заспокоюють висновки різноманітних європейських та інших міжнародних спостерігачів, що за результатами першого туру це були чи найчесніші вибори за всю історію незалежної України, то мушу їх розчарувати. З двох причин.

По-перше, оті самі спостерігачі справжніх фальсифікацій можуть елементарно і не помітити. Процитую мого друга Віктора Андрусіва, який в 2007 році працював членом окружної виборчої комісії:

"Всі думають, що основний шлях фальсифікації виборів - це бюлетені. Поширені уявлення про фальсифікацію виглядають таким чином, що хтось вкидає пачки бюлетенів в урни, або після закриття дільниці невикористані бюлетені активно заповнюються членами дільничних комісій.

Насправді, це вже давно застарілі і заскладні технології фальсифікації. По-перше, якщо відбувається вкидання, то це обов'язково встановлять при підрахунку голосів, бо кількість проголосованих бюлетенів має дорівнювати кількості виборців, що взяли бюлетені.

По-друге, якщо виявляється більше 10% вкинутих бюлетенів - то результати визнаються недійсними (Стаття 80).

По-третє, організувати вкидання по великій кількості дільниць дуже складно організаційно, а робити це в одиничних випадках і взагалі недоцільно. Це не означає, що не вкидають - це означає, що на це не роблять ставку. Та й навіщо - все можна зробити набагато простіше.

Основним документом, який підтверджує і фіксує результати голосування є протокол комісії!!! По великому рахунку немає значення, що в мішках і зафасованих пакетах (скільки бюлетенів, талонів, списки) - їх ніколи не відкриють, якщо: а) протокол складений правильно і підписаний, б) немає скарг та актів, які фіксують великі порушення.

Тому не треба робити вкидань, голосувати за тих, хто не прийшов і тому подібне. Достатньо правильно прописати протокол і вказати там бажаний результат".

А тепер, по-друге. Оті самі спостерігачі при такому розкладі, тобто збереженні солідного 10%-го ( та й навіть 5%-го) розриву поміж Янеком і Тюлькою навряд чи будуть зацікавлені що не будь помічати взагалі. Бо все по лінії майбутнього президента в Україні давно вже вирішено солідними куршавельськими завсідниками на останній їхній стрєлкє.

Як, схоже, все давно вирішено і з наступником Багіні в прем'єрському крісельці., як наслідок так званого перезавантаження стосунків поміж Білим домом та Кремлем - ми вам проросійського президента, а ви нам проамериканського прем'єра.

Але, схоже, що виборчий ажіотаж, навіть попри новорічно-різдвяні вакації таки зробив своє.

Я ще до першого туру отримав декілька листів від знайомих і просто читачів, котрі надзвичайно аргументовано доводили, що кого б із ПРіБЮТ-івської двійці кандидатів не обрали президентом, ситуація в Україні в усіх сенсах лише погіршає.

А тому в першому турі слід підтримати когось третього, а якщо в другий тур отой самий третій не пройде - не підтримувати жодного із згаданої двійці.

При чому ота сама непідтримка пропонувалась найрізноманітніша: проголосувати "проти всіх", порвати, з'їсти, чи якось в інший спосіб пошкодити виборчий бюлетень, або ж, поцупивши його, використати як папіфакс.

Але майже всі такого роду пропозиції передбачали похід на виборчу дільницю і отримання бюлетеня. Тобто участь у виборчому лохотроні. А це в багатьох сенсах не є добре, як на особистому громадянському рівні, так і в суспільному сенсі.

Ну, по-перше, виступати в ролі лоха в будь-якій розводці є апріорі і не розумним, і не корисним так би мовити на індивідуальному рівні.

По-друге, це шкідливо і на суспільному рівні. Бо чим більше лохів, тим ширше поле для лохотронщиків.

По-третє, мені вже якось доводилось констатувати про нелегітимність нинішньої  влади.

Але про дещицю повторюсь.

Звичайно, можна було б відбутися пасажем, мовляв, про яку легітимність влади можна торочити в цій державі, коли її представники, починаючи від Гарантів, не раз помічених в ігноруванні Основного Закону чи нардепів, котрі голосуючи один за десятьох наприймали тим самим сонм апріорі нелегітимних законів, і закінчуючи останньою чиновною штапіркою із будь-якої Зачхипхайлівської селищної ради, що керується не законами, а переважно якими-небудь підзаконними актами, кожного Божого дня кладуть із прибором на тую самою легітимність.

Але можна підійти до цього питання і з трохи іншого боку. З'ясуємо, що таке, власне, легітимність.

Легітимність (від лат. legitimus - згідний із законом, законний, правомірний) - це морально-психологічне сприйняття влади громадянами, добровільне визнання її права здійснювати управління соціальними процесами, згода, готовність їй підпорядковуватися.

Окрім того, легітимність - політико-правове поняття, котре означає позитивне ставлення мешканців країни, великих груп, громадської думки до діючих в державі інститутів влади, визнання їх правомірності.

А тепер скажіть мені: скоко, скоко наших співгромадян позитивно ставляться "до діючих в державі інститутів влади"?

Я особисто, наприклад, скоко? Не знаю, але здогадуюсь, що надзвичайний мізер. І мізер той в реалі швидше за все якраз і репрезентує ота сама панівна верства.

Але я, напевне, відаю, що згідно соціологічних досліджень близько 70-80% українського народонаселення не просто негативно ставиться до сутньої влади, одночасно гамузом туди відносячи і так звану опозицію, а просто тую владу і за владу не вважає.

Так от, будь-чиє свідоме чи не свідоме відвідування виборчої дільниці, не з метою плюнути в її бік чи просто відвідати бухвет, а й отримати бюлетень є по своїй суті формалізованою підтримкою однієї із головних інституцій нинішньої шахрайської системи влади.

Тобто в своїй більшості вважаючи цю владу нелегітимною, ми її формально своїми ж руками легітимізуємо.

Тільки не треба тут про громадянський виборчий обов'язок. Він тоді обов'язок допоки правила гри чесні. А якщо тобі пропонують лохотрон, то твій суспільний обов'язок його ігнорувати, а якщо вистачить сил і наснаги, то, можливо, і спробувати припинити це шахрайство.

А ще ситуація, яка склалась в країні (і не лише у зв'язку із виборами - вони лише її загострили і максимально оголили, а взагалі за останні років зо два) мені надзвичайно нагадує фантасмагоричну шахову партію, котра давно вже перейшла в стадію якогось нескінченного обопільного цугцвангу.

Причому ключових гравців в цій партії не двійко, а декілька. І рухати фігури кожен із гравців намагається не лише якогось одного кольору, а зробивши, наприклад, хід білими, наступною може посунути чорну фігуру.

А подеколи від такої ігрової дурні фігурки й взагалі починають рухатись самостійно. Ну, а кожен наступний хід цієї партії не лише погіршує ситуацію на дошці, але й чим далі тим все більше зле стає глядачам і спостерігачам за цією грою.

І вихід із цієї ситуації вбачається лише один - треба припинити ту безкінечну дурнувату партію. Але якщо хтось вважає, що ці вибори покладуть край цьому маразму, то він глибоко помиляється. Гра на самознищення продовжиться, бо для її припинення треба розігнати всіх основних гравців, поміняти правила та й саму гру.

Далі можна було би традиційно і плавно перейти до необхідності зламу системи, усунення від владних важелів нинішньої панівної верстви. Але поки утримаюсь, тим паче, що трохи раніше про це чудово повідав тутечки Володимир Чемерис.

І на останку, трохи оптимізму. Любі хлопчики й дівчатка - поменше розпачу та соплів. Ці вибори апріорі нічого не могли змінити в державі - вони лише трохи пригасили антивладний накал в суспільстві, що почав був сягати небезпечної передвибухової межі.

Але ж сам пособі цей накал нікуди не подінеться, і вже точно ні Янек, ні тим паче Тюлька його не згасять, а навпаки лише роздмухають...

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська область, село Губарівка, Товариство "Малого Кола", для УП



powered by lun.ua
Як почати вибиратися з кризи
Вихід з кризи завжди має ціну. Саме тому першою реакцією на кризу часто є заперечення. (рос.)
Зовнішній дисбаланс: чому в Україні досі не думають про залучення інвестицій
Якщо в країні вигідніше будувати торговельні моли, а не фармацевтичні фабрики, то державна політика хибна. Уряд повинен йти у відставку, а не на вибори.
Справжнього експерта визначає усвідомлення межі власної компетентності і відповідальності
Набивання окремим громадянином власних експертних гуль – занадто дороге задоволення для держави. Усе суспільство не може відповідати за омани і помилки свого представника.
Чи може реформа української виборчої системи здолати корупцію?
Специфіка інституційної нерозвиненості та олігархічної форми правління в Україні додає серйозні негативні фактори до мажоритарної системи виборів... Логіка схиляє наші вподобання у бік пропорційної системи виборів до Верховної Ради. (рос.)
Факторинг по-новому – гарні можливості для боржника
Десять років тому коллектори асоціювалися з абсолютним злом. Зараз такі компанії все частіше називають факторинговими, а їх робота стає навіть вигідною для боржників.
Кому насправді шкодить бездіяльність НКРЕКП
У квітні суд зобов’язав НКРЕКП компенсувати Дніпропетровськгазу 1,038 млрд грн збитків і встановити економічно обґрунтований тариф. Проте регулятор досі ігнорує рішення.
Всесвітній день біженців. Чи варто співчувати біженцям?
Співчуття – крок підтримки, який необхідний не тільки біженцям, але і кожному з нас. Можливо, тому що співчуття людям в складних умовах – це просто дуже по-людськи.