Вибір-2010: "обоє рябоє"?

47 переглядів
Четвер, 28 січня 2010, 13:36
Кость Кірнас
публіцист, для УП

"Обоє рябоє" - так у відчаї мислить багато українців про другий тур президентських виборів під впливом піару кандидатів, що не потрапили у другий тур (на кшталт "країні потрібні нові політики").

Хотілося б нагадати, що деякі "нові" політики старіші за "старих": Тігіпко з квітня 1997 року був віце-прем'єром в урядах Лазаренка та Пустовойтенка, коли Тимошенко, Янукович та Ющенко навіть не нюхали кабмінівського пороху.

І чи завжди нові політики краще за старих? Згадаймо хоча б глибоке розчарування у багатьох "нових" політиках після помаранчевої революції. Хто скаже, що "новий" Черновецький краще за "старого" Омельченка?

Перевага нових політиків тільки в тому, що їхні слабкі сторони мало відомі виборцю. Але це тимчасово. Коли люди більше дізнаються про політиків, то розчаровуються в них так само як у "старих", а то й більше.

Подивіться, як впав рейтинг Яценюка за останні півроку, коли українці зрозуміли, що він такий собі "Ющенко-2" із "месіанством", і глухий до думки інших (вся країна сміялася з його реклами, а він так її і не змінив).

Тігіпка ж, як на мене, виборці просто ще не встигли достатньо вивчити (та пригадати): приміром, виборцям Західної України, наприклад, було невідомо, що у кампанії Тігіпка одну з провідних ролей грав одіозний українофоб Марков, який два роки тому бив ногами до непритомності демонстрантів проти встановлення пам'ятника Катерині ІІ в Одесі.

Особисто я після виборів буду в опозиції до будь-якого президента з першого дня після інавгурації.

Але розглянемо тезу про "однаковість" Тимошенко та Януковича. Чому ми мусимо обирати серед людей з нестерильною репутацією?

Одна причина полягає в тому, що політика "брудна річ", тож "чистих" політиків не існує взагалі.

Друга причина, мабуть, в тому, що українські виборці - "самі такі": більшість українців дають та беруть хабарі, та досі вважають, що красти у держави - це не красти, а забирати своє. А обираємо ж серед своїх співвітчизників - варягів немає.

Третя в тому, що українці розчарувалися у "чистих" політиках: ми обирали "руки, що нічого не крали", а виявилося, що ті руки ще й "нічого не роблять".

Просто бути чесним - замало (це підтверджує і скромний результат Гриценка).

І четверта, як на мене, найголовніша причина. Як казав мені колись знайомий: "у кожної людини є етап життя "у лайні". Хтось з цього етапу виходить, а хтось залишається там назавжди".

Не важливо, що Янукович робив в молодості. Так само нас мало обходить, як Тимошенко вела бізнес з московськими генералами.

Нас має цікавити, ким ці люди стали потім, і хто вони зараз!

Поглянемо на їхні справи наче з чистого аркушу.

Юлія Тимошенко зупинила бартер та навела лад в енергосекторі України за часів свого віце-прем'єрства. Завдяки цьому у бюджеті країни з'явились гроші, і Ющенко став успішним прем'єром.

Прем'єр Янукович разом з головою Фонду Держмайна віддав за безцінь "Криворіжсталь" олігархам.

Прем'єр Тимошенко продала "Криворіжсталь" на чесному аукціоні за рекордну для України суму.

За часів свого другого прем'єрства Янукович знову допомагає своєму другу-"меценату" "приватизовувати". На цей раз "Дніпроенерго".

Тимошенко за свого другого прем'єрства через суди повертає вкрадені акції "Дніпроенерго".

Крадії з Партії Регіонів доводять до банкрутства авіаційну промисловість України.

Тимошенко у кризовий рік (!) знаходить мільярди для відновлення вітчизняного авіапрому.

За часів свого другого прем'єрства Янукович, як і в 2004, краде голоси виборців: на цей раз примушуючи депутатів переходити до коаліції, через що призначаються позачергові вибори до Верховної Ради.

Скажіть мені, ті, хто каже "Тимошенко - не демократка, як і Янукович", коли Тимошенко примушувала якогось депутата Верховної Ради переходити до коаліції незаконними методами?

Чи примушувала Тимошенко, навіть, когось із підлеглих переходити до своєї партії, як це робив "демократ" Ющенко?

Можлива причина різної поведінки лідерів - у різних історіях творення їхніх партій. Партія "Батьківщина" зростала в опозиційності і не звикла "давити авторитетом". "Наша Україна" була партією влади і дуже недовго - опозиційною.

Партія Регіонів навіть створювалася недемократичними методами. Пам'ятаю розповіді друга-податківця, як за головування у податковій Миколи Азарова, "митарів" примушували вступати до лав цієї партії. Сам же Янукович ще на президентських виборах 1999 року, будучи губернатором, допомагав Кучмі "зробити результат на Донеччині".

Якщо ви вірите, що Янукович та Партія Регіонів "вже змінилися", то чому колишній депутат з фракції ПР Калашніков, якого за побиття журналіста довго "виключали", знову був почесним гостем на нещодавньому з'їзді Партії Регіонів?

Справа не в самому депутаті. Не варто сподіватися, що в ПР чи в інших українських партіях будуть самі святі. В політиці не можна бути надто вибагливим щодо однопартійців, бо в там один у полі не воїн.

Політика - це завжди компроміс. Саме за це політику і кличуть "брудною".

Не можна виганяти всіх, як це робив Ющенко (виключивши із фракції Тягнибока у 2004 році, звільнивши "любих друзів" та Тимошенко, посварившись з Луценком ...).

І залишився майже ні з ким! При такій зависокій вимогливості до соратників, його вимогливість до себе була в рази меншою. Тому його результат на виборах - ганьба на всі світи, і тільки мегаломанія дозволяє йому після цього вчити націю, що вона вибрала "хліб, сало і пустоцвіти"!)

Але є межа толерантності до однопартійців. Одна справа, коли є непідтверджені звинувачення щодо Губського чи "педофілів" з БЮТ, а інша - коли вся країна бачила побиття журналіста депутатом ПР.

В будь-якому разі, для оцінки партій важлива не просто моральна чистота членів партії, яку не можуть контролювати їхні лідери, а важливі практики, методи політичної боротьби, що дозволяють собі партії, бо методи та практики демонструють переконання партійних провідників.

Найяскравіший приклад - КПРС, в яку приймали виключно "чєсть і совість", але яка породила голодомори, ГУЛАГ, тощо.

І наостанок. Порівняємо передвиборчу "брехню" двох кандидатів.

Коли "ліва" Тимошенко обіцяла виплатити заощадження Ощадбанку СРСР, чи підвищити зарплати та пенсії - це нормально, бо підвищення соціальних стандартів - це складова частина програм лівих сил. І вона намагалася це виконати (хоч це треба було робити мудріше: не можна було починати виплати заощаджень Ощадбанку СРСР в один квартал разом із запланованим підвищенням зарплат та пенсій). Вона не обіцяла низької інфляції чи інших "правих" лозунгів.

Ненормально, коли "права" Партія Регіонів, яка ніколи не ініціювала підвищення зарплат та пенсій, крім моментів перед самими виборами у 2004 та у 2009 (а Янукович - єдиний український прем'єр, за якого відбулося зменшення зарплат), бреше про те, що вони будуть перейматися підвищенням соціальних стандартів.

Саме через свою "правоту" (економічну ліберальність), Ющенко набагато легше знаходив спільну мову з Януковичем, ніж з Тимошенко, а перед другим туром президент фактично підтримав Януковича, говорячи про голосування проти всіх.

Для "чиказьких хлопчиків" Ющенка та Януковича набагато важливіше "зберегти інвестиційний клімат", не відбираючи у олігархів вкраденого, ніж дати "хліб та сало" людям.

Для них пів відсотка показника інфляції важить більше, аніж виплата заощаджень Ощадбанку СРСР бабусям, які можуть не дожити до часу, коли у держави, за мірками лібералів, буде достатньо грошей.

Отже, шановні виборці, давайте перестанемо піддаватися на байки про "однаковість" головних кандидатів у президенти.

Не існує "чистих" політиків, крім тих, що нічого не роблять. Як не існує і безгрішних людей.

Здається, дещо інфантильне українське суспільство не розуміє цих елементарних істин (психологи небажання прийняти недосконалість в людях називають дисфункцією розщеплення добра та зла).

Вибори президента - це не вибір найчистіших, а вибір шляху, яким суспільство бажає йти. Лівим (справедливість для всіх) чи правим (блага - деяким); з повагою до своєї мови, чи кланяючись мові померлої імперії (хочете віце-прем'єра українофоба Табачника?).

Ми хочемо продовження правої ліберальної політики президентів Кучми та Ющенка? Україні не набридло 15 років "прихватизації"?

Погляньте на Швецію та інші західноєвропейські країни, де значно менше лібералізму, ніж в Україні, і які набагато щасливіші. Навіть у США, де слово "соціалізм" завжди мало ганебно-лайливе значення, сьогодні набагато більше рис соціальної економіки, ніж у Східноєвропейських країн.

Врешті, подивіться на Білорусію, яка не пішла ліберальним шляхом, і сьогодні не має купи олігархів, і такого зубожіння народу, як Україна.

І не тільки національно-демократичні сили можуть бути корисними державі. Польща вступила до ЄС та НАТО за соціаліста Кваснєвського, що змінив "провідника революції" Валенсу.

В Україні зараз так само йде з посади "провідник революції" Ющенко.

Чергування при владі правих та лівих - вже європейська традиція. Отже, якщо за "правими" президентами Ющенко та Кучмою буде "лівий" президент Тимошенко - то це буде свідчити про початок одужання нашої нації від "дикого капіталізму".

Кость Кірнас, публіцист, для УП

powered by lun.ua
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.