Розчаровуються лише гречкосії, козаки продовжують змагатися

Середа, 10 лютого 2010, 15:03

Якийсь тиждень тому на цьому сайті з'явилася моя стаття "Страх чи сором", присвячена тоді ще грядущим виборам. Страхом я назвав Тимошенко, соромом - Януковича, а під кінець заявив, що все ж, за прикладом козаків, віддаю перевагу страху перед ганьбою.

У коментарях мене запитували, а чи й справді я зовсім не боюся, а лише соромлюся Януковича. Вибори минули, результати - наочні і я знову повторюю: "Так, сором і нічого, окрім сорому!".

Один претендент переміг іншого з мінімальним відривом; жоден з конкурентів допоки так і не привів беззаперечних свідчень фальсифікацій. Достатніх, аби засумніватися у кінцевому результаті.

Міжнародні спостерігачі в один голос назвали вибори демократичними і закликали сторони визнати їх підсумок; президент Ющенко наостанок заявив, що "про свій вибір країна пожалкує вже наступного ж дня, але це також демократія".

Всі знайомі цілий день говорили про вибори. Майже всі вони були проти Януковича, втім, більшість саркастично жартувала, прикидаючи майбутні новації в країні і аналізуючи саму можливість приходу до влади ТАКОЇ ЛЮДИНИ.

Більш радикальні переконували, що треба було б досипати зайвих голосів Тимошенко і, таким чином, врятувати країну від ганьби, втім до таких чомусь приєднуватися не хотілося.

Незважаючи на те, що ще років п'ять тому я перебував серед найзатятіших прихильників демократії, а, можливо, і саме ЗАВДЯКИ ЦЬОМУ.

П'ять років тому у мені несподівано навіть для самого себе прокинулася загострена громадянська свідомість. Я, хто раніше і близько не підходив до політики, раптом спитав себе: чи те, що відбувається у державі може мене не зачіпати?

До подібних думок спонукав кульмінаційний момент президентської кампанії-2004. І гублячись поміж передвиборчих лозунгів і всюдисущого запевнення про ідеальні риси і неприпустимі сторони кожного з кандидатів, я вирішив таки оформити власну точку зору на все, що відбувається.

Однозначно виступити за когось означає несвідомо взяти на себе відповідальність, яка з часом може виявитися завеликою. Зваживши це, я спробував запитати себе, не за що, а радше проти чого я категорично заперечую.

Я бачив, як телеканали співали дифірамби провладному кандидатові, автоматично не пускаючи в ефір його опонента, і розумів: це несправедливо.

Я регулярно дивився так звані "п'ятихвилинки ненависті" від Піховшека, Кисільова, Джангірова і Корчинського і розумів, що та концентрація злоби, що осадом залишалася на свідомості після перегляду, не є нормальною.

Я бачив, як саркастично реагують політики на раптову деформацію обличчя опонента і розумів, що це можна сприймати будь-як, але не із погано прихованою втіхою.

Зрештою, мене, тоді ще 20-річного парубка, дратувала нахабна, напівграмотна голота на вулицях і сповідані нею цінності "жизні па панятіям". А ще засилля російської попси фактично на усіх теле- та радіоканалах.

Я не розумів, як так склалося, що творчість багатьох без сумніву талановитих вітчизняних музикантів, літераторів, режисерів є надбанням вузького небайдужого кола інтелігенції, але абсолютно ігнорована владою.

Я не розумів, чому моя країна називається Україною, а повсюди лунає російська мова і нікого це не хвилює.

Зрештою, мене дратувала постійна відсутність батька удома, бо, аби прогодувати родину, він постійно їздив по заробітках, міняючи географію від Забайкалля до Португалії.

Зараз реалії життя, що б там хто не казав, змінилися, хоча й далеко не настільки, як хотілося б.

Хоча і досі наші дороги далекі від рівня європейських, що співвідношення цін і зарплатні далеке від прийнятного рівня, що корупція, як і раніше, цвіте і буяє і реального кінця-краю їй ще ой як не видко...

Я ще дуже багато всього бачу, усе так одразу й не пригадаєш...

Втім, я бачу також, як живуть сусідні країни - Європа з одного і Росія з Білорусією з іншого боку. Я бачу переваги демократії над зведеною мало не до рівня панацеї від усіх можливих бід сильною рукою.

Банально, але я і нині не хочу міняти на відносний соціальний добробут власне право вільно думати і періодично висловлювати цю думку, посильно впливаючи на загальну ситуацію в державі.

Важливо усвідомити, що реальна демократія і свобода слова за п'ять років помаранчевої влади стала чи не єдиними здобутками України і цінувати їх варто САМЕ ТЕПЕР, поки ми їх ще не втратили.

Саме тому, скрушно похитуючи головою в очікуванні не найкращих для держави часів, я приймаю вибір моїх ідеологічних опонентів. Будь-які пошуки масованих фальсифікацій там, де їх нема, виглядатимуть жалюгідно, як махання кулаками після бою.

П'ять років тому цінності західно-центральної України переважили цінності України південно-східної. Сьогодні шальки терезів з відчутно меншою перевагою схилися в інший бік.

Нічого страшного не трапилося: вміння переживати почергово радість перемоги і гіркоту поразки - невід'ємні супутники реальної демократії в будь-якій країні, де вона міцно оформилася як традиція.

Поганий мир - краще за добру війну і саме демократична зміна влади є єдиною дієвою панацеєю від збройних вирішень внутрішніх суперечок. Дай змогу конкуренту СПОКІЙНО наробити помилок, СПОКІЙНО викрий ці помилки і СПОКІЙНО перебери вирішення проблеми в свої руки на наступних же виборах.

Янукович має в активі якісь три відсотки переваги над найближчим конкурентом і меншість голосів від загального числа українців. Також він має надзвичайно потужну і різнокаліберну опозицію.

Тимошенко, Тигіпко, Яценюк, Ющенко мають достатньо потуги, аби організовано не дозволити йому узурпувати владу і навряд чи вони цією потугою не скористаються.

Те, що сам Янукович не вміє триматися за владу мертвою хваткою, засвідчують хоча б приклади 2004 та 2007 років.

Зваживши усе вищевказане, закликаю СПОКІЙНІШЕ поставитися до того, що трапилося і дати можливість новому президенту спробувати попрацювати. Єдине, стосовно чого не варто втрачати пильності - дотримання демократичних норм.

Змагайтеся, якщо вам здається, що щось іде кардинально неприпустимим шляхом. Аргументовано і організовано захищати свої права - це завдання справжнього громадянського суспільства - незмінного супутника демократії, яку ми, судячи в тому числі із останніх виборів, таки здобули.

Не впустімо друге і здобудьмо перше. Це зробить нас значно ближчими до того, до чого нас так і не змогли привести політики - до норм життя поважаючого себе цивілізованої громади.

З давніх-давен наші предки-козаки послідовно захищали свої права, гинучи за них у битвах. В той же час інша частина населення - гречкосії - переживали обурення у собі, гинучи в інший спосіб. Історія показує, що реально її творили козаки, а не гречкосії. Будьмо козаками і помагай нам всім Бог!

Максим Коломис, Рівне, для УП



powered by lun.ua

Чи може одне слово змінити долю країни? Про Європейську Хартію регіональних мов або мов меншин

"Закордон" нам допоможе. Якщо ми зуміємо самі собі допомогти

Україна та НАТО-2030: чого чекати Києву від оновленої стратегії Альянсу

Як світ змушує "Укроборонпром" змінюватись

Якби Чорновіл. Можливо ми б знову жили в СРСР

Чому відвозити цукерки в інтернати – не найкраща ідея, або як допомагати, щоб допомогти