Разочаровываются только гречкосеи, казаки продолжают бороться

161 просмотр
Среда, 10 февраля 2010, 15:03
Максим Коломыс
Ровно, для УП

Якийсь тиждень тому на цьому сайті з'явилася моя стаття "Страх чи сором", присвячена тоді ще грядущим виборам. Страхом я назвав Тимошенко, соромом - Януковича, а під кінець заявив, що все ж, за прикладом козаків, віддаю перевагу страху перед ганьбою.

У коментарях мене запитували, а чи й справді я зовсім не боюся, а лише соромлюся Януковича. Вибори минули, результати - наочні і я знову повторюю: "Так, сором і нічого, окрім сорому!".

Один претендент переміг іншого з мінімальним відривом; жоден з конкурентів допоки так і не привів беззаперечних свідчень фальсифікацій. Достатніх, аби засумніватися у кінцевому результаті.

Міжнародні спостерігачі в один голос назвали вибори демократичними і закликали сторони визнати їх підсумок; президент Ющенко наостанок заявив, що "про свій вибір країна пожалкує вже наступного ж дня, але це також демократія".

Всі знайомі цілий день говорили про вибори. Майже всі вони були проти Януковича, втім, більшість саркастично жартувала, прикидаючи майбутні новації в країні і аналізуючи саму можливість приходу до влади ТАКОЇ ЛЮДИНИ.

Більш радикальні переконували, що треба було б досипати зайвих голосів Тимошенко і, таким чином, врятувати країну від ганьби, втім до таких чомусь приєднуватися не хотілося.

Незважаючи на те, що ще років п'ять тому я перебував серед найзатятіших прихильників демократії, а, можливо, і саме ЗАВДЯКИ ЦЬОМУ.

П'ять років тому у мені несподівано навіть для самого себе прокинулася загострена громадянська свідомість. Я, хто раніше і близько не підходив до політики, раптом спитав себе: чи те, що відбувається у державі може мене не зачіпати?

До подібних думок спонукав кульмінаційний момент президентської кампанії-2004. І гублячись поміж передвиборчих лозунгів і всюдисущого запевнення про ідеальні риси і неприпустимі сторони кожного з кандидатів, я вирішив таки оформити власну точку зору на все, що відбувається.

Однозначно виступити за когось означає несвідомо взяти на себе відповідальність, яка з часом може виявитися завеликою. Зваживши це, я спробував запитати себе, не за що, а радше проти чого я категорично заперечую.

Я бачив, як телеканали співали дифірамби провладному кандидатові, автоматично не пускаючи в ефір його опонента, і розумів: це несправедливо.

Я регулярно дивився так звані "п'ятихвилинки ненависті" від Піховшека, Кисільова, Джангірова і Корчинського і розумів, що та концентрація злоби, що осадом залишалася на свідомості після перегляду, не є нормальною.

Я бачив, як саркастично реагують політики на раптову деформацію обличчя опонента і розумів, що це можна сприймати будь-як, але не із погано прихованою втіхою.

Зрештою, мене, тоді ще 20-річного парубка, дратувала нахабна, напівграмотна голота на вулицях і сповідані нею цінності "жизні па панятіям". А ще засилля російської попси фактично на усіх теле- та радіоканалах.

Я не розумів, як так склалося, що творчість багатьох без сумніву талановитих вітчизняних музикантів, літераторів, режисерів є надбанням вузького небайдужого кола інтелігенції, але абсолютно ігнорована владою.

Я не розумів, чому моя країна називається Україною, а повсюди лунає російська мова і нікого це не хвилює.

Зрештою, мене дратувала постійна відсутність батька удома, бо, аби прогодувати родину, він постійно їздив по заробітках, міняючи географію від Забайкалля до Португалії.

Зараз реалії життя, що б там хто не казав, змінилися, хоча й далеко не настільки, як хотілося б.

Хоча і досі наші дороги далекі від рівня європейських, що співвідношення цін і зарплатні далеке від прийнятного рівня, що корупція, як і раніше, цвіте і буяє і реального кінця-краю їй ще ой як не видко...

Я ще дуже багато всього бачу, усе так одразу й не пригадаєш...

Втім, я бачу також, як живуть сусідні країни - Європа з одного і Росія з Білорусією з іншого боку. Я бачу переваги демократії над зведеною мало не до рівня панацеї від усіх можливих бід сильною рукою.

Банально, але я і нині не хочу міняти на відносний соціальний добробут власне право вільно думати і періодично висловлювати цю думку, посильно впливаючи на загальну ситуацію в державі.

Важливо усвідомити, що реальна демократія і свобода слова за п'ять років помаранчевої влади стала чи не єдиними здобутками України і цінувати їх варто САМЕ ТЕПЕР, поки ми їх ще не втратили.

Саме тому, скрушно похитуючи головою в очікуванні не найкращих для держави часів, я приймаю вибір моїх ідеологічних опонентів. Будь-які пошуки масованих фальсифікацій там, де їх нема, виглядатимуть жалюгідно, як махання кулаками після бою.

П'ять років тому цінності західно-центральної України переважили цінності України південно-східної. Сьогодні шальки терезів з відчутно меншою перевагою схилися в інший бік.

Нічого страшного не трапилося: вміння переживати почергово радість перемоги і гіркоту поразки - невід'ємні супутники реальної демократії в будь-якій країні, де вона міцно оформилася як традиція.

Поганий мир - краще за добру війну і саме демократична зміна влади є єдиною дієвою панацеєю від збройних вирішень внутрішніх суперечок. Дай змогу конкуренту СПОКІЙНО наробити помилок, СПОКІЙНО викрий ці помилки і СПОКІЙНО перебери вирішення проблеми в свої руки на наступних же виборах.

Янукович має в активі якісь три відсотки переваги над найближчим конкурентом і меншість голосів від загального числа українців. Також він має надзвичайно потужну і різнокаліберну опозицію.

Тимошенко, Тигіпко, Яценюк, Ющенко мають достатньо потуги, аби організовано не дозволити йому узурпувати владу і навряд чи вони цією потугою не скористаються.

Те, що сам Янукович не вміє триматися за владу мертвою хваткою, засвідчують хоча б приклади 2004 та 2007 років.

Зваживши усе вищевказане, закликаю СПОКІЙНІШЕ поставитися до того, що трапилося і дати можливість новому президенту спробувати попрацювати. Єдине, стосовно чого не варто втрачати пильності - дотримання демократичних норм.

Змагайтеся, якщо вам здається, що щось іде кардинально неприпустимим шляхом. Аргументовано і організовано захищати свої права - це завдання справжнього громадянського суспільства - незмінного супутника демократії, яку ми, судячи в тому числі із останніх виборів, таки здобули.

Не впустімо друге і здобудьмо перше. Це зробить нас значно ближчими до того, до чого нас так і не змогли привести політики - до норм життя поважаючого себе цивілізованої громади.

З давніх-давен наші предки-козаки послідовно захищали свої права, гинучи за них у битвах. В той же час інша частина населення - гречкосії - переживали обурення у собі, гинучи в інший спосіб. Історія показує, що реально її творили козаки, а не гречкосії. Будьмо козаками і помагай нам всім Бог!

Максим Коломис, Рівне, для УП

Капитолий. Начало реванша Трампа
Дональд Трамп не сдастся сейчас, поскольку намерен баллотироваться на следующих президентских выборах. (укр.)
Заработать на смертях: как нас лишили мировой вакцины в 5 раз дешевле
Три доллара заплатила Всемирная организация здравоохранения за вакцину, закупку которой в ручном режиме сорвал министр здравоохранения Максим Степанов. (укр.)
Настоящая цена меха норок: история одного расследователя
В конце сентября 2020 польский Сейм (нижняя палата парламента) провел историческое совещание по вопросам правовой защиты животных в Польше. (укр.)
Изменил ли Национальный банк свою политику на валютном рынке
По какому принципу НБУ будет выходить на рынок с валютными интервенциями и как будет влиять на курс. Что изменилось в новой стратегии? (укр.)
Торговый фокус с лесом: друзьям — все, а обществу — ничего?
Почему торговля необработанной древесиной происходит на закрытых "аукционах" и без конкуренции. (укр.)
Дело генерала Назарова - сигнал, который нельзя игнорировать
Дело Назарова как потенциальный прецедент для военного судопроизводства Украины и свидетельство неурегулированности ключевых вопросов военной юстиции. (укр.)
Демократия и некомпетентность
Почему Аристотель не доверял демократии как форме правления, в чем заключаются недостатки последней и что это значит для современной Украины. (укр.)