Наші перемоги: 7 причин для оптимізму

Вівторок, 09 лютого 2010, 10:52
Попри сумний вираз обличчя багатьох друзів і знайомих, підсумки виборів президента мали б українське суспільство неодмінно порадувати. Є мінімум 7 причин, для того щоб порадіти тому, які підсумки виборів і тому, як молода демократія в Україні міцнішає.

Отже, наші перемоги - наші аргументи:

1. Вибори відбулися по правилах

Суттєве зменшення порушень на виборах президента порівняно з 2004 роком якраз підтверджує демократичний вектор розвитку України. Адже попри те, що ми маємо величезні проблеми з якістю кандидатів, ми вчимося обирати їх все ж за правилами. У майбутньому це обов'язково позначиться на якості нашого вибору.

Ті порушення, що мали місце, не йдуть у жодне порівняння ні з минулими виборами президента у 2004 року, ні у порівняння з виборами 1999 року. Україна впевнено зробила ще один крок вперед. Ніхто до останнього моменту не міг точно сказати, хто ж буде обраний президентом, і це є найкраще підтвердження демократичності вибору.

2. У Януковича тільки 49%

Президентом України вперше може стати кандидат, який навіть не завоював половини довіри половини виборців, які прийшли голосувати. Це і є перша причина до оптимізму.

Попри усі фальсифікації, адміністративний ресурс, який був задіяний у кількох регіонах, підтримку президента тощо, Янукович спромігся набрати тільки 49%, при чому, що він фактично є кандидатом у президенти вже останні 7 років своєї політичної діяльності.

Треба відверто визнати - на цих виборах був і підкуп, і адміністративний примус. Правоохоронна система виявила себе надзвичайно слабкою, але усе це не могло дати Януковичу більше 1-2% додатково.

Загалом виборці голосували свідомо, йшли на злочинні угоди з продажу голосу також свідомо. Деякі штаби Тимошенко проявили абсолютну бездіяльність у запобіганні фальсифікаціям, за що і поплатилися...але це тема окремої публікації.

3. Президент меншості

Вперше в історії незалежної України президентом стає особа, яка отримала менше половини довіри навіть з тих, хто прийшов голосувати у день виборів. До прикладу, за Кравчука у 1991 році проголосувало 62%, за Кучму у 1994 році - 52%, а у 1999 році - 56%, за Ющенка у 2004 році - 52%.

Тобто, фактично президентом стала людина, яку підтримали тільки третина виборців. Якщо порахувати підтримку Януковича від числа усіх виборців, то за нього проголосувало менше 35% виборців.

Якщо ж порахувати скільки людей проголосувало за Тимошенко і тих, хто не підтримав жодного кандидата, то навіть з числа голосуючих ми можемо зробити чіткий висновок: Україна вперше обрала президента меншості. Проти нього - понад 50% активних громадян.

4. Запобіжник для президента

Факт наявності у лідера менше 50%, та незначне відставання Тимошенко є найкращим запобіжником для молодої української демократії. Те, що між кандидатами невеликий розрив, просто змушує Януковича рахуватися з позицією виборців.

Йому доведеться згадувати про це щодня, адже справжній президентський рейтинг Януковича не 49, а 35%. Інші голоси він отримав на протиставленні Тимошенко.

5. Явка виборах

Попри обмеженість вибору, українці проявили громадянську активність. 66,7% голосуючих у першому турі, та 69,1% голосуючих у другому турі.

Виборці в Україні є активними, і навіть коли значна частина все ще вважає, що від їхнього вибору нічого не залежить, якраз результати цих виборів ще більше демонструють громадянам, що від нас багато залежить.

6. Сильна опозиція

Ми маємо позитивну ситуацію в Україні, коли президент у випадку інавгурації матиме сильну опозицію. З першого же дня президентських повноважень, Янукович зіткнеться з ситуацією, що навіть для призначення голови найменшого району, йому необхідне погодження Кабінету Міністрів, тобто Юлії Тимошенко.

Це тільки кадрові призначення в ОДА та РДА, а ще будуть питання бюджету та його виконання, урядових рішень тощо. Не секрет, що більшість пунктів програми Януковича просто неможливо виконувати без більшості у Верховній Раді та уряду.

7. Громадянське суспільство

Вдруге на президентських виборах в Україні увесь світ побачив існування громадянського суспільства в Україні. Саме завдяки 4,35% громадян, які прийшли і проголосували "не підтримує жодного", ми отримали картинку 49 на 45%.

Абсолютно помиляються ті прихильники Тимошенко, хто звинувачує цих активних громадян у перемозі Януковича.

Навпаки, якби вони були відсутніми, і клімат, і ситуація в Україні була б зовсім іншою. А так, завдяки цим молодим та енергійним паросткам громадянського суспільства, Україна має понад 1 мільйон офіційно зафіксованих виборців, які активно виявили свою позицію, а переможець має менше 50%.

Ще важливий момент - на виборах 2006 року "не підтримали жодного" - 1,77% виборців, 2007 - 2,73%. Тобто в Україні впевнено зростає кількість активних громадян, які розуміють, що навіть у випадку відсутності того кандидата, якому хочеться віддати голос, варто все одно скористатися виборчим правом, і продемонструвати позицію, а заодно і запобігти можливим підтасовкам.

У Києві таких виборців аж 8,05%.

Що ще можна бажати кращого, в тих складних умовах, які ми переживаємо ?

Ми сьогодні маємо усе більше активних людей, ми маємо президента меншості, який це добре усвідомлює, ми маємо сильну опозицію, ми маємо змінену Конституцію України, яка не дозволить нікому узурпувати владу.

Причини для оптимізму можна було б продовжувати ще, але це все загалом означає, - ми спільно сьогодні вибороли собі шанс отримати краще майбутнє вже завтра.

З нашими перемогами !

Олександр Солонтай, експерт Інституту Політичної Освіти

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Чому бізнесу вигідно вкладати кошти в освіту та хто повинен контролювати ці інвестиції

Як нам звучати у світі? В продовження дискусії про класичну музику

Як жити з травматичними подіями. Поради від психотерапевтки Едіт Егер, яка пережила Голокост, та її внука

Четвертий рік функціонування ринку землі: все скуплять латифундисти?

Перезавантажити адвокатуру: справа Шевчука як індикатор несправності системи 

Чи варто бити на сполох через "надто" низьку інфляцію