Дивлячись новини, бабуся казала: "Я дурна, що не взяла після війни нагана!"

673 перегляди
Четвер, 22 квітня 2010, 16:50
Олесь Кульчинський
Олесь Кульчинський, перекладач, для УП

Хочу розповісти про Марію Іванівну Безвершенко, вона ж Коломієць (1916 - 2003) - мою бабусю по мамі. Вона народилася в смт. Єрки на Черкащині -  звідти ж і В'ячеслав Чорновіл, до речі. Вони навіть були сусідами.

Після Голодомору залишилася сиротою, а війну пройшла від першого до останнього дня; ненавиділа й Гітлера, і Сталіна, утім до скону - вольова, енергійна, радісна та оптимістична.

У дитинстві я міг поставити їй безглузде запитання: "Бабуню, а дідуньо Сашко вбивав на війні людей?" "Не знаю, дєточка, може, і вбивав", - відповідала вона. Аж до смерті кожного 9-го травня бабуня врочисто збиралася на "парад", зав'язувала біленьку хустинку, одягала найкращий костюм, чіпляла до нього всі свої потьмянілі медалі - з ними її й поховали.

Хоча - як і чимало фронтовиків - вона не любила згадувати війну, проте залишила від неї кілька історій.

"Воєнком"...

Марію забрали на війну з першого ж дня як професійного фармацевта - розпоряджатися ліками. Прикріпили до одного з батальйонів. Щойно вона за викликом переступила поріг військового комісаріату, як її повідомили: зібратися за кілька годин, узяти найнеобхідніше - і на фронт.

Перша реакція жінки - сльози, прохання відпустити. Незворушний та втомлений військком відповів на це всього кількома словами: "Вибирай. Або ти йдеш на війну та матимеш змогу вижити, або я тебе на місці розстріляю". Певна річ, бабуня обрала фронт.

Жінка також не раз згадувала, як дорогою до першого пункту призначення мобілізовані зустрілися з її евакуйованими земляками із цілої Черкаської області, у тім числі - односельчанами. Як вона переказувала, голосіння стояло таке, наче на сотнях наших центральноукраїнських похоронів одразу.

Причинна

Мабуть, найстрашніше, що пережила бабуня за час війни - це "Харківський котел" 1942 року, коли радянські війська намагалися звільнити столицю Слобожанщини, але через безглуздість командування потрапили в оточення та втратили щонайменше 200 тисяч загиблими.

Бабуні дивом удалося вижити. Тільки уявити: вона на власні очі бачила й потім переповідала, як одна за одною валилися міські багатоповерхівки під градом німецьких бомб, гинули тисячі й тисячі солдат...

Через багато років після тих подій вона зустріне свою бойову подругу - санітарку, що також вийшла живою з "котла". Як розповідала бабця, її тоді одразу насторожила якась незвична поведінка тієї жінки, незв'язна мова, пересипана недоладними споминами з минулого.

Потім дізналася: після тієї битви санітарка збожеволіла.

Моя бабуся (праворуч) із іншими фармацевтами. Травень 1945

Кавунове варення

Після Харкова бабусю чекав Кавказ, зокрема - місто Грозний, Чечня. І про чеченців, і про грузин, і про решту кавказьких народів баба Марія зберегла тільки найкращі спомини.

Попри всі міфи й радянського, і нинішнього часу, бабця завжди характеризувала чеченців влучно й коротко: "хароші". Адже стала свідком депортації цього народу, від старого до малого, від літніх чоловіків до жінок із малими дітьми, про що не могла згадувати без сліз.

Як і всюди, у Грозному в неї також з'явилася приятелька, чеченка. Вона запросила "українку в погонах" поласувати варенням із кавунів, якого та ніколи не куштувала.

Привітна чеченська родина разом із фронтовичкою саме закінчувала обід із українськими варениками, звареними на догоду гості, а господиня вже подавала на стіл кілька банок свіжого варення червонуватого кольору.

Аж раптом - знову бомби, вибухи, німецька авіація. Люди в тому будинку вижили, та тільки-но бабуня після бомбардування підвела голову - в неї похололо на серці: вся кімната була заляпана червоно-рожевими згустками.

Омріяного варення вона так і не скуштувала. Утім, на щастя, ці згустки були варенням, а не кров'ю.

Генерал і фарба для волосся

Тут, либонь, більше личила б назва: "Посивілий генерал". Річ ось у чому. Хоча бабуня уміла й стріляти, і їздити верхи на коні, і витягти з бою пораненого, проте на війні її насамперед надзвичайно цінували як фармацевта.

Ліки ж у тих умовах часто доводилося виготовляти самій - мікстура за мікстурою, пілюлі, мазі; основний матеріал - порошки, трави, оліїсті жири із лікарськими речовинами.

Власне, саме їй на фронті якось доручили особливе завдання - відновити колір волосся одному з генералів.

Геть виснажений і знервований, той жахливо посивів, окрім того волосся стало ламке, починало вилазити. Тоді бабуня зробила настій, який утирався в шкіру на голові, для природного оновлення кольору волосся за відомими лише їй рецептами.

Це був не сучасний штучний барвник, а саме природній "оновлювач" на травах. Його вона насамперед випробувала на першій власній сивині. Як розповідають, щось схоже вряди-годи можна було надибати в радянських аптеках 50-60-их. Настій допоміг. Генерал "помолодшав", бабуня увінчали почестями.

Утім, сама вона, за химерними законами долі, згодом захворіла на недуг, після якого завжди носила хустину. Якось, ночуючи  під час одного з боїв прямо у снігу на морозі, молода жінка внаслідок ослаблення імунної системи захворіла на "червоний вовчак". Недуг позначився й на міцності її волосся.

Післямова

Я чимало спілкувався з бабцею на схилі її літ. Іноді здавалося, що через одні й ті ж нескінченні історії вона прагне чомусь навчити з висоти свого віку. А іноді: вона - назавжди нажахана війною. Про два голодомори не хочеться й згадувати.

Утім, вряди-годи крізь ці затаєні в підсвідомості жахіття назовні проривалося щось незбагненне нам "немічним" - чи то сила духу, чи то набута в труднощах прозорливість.

"Я дурна, що не взяла після війни нагана, як мені видавали!" - могла випалити вона, спостерігаючи за нашими новинами. Або ж: "Якщо буде війна, мене "первою" візьмуть на фронт. Я ж уже там була й у всьому "понімаю". От побачиш!"

Олесь Кульчинський (Кременець, Тернопільщина), перекладач Орхана Памука

Детальніше про проект "1939-1945. Неписана історія. Розкажіть, як ваша родина пережила Другу світову" читайте тут.

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Підключення до електромереж - виклик для бізнесу в Україні
Складнощі з приєднанням до електромереж відчуває на собі ледь не кожний бізнес, що будує новий завод чи склад. Як вирішити проблему?
Про Бога на Майдані. Довга ніч з 10 на 11 грудня 2013 року
Ми стояли так щільно, що не було можливості побачити, хто за спиною. Мене ззаду страхував якийсь сильний, мовчазний чоловік. Він не матєрілся, не вигукував команди, він просто страхував мене. Час від часу, коли менти тиснули - ззаду тиснули наші - я навіть боявся, що зомлію і у цьому натовпі розчавлять.
Вино "Небесна сотня" як пам'ять про сина і брата
Є різниця між бізнесом на крові та вшануванням пам'яті. І це не обов'язково має бути хрест на місці загибелі чи пафосний меморіал в центрі міста.
Обережно, Британія закривається: Лондон змінює правила видачі інвестиційних віз
Британія призупинила видачу "інвестиційних віз", що стало серйозним ударом по капіталах сумнівного походження. З 2019 року це візи повернуться, але видавати їх будуть за новими правилами.
Де місце України у боротьбі за талановиті кадри
Україна не просто програє у війні за трудові ресурси – вона в ній взагалі не бере участі. (рос.)
Лібертаріанський погляд: Намордник для держави
Держава часто зазіхає на права громадян і намагається обмежити їхні свободи, хоча саме вона має служити громадянам, а не навпаки. Державу, як злого собаку, потрібно тримати на короткому повідку й у наморднику.
Знай свої права, і як захистити себе в Україні
Всесвітній день прав людини – це лише хороший привід задуматися і провести ще раз аудит свого життя. (укр.)