Три історії моєї родини: офіцер, партизан і розстріляний учитель

770 переглядів
Вівторок, 27 квітня 2010, 12:26
Володимир Ушенко
підприємець, для УП

Мій батько, Микола Ушенко, свій перший молодшолейтенантський "кубарь" (знак розрізнення - мідний квадратик) отримав 22 червня 1941 року в Новосибірську, після закінчення військового училища зв'язку.

Шикувались на плацу о 12.00. Генерал, начальник училища, вітаючи випускників, виголошував: "Вместе с великим германским народом...". Були гуляння, музика, танці...

О шістнадцятій (в Москві було 12.00) передали про "вероломное нападение".

Потім воював. Війну закінчив в 1945-му в Празі. Ще чотири роки потому служив в радянських окупаційних військах в Німеччині.

Мій батько, лейтенант Ушенко Микола Євменович. 1947 рік, Котбус, Німеччина

Мій дядько Дмитро Ушенко весною 1942-го забраний німцями з полтавського села на роботи у допоміжні технічні частини вермахту. Йому було 17 років. Восени того ж 1942-го на території Підляшшя (сучасної східної Польщі) тікає від них і йде в ліси, де вступає до лав УПА.

Влітку 1943-го в складі двох сотень бійців УПА та польських військовиків Армії Крайової (був такий момент в історії війни) йде на допомогу білоруським партизанам, проти яких Гітлер кинув 6 піхотних дивізій. Сталін у допомозі білорусам відмовив - мовляв, не до вас, у мене війна з фашистами.

За партизанську діяльність дядько Дмитро мав медаль "Партизан Отечественной войны" ІІ ступеня. Після звільнення - в лавах Червоної армії довойовував  танкістом.

Все життя до самої смерті в 1973-му, дядько Дмитро панічно ховав правду про примусову працю на німців і про боротьбу проти них в рядах УПА. За це - тюрма...

Іншого дядька - Григорія Ушенка - в жовтні 1943-го розстріляно офіцерами контррозвідки СМЕРШ на очах мешканців того самого полтавського села, своєї дружини і дітей. Розстріляний "за пособничество..." - йдеться про те, що він був простим сільським вчителем і залишався ним під час окупації. Що було насправді - ніхто не знає, а знає - не каже...

Через 45 років після розстрілу дядька Григорія щодо нього були запитані всі можливі архіви:

Архів Червоної армії (м. Подольськ, Московська обл.): не призивався, не служив.

Архів МВС УРСР (м. Київ): матеріали органів дізнання відсутні, під судом та під слідством не перебував.

Архів КДБ УРСР (м. Київ): на агентурному та оперативному обліку не перебував.

Архів 3 управління КГБ СССР (м. Москва): по фільтраційним справам та справам оперативного обліку не проходить.

Архів 10 відділу КГБ СССР (м. Москва): на агентурному та оперативному обліку абверу, СД, гестапо, військової поліції вермахту, румунської військової Сигуранци, контррозвідки РОА, контррозвідки 14-ї дивізії ваффен СС "Галичина" та 15 козачої бригади ваффен СС не перебував.

Архів чекістсько-військових операцій (м. Оренбург): в оперативних обліках "учасників та бандпособників" ОУН-УПА дані відсутні.

Архів районного ЗАГС: свідоцтво про смерть не видавалось.

Архів сільради: даних про смерть та захоронення на території сільради немає.

Отже, розстріляли на очах всього села без суду та слідства. По-зрадницьки, залишивши сиротами двох малих дітей. Розстрілювали на "визволеній території", по-хазяйськи, нікуди не поспішаючи, не від кого не тікаючи, не залишаючи ніяких слідів.

Це були не бандити і не фашисти. Це були "освободители" з НКВД, які виконували злочинний навіть на той час цілком таємний наказ товариша Сталіна "О зачистке тылов действующей армии от националистического подполья и пособников ОУН-УПА".

Відзначаючи черговий день Побєди, батько з дядьком Дмитром завжди бідкались, що не можуть поставити на могилі Григорія хрест.

Не виключаю, що той, хто розстрілював (і той, хто віддавав наказ про розстріл), сьогодні - якщо дожили - попиваючи "наркомівські" сто грам, куплені за "чесно" заслужену пенсію, котру виплачує їм моя держава, подзвонюючи бойовими орденами, святкують Побєду і клянуть "проклятих бандерівців".

Покоління ж фронтовиків, на жаль, відійшло ще при СРСР. Хреста на могилі дядька Григорія досі немає. Немає і самої могили. Відомо, що це десь в селі Тепловка Пирятинського району на Полтавщині.

Таких як він в Україні - сотні тисяч. Ні реабілітації, ні могили, ні хреста.

Володимир Ушенко, підприємець, колишній офіцер спецслужб СРСР (Бориспіль, Київщина) 

Детальніше про проект "1939-1945. Неписана історія. Розкажіть, як ваша родина пережила Другу світову" читайте тут.



powered by lun.ua
Що спільного у Тома Круза та Валерія Хорошковського?
Якщо Хорошковський співпрацює з Банковою і Зеленським як розробник чи консультант – це тривожний сигнал.
5 книг, які допоможуть вам налаштувати свої інформаційні фільтри
З переходом до цифрової епохи потік інформації, який ми щодня переварюємо, зріс у рази.
Марафон Зеленського як Зе!технологія
14-годинним марафоном 10-го жовтня Зеленський і Ко досягнули основної мети – рейтинг не просяде до весни. А там – місцеві вибори, і заберуть всю владу.
Формула Артаферна. Дипломатична помилка, що змінила хід грецької історії
У Давньої Греції теж був східний сусід. Великий і озброєний до зубів. З яким легко було домовитися про підтримку. Але якою ціною?
Прес-марафон від Зе: показуха чи необхідність?
Зе!команда встигла сформувати певне ставлення до незручних запитань. І це зовсім не ефективна тенденція, яка, зрозуміло, не додає плюсів до образу президента Зеленського як впевненої та відкритої персони. 
Російська мертва петля с крутим піке в енергетиці України
Верховна Рада відкрила імпорт електроенергії з Росії. Це руйнівне рішення для енергетичної безпеки України.
Ніякий Штайнмайєр не придумає за Україну, якого миру ми прагнемо
Порожнечу заповнює страх: якщо Україна домовиться "про мир" на неприйнятних умовах, це призведе до втрати великого на шляху повернення малого.