Партнерський збір УП. Задонать на дрони та РЕБи

Мрія, яка так ніколи й не була здійснена

Четвер, 20 травня 2010, 13:44

Кожного разу, коли я прогулююся в центрі Києва, я обов'язково кидаю оком на балкон ресторану Фелліні, аби глянути, хто там сидить.

Для тих, хто не знає, Фелліні - це шикарний ресторан, де люблять попоїсти народні депутати та їхні родичі. Цілодобово. А ще тут вони можуть похвалитися своєю найновішою спортивною машиною або найновішим предметом закоханості. Тут ведуться бізнесові переговори між патріотами та комуністами.

Якось після обіду в середу, 12 травня, я був шокований, побачивши в розкішній ложі ресторану Володимира Ар'єва. Він грався зі своєю мобілкою, і я не простояв там достатньо довго, аби подивитися, що він замовив: чай, каву або салат, що коштує там десь від 90 до 190 гривень.

Мені стало цікаво, чи чув він заяву, що зробив 27 квітня його однопартієць по Народній самообороні Тарас Стецьків, який зухвало проголосив, що "майбутня революція вже не буде така співоча".

Це гучні слова з вуст депутата. Проте, мабуть, депутати НС мають пояснити, як має виглядати ця наступна "не така співоча" революція.

Давайте переглянемо гіпотетичний сценарій.

Народ знову заполонить Майдан. Анатолій Могильов придушить "бандеровцев" та "петлюровцев" у київській версії Aй-Петрі. Саме тому його було обрано головним міліціонером. А ви як думали, через його приємну зовнішність?

А в той самий час, за рогом, у ресторані Фелліні, пан Aр'єв буде гамати свій 150-гривневий салат поруч зі своїми колегами з Партії регіонів.

Знаючи, як ці "бізнесмени" заробили свої гроші, мені часто стає зле, коли, працюючи журналістом, я знаходжуся в одній кімнаті з ними.

Проте самооборонець Aр'єв тепер почувається достатньо комфортно, обідаючи поряд із цими "бізнесменами". Хоча лише шість років тому він робив програми для 5 каналу, викриваючи таких самих.

А куди ж подівся "стиснутий кулак" - символ його партії? І взагалі, від кого Народна самооборона "обороняє", якщо їхні депутати їдять один хліб з узурпаторами та гнобителями?

Під час мітингу 11 травня біля Верховної Ради Юлія Тимошенко закликала до боротьби, проголосивши: "Коли зберуться на Майдані сотні тисяч людей - вони оголосять дострокові вибори. Коли зберуться сотні і сотні тисяч людей - Янукович покладе заяву і піде у відставку".

Слухаючи ці слова, я уявив картину. Бютівець Олег Ляшко закочує рукави, і допізна працює, віддаючи весь свій вільний час та зайві гроші на організацію свого місцевого осередку комітету захисту України у своїй рідній Чернігівській області. Або, можливо, в одному з районів Києва, де він проживає.

Але ввечері минулого четверга, трохи після дев'ятої, я спостерігав, як Ляшко заходив у київський магазин Patrick Heilmann, після чого вхід до магазину охоронявся двома його охоронцями.

Ні, він не вийшов із магазину з костюмом Heilmann. Проте якщо найдешевший костюм там коштує 24 тисячі 600 гривень, незрозуміло, як він міг дозволити собі купити щось у цьому магазині за свою депутатську зарплатню. Уже не кажучи про найнятих охоронців, які гарантують його безпеку.

Я припускаю, що він ходив за покупками після якоїсь громадської події, адже він носив вишиванку. Напевно, для телевізійних камер, перед якими він розмовляє виключно українською. Проте зі своїми бодіґардами він говорив російською. Цікаво, чи Heilmann пропонує й вишивані костюми також, для українських патріотів.

Ці епізоди ілюструють, чому опозиція абсолютно не життєздатна.

Вони настільки віддалені від реальності, що вже більше не ототожнюють себе з народом. А народ більше не ототожнюється з ними.

І не має жодної гарантії, що, коли "не така співоча революція" Стецьківа настане, вони не будуть їсти у Фелліні та ходити за покупками до "Patrick Heilmann". Вже наступного дня. Коли сам народ страждатиме.

Після знаменитої сесії Верховної Ради 27 квітня прозахідні депутати ринулися на вулицю Грушевського, щоб бути разом із їхніми прихильниками. Побиті та скривавлені, напевно, вони думали, що однією яєчною бійкою вони зможуть викупитись в очах народу. Дивна думка після п'яти років дискредитації національно-демократичної ідеї.

Особисто я не знав би, чи потиснути їм руку, чи дати їм "стиснутого кулака".

Андрій Парубій хоче контрнаступ? - Напевно, йому варто розпочати з того, щоб порадити своїм колегам з опозиції припинити бізнесові справи з регіоналами та комуністами, будувати дачі та будинки по сусідству з їхніми, їсти хліб у їхніх ресторанах та робити покупки в їхніх розкішних бутіках.

У 2005-му, принаймні, була ілюзія, що Віктор Ющенко справді хотів покращити життя людей.

А зараз усі ілюзії зникли.

Незалежних критиків, таких як я, можуть звинуватити в написанні "заказухи", щоб іще більше розділити опозицію та допомогти ворогові. Проте той факт, що громадськість іще не повстала проти цього незаконного уряду, ясно свідчить сам за себе.

Люди пам'ятають обман минулих п'яти років і почуваються загнаними в пастку між двома лихами, від яких не втекти.

Народна самооборона давно перетворилася на фарс. Ще після того, як Юрій Луценко, як голова міліції, допустив більше десяти інцидентів із приватними загонами, що були найняті забудовниками для атаки громадян. Простих громадян, які намагалися захищати верховенство закону й останні залишки цивілізованого суспільства.

Тимошенко, незважаючи на свій релігійний вигляд у виборчій кампанії - вона навіть ставала на коліна та хрестилася! - не відмовилася від своєї "звичайної політики" останніх років. Протягом яких не було жодної значущої реформи. Натомість народним олігархам було дозволено використовувати націю задля своєї користі.

Опозиція перебуває в замороженому стані. Адже вона знає про гріхи своїх лідерів, які досі не шкодують про свої вчинки. І є страх, що, якщо вони повернуться до влади, то підуть старим шляхом.

Саме тому комітети захисту України ще досі не сформовані. А майдани не наповнюються людьми.

Ось питання, яке зараз постає перед нами: "Чи варто підтримувати цих політиків, щоб знову повернути уряд "Олігархія-лайт", який вони дали нам протягом помаранчевої епохи? І чи варто за них проливати кров?"

Поки що відповіддю залишається рішуче "ні".

Припускаючи, що сотні тисяч людей прийдуть на майдан, Тимошенко очікує щось дуже радикальне від українського народу.

Аналогічно, опозиція може також запропонувати щось радикальне. Адже "проекти", виконані Тимошенко до сьогодні, включаючи провалену гривню, широку коаліцію, "пропало всё", спробу продажу Одеського припортового заводу, Андрія Матковського та Ольгу Ґінзбурґ - усе це не варте пролиття крові.

Вони не варті навіть того, щоб на них плюнути.

Опозиції треба запропонувати програму радикальних реформ - "Нову угоду". І якось переконати людей, що вона виконуватиме їх.

Я не знаю, як це можна зробити після втрати довіри протягом останніх п'яти років.

Обіцянка радикальних реформ - це те, на що сподівалися об'єднані українці різного походження холодної зими 2004 року. Тоді була надія на встановлення верховенства закону, чесної судової системи, забезпечення права на приватну власність, захист громадянських прав, особистих прав і елементарної людської гідності, яку принесла в цей світ західна цивілізація.

А в іншому випадку - це просто повернення до виборчої гри. Парламентської у 2012-му та президентської у 2015-му. Гри, яка, здається, є маніпульованою схемою, що працює проти українського народу.

І в цій схемі не важливо, кого оберуть. Тому що корупція все витримає.

Але так буде легше.

Тимошенко отримає свій шанс стати президентом. Олег Тягнибок отримає свої три відсотки в парламенті. Прибічники Регіонів отримають свої 60-80 гривень за оточення Ради та розмахування своїми іконами. Ар'єв зможе тусуватися у Фелліні. А Ляшко зможе назбирати достатньо грошей на свій костюм від Heilmann за двадцять чотири шістсот.

Діаспора й надалі приїжджатиме до України швидше як туристи, ніж інвестори. Студенти продовжуватимуть залишати українську економіку заради кращих перспектив у Москві, Канаді, Німеччині та Австралії. А українське населення зменшиться іще на мільйон до того часу.

Ніхто не постраждає.

Тільки до того часу авторитарний уряд остаточно зміцнить свої позиції. А вибори можуть навіть бути нечесними.

І українська перспектива стати дієвою, цивілізованою країною - так і залишиться мрією 2004 року.

Мрією, яка так ніколи й не була здійснена тими, хто обіцяв це зробити.

Зенон Завада, редактор київського бюро The Ukrainian Weekly, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Сребрениця: майже тридцять років потому

Справжня легенда нинішньої Іспанії — непомітний герой нашого часу

По той бік білборду. Хто дивиться на нас з плакатів

Погляд у минуле: хто фаворит фіналу Євро-2024

Хто заплатить за низький тариф на воду

Доведення вини чи призначення винним? Недопустимість системи правосуддя опиратися на «сумнівні докази»