Примара "цивілізаційного розлому"

Понеділок, 21 червня 2010, 16:02

Тиждень тому, відкривши сайт УП, побачив величезний заголовок "Зіткнення цивілізацій посеред України". За ним ховалася стаття про існування "двох цивілізацій" в одній державі, і непримиренні відмінності, які ці "цивілізації" розділяють.

Проглянувши запропоновані аргументи, вирішив: напевно, уже за добу сайт має замерехтіти від гострої критики на адресу статті, проте за цілий тиждень нічого такого не з'явилося.

Тож мушу опонувати до запропонованого матеріалу сам.

Стаття починається з констатації того, що в Галичині й на Донбасі неоднаково сприймають постать Степана Бандери. І відразу ж, мушу сказати, дуже невибагливо, із цього виводиться наявність в Україні "двох цивілізацій". Втім, сам факт формулювання висновків ще до наведення аргументації - не можна вважати вадою. Тож звернімося до того, чим, власне, підкріплюється твердження.

На початку йде посилання на "Зіткнення цивілізацій" Семюеля Гантінґтона як на важливий аргумент на підтвердження такої гіпотези. Але вже за кілька речень автор погоджується з тим, що аналіз української ситуації в ній зроблено помилково, що запропонована Гантінґтоном лінія розколу між "уніатським заходом" і "православним сходом" - неправильна. І взагалі, цитую: "цивілізаційний розкол в Україні не має релігійних ознак".

Варто також додати, що, за Гантінґтоном, поділ іде не тільки межею християнських конфесій, але й за мовною приналежністю. Допитливих одразу відсилаю до сторінки 208 московського видання "Столкновение цивилизаций", що побачило світ у 2003 році. Причому Гантінґтон ототожнює (!) уніатів з україномовними, а православних - з російськомовними, на підставі чого ділить Україну "рівно навпіл", сторінка 255 того ж видання.

Уявіть собі щире здивування мешканців Полтавщини чи Сумщини...

Далі йде екскурс у медієвістику. Нажаль, з відомих дослідників Середньовіччя згадується лише Михайло Грушевський. Але тут, насправді, байдуже кого цитувати.

Адже якщо шукати в міжкнязівських чварах ХІІ-ХІІІ століття "предвісників цивілізаційних конфліктів між західним та євразійським світом", то можна провести лінію "цивілізаційних розломів" де завгодно.

І східною межею Галицького та Волинського князівств, які включилися в орбіту інтересів угорських і польських королів. І східним кордоном Полоцького князівства, яке з кінця ХІІ - початку ХІІІ все більше має до діла з Литвою. І кордоном Новгородського князівства, чиї "республіканські" традиції загальновідомі.

Усіх зацікавлених відсилаємо до російського перекладу, українського наразі немає, книжки Джона Феннела "Кризис Средневековой Руси 1200 - 1304", що вийшла в 1989 році в Москві. Попри вказані в назві роки, ХІІ століття в роботі теж детально описане.

Також, якби джерело було зацитоване точніше, то виявилося б, що поміж "декількох князів", яких Андрій Боголюбський долучив до київського походу, були князі з Переяслава, Овруча, тоді Вручого, Вишгорода, Чернігова. Докладніше про це йдеться в книзі "Літопис Руський" у перекладі Махновець, що вийшла в Києві в 1989 році, сторінки 294-295.

Втім, як і у випадку з Гантінґтоном, під кінець знову йде: "самих цих цивілізацій у той час ще не було сформовано. Вони сформуються через декілька сторіч".

Далі вирушаємо в XVI століття.

Цитуючи Сигізмунда Герберштейна, описується різниця політичних культур Московії та ВКЛ.

Важко не погодитися із цими відмінностями. Але чи можна із самої лише різниці політичних культур виводити "цивілізаційні" розбіжності? У свою чергу, і політична культура ВКЛ не була тотожна, і, у свою чергу, мала відмінності з політичними культурами своїх західних сусідів.

Що ж до "рабського використання людини", зокрема, тілесного покарання як єдиної форми легітимності влади, то подібна практика була поширена у всій Східній Європі, у тому числі й там, де тепер Євросоюз. Себто в Греції, Болгарії тощо. Більш детально про це написав Ларі Вулф у книзі "Винайдення Східної Європи. Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва", яку було надруковано в Києві в 2009 році.

Далі - найцікавіше.

Підсумувавши всі вагомі докази, причому, відмовившись від двох із трьох, робиться висновок: "Як бачимо, свідоцтва принципової різниці двох політичних культур можна знайти в неймовірній історичній давнині".

Вище я вже навів, які "поважні" аргументи стоять за цим твердженням.

Далі ще беззаперечніше: "Місце проходження цієї лінії сьогодні можна вказати дуже конкретно за багатьма критеріями". Що ж то за "багатьма критеріями", давайте рахувати:

1. Електоральна географія 2004-2010. Так, справді, президентські й парламентські вибори з нинішніми кандидатами показують приблизно однакову електоральну карту. Адже головні політичні гравці в нас за ці 6 років принципово не змінилися.

Питання про те, чому ніхто не пам'ятає, що за наявності інших кандидатів у 1991-2002 роках електоральна карта виглядала інакше, залишається відкритим.

Цікаво, що ж нам скажуть апологети "цивілізаційного розлому", коли згодом інші кандидати покажуть іншу електоральну карту? Певно, з'явиться якась допоміжна теорія "рухливого кордону".

2. Поширення української мови, з посиланням на результати опитування 2001 року.

Дивимось на карту: Чернівецька область - 75,6%; Херсонська область - 73,2%; Київ - 72,1%. Очевидно фатальними виявилися ті 2,4%, на які різняться Чернівецька й Херсонська області. А місто Київ - це просто якась електоральна аномалія, на яку не варто звертати уваги.

3. Електоральна карта, виявляється, збігається з кордонами Речі Посполитої XVII-го сторіччя. Непросто буде розповідати мешканцям Закарпаття, Буковини, Сумщини про їхнє "славне минуле в складі Речі Посполитої".

Також невідомо, що робити із Дніпропетровською та частково Запорізькою областями. Адже на картах Запорізька Січ, до повстання на чолі із Хмельницьким, значиться саме як частина Речі Посполитої.

4. Результати опитування щодо приєднання України до ЄС. З-поміж двох факторів - вік і регіон -обирається для розгляду тільки один - регіон. Хоча молодь по всій Україні обирає Європейський вектор. Не всюди однаково, проте тенденція очевидна.

Але ж навіщо зважати на якусь молодь, коли треба провести "цивілізаційний кордон"? Молодь, очевидно, просто ще не зрозуміла всієї глибини "прірви", яка "нас розділяє".

Це, власне, і є всі критерії, які, на думку автора статті, проводять "цивілізаційний кордон".

Сподіваюся, читач пробачить мені небажання обговорювати "варіанти зіткнення європейської та євразійської цивілізацій у межах однієї країни". Адже сама наявність якихось відмінних "цивілізацій" видається мені надзвичайно примарною.

На наше велике щастя, і на нещастя для всіх, хто, незважаючи ні на що, хоче нас роз'єднувати, усе набагато складніше в сучасній Україні. І разом із тим не настільки складно, щоб можна було говорити про якісь фундаментальні відмінності чи неможливість співіснування в межах однієї держави.

Хотілося б також звернути увагу на те, що ніхто з апологетів "цивілізаційного розлому" чомусь не звертається до подій минулого століття.

Хоча дві Світові війни, Голодомор, революція, фундаментальна реорганізація життя у вигляді урбанізації, індустріалізації, введення обов'язкової освіти, технічних інновацій тощо, напевно, набагато більше спричинилися до формування сучасного українця, аніж карта ХVII, чи, тим паче, ХІІ століття.

Але це тема для окремої розмови.

Ми мусимо натомість поставити інше запитання: як маємо ставитися до тих, хто проектує нам цю "розділену" реальність?

На моє велике переконання подібні опуси є в першу чергу величезною безвідповідальністю, на яку має відповідним чином реагувати суспільство.

Адже формування двох різних ідентичностей дуже вигідно політикам.

По-перше, за такої "постановки питання" в них завжди залишатимуться потужні електоральні плацдарми на Галичині та на Донбасі.

По-друге, і це ми всі знаємо, дуже легко грабувати співвітчизників, лякаючи одних Сталіним, інших - Бандерою.  

То чому це має бути вигідно нашій інтелігенції?

Костянтин Левін, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Мільйони доларів інвестицій і неможливість експорту. Як біометанова галузь ризикує згаснути на старті

Статистика з польського кордону. Чому Польщі не вигідне згортання економічних відносин з Україною?

Китай перевіряє готовність Заходу до поступок: що стоїть за візитом Лі Хуея в Україну

Бюджет Київщини: втричі більше дотацій, ніж до війни

Чемпіонські бої Усика, Гвоздика, Берінчика й Ломаченка: чого очікувати Україні в 2024 році

"Драконівські вимоги" до якості харчування ЗСУ. Приклад однієї консерви