Чужий

10 переглядів
Вівторок, 08 червня 2010, 09:42
Євген Булавка
для УП

Микола Азаров - знакова постать для української політики. Він був одним з символів епохи Кучми, і невипадково став другою людиною в державі Януковича.

Якщо його печерний, за європейськими мірками, рівень політичної культури - згадаймо хоча б публічне "да пошли вы" та "реформы - это не женское дело", - декого може приголомшувати, то, очевидно, для чинного президента жорсткість Азарова є запорукою надійної роботи усієї владної машини.

Але останнім часом доводилося спостерігати дивні речі. Так, під час "медового місяця" Кремля та нової української влади, відверто кажучи, виникли сумніви - якому ж президенту насправді служить український прем`єр?

Досвідчений фінансист, як прийнято вважати, Азаров зміг зверстати державний бюджет тільки за умови знижки на ціну газу з боку Росії, в обмін на яку Україна пішла на безпрецедентну політичну поступку, залишивши фактично назавжди Чорноморський флот у Севастополі.

Анонсуючи спільні з Росією проекти в авіації, атомній енергетиці, газотранспортній сфері, Азаров постійно наголошує - без такої співпраці Україні не вижити. Це щонайменше дивна позиція для одного з керівників держави, який не хоче шукати ані власних ресурсів для розвитку, ані, принаймні, диверсифікувати ризики, щоб слідом за залежністю економічною, не потрапити в залежність політичну.

Розголосу набула пропозиція, озвучена Путіним, щодо об`єднання активів "Газпрому" та "Нафтогазу". Новину подали як "експромт" від російського прем`єра. Скільки є наївних людей, які повірять в "експромт" кадрового чекіста, особливо в такій важливій сфері?

Думається, такі сюрпризи й стали можливими тому, що українську сторону на переговорах з головою російського уряду представляв саме Азаров, а не хтось інший.

Саме він - головний лобіст вступу України до Єдиного Економічного Простору у 2003 році. Тоді Микола Янович працював першим віце-прем`єром в уряді Януковича при президенті Кучмі. Путінський проект, зрештою, провалився. Але його палкий поборник продовжує реалізовувати ідеологію ЄЕП вже на посаді прем`єр-міністра України.

Причому і тоді (в часи Кучми), і тепер (за Януковича) президенту доводиться охолоджувати запал, з яким Микола Янович береться об`єднувати російську та українську економіки.

Азаров з усією очевидністю і надалі буде прихильником будь-яких масштабних інтеграційних проектів з боку Росії. І деякі причини такої позиції лежать на поверхні.

На відміну від багатьох людей різних національностей, які сприйняли незалежність України, Азаров, який приїхав сюди у середині 80-тих з Росії, так і не зміг, а точніше не захотів до кінця натуралізуватися.

Зовнішній прояв цього - його рівень володіння українською. Здавалося б, двадцять з хвостиком років - достатній термін для того, щоб навчитися більш-менш добре читати. Хоча, відверто кажучи, солов`їну з успіхом опановують і японці з нігерійцями. Але вона чомусь принципово не дається уродженцю Калуги.

Політично ж Азаров завжди надзвичайно лояльний до того, що пропонує Москва. Природними є симпатії людини до своєї історичної батьківщини. На здоров`я, як то кажуть, але ж не на державній посаді.

І тут навіть неможливо звинувачувати його у зраді або чомусь подібному, оскільки зрадити можна щось своє, рідне, чим для Азарова Україна, очевидно, не є.

Ми, на жаль, звикли до речей, які деінде легко б стали причиною величезного збурення. Можна тільки здогадуватися про реакцію суспільства і преси, якби французький міністр познущався з французької так, як Азаров знущається з української.

Або якби російський урядовець дозволив би собі хоч натяк на дії, що шкодять стратегічним інтересам, суверенітету, міці російської держави.

Легко було б все це списати на прояви української демократії (в минулому). Але Азаров став головою уряду не внаслідок формування коаліції за результатами парламентських виборів, а через маніпуляції з регламентом Верховної Ради та перетягуванням в більшість депутатів з опозиційних фракцій.

Уявімо, на хвилиночку, що завдяки такій комбінації прем`єром Росії стає, наприклад, Віктор Ющенко.

Можливо, присутність саме Азарова на прем`єрській посаді додає Віктору Януковичу спокійного сну. Та й поки Микола Янович займається економікою, на улюблене Межигір`я залишиться більше часу.

Янукович ще під час виборів продемонстрував, що він елементарно не встигає реагувати на швидкі зміни ситуації. І титанічні зусилля його оточення, яке намагається зліпити образ сильного лідера, на цьому тлі виглядають гротескно.

А от його "права рука" добре знає чого хоче. Тому такими темпами скоро посаду Януковича з президента України треба буде перейменовувати в "президенти Межигір`я", оскільки  управління всією іншою територією буде здійснюватися з сусідньої столиці.

Євген Булавка, для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Бігом за щастям: навіщо брати участь в благодійному пробігу
Зараз благодійна допомога – це нова корпоративна культура, яка під час змін і випробувань тільки посилюється. (рос.)
"Зелена металургія" здорового глузду
Як держава підтримує "зелену" енергетику за рахунок підприємств, які інвестують в екологічне виробництво. (рос.)
9 млрд за мережі та чому Україна віддаляється від ЄС
Чому ДТЕК не повинен платити "Укренерго" за передачу електроенергії при експорті.
Мирне співжиття "тримовних" бельгійців, або Чи добре живеться в кількамовних країнах?
Бельгія – чергова країна, з якої українцям нібито варто брати приклад. Але аргументи усіх прихильників бельгійського сценарію в Україні розбиваються об один лише короткий екскурс в історію Бельгії.
Турботу про економіку та національну безпеку українці ставлять вище за боротьбу з пандемією
Боротьба з пандемією "програє" в головах українців турботі про економіку та заходам на захист національної безпеки. Чому так? Результати соціологічного опитування.
15 шляхів, якими молодь може боротися з корупцією
За даними Індексу сприйняття корупції, Україна посідає 126 місце серед 180 інших країн та отримала 30 балів зі 100. Чим більше балів, тим країна сприймається як менш корумпована.
Українська ментальність та політтехнології
Як ментальні установки впливають на політичні технології? Чому протягом років український виборець наче бігає за маятником: то сахається господарників, то навпаки?