Чужий

Вівторок, 08 червня 2010, 09:42

Микола Азаров - знакова постать для української політики. Він був одним з символів епохи Кучми, і невипадково став другою людиною в державі Януковича.

Якщо його печерний, за європейськими мірками, рівень політичної культури - згадаймо хоча б публічне "да пошли вы" та "реформы - это не женское дело", - декого може приголомшувати, то, очевидно, для чинного президента жорсткість Азарова є запорукою надійної роботи усієї владної машини.

Але останнім часом доводилося спостерігати дивні речі. Так, під час "медового місяця" Кремля та нової української влади, відверто кажучи, виникли сумніви - якому ж президенту насправді служить український прем`єр?

Досвідчений фінансист, як прийнято вважати, Азаров зміг зверстати державний бюджет тільки за умови знижки на ціну газу з боку Росії, в обмін на яку Україна пішла на безпрецедентну політичну поступку, залишивши фактично назавжди Чорноморський флот у Севастополі.

Анонсуючи спільні з Росією проекти в авіації, атомній енергетиці, газотранспортній сфері, Азаров постійно наголошує - без такої співпраці Україні не вижити. Це щонайменше дивна позиція для одного з керівників держави, який не хоче шукати ані власних ресурсів для розвитку, ані, принаймні, диверсифікувати ризики, щоб слідом за залежністю економічною, не потрапити в залежність політичну.

Розголосу набула пропозиція, озвучена Путіним, щодо об`єднання активів "Газпрому" та "Нафтогазу". Новину подали як "експромт" від російського прем`єра. Скільки є наївних людей, які повірять в "експромт" кадрового чекіста, особливо в такій важливій сфері?

Думається, такі сюрпризи й стали можливими тому, що українську сторону на переговорах з головою російського уряду представляв саме Азаров, а не хтось інший.

Саме він - головний лобіст вступу України до Єдиного Економічного Простору у 2003 році. Тоді Микола Янович працював першим віце-прем`єром в уряді Януковича при президенті Кучмі. Путінський проект, зрештою, провалився. Але його палкий поборник продовжує реалізовувати ідеологію ЄЕП вже на посаді прем`єр-міністра України.

Причому і тоді (в часи Кучми), і тепер (за Януковича) президенту доводиться охолоджувати запал, з яким Микола Янович береться об`єднувати російську та українську економіки.

Азаров з усією очевидністю і надалі буде прихильником будь-яких масштабних інтеграційних проектів з боку Росії. І деякі причини такої позиції лежать на поверхні.

На відміну від багатьох людей різних національностей, які сприйняли незалежність України, Азаров, який приїхав сюди у середині 80-тих з Росії, так і не зміг, а точніше не захотів до кінця натуралізуватися.

Зовнішній прояв цього - його рівень володіння українською. Здавалося б, двадцять з хвостиком років - достатній термін для того, щоб навчитися більш-менш добре читати. Хоча, відверто кажучи, солов`їну з успіхом опановують і японці з нігерійцями. Але вона чомусь принципово не дається уродженцю Калуги.

Політично ж Азаров завжди надзвичайно лояльний до того, що пропонує Москва. Природними є симпатії людини до своєї історичної батьківщини. На здоров`я, як то кажуть, але ж не на державній посаді.

І тут навіть неможливо звинувачувати його у зраді або чомусь подібному, оскільки зрадити можна щось своє, рідне, чим для Азарова Україна, очевидно, не є.

Ми, на жаль, звикли до речей, які деінде легко б стали причиною величезного збурення. Можна тільки здогадуватися про реакцію суспільства і преси, якби французький міністр познущався з французької так, як Азаров знущається з української.

Або якби російський урядовець дозволив би собі хоч натяк на дії, що шкодять стратегічним інтересам, суверенітету, міці російської держави.

Легко було б все це списати на прояви української демократії (в минулому). Але Азаров став головою уряду не внаслідок формування коаліції за результатами парламентських виборів, а через маніпуляції з регламентом Верховної Ради та перетягуванням в більшість депутатів з опозиційних фракцій.

Уявімо, на хвилиночку, що завдяки такій комбінації прем`єром Росії стає, наприклад, Віктор Ющенко.

Можливо, присутність саме Азарова на прем`єрській посаді додає Віктору Януковичу спокійного сну. Та й поки Микола Янович займається економікою, на улюблене Межигір`я залишиться більше часу.

Янукович ще під час виборів продемонстрував, що він елементарно не встигає реагувати на швидкі зміни ситуації. І титанічні зусилля його оточення, яке намагається зліпити образ сильного лідера, на цьому тлі виглядають гротескно.

А от його "права рука" добре знає чого хоче. Тому такими темпами скоро посаду Януковича з президента України треба буде перейменовувати в "президенти Межигір`я", оскільки  управління всією іншою територією буде здійснюватися з сусідньої столиці.

Євген Булавка, для УП

Фізична війна перейде у війну економічну. Її теж треба буде вигравати

War Speeches: безликий Путін, грізний Медведєв та Україна в кордонах 1991 року

Легенда про кривавого харків'янина

Як безпечно користуватися інтернетом в окупації

Як відкриті дані допомагають Україні під час війни

Кінець "Вечірнього Урганта", або Чому російські блазні програли битву за Україну