Із Росії з любов'ю

4 перегляди
Четвер, 16 грудня 2010, 15:12
Ігор Дебенко
для УП

Масові безпорядки в Росії, які тривають ось уже більше тижня, не лише тримають в напруженні громадськість, але й залишаться об’єктом пильної уваги з боку міжнародного співтовариства, яке уважно споглядає за подальшим розвитком ситуації в країні-правонаступниці сумнозвісної "тюрми народів".

Акції протесту, що розпочалися як своєрідна реакція на смерть одного із російських фанатів внаслідок сутички між російськими вболівальниками та вихідцями із Північного Кавказу, набули наскільки широкого резонансу та поширення, що трактувати їх як звичний "бунт вболівальників", що намагається робити офіційна Москва, стає не лише неможливо, а й безглуздо.

Якщо ще вчора виступи протестуючих носили односторонній характер, то вже сьогодні російські медіа повідомляють про готовність протилежної сторони провести власні акції та пікетування.

Фахівці та аналітики, розмірковуючи над тим, що відбувається в Росії і чим це може бути зумовлено, у своїх коментарях доволі неоднозначні.

Втім, з великою вірогідністю можна стверджувати, що конфлікт став закономірним наслідком цілого ланцюжка взаємообумовлених факторів.

Це і зіткнення на етнічному ґрунті, спричинене відсутністю виваженої національної політики. І закономірний наслідок того соціального напруження, яке характерне для російського суспільства в цілому.

"Газова прокладка" не спроможна вирішити всі соціальні питання й побудувати суспільство загального достатку на основі відносно дешевих "блакитних" доларів.

"Руская глубінка" досі залишається соціально незахищеною, натомість запити "москвичів" продовжують зростати, а ринок праці при цьому у все більшій мірі заповнюється приїжджою дешевою робочою силою.

Водночас, не можна й відкидати фактор 2012 року, коли країна в черговий раз обиратиме собі президента. А щоб вибір був правильний, суспільство необхідно підштовхнути. З цієї причини конфлікт цілком ймовірно міг бути спровокований та свідомо зрежисований російськими елітами, зацікавленими у перемозі певного кандидата.

"Внутрішні ігри" російських патріотів за рахунок країни здатні переключити увагу пересічного виборця на вирішення, здавалось ще вчора, другорядних питань.

В ситуації, коли нація опиняється перед загрозою, критерієм вибору стають не економічні проблеми, а страх та здатність цій загрозі протистояти.

Саме така версія активно мусується в медійному просторі північного сусіда.

Так, директор російського Інституту проблем глобалізації Михайло Делягин зазначає: "Конкуренция между двумя нашими вождями, как и всякая конкуренция, идет в первую очередь за определение повестки дня. Пока там стояли вопросы о защите прав журналистов после избиения Олега Кашина и модернизация, безусловно, лидером был Медведев. … Теперь общество переключилось на проблему обеспечения безопасности человека. А это уже Владимир Путин".

Разом з тим є допис Медвєдєва, що завдяки "Твіттеру" став відомим на цілий світ: "В стране и в Москве – все под контролем. Со всеми, кто гадил, разберемся. Со всеми. Не сомневайтесь". Він може стати свідченням намагання російського президента продемонструвати власну рішучість та міць.

Більш ліберальний порівняно з Путіним Медвєдєв сів у президентське крісло за особистою протекцією першого на період "відпустки" того й тривалий час асоціювався як його бліда тінь.

Кращого ж способу засвідчити власну профпридатність й здатність протистояти викликам часу у Медвєдєва може й не виявитися…

В цілому, можна припустити, що протестний вибух поєднує в собі як певні ксенофобські настрої частини населення, соціальний протест, так і чийсь злий план з метою досягнення визначених політичних цілей.

Як наслідок, конфлікт, що визрівав роками, в кінці-кінців матеріалізувався у цілком конкретні лозунги "Росія для росіян", "Москва для москвичів"…

З цієї причини дивує відносний спокій, з яким спостерігає за подіями нашого найбільшого сусіда офіційний Київ.

Мова звичайно не йде про те, щоб втручатися у внутрішні справи іншої країни, чим, до слова, не гребує Російська Федерація по відношенню до України. Хоча досвідом мирного розв'язання конфліктів українські дипломати могли б поділитися неабияким…

В Росії проживають або постійно працюють десятки тисяч українських громадян. Для них не зайвим було б відчути за собою підтримку власної держави.

В умовах, що склалися, висловлення українською стороною як мінімум стурбованості ситуацією в Російській Федерації видавалося б цілком логічним. Адже за певних обставин постраждати від масових безпорядків в Росії можуть й наші співвітчизники.

По можливості цілком доречним було б надати різносторонню інформаційну підтримку, активізувати діяльність українських консульств в Росії чи сприяти співвітчизникам, за наявності у них такого бажання, у поверненні на батьківщину в зв'язку із загостренням ситуації в країні.

Це лише найбільш прості приклади, які відразу ж спали на думку…

Водночас, ксенофобські настрої, які гостро спалахнули в сучасній поліетнічній Росії, стали ще одним аргументом супроти намагань з боку окремих можновладців та представників проросійськоорієнтованих організацій, ще більше втягнути Україну в російський соціокультурний простір.

Це камінь спрямований у бік всіх, хто прагне входження України у склад Російської Федерації чи мріє про відродження єдиної союзної держави.

Північний сусід переживає важку внутрішню кризу, яка розпочалася далеко не сьогодні. У певному розумінні "вибух", що спричинився в російському суспільстві, можна трактувати і як свідчення кризи та ілюзорності побудови "русского міра", проекту Великої Росії. "Росія для росіян. Москва для москвичів" – ось чого прагне суспільство.

І те, що сьогодні хвиля громадського невдоволення виплеснула у формі молодіжного протесту супроти представників кавказької національності, далеко не означає, що в майбутньому корінне російське населення не постане проти будь-якої іншої народності.

А що, якщо на місці кавказців опиняться українці? Чи не привід замислитися? Чи не привід визначитися нарешті яку державу будувати і куди рухатися?

Водночас, "Росія для росіян" ставить на порядок денний ще одне запитання – що являє собою сьогодні Росія і що служить основою для ідентифікації росіян.

Як відомо, на території Росії проживають представники понад 130 народів. Відповідно ж до статті 65 Конституції РФ до складу Федерації входять 83 рівноправні суб'єкти, у тому числі, 21 республіка, значна частина яких давно мріє про існування власної незалежної держави.

І далеко не факт, що на хвилі міжнаціональної конфронтації ланцюгова реакція не піде далі, і свої держави не закликатимуть "будувати" вже окремі етноси.

Конфлікт в Росії загасне, однак його погашення, як традиційно буває у наших сусідів, не обійдеться без застосування сили.

Це не здолає проблему, а лише переведе її в приховану площину, відтермінувавши на певний час наступне загострення з ще більш деструктивними наслідками.

Водночас, ситуація в Росії має стати наочним прикладом для нашої держави й послугувати приводом для перегляду політики держави у регулюванні міжетнічних взаємин.

Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.