Невидимий фронт нашої стійкості
Після Форуму "Архітектура безпеки" в мене залишилося дуже чітке відчуття: ми досі часто говоримо про безпеку мовою минулого: танки, ракети, кордони, гарантії, союзи. Усе це критично важливо, але є зброя, яку не видно на супутникових знімках, вона не летить у небі, не вибухає вночі, не залишає вирви в асфальті, вона працює тихіше: в головах, емоціях, страхах, недовірі.
Саме про це йшлося на панелі Форуму під назвою "Суспільна стійкість та гібридні загрози: протидія гібридним операціям Росії", де спікерами, крім мене, були Енн Епплбаум, Андрій Юсов, Джон Хербст, Пітер Померанцев, а модерувала дискусію Наталія Кривда.
Наш спільний панельний висновок – Росія воює не лише проти української державності, вона воює проти нашої єдності, здатності бути суспільством, довіряти один одному, державним інституціям і тим, хто нас захищає — Силам безпеки та оборони.
Колись найбільшою проблемою були інформаційні операції та дезінформація ворога, ми називали це інформаційною війною. І нам здавалося, що якщо йдеться про фейки, маніпуляції, брехню, ми можемо їх спростувати. Але сьогодні цього вже недостатньо.
Росія вже не стільки намагається переконати нас у своїй правоті, скільки прагне управлінського хаосу, щоб ми перестали розуміти, де правда, а де брехня; кому довіряти, заради чого триматися і воювати; чи є у нас взагалі спільне майбутнє. Це і є когнітивна війна — атака не лише на інформацію, а на здатність людини критично мислити, довіряти, приймати рішення і бути носіями національної ідентичності.
Читайте також: Когнітивні технології. Те, що змінить хід війни
Російські операції впливу працюють по наших природних болях: втоми від війни, недовіри до влади, напруги між цивільними й військовими. Між ветеранами і тими, хто не воював, хто залишився і хто поїхав, між тими, хто донатить, і тими, хто вже не має на це можливості. Ворог не вигадує ці тріщини з нуля, він заходить у них, розширює, підсвічує, отруює й перетворює на лінії внутрішнього розлому.
Саме під час дискусії на нашій панелі, з'явився термін "інфраструктура цинізму". Це коли людині щодня повторюють, що всі брешуть, усі крадуть, усе куплено, нічого не зміниться, винні обидві сторони — рівняють агресора та жертву. В такій нав'язаній реальності суспільство легше підштовхнути до апатії або до авторитарної спокуси.
Більшість спікерів сконцентрувалися на оцінці ролі Росії в атаках на суспільну єдність в Україні та Європі.
Енн Епплбаум говорила про те, як авторитарні режими працюють з історією — вони не пояснюють минуле, вони перетворюють його на зброю. Беруть реальні травми, образи, приниження і підшивають до них потрібну політичну інтерпретацію. Так народжується не пам'ять, а мобілізована ненависть.
Андрій Юсов наголосив на тому, що когнітивна війна Росії проти ЄС вже триває. Не існує виборів у демократичному світі, в які б не втрутилася Росія, бо проти об'єднаного цивілізованого світу у них немає шансів. Тому суспільна стійкість — це не красиве слово з міжнародних документів, це питання виживання. Стійкість — це коли суспільство не дозволяє перетворити втому на зневіру, критику — на самознищення, біль — на розкол, а свободу — на порожній звук.
Читайте також: Когнітивна війна: чому український досвід випереджає доктрини НАТО
Україна вже має унікальний досвід спротиву когнітивній агресії, але, на жаль, він досі ще не є системним.
Нам потрібна державна політика забезпечення когнітивної безпеки: в освіті, медіа, стратегічних комунікаціях, культурі, роботі з громадами, армією, ветеранами, молоддю. Бо нова архітектура безпеки починається не тільки з гарантій і зброї, вона починається з людини, яка здатна бачити реальність, з суспільства, яке не дозволяє ворогу зламати себе зсередини.
І тут хочеться процитувати ще одного спікера Форуму — Кирила Буданова про те, що стара архітектура світової безпеки більше не працює. Весь світ має це визнати. Тому сьогодні Україна — вже не "сіра зона" чужих рішень, а співавторка нової системи безпеки Європи.
І головна наша зброя в цій війні — внутрішня згуртованість і стійкість суспільства. Без цього захистити державу було б неможливо.
Рена Марутян, директорка Інституту національної стійкості та безпеки