Про гідність, дурість, глум і владу
Я, чесно кажучи, завжди дивувалась перекинчикам: і в школі, і в університеті, і на роботі. Бо, за Біблією, кожна людина – боготвірний феномен, кожен є неповторним і мусить за будь-що зберігати гідне обличчя. Можливо, можна зрозуміти тих, хто зраджує чи зводить наклепи заради особистої безпеки, блага сім'ї чи країни.
Але йти на нечесні кроки просто тому, що цього вимагає вища влада – примітивно й незграбно водночас.
Ну от чого бракує нардепу Ляшку? Активний депутат, перспективний політик, яскравий скандальний журналіст у минулому.
А бракує багато чого.
Після того як його виключили з БЮТ, після того як його осоромили підприємці на Майдані-2, не пускаючи на сцену, щоб не політизувати боротьбу, він вирішив мститися. При цьому він нібито й "за", але разом із тим і "проти". А таке "лизоблюдство" і підлабузництво, як відомо, – найгірше, що може бути.
Саме через таких прогнилих усередині людей українська історія зазнає постійних фіаско.
І не дурість, і не провокація
Це я до того, що, переглядаючи останній номер "Голосу України" за 30 листопада, натрапила на матеріал Олега Ляшка під назвою "Майдан чи балаган?", повністю в дусі цинізму, великої ображеності на підприємців та повного нерозуміння логіки простих людей.
А логіка ця – проста: кожна людина просто хоче жити краще у своїй країні.
Будь-хто скаже, що в нас більш-менш чесною працею може заробити лише той, хто займається бізнесом і працює, як-то кажуть, сам на себе. Але ж ось наша влада хоче задушити й цей прошарок новими законами й кодексами.
То якою має бути логіка людини, у якої щось насильно відбирають?
Ляшко вважає, що якщо президент уже зустрівся із протестувальниками й запевнив їх у тому, що при потребі накладе вето на Податковий кодекс, потрібно йти по домівках і спокійно чекати рішення великого царя. Чого ж тоді й далі стоїте, мерзнете й вимагаєте ще казна-чого? "Що це – дурість чи свідома провокація?" – запитує народний депутат і запевняє читачів, що це все-таки друге.
Як же ж інакше пояснити те, що підприємці тепер ще й вимагають розпуску Верховної Ради та відставки президента й уряду? Тільки "свідома провокація", і нічого більше...
Напевно, перебуваючи на Майдані 22 листопада, Ляшко небагато спілкувався з людьми, якщо тепер так дозволяє собі їх принижувати. Адже загальновідомо, що саме лише задоволення економічних вимог підприємців толку доброго не дасть, бо всі причетні до цього люди залишаться. А, отже, суттєво нічого не зміниться.
Так звані економічні реформи не влаштовують багатьох жителів різних європейських країн: Франції, Англії, Португалії; там протестувати виходять різні прошарки населення. І вимагають вони не лише відміни певних економічних кроків, а й покарання винних за ці непопулярні в суспільстві кроки.
То чому українці гірші?
Тому що, на думку Ляшка, прагнуть "зчинити бучу, ініціювати політичні потрясіння та соціальний неспокій у суспільстві"? Він вважає, що чим гірше в державі, тим краще авторам цих політичних вимог.
Дивно, напевно, Ляшко не бачить і не знає статистики, яка кричить про кількість бідних людей в Україні, про тих, кому вистачає грошей виключно на їжу, про тих, які щодня вимирають від абсолютно виліковних хвороб, просто в бюджеті бракує коштів на боротьбу з ними.
Гірше вже бути просто не може!
А коли Ляшка на "Українській правді" в жовтні запитали про джип із проблисковими маячками вартістю від 105 до 120 тисяч євро, він абсолютно безпардонно відповів: "Наша проблема полягає в тому, що ми говоримо про дрібниці, не бачачи за соснами ліс. Ми говоримо про якісь джипи, мигалки, маячки, коли насправді людей усе це не цікавить! Це побутова порнуха, як кажуть".
Не знаю, як кого, а мене все це дуже цікавить. Точніше, цікавить те, чому в нашій державі дехто має все, а більшість не має навіть найнеобхіднішого!
Я пам'ятаю розповіді бабусі про те, як люди жили колись... Так, були колгоспи, так, мусили їздити в далекі російські краї, щоб заробити копійку, так, тяжко працювали.
...Здається, зараз мало що змінилось. Хіба що юридично ліквідували колгоспи, однак до пуття й цю реформу не довели.
Влада вже давно сміється
Так що, стоїмо на місці? Зовсім не рухаємося вперед?
Ні, рухаємося. Серед нас знаходяться ті, хто не боїться висловити свою думку, хто може сам звільнитися з роботи через прямі або непрямі утиски влади, хто може сказати правду через поодинокі засоби масової інформації.
Уже сьогодні страшна соціальна прірва між дуже багатими й дуже бідними породжує нових людей, які поки що не мають важелів впливу, не мають проводирів, не висловлюють своїх думок. Але в глибині душі яких уже розпалюються протестні настрої: проти бідності, насилля, цензури, хвороб, проти всесилля й засилля влади в кожнісіньку сферу нашого життя. Адже влада скрізь. І всі при владі.
У контексті цього не дивними є п'ять нових пріоритетів національної безпеки, озвучені президентом нещодавно на засіданні РНБО:
– успішне проведення реформ і модернізація країни;
– ефективність самої влади як у внутрішній, так і в зовнішній політиці;
– наявність у влади довгострокової стратегії розвитку держави, яку розуміє й поділяє суспільство;
– широка соціальна база державної політики, збереження стабільної суспільної підтримки дій влади;
– недопущення нових політичних криз та революцій.
У трьох із п'яти цих так званих пріоритетів згадується слово влада. Напевно, улюблене для глави держави.
Слово держава згадується два рази, країна – один.
Щодо самої держави, то її стосується лише перший пріоритет.
Останній пріоритет – віє нафталіном часів Кучми. Пам'ятаю, нам, тодішнім третьокурсникам Львівського університету, викладач-нонконформіст говорив: діти, чи потрібна нам така стабільність, як є зараз? Кучма ж бо тоді попереджав: країні не потрібні революції, бо за ними йде криза.
Як бачимо, слова колишнього президента справдились наполовину: революція стала реальністю, хоч і привела за собою кризу влади.
Що чуємо зараз – "недопущення нових політичних криз та революцій".
Отже, влада свідомо ставить у національні пріоритети заборону людям висловлювати свою незгоду з її діями!
Взагалі, промова президента на засіданні РНБО виглядала якоюсь опозиційною. Аж надто вже багато проблем і тільки один шлях їх вирішення – сильна влада. Треба ж було задля цього збиратися Раді нацбезпеки з її главою, двома першими заступниками (!) і шістьма просто заступниками. До речі, майже всіх працевлаштоване після звільнень із неугодних посад, ніби РНБО – ярмарок професій.
Тож не дивно, що й Ляшко тепер гне в ту ж саму сторону, попереджаючи підприємців на Майдані, які навряд чи там зараз читають "Голос України", що вся їхня боротьба може перетворитися на "пшик" – на велику втіху сьогоднішній владі".
Наскільки я спостерігаю за політичними подіями в Україні, наскільки я читаю суспільно-політичні українські видання, і наскільки спостерігаю за громадянами своєї держави, то мені здається, що з нас усіх влада вже давно добряче насміялась.
І тепер має нас далеко за межами озвучених напередодні "кроків", "реформ" і "покращення життя".
Ольга Бузулук, Луцьк, спеціально для УП
