"Революція згори" чи олігархічний PR-переворот?

Середа, 29 грудня 2010, 14:05

Слід подякувати заступнику голови партії "Сильна Україна" Костянтину Бондаренко за програмну статтю "В очікуванні на "революцію згори". Поки суспільство тривожиться про завтрашній день, не знаючи, чого очікувати від влади, авторитетний інтелектуал знайшов час відволіктися від коучінга Сергія Тігіпка на роль наступного президента України, і люб'язно роз'яснив нам, у чому полягає доросле "треба" шокуючої політики влади.

Отже, останній рік ми є свідками здійснення "революції згори".

Такої собі "суспільної хірургічної операції", здійснюваної скальпелями реформ: податкової, адміністративної, пенсійної, регуляторної та інших. Серед "інших", продовжуючи думку пана Бондаренка, я б назвав, перш за все, нафтогазово-тарифну, судово-позвоночну, приватизаційно-рейдерську й православно-канонічну. А також – міліцейсько-околоточну, виборчо-підрахуйну та внутрішньоцензорну.

Слід зазначити, що термін revolutio (з латині – обертання) на початку використовувався переважно в астрології та алхімії, тобто, в "науках", не менш точних, ніж політологія.

Нинішнє розуміння поняття революції походить від латинського перекладу "Політики" Аристотеля, де термін revolutio позначав державний переворот, а також від назви відомого трактату Коперніка "De Revolutionibus Orbium Coelestium", що перевернув догори дригом уявлення про Землю як центр всесвіту.

Який переворот готує нам нова влада?

Зрозуміло, що це "економічні реформи". Аристотель указував на економічні причини "революцій" задовго до Маркса, стверджуючи, що державні перевороти породжуються боротьбою за прибуток і почесті, та небажанням платити податки.

Щоб зрозуміти суть "революції згори", достатньо заяв віце-прем'єра Сергія Тігіпка в ефірі телеканалу "Інтер" про те, що "народ не завжди правий" і слухати простих людей в ході економічних реформ не можна. Дуже нагадує присягу олігарха, про яку згадує Аристотель у трактаті "Політика", книга 5: "І я буду ворожим до людей і плануватиму чинити проти волі людей, навіть якщо це вважатимуть злом".

Читаючи Аристотеля, можна дійти висновку, що "революція згори" є державним переворотом в інтересах олігархів – невеликого кола найбагатших людей, які консолідувалися в боротьбі з кампанією наклепів проти себе та демагогічними закликами до перерозподілу власності. Метою цього олігархічного перевороту є перехід від демократичного до олігархічного політичного устрою.

Безперечно, народ сам винен у тому, що серед його вождів-"демагогів" найбільший успіх мали ті, хто закликав не до розвитку, а до розправи.

Низький рівень культури людей підморозив і вбив демократичні паростки, які були засіяні на нашому жорсткому ґрунті іноземними грантодавцями й певний час росли в тепличних умовах, під захистом певних міждержавних домовленостей, з гарантованими кошторисами. Та варто було тим паросткам розквітнути помаранчевим кольором, як налетіла політична сарана й перетворила громадянське суспільство в суцільні об'їдки.

Коли ж майданчик для "реформ" був угноєний таким нехитрим чином і відданий в оренду команді латифундиста з Міжгір'я на п'ять років, "революціонери згори" замислилися: який би заморський фрукт посадити в нашому городі?

Як бачимо, вони прицінюються до реформ Столипіна, Аугусто Піночета, Ден Сяопіна, Михайла Саакашвілі та Лешека Бальцеровича.

Список цікавий своєю еклектичністю та неоднозначністю. Тут нема хіба що "великого реформатора" Сталіна. Цікаво, чому?

Варто докладніше проаналізувати персоналії наведених взірців "революції згори".

Столипін. Оберігав землеволодіння поміщиків після скасування кріпосного права. Номінально "вільні" селяни після царського маніфесту 1861 року отримали в користування крихітні клаптики землі, залишаючись залежними від поміщика.

Колишні власники цих злиденних "душ" продовжували жити за рахунок селян – подібно до "червоних директорів" заводів та колгоспів після здобуття Україною незалежності.

"Реформатору" Столипіну після "кривавої неділі" довелося вирішувати проблему з бунтарями на селі, які не бачили перспектив для себе в Російській Імперії. Баламутам було дозволено заводити власне господарство на хуторах, і ризикувати тим, що колишні односельці через рік піднімуть їх на вила за високий урожай, або їхати освоювати Сибір.

Зі страйкарями та іншими любителями "качати права" у Столипіна розмова була короткою: їх засуджували на смерть "скорорешительні" суди без присяжних – предтеча революційних "трійок".

Як бачимо, цей "реформатор" теж починав зі своєрідної "судової реформи". Недарма в Думі петлю на шибениці якось назвали "столипінським галстуком". І, звичайно ж, такий "контрреволюційний" парламент довелося розпустити – аж двічі.

Наші "революціонери згори", натомість, просто купили більшість у Верховній Раді.

Як відомо, уся ця "аграрна реформа" завершилася вбивством "реформатора" і громадянською війною через кілька років.

Піночет. Як і Столипін, у своїх "реформах" боровся зі страйками. Особисто командував розстрілом мирного мітингу гірників, а через кілька років очолив військову хунту.

Хто був справжнім реформатором – так це розстріляний військами хунти президент Сальвадор Альєнде, котрий націоналізував велику промисловість та повернув селянам землю, відібрану попереднім урядом. Створену за Альєнде комп'ютерну систему управління економікою "Cybersyn" путчисти знищили, як тільки захопили владу.

Піночет закрив парламент, оголосив себе верховним правителем і влаштував велику приватизацію, одночасно знищуючи політичних опонентів. До речі, і він після перевороту почав з "судової реформи": замінив цивільні суди військовими.

За час правління Піночета мільйон чилійців покинули батьківщину. У 1990-му році перший після путчу демократично обраний президент заявив, що військова диктатура залишила його уряду високий бюджетний дефіцит, інфляцію, безробіття та злиденне населення.

Участь Піночета у вбивствах була викрита; імунітет від кримінального переслідування, який він собі забезпечив перед "виходом на пенсію", був знятий Верховним судом. Однак смерть врятувала екс-диктатора від лави підсудних.

Ден Сяопін. Перефарбував комуністичний Китай у пістряві кольори "ринкової економіки" – при тому, що Комуністична партія Китаю контролює кожен бізнес і може в будь-який момент його відібрати.

Вірний учень Мао Цзедуна, який учив комуністів "знаходити радість" у "боротьбі з людьми", Ден Сяопін якось сказав: "Неважливо, чорна кішка чи біла кішка, якщо вона може ловити мишей – це гарна кішка". Проголошена ним "соціалістична ринкова економіка", такий собі китайський НЕП, дозволила залучити іноземні інвестиції й показати деякий ріст економічних показників, у той час як більшість китайців живуть у злиднях та придавлені жорстокою диктатурою.

Компартія грається з китайцями та зі світом, як кішка з мишами. Кривава розправа над учасниками студентської демонстрації на площі Тяньаньмень яскраво продемонструвала, що відбувається за лаштунками "реформ".

Михайло Саакашвілі. Його взагалі не можна назвати реформатором – з однієї простої причини: єдиною заслугою Саакашвілі є те, що він не заважав грантодавцям та структурам громадянського суспільства здійснювати купу успішних реформ.

Чи не єдиною самостійною ініціативою Саакашвілі є військовий спротив російській агресії в 2008 році, який показав неадекватність амбіцій "реформатора" його реальним можливостям.

Грузію поставили на ноги США, їхнє фінансування, їх технології, у тому числі, соціально-політичні.

Як у СРСР були зразково-показові "колгоспи-мільйонери", що жиріли на державних преференціях та дотаціях, так і Грузія є зразково-показовим "полем чудес" світового демократичного лідера.

Однак населення Грузії близько 5 мільйонів, і ті після "реформ" лихоманить, а населення України – 46 мільйонів. Навіть Джордж Уокер Буш, який уже не при владі, не зміг би дати Україні в десять разів більше ніж Грузії, ресурсів для демократичних перетворень.

Цим пояснюється те, що український народ ніколи не здобуде "на халяву" повторення "грузинського економічного дива".

Лешек Бальцерович. Я б сказав, що це єдиний справжній реформатор зі списку пана Бондаренка. Проблема лише в тому, що для України реформи Бальцеровича – пройдений етап. Приватизацію та запровадження ринкової економіки вже провели на початку 90-х. Українським Бальцеровичем був Пинзеник в уряді Леоніда Кучми.

Проблема в тому, що в нас не було свого Леха Валенси – правозахисника та профспілкового лідера на вищих щаблях влади.

Адже СРСР розпався саме внаслідок "революції згори", і першим президентом України був перефарбований комуніст, а другим – "червоний директор". Саме тому приватизовану промисловість не використали як "стартовий капітал" для економічного росту, а почали розкрадати: різати на металолом, видоювати прибутки в офшори без модернізації виробництва тощо. При цьому старі-"нові" власники за підтримки державної влади безсовісно обманювали людей, розмивали статутний капітал куплених на "ваучери" спільно із трудовими колективами підприємств, "орендували" десятки гектарів землі в селян за мішок гречки, не давали започаткувати свій бізнес нікому, крім "комсомолу".

Коротше кажучи – не залишили народу жодного шансу висунути "нагору" людей праці, а отже – жодного шансу на достойне та заможне життя.

Пан Бондаренко цитує слова грузинського бізнесмена: "Я можу пробачити Саакашвілі багато чого за те, що я, працюючи, уже кілька років не знаю, що таке мєнти й бандити".

Однак не можна сподіватись, що малий чи середній бізнес в Україні найближчим часом скаже щось подібне про Януковича або Тігіпка.

Бо хто, як не мєнти, розганятиме демонстрації придушених податковим пресом підприємців, допомагатиме "демонтувати" малі архітектурні форми, від наметів на Майдані Незалежності до торгівельних лотків, які не платять дань можновладцям?

Хто, як не бандити, вкидатиме пачками бюлетені "за папу" на виборах і їздитиме в Крим для формування "керованої демократії" у дільничних виборчих комісіях?

Наостанок процитую ключовий пасаж ідеолога "революції згори". "Для того, щоби "революція згори" стала саме революцією, потрібно накреслювати перед собою не плани порятунку окремих галузей чи напрямків, а комплексний план ламання Системи. "Революція згори" повинна призвести до того, що дехто з політиків сьогодні називає модним словосполученням "перезаснування держави"стверджує пан Бондаренко.

Такий варварський радикалізм – усе зруйнувати, щоб потім щось будувати на уламках – загалом не характерний для українського менталітету.

Складається враження, що вся "революція згори" полягає в тому, аби обізвати владу "революційною" відповідно до принципу Томмазо ді Лампедузи: "Для того щоб нічого не змінювати, потрібно поміняти прапори".

Відтак, мрія про "революцію згори" виглядає дуже абстрактною й зводиться до одного рядка з російського інтернаціоналу: "Мы наш, мы новый мир построим".

Яким буде цей дивний новий світ – нікому невідомо.

Можна було б позаздрити амбіційним намірам "революціонерів згори" "перезаснувати державу", якби одна маленька деталь не викривала їхню цілковиту нікчемність. Про цю деталь цілком правильно написав Олексій Толкачов. У горе-"реформаторів", як і у всього суспільства, на жаль, немає над-ідеї – Української Мрії, публічно заявленої й здатної консолідувати народ.

Звичайно, однієї мрії мало для реформ, не кажучи вже про "революцію". Однак революціонер без мрії – це дуже комічний феномен. Що вже казати про піарника, який мріє бути революціонером...

Чому Україна не має над-ідеї?

Мабуть, справа в тому, що слова великих мрійників в Україні, як правило, разюче розбігаються зі справами. Для людей ці слова не вартують ламаного гроша в базарний день. Адже слово набуває справжнього значення й сили тільки тоді, коли позначає щось конкретне.

Тільки в Бога спочатку було Слово. Людина має починати з діла.

Моя найбільша мрія полягає в тому, аби кожен громадський та політичний діяч намагався спочатку реалізувати свої ідеї та мрії на практиці, перш ніж пропагувати їх у гонитві за популярністю та спонсорською підтримкою. Тільки за допомогою особистого прикладу творення добрих справ можна навчити народ мріяти.

Такою має бути "революція згори".

Юрій Шеляженко, спеціально для УП



powered by lun.ua

Плати штраф і бреши далі: що пропонують в президентському законопроєкті щодо недостовірного декларування

Весна в Антарктиді: кам'яні гнізда люблячих пінгвінів

Як у світі регулюють криптовалюти і коли цього очікувати в Україні

Як прийняти закон про дистанційну роботу і не ускладнити життя роботодавцю

Секрет успіху серіалу "Ферзевий гамбіт" – гендерна втома

Про Щастя, Україну і Маніфест