Партнерський збір УП. Задонать на дрони та РЕБи

Громадські ради: "відлига" чи черговий зашморг?

П'ятниця, 11 лютого 2011, 13:15

Початок останнього зимового місяця подарував владі стабільність.

Прийнявши зміни до Конституції й визначивши нові дати проведення виборів усіх рівнів, влада не лише убезпечила себе від гіпотетичних небажаних несподіванок, але знову яскраво засвідчила, яке значення відіграє Конституція в теперішніх "розкладах", й що, власне, представляє собою "демократія по-українськи".

Перша вже давно перетворилася на іграшку та яскравий фант в руках фінансово-промислових кланів, які почергово змінюють один одного на владному Олімпі.

Інша, здається, остогидла вже не лише когорті "незгідних", але й у все більшій мірі і міжнародній спільноті.

Якщо ще нещодавно лідери провідних держав світу лише обмежувалися у своїй риториці нотками перестороги щодо активного процесу згортання демократичних засад в Україні, то зараз їхні оцінки категоричні.

Президент Європарламетну Єжи Бузек, зокрема, заявив, що Україна більше не є тією країною, на яку робить ставку Європа в регіоні. "Україна була найкращим учнем класу в регіоні два роки тому. Але більше – ні", – зауважив він.

Якщо попередню владу можна було охарактеризувати "владою втрачених можливостей", що паразитувала на демократичному фасаді, то чинну – як правління "одурманених владою", які прикриваються демократичною ілюзією, винищуючи її.

І хоча про диктатуру в класичному значенні цього слова, про що вже встигли заявити окремі представники опозиції, говорити поки не доводиться, але наявність хоча й ситуативної, однак таки конституційної більшості, не лише замикає в руках Віктора Януковича всі гілки державної влади, що неприпустимо для демократичних устоїв, а й створює йому майданчик для практично необмеженого маневру.

Залишилися лише неурядові організації. Однак, схоже, черга поволі доходить й до них…

Громадська "рада"

Одна з останніх ініціатив влади – створення громадських рад практично на всіх ешелонах виконавчої вертикалі.

Відповідно до Типового положення про громадську раду, затвердженого урядом в листопаді 2010, громадська рада є "постійно діючим колегіальним виборним консультативно-дорадчим органом, утвореним для забезпечення участі громадян в управлінні державними справами, здійснення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, налагодження ефективної взаємодії зазначених органів з громадськістю, врахування громадської думки під час формування та реалізації державної політики".

Історія проекту

Власне, ідея проведення систематичних консультацій з громадськістю з метою залучення громадян до участі в управлінні державними справами, забезпечення гласності, відкритості та прозорості діяльності органів виконавчої влади не є новою.

Громадські ради у значній мірі є дітищем саме чинного глави держави. 15 жовтня 2004 року в розпал президентської кампанії, тоді ще прем’єр-міністр й за півгодини новий наступник Леоніда Кучми Віктор Янукович видає постанову "Про додаткові заходи щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики".

Постанова з аналогічною метою передбачала створення Громадської ради при Кабінеті Міністрів. Вже тоді дехто поспішив ознаменувати такий крок Віктора Януковича не більше як намаганням влади поставити громадські організації під контроль й як черговий піар.

Втім, на той момент в суспільстві вже панували зовсім інші настрої й така ініціатива сприйнялася радше як намагання режиму створити чергову ілюзію.

В 2009 році, уже напередодні наступної президентської кампанії, до ідеї створення мережі громадських рад звернулася й Юлія Тимошенко.

В аналогічній постанові (№1302 від 26 листопада 2009) Юлія Володимирівна не обмежилася бажанням створити громадську раду виключно при КМУ.

Громадські ради мали бути створені також і при міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських, районних, районних у Києві та Севастополі державних адміністраціях.

Однак, визначеності й надалі як такої не спостерігалося. Наголошуючи на створенні сприятливих умов для функціонування громадських рад, Юлія Тимошенко обмежилася в постанові лише сприянням щорічного проведення зборів представників громадських організацій на всіх адміністративно-територіальних щаблях наприкінці року з метою формування вище означених громадських рад.

За великим рахунком, ініціативи щодо впровадження громадських рад у визначеному в положеннях порядку так і не були зреалізовані.

Звичайно, в тих чи інших формах різного роду механізми проведення консультацій з громадськими організаціями існували й спроби їх впровадження велися. Однак, якогось системного, постійного характеру вони так і не набули.

Разом з тим, ідея інституційного оформлення й впровадження громадських рад не вмерла. З приходом до влади Віктора Януковича, Микола Азаров в черговий раз реанімував й проект "громадських рад".

Водночас, на відміну від своїх попередників, нова постанова встановлює чітко визначений проміжок часу, який відводиться на проведення установчих зборів за участю інститутів громадянського суспільства для утворення громадських рад при центральних і місцевих органах виконавчої влади – три місяці.

Даний термін минув 3 лютого й можна вважати, що перший етап зі створення та впровадження громадських рад влада успішно виконала. Відповідні установчі збори було проведено, ради створено й наразі на порядку денному – обрання керівних органів рад та прийняття регламентів.

Світла сторона

Як засвідчила практика, ініціатива влади викликала значну зацікавленість в середовищі громадських інституцій. В залежності від регіону, в установчих зборах взяли участь від 50 до 100 неурядових організацій.

Це пов’язано як з прагненням громадських організацій, з одного боку, нарешті почати хоча б якось впливати на владу, змусити її реагувати. Так і з наявністю в положенні цілої низки норм, які були відсутні в минулому й зобов’язують владу враховувати в процесі своєї діяльності думку громадських інституцій.

Так, незважаючи на те, що рішення громадської ради носять рекомендаційний характер, вони є обов’язковими для розгляду відповідним органом виконавчої влади.

Рішення ж органу, прийняте за результатами розгляду пропозицій ради, не пізніше ніж у десятиденний строк після його прийняття в обов'язковому порядку доводиться до відома членів громадської ради та громадськості шляхом його оприлюднення на офіційному веб-сайті органу та в інший прийнятний спосіб.

Окрім того, дана інформація має містити конкретні пропозиції про врахування пропозицій ради або причини їх відхилення. Положення уповноважує й саму раду інформувати громадськість про свою діяльність, що має бути забезпечене органом влади шляхом створення рубрики "Громадська рада" на офіційному веб-сайті органу.

Таким чином, за певних умов громадські ради можуть активізувати діяльність самих неурядових інституцій, сприяти залученню фахівців до вирішення різного роду питань, які безпосереднім чином зачіпають інтереси тих чи інших організацій.

Й, що головне – сприяти налагодженню двостороннього діалогу між владою та суспільством й врахуванню владою думки громадськості при прийнятті рішень.

Як наслідок, це може стати важливим кроком до побудови повноцінного громадянського суспільства в Україні.

Темна сторона

Однак, як засвідчує практика сучасних українських реалій, "благородна" мета не завжди супроводжується такими ж чистими помислами й, як правило, перетворюється на джерело маніпуляцій й інструмент досягнення визначених цілей суб’єктів, які їх й ініціювали.

Вже на цьому етапі в нормативних актах, що регламентують порядок й умови створення громадських рад, виникає ціла низка запитань, зважаючи на значну кількість прогалин та допущених неточностей.

Зокрема, певного уточнення потребують норми, які визначають кількісний склад ради, членство в ній, порядок відкликання членів й їх заміщення.

Виходячи ж того, що строк повноважень громадської ради складає 2 роки, набуття членства в ній представниками новоутворених інституцій залишається практично неможливим, оскільки її кількісний склад визначається установчими зборами.

Водночас, згідно положення, голова громадської ради обирається з числа членів ради на її першому засіданні шляхом рейтингового голосування.

Тим не менше, вже сьогодні можна спостерігати, як в окремих районах ведеться цілеспрямована робота уповноваженими представниками щодо питання очільництва над цими радами.

Процедура ж відкликання голови, за великим рахунком, також є дещо утруднена, оскільки не передбачає позбавлення повноважень голови шляхом голосування, якщо члени ради визнали роботу голови незадовільною.

Не варто забувати й про певне дублювання повноважень. В апараті тої ж таки ОДА існує ціла низка управлінь та відділів, які прямо або опосередковано відповідають за забезпечення діалогу на рівні "влада-громада" й покликані сприяти реалізації інтересів різного роду громадських організацій та врахуванню їх позиції в діяльності органів влади.

Окрім того, маємо ту ж таки обласну раду, яка є прямим виразником інтересів громади, маємо механізм громадських слухань, маємо ЗМІ, що мали б здійснювати громадський контроль.

Звичайно, кожен з даних інститутів не є ефективним в повній мірі і громадська рада мала б наче максимально сприяти врахуванню інтересів громади в управлінській діяльності. Втім, навіщо в такому випадку виконання достатньо однотипних функцій різними органами?

Окрім того, для повноцінного функціонування громадських рад необхідні й значні кошти.

Раду та її секретаріат слід забезпечити, як мінімум, приміщенням, засобами зв'язку, оргтехнікою, канцтоварами. І це не кажучи вже про заробітні плати, які вочевидь доведеться сплачувати хоча б тим, хто відповідатиме за інформаційне наповнення веб-сторінки ради.

Чи не варто в спектрі проведення адміністративної реформи ще раз переглянути функціонування інших органів та управлінь з метою оптимізації управлінських кадрів та скорочення витрат платників податків?

***

Створення громадських рад за певних умов може як стати своєрідним імпульсом для нормалізації двостороннього діалогу на рівні влада-суспільство, так і забезпечити в перспективі Віктору Януковичу зростання соціальної підтримки та нарощення особистого рейтингу.

Разом з тим, в світлі того, що відбувається в державі, створення громадських рад може бути продиктоване не так бажанням побудувати соціально гармонійне суспільство загального достатку, як є намаганням верхів промоніторити громадські організації на предмет життєздатності.

Є свого роду прагненням влади "сплести павутину", що взяла б під контроль й поставила собі на службу представників неурядових організацій, зробити їх поведінку передбаченою та безпечною, а також розмити відповідальність за власне управління, посилаючись та виправдовуючись за ті чи інші рішення наявністю відповідних консультацій й схвалення подібних ініціатив громадськістю.

Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Акцизний збір: доходи бюджету чи джерело тіньової економіки

Важке питання про перемогу

Загибель іранського президента та наслідки для стійкості режиму

"Ці люди є частиною путінської Росії": чим небезпечний форум російської опозиції

Харчування для ЗСУ: чого чекати постачальникам і військовим

"Невизначеність": травень у Харкові 2024 року