Уроки Франкла для України

28 переглядів
Понеділок, 14 березня 2011, 12:58
Остап Кривдик
політолог, активіст

 

"Апатія, притуплення емоцій і почуття байдужості були симптомами, котрі виникали на другій стадії психологічної реакції зека, і вони поступово робили його нечутливим до щоденних і щогодинних знущань.Ця нечутливість допомагала йому оточити себе надзвичайно необхідною захисною шкарлупою"писав Віктор Франкл у "Людина у пошуках сенсу".

Друзі збираються в еміграцію. Незважаючи на те, що ми зараз живемо краще, аніж половина світу, що ми є на своїй власній землі на перехресті світів, що можемо створити простір власної культури.

Незважаючи на те, що маємо реальні шанси бути поміж найсильніших і найбагатших народів світу.

Вони не бачать тут власного майбутнього і не хочуть, щоб їхні діти жили у спадковому негативі. Чому?

Вийти з тюрми

"Була сумна – а станеш молодою,
в Твоїх очах розвидняться віки,
і чорну свічку пустиш за водою,
і білі коні випливуть з ріки"*.

Віктор Франкл, батько екзистенційного психоаналізу, змінив погляд на людську психіку. Він не заперечив попередників – він їх доповнив.

За Фройдом, людиною керує лібідо, інстинкти – "хочу". За Адлером і Фроммом, людиною керує бажання самоактуалізації, визнання суспільством – "можу".

Франкл ствердив: людиною керує бажання знайти сенс свого життя – своє "маю зробити", "маю бути". Інстинкти – це немовлятство, визнання – це юність, сенс – це зрілість.

Основа його теорії – психіатрія концтабору і психіатрія самогубства. Він знав, про що каже – за його спиною були Аушвіц і Дахау, де він рятував самого себе, рятуючи інших.

На цій базі Франкл створив психотерапевтичну практику – логотерапію, терапію сенсом.

Згідно теорії Франкла, люди часто закінчують життя самогубством, не знайшовши сенсу у своєму подальшому існуванні. І навпаки, в умовах концтабору вижити можна лише вбачаючи сенс у подальшому своєму житті після нього.

Ми, українці, пережили життя у концтаборі під назвою СРСР, бо бачили сенс майбутнього – здобуття волі, здобуття незалежності для нашої держави, збереження нашої ідентичності і духовної основи.

Та зараз у мене є відчуття, що український народ близький до колективного самогубства – саморозчинення, самозречення, самоліквідації.

Чого бракує тут?

"І струсиш попіл траурний з одежі,
і усміхнешся – то була не Ти,
і на Твої безсмертні білі вежі
злетяться віщі птиці з висоти"*.

То ж що заважає знайти оте наше "маю бути"?

Коли стіни радянської "тюрми народів" впали – зникла ворожа "Система", що була основним мотиватором, з’явилася спокуса знайти собі нову "Систему" для заперечення, збудувати себе на ній. А інших ця картинка "Системи" і жене в еміграцію.

Центральна цінність щоденного буття українця – виживання. Той, хто виживає, може думати тільки короткостроково, постійно перебуває у стресі і страху (котрий стає звичкою) – а тому теж є керованим ззовні. На "високі" речі – нема часу і сили.

Українці хочуть їхати геть через дефіцит віри, довіри, надії, позитиву, перспективи. Ще одна причина – "там" уже встановлені сенси: приїжджаєш на готове.

Таким чином, ми втікаємо від "Системи", котра є лише нашим дзеркалом. Результат – брак наскрізного українського сенсу.

Навіщо нам бути далі у таких умовах?

Щоб подолати це – прийшов час до самомотивації.

"Іншуючі" (тобто такі, які творяться через заперечення "поганого іншого") мотивації – вторинні, а тому керовані ззовні і неповноцінні. Тому тільки творячи власні задачі ми врятуємося.

Подолати страх буття: індивідуальний сенс

"Ще літ Твоїх неміряних аж ген де,
ще світ живий – не вір своїм сльозам,
і всі Твої стривожені легенди
самі себе розказують лісам"*.

Життя людини визначає її етика і естетика. Найдавнішою і глибоко пройнятою українством етичною системою є християнство, своєрідна "інструкція як користуватися власним життям".

Мета життя кожного християнина – спасіння. Для нього у житті немає поразки: смерть – це тільки ключ у воротах Суду. Шлях до спасіння – правильне виконання добровільно взятого на себе Обов’язку.

Християнство встановлює рівність кожного перед Богом. Звідси – автоматична повага до особи і її гідності, її прав, її свободи як Божого дару права вибору.

Бог дав апостолам дар говорити всіма мовами світу. Це – Новий Закон. Не Вавілонська мішанина, мов як покарання за гординю, а мова кожного народу як його власний шлях до Бога.

Відтак, українство – це наш унікальний шлях до спасіння через Його Українське Слово, наша естетична форма буття у світі.

Християнин прагне колективного буття – громади, отого "де двоє-троє, там і Я посеред вас".

Знайти один одного: колективний сенс

"Підніме обрій сонячні забрала,
і чорні списи обітне Орда,
а Ти немов ніколи не вмирала –
така стоїш, вродлива й молода"*.

Самодопомога – це взаємодопомога. Так ми захистимо один одного, допоможемо один одному, звеселимо один одного.

Легенда про Тустань, унікальну давньоруську наскальну фортецю, каже: ворог ніяк не міг здобути її. І не тільки стіни тримали її, а лицарський дух і спільна дія її оборонців. Тоді на захисників замку наслали прокляття – вони перестали впізнавати один одного. І розійшлися у самоті світами. Фортеця ж занепала.

Самотність є наскрізним стрижнем нової, на ¾ міської України. Ми не знаємо більшість своїх сусідів – тоталітарна епоха неначе змусила нас не впізнавати один одного. Тому наша Фортеця – у занепаді, тому ми чуємося такими беззахисними.

Нам треба "впізнати" один одного – через спільну дію. Перш за все, приведімо до порядку наше найближче навколишнє середовище: там впізнаємо одні одних, там спільна праця породить спільну довіру.

Такі місця довіри стануть "точками кристалізації" нашої Нової України, там ми спільно реалізуємо нашу етико-естетичну єдність.

Запитаймо себе – якою я хочу бачити свою власну маленьку Найкращу Україну, котру видно з мого вікна?

Що я хочу і можу віддавати для неї? Скільки часу, сили, грошей, речей я готовий дати для цього? Яким буде план – який перший крок, коли очікувати перших досягнень?

І що треба зробити на вищому рівні, щоб захистити Малу Батьківщину?

Молодий народ

"Обнімеш Батька, поцілуєш Маму,
і знов зійдеш на вогняні щаблі.
Блукаючи у небі між громами,
розбудиш Бога на своїй землі"*.

Тактична задача нашого покоління – відбувати Україну після Руїни.

Занепад – це шанс збудувати Україну, не несучи тягаря попередніх структур.

Ми повинні захистити свою ідентичність. Мовна стійкість (у своїй країні – своєю мовою) і здатність опиратися примітивним культурним матрицям, дематюкізація, зняття негативного фону – будуть засобами захисту плацдарму всередині себе.

Водночас творення "територій майбутнього" – це спосіб знайти таких самих як і ми. Це – творення повноцінного українського міста – міської культури, міського стилю життя.

Це – шанс дати українству бути не тільки фольклорним елементом (що дуже важливо, але недостатньо), а й одним із модерних народів світу. Кінцеві форми "територій майбутнього" – нація і її надбудова держава.

Насамкінець

Еміграція – це феномен усіх часів, від котрого ми відвикли за залізною завісою. Часто еміграція – це відчай, це акт відречення себе від Батьківщини.

Та світ тепер інший – так не повинно бути. Можна жити на території українського Інтернету у будь-якому куточку світу: скайп робить можливим спілкування, блоги – співжиття і співучасть.

Ті українці, що від’їжджають, теж можуть долучитися до української справи, роблячи нас світовим народом – таким, яким є поляки, ірландці чи португальці.

Кожен із них своєю справою, славлячи свою нову країну, прославляє і Україну. Кожен з тих, хто їде, може продовжити своє буття з Україною – підтримкою правильної української справи, інформуванням про неї у світах, придумуванням ідей і допомогою своїм досвідом.

Подолавши дефіцит українського буття, ходімо далі шляхом до зрілого українства, що не боїться бути!

Остап Кривдик, політолог, активіст, для УП

*Як епіграфи, цитовано поезію Оксани Пахльовської.



powered by lun.ua
Тотальна "цнапизація" чи держава у смартфоні?
Сервісна держава повинна дбати про належне надання послуг через різні канали, турбуватися про всі групи громадян і бізнесу, не допускаючи дискримінації.
Як підготуватися до сезону грипу: 5 простих рекомендацій
Охочі мають шанс імунізуватися та уникнути захворювання або ж на 60 % зменшити ймовірність ускладнень від нього.
Дотик генпрокурора, або Як зняти недоторканність, щоб її залишити
Доторканними "слуги" згодні бути тільки для свого – призначеного президентом Зеленським – генерального прокурора.
Чи є колізія між урядовими розслідуваннями на ринку добрив
За дотриманням правил торгівлі в країні наглядають Антимонопольний комітет та Мінекономіки. Чи є між ними взаємодія, покаже справа проти групи Ostchem.
Стратегія України з інтегрованого управління кордонами: справжнім мірилом успіху буде ефективна реалізація
Зміцнення торговельно-транспортних коридорів до Європейського Союзу є надзвичайно важливим для теперішніх і майбутніх відносин між Україною та ЄС.
У чому логіка "земельного Задзеркалля" щодо іноземців
Заборона іноземцям купувати землю в Україні не працюватиме. Знайдеться ряд механізмів і структур в Україні та за її межами, щоб це обійти. Для кого ж іноземці становлять ризик?
Чому всім нам варто подивитися "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго"
В Україні ми не користуємось інфраструктурою як чимось зручним і корисним, не задумуючись – навпаки, ми, самі того не помічаючи, витрачаємо величезну кількість енергії, щоб компенсувати її розруху.