Країну захищають не інтерпретації. Країну захищає результат

Сьогодні Тетяна Ніколаєнко вийшла з великим аналітичний текстом із категоричним заголовком: "Як діалоги Міндіча й Умєрова розвалили роботу Міноборони мінімум на пів року". Відповіді на це питання в самому тексті так і не знайшлося. Натомість у ньому є багато іншого – закупівельні епізоди часів попередньої команди Міноборони, власні припущення та інтерпретації публічних фактів, риторичні питання і нелогічно повʼязані між собою висновки.

Відмінність людини, яка працює в будь-якому міністерстві, від журналістів чи активістів полягає в тому, що вона має значно більший обсяг інформації під час ухвалення рішень. Коли мова йде про Міністерство оборони, особливо про закупівлі, а тим більше під час великої війни, значна частина цієї інформації має грифи "для службового користування", "таємно" і "цілком таємно".

Тобто журналісти та активісти доступу до цих даних не мають. Але й посадовці не можуть їх розголошувати, щоб пояснити логіку своїх дій.

Тому від журналістів підготовка матеріалів на такі теми вимагає особливої відповідальності. Робити власні припущення та аналітику, оперуючи здебільшого чутками, анонімними джерелами та не маючи всього обсягу інформації – щонайменше некомпетентно.

Відповідальність журналіста перед аудиторією – дати максимально об'єктивну картину того, що відбувається, а не підміняти її власними інтерпретаціями. Якщо, звичайно, у журналіста немає іншого мотиву – наприклад, сформувати негативну думку про конкретну людину через особисту неприязнь чи ставлення до неї.

Проблема в тому, що між тим, як рішення виглядає ззовні, і тим, як воно ухвалюється насправді, часто лежить величезна прірва.

Журналіст бачить окремий документ, уривок розмови, коментар співрозмовника або кінцевий результат. Людина, яка ухвалює рішення, бачить ще оперативну обстановку, реальні виробничі спроможності підприємств, позицію військових, можливості міжнародних партнерів, ризики для фронту та десятки інших факторів, значна частина яких не є публічною.

Саме тому багато рішень, які зовні можуть виглядати суперечливими або незрозумілими, всередині мають зовсім іншу логіку.

На декількох прикладах із тексту пані Ніколаєнко спробую пояснити, чому це важливо.

Закупівлі дронів у FirePoint

Останні два місяці ця оборонна компанія регулярно згадується в журналістських матеріалах та антикорупційних розслідуваннях. Розберемо кілька тез, які найчастіше повторюються.

• FirePoint – монополіст на ринку далекобійних дронів. Якби Міноборони контрактувало інших виробників, Україна мала б більше моделей діпстрайків.

Це неправда.

Конкуренція на ринку українських далекобійних дронів є. Так само як і щороку збільшується кількість виробників.

Наприклад, у 2024 році Міністерство оборони законтрактувало шість виробників діпстрайків. А в 2025 році ця кількість зросла вдвічі – до 12 виробників. У 2026 році ця цифра може бути ще більшою.

І це тільки контракти МОУ. А є ще компанії, які працюють з іншими складовими Сил оборони, наприклад, з СБУ.

Тому сама теза про "монополію" не витримує перевірки навіть базовими цифрами.

• FirePoint несправедливо отримала весь бюджет Міноборони, а іншим компаніям не дали грошей.

Це також неправда.

І у 2024, і у 2025 роках Міністерство оборони законтрактувало абсолютно всі виробничі спроможності всіх діпстрайків-виробників, які працювали на ринку.

Чому одна компанія отримала більше грошей, ніж інша?

Тому що одні компанії змогли швидше масштабувати виробництво, налаштувавши більшу лінію виробничих спроможностей, а, значить, змогли продати більше дронів. Це звичайна арифметика: більше зробив – більше продав.

• Цитата з тексту Тетяни Ніколаєнко:

"Питання до правоохоронців: чи зможуть вони перевірити, наскільки доброчесною й законною була діяльність чиновників МОУ до компанії Fire Point? І чи справді це її унікальні напрацювання, а не напрацювання, які, можливо, належали Міністерству оборони чи іншим державним компаніям, але були передані за чиїмсь наказом в приватні руки?"

Цей пасаж взагалі складно коментувати. Якщо у пані Ніколаєнко є якісь докази, що конструкторська документація, ліцензії чи авторські права на вироби FirePoint не належать власникам компанії – нехай їх оприлюднить.

Якщо це приватні думки, фантазії та здогадки авторки – тоді це навмисне введення читачів в оману. Виникає питання – з якою метою?

І тут доречно згадати інший приклад.

З кінця 2023 року в Міноборони Умєрова розпочали розробку дронів-перехоплювачів Octopus за підтримки британських партнерів. Коли наші військові інженери під керівництвом Валерія Чуркіна працювали над цією розробкою, багато хто на ринку ставився скептично до цієї історії.

Але вона має успіх. Виріб пройшов усі необхідні випробування.

Міноборони безкоштовно передало ліцензії на використання трьох патентів українським виробникам для масштабування та запуску серійного виробництва. А в листопаді Україна та Велика Британія домовилися про ліцензійне виробництво дронів Octopus на британських потужностях.

Усі права на цей виріб належать Міністерству оборони України.

Тому замість займатись будівництвом теорій навколо неіснуючих фактів, варто дивитися на реальні результати. Коли МОУ справді створювало власну технологію, воно не передавало її "в приватні руки", а зберегло всі права за державою та забезпечило її масштабування через українських і міжнародних виробників.

Бронежилети

Публічних інтерпретацій про "бронежилети Міндіча" вже вистачить на невелику детективну історію.

Насправді вся ця історія зводиться до кількох простих речень.

ДОТ законтрактував компанію на постачання 10 000 бронежилетів (про саму процедуру контрактування менеджмент ДОТ вже неодноразово давав коментарі та пояснення).

На етапі приймання товару бронежилети не відповідали стандартам "військової прийомки" Міністерства оборони. Процес перевірки та зʼясування обставин затягнувся на декілька місяців.

Міндіч (маючи власний інтерес або просто адвокатуючи знайомих – невідомо) повідомив про цю проблему міністру оборони Умєрову. Міністр, у свою чергу і відповідно до посадових обовʼязків, відреагував, передавши цю скаргу підлеглим із дорученням розібратися в ситуації.

Бронежилети в підсумку не прийняли, не закупили і гроші за них не заплатили. Кінець історії.

• Цитата Тетяни Ніколаєнко: "Шевцов підтвердив, що міністр кілька разів давав йому доручення щодо бронежилетів і натякав на те, що їх треба прийняти, мотивуючи це тим, що це буде щось у рамках співпраці з Ізраїлем, від якої Україна хоче отримати зброю.

"Каже: у нас там якісь проблеми з прийманням бронежилетів, це ізраїльські бронежилети. Зараз ми з ними плідно працюємо, щоб організувати закупівлю озброєння, а вони нам дають зворотний зв'язок: "Ви не можете з бронежилетами розібратися, які закупівлі?". Розберись, каже, із цим питанням", – переповів слова міністра Шевцов.

Велике питання – наскільки доброчесно в цей момент діє міністр оборони, коли тисне на свого підлеглого і просить прийняти бронежилети, які забраковані прийомкою".

"Розберись з цим питанням" – це не тиск на підлеглого. А завдання відповідальному заступнику міністра оборони розібратися з проблемою, з якою приходить представник бізнесу.

Чи були ідентичні випадки, коли інші підприємці зверталися до міністра оборони зі своїми проблемами або невирішеними питаннями? Так.

Чи переадресовував міністр такі звернення відповідальним заступникам, щоб ті розібралися з цими питаннями? Так.

Чи є в цьому порушення закону? Ні, якщо в підсумку рішення ухвалюється на користь держави. Що і сталося у випадку з бронежилетами.

Саме цей результат і є найкращою відповіддю на припущення про нібито "тиск" чи "втручання".

Будь-які інші інтерпретації та натяки – це субʼєктивна думка пані Ніколаєнко, яку вона свідомо поширює публічно. З якою метою – відкрите питання.

• Цитата Тетяни Ніколаєнко: "коли вибухає "Міндічґейт", у міністерстві ходять чутки про те, що ЦУРМЗ ліквідували не просто так, а щоб заховати хвости у справі бронежилетів"

Якщо вже спілкуватися мовою чуток, то в Міністерстві оборони також ходили чутки, що пані Ніколаєнко працює в інтересах одного з найбільших виробників зброї. Чи є це правдою? Приблизно настільки ж, наскільки правдивими є чутки, що ЦУРМЗ ліквідували через історію з бронежилетами.

А якщо говорити мовою фактів, то ЦУРМЗ ліквідували в жовтні 2025 року рішенням міністра оборони Дениса Шмигаля. На той момент Рустем Умєров вже як три місяці обіймав посаду Секретаря РНБО.

І як розподіл обовʼязків заступників міністра оборони (про який пише Ніколаєнко) в червні 2026 року може бути повʼязаний з Умєровим, якщо він вже 11 місяців не міністр оборони?

Чи була реорганізація ЦУРМЗ правильним чи неправильним рішенням? Це питання до команди міністра Шмигаля, яка безпосередньо ухвалювала це рішення і зможе дати свою оцінку та аргументацію.

Але пов'язувати організаційні зміни в Міністерстві оборони, які ухвалював вже наступник Умєрова, з "хованням хвостів" на підставі чиїхось чуток – це рівень жовтої преси та розмов на лавочці, а не професійної журналістики.

Зміна менеджменту АОЗ (Агенція оборонних закупівель)

Коли на початку 2025 року керівництво Міністерства оборони змінило керівництво АОЗ – агенції, відповідальної за закупівлю всього озброєння та військової техніки, – журналісти та антикорупційні активісти розгорнули масштабну інформаційну кампанію на підтримку попередньої очільниці.

Кампанія була гучною: десятки інтерв'ю на підтримку директорки АОЗ, звинувачення міністра оборони в корупції, листи до посольств країн НАТО та ЄС із критикою міністра Умєрова.

Основна теза звучала так: "ми захищаємо інституцію та корпоративне управління, а не особистості". Проте в реальності вся інформаційна кампанія зводилася до захисту однієї конкретної людини.

При цьому публічні та непублічні контраргументи керівництва МОУ, що результати роботи Агенції під керівництвом цієї людини не відповідають реаліям і темпам великої війни, – не бралися до уваги.

Через рік результат правильності зміни менеджмента АОЗ можна продемонструвати дуже простими цифрами:

• відсоток постачання за контрактами АОЗ у 2024 році (старий менеджмент) – 60%
• відсоток постачання за контрактами АОЗ у 2025 році (новий менеджмент) – 96%.

Об'єднання АОЗ і ДОТ (Державний оператор тилу) в єдину агенцію

У вересні 2024 року керівництво Міноборони вирішило об'єднати дві свої закупівельні агенції – АОЗ і ДОТ – в одну структуру.

Логіка була проста: обидві агенції вже набрали необхідні спроможності, а утримувати під час війни дві структури, які дублюють функції одна одної, було нелогічно. Тим більше, що в перспективі їх все одно планувалося об'єднати.

Антикорупційні активісти знову виступили з критикою – це катастрофа, цього робити не можна, всі закупівлі проваляться.

Алгоритм дій той самий і добре відомий – листи на посольства "поганий Умєров", десятки інтервʼю та постів у соцмережах.

Але коли у січні 2026 року новий міністр оборони Денис Шмигаль ухвалив те саме рішення про об'єднання агенцій – жодної критики вже не було.

Результат відомий – єдина агенція працює, закупівлі не зупинилися і не розвалилися. DOTChain, створений командою ДОТ, продовжив роботу в АОЗ як DOTChain Defence. 500 000 дронів вже поставлено у військо через DOTChain Defence.

І це лише кілька прикладів.

За останні роки навколо Міністерства оборони було багато гучних заголовків, категоричних оцінок та впевнених висновків. Але проблема в тому, що зробити гучний висновок значно простіше, ніж нести відповідальність за його наслідки.

Під час війни дуже легко оцінювати окремий документ, уривок розмови чи дію, не знаючи всіх обставин. Значно складніше – ухвалювати рішення, коли від них залежать постачання зброї, забезпечення армії, життя людей та стійкість країни.

Саме тому багато рішень, які в моменті викликають хвилю критики через нерозуміння всіх обставин процесу, згодом дають конкретний результат і дозволяють краще зрозуміти логіку, якою керувалися під час їх ухвалення.

І тому будь-які рішення Міністерства оборони варто оцінювати не за припущеннями, інтерпретаціями чи гучністю заголовків. Принаймні професійний стандарт журналістики передбачає отримання позиції всіх сторін перед тим, як робити будь-які висновки.

Бо під час війни країну захищають не припущення, не інтерпретації і не гучні заголовки. Країну захищає результат.

Діана Давітян, керівник служби секретаря РНБО