Поминаючи Чорновола

П'ятниця, 25 березня 2011, 08:54

У кожного своя правда, і свій світ широкий. Так писав геніальний Тарас Шевченко…

Роки правління Леоніда Кучми запам’яталися з-посеред іншого й тим, що за невідомих обставин у "світі" українських реалій не знаходилося місця багатьом, хто правду знав й приховував чи, навпаки, намагався підняти її завісу...

Остання каденція Леоніда Даниловича взагалі овіяна міфами й загадковими вбивствами/самогубствами цілої плеяди осіб, що уособлювали ту епоху. Георгій Гонгадзе, Вадим Гетьман, Юрій Кравченко, Георгій Кірпа…

Список можна продовжувати, однак від цього навряд чи всі винні будуть покарані, а суспільство дізнається правду. Страх, затяжні інтриги й відсутність політичної волі лише розтермінували кожну з справ у часі, а будь-яке нове розслідування додавало більше питань, аніж відповідей…

Порушення кримінальної справи проти Леоніда Кучми за підозрою в перевищенні влади, дачі незаконного розпорядження посадовим особам МВС, яке призвело до вбивства Георгія Гонгадзе, за задумом модераторів, мало б поставити крапку в історії з одним із найбільш гучних вбивств початку ХХІ століття.

В результаті, чинна влада отримала б прекрасну можливість хизуватися тим, що саме їй вдалося те, що стало непосильним тягарем для того ж Кучми й всіх "помаранчевих" разом взятих.

Окрім того, закривши справу Гонгадзе, влада б продемонструвала свою принциповість, наявність тієї ж волі, а горе-походи Кучми в прокуратуру могли б стати свідченням того, що в українському правосудді немає вибірковості й панує принцип справедливості.

Однак, те, що Кучма опиниться за гратами, сприймається як чергова ілюзія. Термін давності за порушеною супроти Кучми статтею, як вже неодноразово повідомлялося УП, вичерпався. А оскільки саме вбивство Пукачем не було визнано "замовним", стає зрозуміло, що суспільство стає свідком чергового перформенсу, за яким приховується дійсна мета чинного режиму – і справу закрити, і Кучму не посадити, й голови задурити.

Не применшуючи права на правду й спостерігаючи за тим, як "інтенсивно" рухається слідство у справі Гонгадзе, все частіше у ці березневі дні зупиняєш себе на наступній думці: добре, що схожа доля оминула іншу, не менш резонансну справу, яка, за великим рахунком, стала першою ластівкою у цілому ланцюжку надзвичайно дивних смертей.

25 березня минає дванадцять років з часу загибелі В’ячеслава Чорновола…

Що насправді сталося тієї загадкової ночі на бориспільській трасі скоріш за все так і залишиться ще однією таємницею епохи первісного накопичення капіталу суворих кучмівських буднів.

Нещасний випадок, звичайнісіньке ДТП чи зумисне вбивство, скоєне групою осіб за попередньою змовою?

Випадковий збіг обставин, фатум чи майстерно зрежисована вистава, яка забрала життя людини, з якою безпосереднім чином пов’язують становлення вітчизняної демократії в умовах відновлення незалежності?

Незважаючи на енну кількість спроб провести об’єктивне розслідування ДТП, роботу спеціально створеної парламентської комісії, власне незалежне розслідування РУХу, правоохоронні органи так й не спромоглися дати однозначну відповідь на жодну з версій.

Чорновола любили, Чорновола поважали, Чорновола боялися…

Він мав позицію, жив згідно принципів й відповідно до власного морального кодексу. Він стояв біля першоджерел національно-визвольного руху шестидесятників, неодноразово висловлював власний протест супроти арештів інтелігенції.

Арешти переслідували й самого Чорновола, боротьба з режимом для якого перетворилася на роки тюремних камер, заслань й голодування.

Втім, ані постійні переслідування, систематичні звільнення з роботи, кількаразові арешти не змогли відбити в серці Чорновола одного – України. Чорновіл виступав за відродження України і всього українського – національних мови, культури, духовності, державного суверенітету.

Коли ж крах червоної імперії став незворотнім, Чорновіл став одним з тих, хто очолив боротьбу за перетворення в Україні. Єдиною метою стала національна незалежність. Й її було досягнуто 24 серпня 1991 року. Роль Руху в процесі "перебудови" та відновлення незалежності важко переоцінити.

Однак, президентом України Чорноволу стати так і не судилося. На відміну від більшості посткомуністичних країн, де перемогли представники, що уособлювали нове покоління, в Україні перемогу здобув вчорашній комуніст Леонід Кравчук.

Чорновіл же, посівши друге місце, зосередився на роботі в Русі та депутатській діяльності в парламенті. Майбутнє Руху Чорновіл бачив в опозиції, оскільки був переконаний, що лише очищення від комуністичної номенклатури уможливить реформи.

Втім, таку позицію підтримували далеко не всі. Постійні протиріччя, боротьба за лідерство поступово розвалювали НРУ. Цей процес розпочався ще за Чорновола, однак свого апогею досяг вже після загибелі В’ячеслава Максимовича.

Загибель В’ячеслава Чорновола миттєво перетворила його на один з символів української державності, а сама постать Чорновола вже понад десять років вдало використовується так званими національно-демократичними силами в політичній боротьбі.

На честь В’ячеслава Максимовича називають вулиці, зводяться пам’ятники й монументи, покладаючи до яких квіти, мимоволі розчаровано жалкуєш, що Чорновіл вже не з нами. Мовляв, жив би Чорновіл, й Україна була б іншою.

Сьогодні, як в середовищі колись могутньої політичної сили, так і в українському політикумі загалом відчувається значна криза, криза за Чорноволом.

Набагато легше ховатися за портретом В’ячеслава Максимовича, закликаючи до патріотизму, аніж залишатися патріотом самому й крок за кроком працювати на благо Української держави.

Ідейність поступилася місцем мінливості, пристосуванству, хамелеонству та відвертому блюзнірству. Спостерігаючи за тим, як розвивається політичний процес в країні й як еволюціонують окремі політики, все частіше схиляєшся до думки, що спостерігаєш за звичайнісіньким карнавалом – карнавалом блазнів.

Конкуренція змістів дедалі більше поступається місцем маніпулятивним закликам та конкуренції інформаційних приводів. Головним стає не реалізація власної ідеї, а боротьба за місце в парламенті та доступ до державного корита.

Політика перетворилася на арену критиканства й на шлях до якнайшвидшого особистого збагачення. А якщо за особисту помітність запропонують ще й непогану посаду, засунуть в кишеню кілька мільйонів, власна позиція зникає зі швидкістю світла. Прикладів таких метаморфоз десятки й щороку ця кількість лише зростає.

25 березня український політикум в черговий раз поминатиме пам'ять палкого патріота, дисидента й незламного борця за незалежність України В’ячеслава Максимовича Чорновола.

В черговий раз лунатимуть палкі промови, теплі слова про постать Чорновола та його роль в новітній українській історії, що перекликатимуться з відвертими політичними гаслами, закликами про нові загрози, про "орду", яка захопила Україну й про необхідність боротьби з нею.

Так, країні потрібен Чорновіл. Але, на превеликий жаль, Чорновола вже не повернеш. Чорновіл дав приклад гідний наслідуванню. Його позицію не зламали ані постійний тиск, ані переслідування, ані арешти.

Й сьогодні для держави набагато важливішими є люди, які б послідовно продовжували справу Чорновола, які б виховали майбутнє покоління на принципах та засадах, що їх сповідував політик.

Однак…

Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Чому "клуб білого бізнесу" - дуже погана ініціатива?

"Ти цілий день живеш його життям": повсякдення доглядальниць за пораненими ветеранами 

Коли державні банки зможуть продавати проблемні кредити без проблем?

Скільки коштує створити сучасну оперу та за рахунок чого існують незалежні театри?

Росія заплатить за війну: як США зробили важливий крок до конфіскації $300 млрд  російських активів

Чому міста не зацікавлені будувати власні електростанції на своїх територіях?