Останній шанс "Нашої України"

Понеділок, 28 березня 2011, 14:05

У колись могутній правлячій, а нині невідомо якій партії "Наша Україна" відбуваються не зовсім зрозумілі процеси. Незрозумілі не під тим оглядом, що всі навколо дурні і нездатні збагнути наміри та дії цієї унікальної партії.

А незрозумілі тому, що важко уявити, чому досвідчені і самодостатні політики терплять бздури одного-єдиного персонажа, чий рейтинг упав нижче за плінтус і чия самозакоханість та відсутність здатності робити висновки із власних помилок сьогодні перевищила всі можливі межі.

На 19 березня, як відомо, був запланований з’їзд "Нашої України". З’їзд, як також добре відомо, не відбувся, і делегатів, котрі вже прибули до Києва, відправили додому (що, безумовно, дуже надихнуло їх на нові звершення...).

Причина? За повідомленнями джерел "Української правди" у парламенті, проведення з’їзду було перенесене на невизначний термін через конфлікт екс-президента Віктора Ющенка з екс-головою СБУ Валентином Наливайченком.

Бо ж частину повноважень глави партії, котрим є Ющенко, мали передати главі політради, яким є Наливайченко (і якого на цю посаду, до речі, поставив особисто Віктор Андрійович).

Дізнавшись про це, Ющенко начебто у різкій формі звинуватив Наливайченка у спробі "вкрасти партію" і пригрозив, що не прийде на з’їзд і публічно звинуватить того, хто проводив би з'їзд, у розколі.

Крім того, в результаті конфлікту між Ющенком і Наливайченком, розкол стався також у парламентський групі "Наша Україна" – приблизно навпіл.

Це одна версія причин непроведення партійного з’їзду. Друга з’явилася дещо раніше – мовляв, у Віктора Ющенка запалення нирок, лікарі рекомендують йому поберегтися два-три тижні, тому і з’їзду не бути, поки лідер партії не одужає..

Третя версія, озвучена самим Наливайченком, – мовляв, ніякого персонального конфлікту в "Нашій Україні" немає, а з’їзд відбудеться через місяць, максимум півтора.

"Було ухвалено рішення про необхідність продовження роботи статутного комітету з тих питань, які поки що не знаходять консенсусу ні в самому статутному комітеті, ні в політичній раді", – повідомив голова політради.

Хоча проблеми є, і вони серйозні. Якщо зміни у партії не відбудуться, на неї чекає катастрофа. Але ще потрібен деякий час, щоб окреслити ці зміни і внести їх на розгляд з’їзду. Ніні ж слід говорити не про конфлікт, а про дискусію.

Та як би там не було, на засідання політради 18 березня, яке й перенесло на невизначений термін з’їзд, сам Ющенко не з’явився. І начебто не через хворобу – бо його дружина спростувала повідомлення про хворобу нирок...

А невдовзі після непроведеного з’їзду Віктор Ющенко дав інтерв’ю журналістові впливового польського видання "Gazeta Wyborcza" Марчіну Войчеховському. Назва цього інтерв’ю вельми промовиста – "Czas depresji".

З тексту зрозуміло, що депресія ця притаманна самому екс-президентові, але він її поширює на всю країну. Ющенко твердить: "Нині панують депресивні настрої. Можливо, вони потрібні для того, щоб ми зрозуміли власні помилки і змогли динамічно йти вперед".

Але при цьому він постійно висловлює сподівання, що нинішня влада таки отямиться й візьме на озброєння його політику: "Я радий, що нова влада на кожному перехресті пропагує ідею єдності України, хоча, можливо, вона не цілком розуміє, про що йде мова...

Нова влада відмовилася від політики консолідації народу, але я сподіваюся, що вона до неї повернеться...

Новий президент у нас всього лише рік. Зазвичай політики на початку роблять помилки. Вони хочуть змін, наприклад, у відносинах з сусідами. Але коли у них це не виходить, вони тверезіють і повертаються до колишніх практик. Я сподіваюся, що так буде і з командою Януковича".

Свою ж роль у новітній українській історії Віктор Ющенко змалював без потуг на зайву скромність: "Я хотів створити об’єднуючу мільйони людей систему цінностей. Так створюється спільність, народ.

Я хотів відкинути те, що розділяло українців, наприклад, на Схід і Захід... Мова йшла про об’єднання 46 мільйонів людей навколо спільних ідеалів".

Іншими словами, хотів Віктор Андрійович створити український народ, а його не зрозуміли і йому не дали, хоча ще не все втрачено – може, Янукович порозумнішає...

Й от тепер запитання до читачів, а особливо – до зацілілих іще прихильників "Нашої України": що чекає на партію у разі, коли її й далі очолюватиме політик із сподіваннями на "прозріння" Януковича, із комплексом "батька нації", із небажанням навіть згадати той факт, що чинна влада кинула когось із опозиціонерів за ґрати та із категоричним неприйняттям будь-кого із соратників, тільки-но вони починають являти собою більш-менш помітні політичні постаті - згадайте-но, як розвивалися стосунки Ющенка із першою п’ятіркою НУНС на виборах 2007 року...?

Як на авторів погляд, чекає на "Нашу Україну" гаплик повний та остаточний. Не може партійний з’їзд переноситися від бажання лідера партії (навіть Сталін та Гітлер не робили такого, хоча й могли – та розуміли необхідність дотримання певної процедури).

Так само не може на депресивного партійного голову бути покладено чимало практичних, щоденних обов’язків – хай тихенько сумує десь у куточку, пишучи книгу про Мазепу, а молодші й прагматичніші тим часом вестимуть повсякденну роботу. Речі елементарні, чи не так?

Щоправда, є й інша думка: "Наша Україна" – це Віктор Ющенко. Піде він – партія загине, стане абсолютно недієздатною і нікому не потрібною.

Чи не найчіткіше висловив таку думку лідер партії "Єдиний Центр" Віктор Балога. Мовляв, "не "Наша Україна" потрібна Ющенку, а навпаки – Ющенко потрібен партії.

Адже Віктор Андрійович, провівши півтора десятка років на провідних політичних ролях, з яких п’ять – керуючи країною, цілком може далі розвивати кар’єру політика автономно чи в якійсь іншій конфігурації. Цього не скажеш про тих, хто сьогодні явно переоцінює своє місце в "НУ"...

Це партія Ющенка і більше нікого. Решта партійців, що б вони не говорили, були і залишаються споживачами його впливу, авторитету і рейтингу".

Що ж, по-своєму логічно: Віктор Ющенко й далі продовжує розповідати, яка погана нинішня опозиція (а це він любить і вміє робити) та які надії він досі покладає на Януковича (це теж один із лейтмотивів його виступів), а чинна влада у відповідь "малює" три (чи скільки їх тоді буде) прохідні відсотки "Нашій Україні" на парламентських виборах.

І все, і нічого смикатися, збирати якісь статутні комісії та політради, – всі ви до сивого волосся та до заслуженого відпочинку працюєте підтанцьовкою у Віктора Андрійовича...

У цій ситуації тим притомним політикам у "Нашій Україні", котрі справді прагнуть послужити своїм співгромадянам (хочеться вірити, що такі особи у цій партії ще не вивелися) не залишається нічого іншого, як припинити раз і назавжди практику підкилимного вовтузіння та ритуальних танців навколо священного тотема в особі екс-президента.

Бо ж насправді партія та її минулі здобутки належать не стільки Ющенкові, скільки десяткам тисяч рядових партійців і мільйонам виборців, котрі авансували свою безмежну тоді довіру Вікторові Андрійовичу і його найближчому оточенню.

Ця довіра і підтримка були бездарно проциндрені, отож правом й обов’язком нинішніх партійців є проведення – від імені ошуканих колег та виборців – партійного суду над партійним лідером, котрий, схоже, нічого не зрозумів у подіях останніх років і ні в чому не відчуває себе винним.

Навіть у тому, що особисто являє собою взірець корупціонера, продовжуючи жити й далі на державній дачі з милості Віктора Федоровича, поки його власна дача (чи не півтора роки вже, щось довгенько, чи не так?) ремонтується...

Звичайно, такий партійний суд став би грандіозним скандалом не тільки у внутрішньому житті "Нашої України", а й у всьому вітчизняному політикумі, але хіба би скандал погіршив ситуацію партії?

Жодною мірою – падати вже немає куди (знов-таки, якщо не сподіватися, що тобі "намалюють" голоси на виборах).

Якщо ж потрібні реальні зміни, що, як каже член політради "Нашої України" Данило Лубківський, "повинні проявлятися в прозорості рішень, визначеності політичної позиції, розширенні повноважень місцевих організацій, наведенні ладу в самій структурі партії" тощо, то кращого варіанту, ніж публічне дійство, що відбуватиметься вперше в новітній історії України, немає.

Відтак партія або виживе як спільнота однодумців зі своєю програмою й ідеологією, або загине раз і назавжди. Останнє означатиме, що вона насправді партією й не була, а справді являла собою "підтанцьовку" для Віктора Андрійовича.

То кому вона потрібна із виборців, із українських громадян, така безправна і безбарвна "гопакедія", зібрана зі здорових і наче солідних мужиків?

Звичайно, шанси на те, що більшість керівництва "Нашої України" (а там тільки в політраді понад 100 осіб) зможе консолідуватися і поставити на місце свого вождя, майже відсутні.

Отож і далі там триватимуть підкилимні бої, а в результаті ті, хто не хоче разом із Ющенком піти у політичне небуття чи бути допущеним до парламентської годівниці з волі Януковича, полишать партійні лави.

Демократичного прецеденту не станеться – все піде, як і було. А жаль. Бо ж, крім усього іншого, партійний суд – то, як не парадоксально, був би останній шанс не тільки для партії, а і для самого Віктора Ющенка вийти з хронічної вже депресії і знову стати притомним політиком загальнонаціонального масштабу.

Сергій Грабовський, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Коли запрацює еАкциз в Україні

Що наші діти дивляться на YouTube українською?

Чому "клуб білого бізнесу" - дуже погана ініціатива?

"Ти цілий день живеш його життям": повсякдення доглядальниць за пораненими ветеранами 

Коли державні банки зможуть продавати проблемні кредити без проблем?

Скільки коштує створити сучасну оперу та за рахунок чого існують незалежні театри?