Якого виборчого закону потребує Україна?

Четвер, 28 квітня 2011, 12:54

Відомо, що юридичний закон завжди своїм змістом відбиває мою зацікавленість певним справедливим, на мій погляд, чином врегулювати суспільні відносини. Здавалося б, за таких умов неможливо відповісти на поставлене питання інакше як – Україна потребує такого виборчого закону, якого бажає більшість.

А чи завжди бажання більшості співпадають з об’єктивною необхідністю? Очевидна відповідь – ні.

На щастя для виявлення об’єктивної необхідності зовсім не обов’язково знати бажання більшості. Достатньо проаналізувати стан, у якому знаходиться країна, враховувати усі чинники і розглядати їх зміну у часі.

Рух у напрямку сучасного розвитку України було розпочато за часів реформ так званої "перебудови". Кінцевою метою тих реформ була побудова в Україні сучасного капіталістичного суспільства: утворення двох основних класів капіталізму (буржуазії і пролетаріату) та формування відповідної держави.

Слід зауважити, що сучасна буржуазна держава, як і будь-яка інша, уособлена в системі установ, які здійснюють державну владу.

Але посадовці цих установ в сучасній буржуазній державі є такою суспільною силою, що найменш пов’язана з будь-яким із класів суспільства і тому найкращим чином виконує своє головне призначення: не допустити того, щоб класи пожерли один одного.

Оскільки сьогодні головною складовою суспільного життя в Україні є визнана всіма необхідність реформування існуючої системи, тобто заміни існуючої на іншу, то правомірно поставити питання: "Чи досягнуто цілей реформ "перебудови"?

Насправді відбулося тільки те, що могло відбутися. Незалежна Україна успадкувала від Союзу РСР бюрократичну систему і саме бюрократи союзних часів, залишаючись бюрократами, стали ще й капіталістами.

Сьогодні ці бюрократи-капіталісти своїм небажанням розлучатися із витоками своїх статків силою утримують Україну у проміжному стані – незавершеності переходу до капіталізму. Яскравим проявом цього є хід реформ.

Дійсно, і сьогодні, і вчора уся влада належить бюрократам-капіталістам, а реформи ідуть сяк так мляво, якщо взагалі ідуть.

Наприклад, начебто проведена судова реформа звелась до посилення впливу бюрократії (призначених, а не обраних чиновників) на призначення суддів. І так відбувається з усім. Що не візьметься реформувати влада, виходить тільки посилення бюрократизму та його впливу на суспільні процеси.

А ці процеси, оскільки капітал за своєю сутністю – річ демократична, вимагають для завершення переходу до капіталізму всебічної і глибокої демократизації суспільного життя.

Якщо ж залишимось у проміжному стані, який, як відомо, є нестійким і схильним до криз, посилення бюрократизму може попервах мати невеличкі позитивні наслідки в економіці, але накопичення пари під кришкою як от "податковий майдан", і ті, що невідворотно відбудуться після нього, зрештою зметуть і бюрократичну систему і тих, хто її уособлює.

Таким чином, маємо всі підстави стверджувати, що Україна для свого позитивного розвитку потребує сьогодні такого виборчого закону, який що найширше відкриє шлях всебічній демократизації усіх сфер життя суспільства.

Тільки відтепер, після визначення виборчого закону, якого потребує Україна, має сенс пошук його змісту, бо до того будь-яке висловлювання відносно виборчої системи, наявності та величини прохідного бар'єру, можливості участі у виборах блоків політичних партій і тому подібне є позасистемним і зумовлене бажанням уловлювати голоси легковірних виборців.

Відомо, що найбільш демократичною виборчою системою є наступна. Депутати обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за кандидатів у депутати висунутих політичними партіями.

Кожна партія має право висунути не більше одного кандидата в кожен із одномандатних округів з однаковою чисельністю виборців.

Якщо такий порядок обрання доповнити конституційним обов’язком депутатів, обраних від однієї партії, належати відповідній депутатській фракції, то такий спосіб обрання здатен припинити безпідставні суперечки між прихильниками мажоритарної і пропорційної виборчих систем, тому, що йому притаманні сильні риси обох системи.

Це з одного боку. З іншого, зазначеному порядку обрання депутатів не притаманні негативні риси змішаної виборчої системи, яка збільшує середню чисельність виборців округу від 80000 до 160000, що робить майже неможливим обрання представника найбільшої верстви виборців – людей з малими і середніми статками.

Крім того, обговорювана виборча система не має нічого спільного з таким бюрократичним запобіжником, як прохідний бар'єр, і добре співвідноситься з простою системою відкликання депутата.

Окремо слід сказати про партійні блоки. Очевидно, що партії, які здатні утворити передвиборчий блок, а, отже, створити спільну програму, в інший час існують нарізно, не об’єднуються тільки із-за амбіцій їх лідерів. То чи слід потурати таким партіям, надаючи їм право виступати на виборах у блоці?

Ні, і ще раз ні, бо цим ми створюємо додаткові умови продовження існування багатьох однакових партій лідерського типу, а цього для свого позитивного розвитку суспільні процеси не потребують.

Таким чином, бачимо, що обговорювана виборча система порівняно з іншими найкращим чином відповідає вимогам об’єктивної необхідності Україні мати для свого прогресивного розвитку виборчий закон, який своїм змістом уособлює саме таку систему.

Але не слід вважати, що сучасні сталіністи – нащадки і послідовники створеної при активній участі і під безпосереднім проводом Сталіна бюрократичної системи СРСР – без спротиву погодяться на пропоновану виборчу систему, яка підточує саме існування бюрократів-капіталістів.

Навіть, якщо вдасться довести до розгляду у Верховній Раді відповідний законопроект, вони і тоді, пам’ятаючи настанови свого вчителя ("важно как считать, а не как голосовать"), втоплять такий проект в морі бюрократичних поправок, які дозволять їм вести підрахунок голосів виборців второваним від часів Сталіна шляхом фальсифікацій.

Давно вже слід на цьому шляху утворити нездоланий заслін. Таким заслоном міг би бути наступний порядок формування виборчих комісій. ЦВК складається з обраних обласними радами (від кожної ради по дві особи, одна – від партій парламентської більшості, друга – від партій парламентської меншості).

Всі інші (обласні, районі та дільничні) виборчі комісії утворюються ЦВК шляхом найму із позапартійного загалу тих, хто виявив бажання.

Всі партії мають рівні права контролю роботи виборчих комісій. Будь-який вплив на роботу виборчих комісій є кримінальним злочином, покарання за який визначається законом.

Маємо всі підставити для того, щоб в Україні, застосовуючи пропоновану виборчу систему, почати рух у напрямку завершення переходу до капіталізму і припинення для більшості народу нескінчених страждань, викликаних занадто довгим перебуванням у перехідному періоді.

Очевидно, що застосування зазначеної виборчої системи залишає бюрократам-капіталістам можливість зберегти себе в якості чиновника або капіталіста, а спротив її застосуванню позбавляє їх цієї можливості…

Олександр Соколов, для УП



powered by lun.ua

Атлантична хартія 2.0: що отримає Україна від посилення співпраці США та Британії

Укроборонпром: реформа або смерть

Пастка для Путіна: які наслідки матиме зустріч президентів США та РФ

Черговий Почекун замість підручників. Чи можливо забезпечити школярів підручниками до 1 вересня?

Тандем бізнесу та фінансів у комерційній організації: люди з різних планет чи однієї крові?

У держави не може бути "улюбленців" у модернізації промисловості