Україна на розломі цивілізацій. Зрозуміти Росію – зрозуміти себе

83 перегляди
П'ятниця, 20 травня 2011, 11:14
Олександр Домбровський
Вінницький міський голова (2002-2005), керівник Вінницької ОДА (2005-2010)

Цей матеріал є продовженням теми, розпочатої автором у колонці на Історичній правді. Першу частину читайте тут.

Попри ймовірну критику з різних боків, впевнений, торкаючись цієї теми, необхідно вийти за межі зручної для нас, українців, системи координат. Мусимо піднятися над історичним та геополітичним горизонтом, щоб побачити та зрозуміти не тільки політичні, але й цивілізаційні мотивації й аргументи самої Росії, країни, яка була основним центром впливу на Україну протягом останніх декількох століть. 

Зрозуміти, чого хоче сама Росія? Чого хочуть від Росії глобальні світові гравці? І, зрештою, чого хочемо від неї ми і чого нам чекати? 

Яка ти, Росія? 

Протягом багатьох століть Росія була і, донині залишається однією з найбільших світових імперій. Сила й монопольне домінування на величезній території – від Східної Європи до Далекого Сходу – завжди вражали й викликали водночас великі ревнощі, страх і повагу в історичних друзів та ворогів. 

Росія була одним із найважливіших, а часом і основним, центром впливу на євразійському континенті. І саме Росія завжди ставала країною, здатною зупинити і перемогти найпотужніших ворогів і з Заходу і зі Сходу. 

Генотип сильної російської держави, виплеканий на полях історичних битв, сотнями років передавався десяткам поколінь. Він зберігся в російському менталітеті донині. Його не зламав навіть радянський період, який додав свої особливості у філософію великої Росії. 

Росія завжди прагнула бути сильною авторитарною державою і завжди домінувала як лідер на своїй імперській території. На відміну від ліберальної демократичної Європи, де постійно точилася боротьба за лідерство між її різними центрами. Європа завжди з опаскою дивилася на непередбачувану Росію, її православну ортодоксальність. 

Росія – не просто величезна країна з багаточисельним населенням. Це країна, що накопичила велику кількість найскладніших проблем. 

Разом із тим вона має фантастичні природні та енергетичні ресурси й велику військову міць. Це країна, в якій за фасадом сили завжди проглядає складна історична проблема – збереження територіальної цілісності. 

Україна-Росія: тріщина загальної православної цивілізаційної платформи 

Сьогодні Росія вважає себе ядром християнської православної цивілізації, подобається це комусь чи ні. 

Духовними підвалинами Росії була і є православна церква як її фундамент. Чим сильніша церква – тим сильніша держава, і навпаки. Це принцип духовної православної синергії, який глобально впливав і на збереження, і на зміцнення християнської східної цивілізації. 

Саме православна віра в історичному контексті була духовною домінантою для російського народу. Показовим у цьому плані є й російське гасло "За веру, за царя, за Отечество!". 

Порівняймо, в католицькій Польщі на перше місце завжди ставили Бога, а не віру – "Бог. Гордість і Вітчизна". 

У сильній російській державі православна церква завжди посилювала свої позиції та розвивала духовну експансію, у слабкій – суттєво зменшувала свій духовний вплив. 

Тому вплив на Україну, як на духовну територію християнської Київської Русі, завжди був у зоні особливої уваги як російської держави, так і Московської православної церкви. 

В історичному контексті Україна різна. Це полі-історико-культурна країна. Територія сучасної України – це результат багатьох історичних змін, які відбувалися протягом століть. 

І, зрозуміло, історія Закарпатського краю, Західної України, південного та східного регіонів складалася по-різному. Хоча, варто зазначити, що, за винятком останніх двадцяти років, для більшої частини України значною мірою історія Росії була й історією України. 

Протягом сотень років і зміни десятків поколінь відбувався фундаментальний процес інтеграції генофонду та цивілізаційне змішування не тільки росіян і українців. І сьогодні цей генетичний історичний мікс як в Україні, так і в Росії формує наші стратегічні рішення, визначає наші кроки на завтра. 

Росія прекрасно розуміє, що Україна як духовна колиска православної віри, завжди підсилювала та зміцнювала православну цивілізацію і, відповідно, Російську імперію. 

Духовний відрив України від Росії, а саме українського православ’я від російського, катастрофічно послабить силу й міць не тільки Росії, а і вплив православної цивілізаційної культури в світі. 

Це розуміють опоненти Росії. 

Згадаємо швидкість прийняття в ЄС зовсім непідготовлених для цього православних Болгарії та Румунії, та відрив через політичний конфлікт духовно близької православної Грузії. 

Жорсткий духовний конфлікт в Україні між православними церквами Московського та Київського патріархатів. 

Всі ці втрати суттєво послабили духовну могутність і енергетику не тільки Росії, а і впливовість православної церкви. 

І Росія, і її опоненти також розуміють, що вихід України з духовного поля Москви – це невідновлювана духовна втрата, яка може призвести до непередбачуваних наслідків

Адже для держави, як і для людини, перевага духовної сили над матеріальною є визначальною. Щоправда, ми часто цього не усвідомлюємо і більше того, на жаль, не розуміємо. Думаю, що духовна енергетика православної Росії без України поступово вичерпуватиметься. 

Дифузія російського поглинання

Дифузія (латинською "diffusio"— проникнення, розтікання, розсіювання) — процес переносу матерії або енергії з області з високою концентрацією в область із низькою концентрацією. 

Росія добре розуміє, що бути одним із глобальних лідерів у світі можливо лише за рахунок інтеграції сукупних близьких духовних, політичних, матеріальних ресурсів на цивілізаційній історично православній території. Краще – за принципом синергії, а якщо не виходить, – силової енергії. 

Після неефективного використання сили для інтеграції в період президентства Ющенка, Росія кардинально змінила тактику на більш м’яку – іноді майже ззовні непомітне поглинання України через політику різновекторної дифузії. 

А нове керівництво України, свідомо чи несвідомо, грає у піддавки, тим самим здаючи духовний та інформаційний суверенітет, а як наслідок – і державний. 

Духовне поглинання 

Останнім часом важко не помітити зміцнення "братніх обійм" у конфесійній площині. Монополія на ортодоксальну канонічність УПЦ Московського патріархату візується регулярними візитами патріарха Кирила до України. 

Чинна українська влада, заперечуючи ідею помісної української церкви, відверто підтримує винятково одну конфесію, і, схоже, схиляючись не до позиції Київської митрополії, а до точки зору Московської метрополії (в імперському розумінні). 

Зрозуміло, що в атмосфері духовної конфронтації опоненти прагнутимуть не наводити мости, а скоріше лаштуватимуть барикади. Обрання молодого енергійного голови греко-католицької церкви, яка століттями була духовним форпостом українства Заходу, за великим рахунком, уже можна сприймати як симетричну відповідь вірян і кліру немосковської орієнтації. 

Інформаційне поглинання

Формування проросійського інформаційного простору в Україні відбувається шляхом інтенсивного, системного витіснення суто українського контенту. Російські журналісти в українських ЗМІ позиціонуються як найбільш професійні, російські телеведучі стають модераторами головних політичних програм України, російські зірки естради не просто заполонили український теле- та радіопростір, їх презентують як взірець… 

Сумно, але нас майже привчили дивитися на власну оселю крізь дзеркало на сусідському подвір’ї. 

Бездумне тиражування, а подекуди й нав’язування популярних російських передач і шоу-програм на телебаченні стало хворобою українських мас-медіа. Ця "дитяча" хвороба вже потребує лікування, аби не стати фатальною. 

Нездатність української інформаційної еліти запропонувати конкурентний та якісний український продукт українському глядачеві – очевидна, але це не стільки "прорахунки" медійників, скільки цілеспрямована інформаційна політика держави. 

Нас привчають надто саркастично сприймати власну державу, власні звичаї, власну віру. Так, ми можемо сміятися над недолугими кроками влади чи опозиції, знущатися з їх неспроможності спільно працювати, але ми не вправі іронізувати з віри наших батьків, кепкувати з приводу втрати державності. 

Витіснення української мови з офіційного вжитку, закріплене у деяких містах-мільйонниках навіть нормативно, не може не вплинути на весь загал. Спілкуватися українською стало "не модно"? Але ж очевидно – разом з мовою втратимо й державу. 

Росія тільки у 2010 році виділила понад 1,2 мільйона доларів на своїх співвітчизників в Україні, ми ж не можемо захистити єдину українську бібліотеку в Москві. 

Дифузія економічного поглинання 

Інтенсивний процес набуття російськими бізнес-структурами певних преференцій і поширення на теренах України зумовлюється очевидним витісненням західного капіталу. 

Європейський інвестор йде з України – на його місці з’являється східний... кредитор. Системні намагання російського бізнесу опанувати стратегічно важливі промислові та ресурсні активи України вже невдовзі можуть призвести до фактичної втрати нашою державою економічної незалежності. 

Зупинка Запорізького алюмінієвого комбінату, який належить російському олігарху Олегу Деріпасці, є одним з багатьох прикладів. 

Жодна сфера економіки не продемонструвала такої вразливості української держави, як енергетика. Йдеться, зрозуміло, про імпорт енергоносіїв. 

Незалежно від підґрунтя "газових війн", очевидно, що немає ціни, яку Росія не готова сплатити за повернення України до зони стратегічного партнерства. Тому відмова України від вступу до Митного союзу – це не фінал. Це початок нової запеклої геополітичної боротьби за нашу країну. 

Питання короткострокової перспективи: якщо Дмитро Медвєдєв та Володимир Путін визначаться з єдиною кандидатурою на виборах президента, для України виникне загроза стати їхньою спільною метою для поглинання. 

Якщо ж ні – то одним з основних засобів та інструментів боротьби за владу між ними. 

Ні перший, ні другий варіанти не є позитивними для України. Особливо, якщо Україна вирішить зіграти на боці одного з претендентів. 

Ми повинні засвоїти дуже просте, але важливе правило. Якщо Україна прагне бути в Європі, маємо змінити, в першу чергу, самих себе, трансформуватися до європейських стандартів. 

Якщо ми хочемо бути з Росією, досягнути цього не важко, але змінюватиме нас буде сама Росія – під свої стандарти, можливо, не питаючи нашої думки. Так, як вона сьогодні це робить. 

Україна, як і раніше, перебуває на лінії розлому, розриву цивілізацій, зависнувши над економічною прірвою. А в цей же час Росія створює Митний союз із Казахстаном та Білоруссю. 

Разом з Китаєм, Індією, Бразилією та Південною Африкою засновує новий геополітичний блок БРІКС і активно шукає нові шляхи для "нарощування" свого впливу у світі . І це потрібно враховувати. 

Олександр Домбровський, Вінницький міський голова (2002-2005), керівник Вінницької ОДА (2005-2010) 

(Далі буде)



powered by lun.ua
Кому дістануться функції Держгеокадастру
Нова влада оголосила, що п'яте за величиною штату відомство країни припинить існування у нинішньому вигляді. Що далі?
Інспекція з будівництва корупції
Діяльність Державної архітектурно-будівельної інспекції — це історія про неефективність і корупцію, що породжує завищення вартості житла. Вирішити ці проблеми можна лише радикально реформувавши ДАБІ.
"Мені біля світлофора зупиніться": що не так з нашим громадським транспортом
Система громадського транспорту в Україні потребує змін, і шанс наблизити її до рівня розвинутих країн Євросоюзу є. Цьому сприятиме новий законопроект.
Чому інноваційна стратегія України не пов'язана з економічним зростанням
Уряд України не може розробити і впровадити якісну науково-технічну політику через інституційну слабкість.
Президент Зеленський. Успіхи, які ми не бачимо, і помилки, які нам сліплять очі
Однокласники й друзі на керівних постах, проблеми з комунцікацією з народом і ЗМІ – принципові помилки Володимира Зеленського і його команди.
Гальмування євроінтеграції: чому "Слуги народу" блокують механізми руху України до ЄС?
Чи потрібна Україні державна політика у сфері європейської інтеграції? У "Слузі народу" вважають що ні, оскільки механізм, що робить євроінтеграцію незворотною, потребує додаткових витрат із бюджету.
Чим небезпечна ідея Штайнмаєра Україні, або Як деокупувати та реінтегрувати тимчасово окуповані території?
Встановлення влади на деокупованих територіях є наріжним каменем переговорного процесу в Мінську між Україною та Росією.