Економіка України: кілька етюдів з натури

Понеділок, 23 травня 2011, 16:38

Десь так із півроку поважні західні медіа – телеканали, газети, журнали – розповідають своїй не менш поважній аудиторії, що, мовляв, адміністрація Януковича домоглася в Україні чималих економічних успіхів, щоправда, за рахунок певного згортання політичних свобод.

Знайомлячись із ними повідомленнями, мимоволі починаєш розчаруватися у професіоналізмі значної частини західної журналістики. Бо ж які це "успіхи", коли зовнішні борги держави цього року впевнено перейдуть межу 50% ВВП?

Які це "успіхи", якщо Україна вже вилетіла із трійки провідних зернотрейдерів світу і з тріском вилітає із десятки найпотужніших продавців ринку озброєнь?

Які це "успіхи", коли внутрішній ринок згортається, 40% підприємств малого бізнесу вже ліквідувалося чи перебуває у стадії ліквідації, а практично все зростання ВВП отримане за рахунок сприятливої кон’юнктури на світовому ринку низькотехнологічної продукції?

Ну, а про "гідні" місця України у всіх світових і європейських рейтингах корупції чи непрозорості ведення бізнесу варто просто скорботно промовчати...

Що ж стосується перманентної війни чинної влади із малим та середнім бізнесом, то це просто пісня без слів – бо ж надто нецензурними будуть слова тих, проти кого ведуться потужним державним механізмом бойові дії.

І при тому, що в Конституції України (між іншим, якщо хтось забув, це документ прямої дії) сказано таку цікаву річ: "Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки" (ст.13).

Почнімо з останньої тези. З тих дрібниць, із тих крапельок, у яких відбилася вся ситуація. Ось декілька таких крапельок. У тому київському мікрорайоні, де живе автор цих рядків, зачинився – і назавжди – ще один продуктовий магазин. Здавалося б, у чому проблема?

Ну, не витримав здорової ринкової конкуренції, то й не біда, адже поблизу залишилися працювати кілька десяток торговельних точок, де можна купити харчі, серед них – супермаркети "Сільпо" та "Фуршет", і не тільки вони. Отож асортимент великий, купуй все, що тобі потрібно, і на скільки у тебе грошей вистачить!

На перший погляд, це справді так, але тільки-но починаєш придивлятися до ситуації уважніше, як доводиться істотно коригувати свої оцінки.

Справа в тому, що залишаються або супермаркети, або магазини із досить-таки стандартними товарними наборами. А от ті торговельні точки, в яких було щось нестандартне, достатньо якісне і недороге, за якимось дивним принципом виявляються викинутими на узбіччя і доведеними до закриття.

От і зараз: у продуктовому магазині, який зачинився, було щонайменше дві "фішки" (принаймні, з тих, що я знав) – якісні хлібобулочні вироби, особливо здобна випічка, значно краща за те, що продають супермаркети (не секрет, що хліб під однаковими назвами й із однаковою ціною, але випечений на різних хлібокомбінатах Києва, помітно відрізняється за якістю), та недорогі заморожені пиріжки з різним начинням – принось додому та розігрівай.

А перед цим закрився невеличкий магазин "Овочі-фрукти", в якому завжди була у продажу недорога й зазвичай смачна квашенина. Причому ціни були нижчі не лише за базарні, а й за наявні у супермаркетах. Отож тепер квашені капуста чи огірки, мочені яблука чи кавуни – це у нас не такі вже й доступні продукти у порівнянні з тим, як було всі ці роки.

І, нарешті, в порядку боротьби чинної влади з МАФами на території мікрорайону знесені декілька кіосків, в тому числі й ті, де можна було купити якісні і дешевші, аніж у супермаркетах, м’ясні вироби та сири.

Мовляв, не там де треба стояли ті МАФи, ходіть у впорядковані магазини!

Отож, з одного боку, наче перемагає ринок: виживає найсильніший. Але, з іншого боку, якийсь дивний цей ринок – не надто залежить від покупців, від їхнього попиту. Чи можна сказати ще жорсткіше: зовсім не залежить як від грошей покупців, так і від соціальної значущості торговельних точок. Звісно, не Януковичі-Азарови-Тигіпки власноруч сьогодні зачиняють магазини.

Але до настання їхнього всевладдя було вигідно працювати із нестандартними, але потрібними й недорогими товарами, а тепер – ні; до них згадані МАФи простояли десяток років, а сьогодні раптом виявилися зайвими.

Що означають такі начебто дрібниці у загальнокиївському і всеукраїнському масштабах? Війну влади проти конституційного положення про соціальну державу і про її, влади, обов’язки щодо громадян.

Скорочення числа робочих місць і зменшення реальної конкуренції між торговцями продовольчими товарами. Зменшення обсягів продукції, яку може купити споживач (бо ж і без того людські кишені успішно вичищаються підвищенням тарифів на житлово-комунальні послуги, цін на газ, електроенергію, воду тощо), і відповідно – падіння виробництва (бо перекрити збитки від звуження внутрішнього ринку за допомогою експорту продовольчих товарів далеко не завжди можливо).

Одне слово, у виграші – за великим рахунком, ясна річ, тимчасовому – великий бізнес, і лише він. Плюс, звичайно, владна вертикаль: ніколи не повірю, що війна київської влади майже виключно із малим бізнесом та МАФами, коли натомість як гриби після дощу ростуть різного роду "торговельно-розважальні центри",

До речі: оця нинішня війна проти МАФів та їхніх власників по всій столиці, коли цілі ринки зносяться без судових рішень, тільки на підставі приписів прокуратури, спонукає згадати ще одну статтю Основного Закону:

"Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю... Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом" (ст.41).

Агов, із ким воює Українська держава, що наразі примусово відчужує об’єкти власності і збирається робити це й надалі? Схоже, з малим і середнім бізнесом, а ще – із не надто заможними своїми громадянами, котрі змушені рахувати кожну гривню.

І не лише про продовольчі товари йдеться, і не лише про торговців – у програші опиняються й малі та середні виробники одягу, взуття, предметів побуту з усієї України, плюс, зрозуміла річ, і переважне число громадян-споживачів.

А тепер спробуймо зробити деякі узагальнення. Як засвідчує досвід історії, підтримка державним механізмом великого торговельного бізнесу і нищення ним бізнесу малого і середнього веде до помітного росту протестних настроїв у суспільстві.

Питання тільки в тому, хто конкретно скористається цими настроями. Скажімо, у Німеччині 1920-х – початку 1930-х років мережі універмагів, використовуючи за підтримки влади механізми нечесної конкуренції, розорили чимале число дрібних торговців.

Політичні партії не помічали цієї проблеми – крім однієї, яка й використала у своїх інтересах протестний потенціал дрібних торговців та незадоволених покупців повною мірою. Звалася вона націонал-соціалістичною...

У світі, який зазвичай звуть "західним" або ж "цивілізованим", із того зроблені належні висновки. Великі супермаркети і дрібні крамнички сусідять та співіснують у розвинених державах Європи, Америки та Азії. Я не буду наводити цифри – скільки відсотків ВВП у цих державах створює малий і середній бізнес, але цифри коливаються у проміжку між 70% і 40%.

І навряд чи десь вистачить припису слідчого чи прокурора для того, щоб фізично зруйнувати чиюсь можливість продовжувати свій бізнес та ліквідувати приватну власність. В Україні ж представники вертикалі виконавчої влади й далі бавляться у дуже небезпечні для економіки та соціальної сфери ігрища (антиконституційні, до речі) з приватною власністю і правами підприємців.

Отож і вимальовується концепт (чи присуд, як кому подобається), що охоплює все, описане у цих замальовках із вітчизняного соціально-економічного життя: в Україні стрімкими темпами проходить усталення державно-олігархічної, кланово-монопольної економічної системи.

А така економіка, як вважають знані західні експерти (скажімо, Вільям Баумол, Роберт Літан і Карл Шрамм) є найгіршою поміж іншими типами сучасного капіталізму, як-от державний, великий стійкий чи організаторський і підприємницький. Власне, на їхньому тлі вона виглядає анахронізмом, включаючи до себе неототалітарно-феодальні рецидиви, а тому апріорі програє по всіх напрямах. Але, маючи всю повноту державної влади, відтак полюючи на опозицію, на незалежний, хай і дрібний бізнес, на вільні (хоча б відносно) ЗМІ, свою поразку вона неминуче перетворює на поразку (добре, якщо не повну катастрофу) для всього народу даної країни.

А потім деякі надто довірливі західні ЗМІ (редакторський корпус котрих, як на мене, навряд чи читає наукові розвідки західних же експертів) намагатимуться зробити сенсацію з того, перспектива чого була зрозуміла заздалегідь – чи то з економічних колапсів, чи то із масових народних виступів. Панове, придивіться уважніше до того, що відбувається, беріть дані про інфляцію не лише в урядових кабінетах і спілкуйтеся не тільки з олігархами, а й з дрібними та середніми бізнесменами!

Бо ж Віктор Янукович та його команда почали своє владарювання із того, чим закінчив його Хосні Мубарак: зі спроб ліквідації свободи дій у всіх сферах суспільного життя та ствердження повновладдя кількох кланів. І сьогодні проблема тільки в тому, як скоро закінчаться ці спроби і якою виявиться їхня ціна для країни.

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Коли державні банки зможуть продавати проблемні кредити без проблем?

Скільки коштує створити сучасну оперу та за рахунок чого існують незалежні театри?

Росія заплатить за війну: як США зробили важливий крок до конфіскації $300 млрд  російських активів

Чому міста не зацікавлені будувати власні електростанції на своїх територіях?

Чому росте тіньовий ринок тютюнових виробів

Як Україна допомагає удосконалювати американські стандарти тактичної медицини