Місія: "Пролобіювати лобіювання"
Внесений до розгляду нардепом Валерієм Коновалюком законопроект "Про регулювання лобістської діяльності в Україні" від 20 жовтня 2010 року ще й досі вітає в небі: доопрацьовується та розглядається в комітетах. Чергова законодавча ініціатива щодо регулювання та виведення "із тіні" інституту лобізму, яких за історію парламенту було вже три – скоріш за все, не увінчається успіхом, наслідуючи долю своїх попередників.
Причини для цього потрібно шукати як усередині системи, так і в позиції з боку громадськості.
Печерне лобіювання
Явище лобізму, яке знайоме українській громадськості, але асоціюється, перш за все, зі США, країнами Європи, має своє місце й в історії нашої держави.
Ще в Радянському Союзі існували так звані "штовхачі", що були прикріплені на заводах. Шляхом контактів та тиску на владу, через взаємну співпрацю, "лазню з дівчатами" тощо – підприємства проштовхували власні інтереси, через що отримували збільшений розподіл коштів із державного бюджету.
Годі й казати про сучасну Україну.
"У 90-х підходили, смикали за портфель та просили, щоб проголосували за якийсь закон. Зараз існує певна база, а "прихований лобізм" є одним з основних заробітків для законодавця", – коментує ситуацію колишній депутат ВР Борис Беспалий.
Спеціалісти в сфері лобістської діяльності – Оніщук, Федоренко, Базілевич, Нестерович – погоджуються, що вітчизняне лобіювання характеризується низкою особливостей та проблем.
По-перше, воно існує у форматі так званого "квазілобіювання", яке стійко асоціюється в населення з корупцією та іншими службовими злочинами та правопорушеннями. По-друге, лобіювання, поза всякі застереження та неоднозначність його соціально-правової оцінки, є вагомою складовою національного правотворчого процесу.
Однак інститут лобіювання нині залишається в Україні невнормованим. Він має вузько соціальний характер, і швидше протиставляється інтересам і законним правам інститутів громадянського суспільства та інших суб'єктів правовідносин, ніж відтворює їх у нормативно-правових актах органів державної влади.
Що пропонується?
Проект закону Коновалюка направлений на те, щоб запобігти корупційним діям можновладців через зловживання власним службовим положенням.
У цілому, при законодавчому закріпленні, в Україні може з'явитися нова "професія" – лобіст, для отримання якої необхідна офіційна реєстрація, отримання Свідоцтва та щорічне звітування про діяльність. Така людина "законним чином" має здійснювати вплив на органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб під час розробки та прийняття, або участі в прийнятті ними нормативно-правових актів.
Список, кого можна лобіювати великий: від президента, кабміну та ВР – до депутата сільради.
Особи, що не можуть займатися такою діяльністю, за 11-ю статтею законопроекту визначаються через належність до державної та військової служби, служби в органах місцевого самоврядування, суду та прокуратури, наявність політичної посади чи представницького мандату.
Замовниками ж лобістських послуг не можуть бути державні установи, іноземні суб'єкти стосовно земельних питань.
Унормований лобізм: бути чи не бути?
Основна мета цього законопроекту полягає у виведенні лобізму з тіні. Це дозволить більш прозоро відстоювати власні права різним групам громадськості.
При законодавчому закріпленні інституту лобізму можна вести мову про відповідальність, відкритість та демократичність його існування.
"Депутати й зараз непогано живуть. Навіщо їм брати на себе певні зобов'язання та обов'язки? Прийняття закону їх не влаштовує, адже те, що вони роблять зараз може коштувати їм перебування за ґратами після входження закону в дію", – коментує ситуацію професор Києво-Могилянської академії, відомий PR-фахівець Валентин Королько.
Натомість сам запропонований законопроект є недосконалим у плані виведення лобізму з тіні.
Рекомендації Коновалюка полягають у необхідності створення органу при мін'юсті, який би відповідав за адміністративне покарання в разі участі в "тіньовому лобіюванні" – через шляхи позбавлення можливості лобістської діяльності, штрафу, попередження.
Але ж існує багато шляхів, коли зареєстрований лобіст може обійти норми проекту. Наприклад, укладаючи "фіктивний договір", але переслідуючи інші цілі, не зафіксовані в договорі.
Через це нагляд за лобістською діяльністю з боку повноважних органів має виходити не тільки з юридичного розгляду – прийняття договору, але й політичного – нагляд за процесом діяльності лобіста.
Тому навіть якщо даний проект буде поставлений на голосування, то його необхідно допрацьовувати.
Але варто пам'ятати, що підтримка з боку депутатів ВР – відсутня.
Така сама ситуація панує й серед громадської думки.
На запровадженні цього закону не можна здобути собі голосів на наступних виборах, як то через підвищення заробітних плат чи виплати пенсій. Лобізм в Україні більше асоціюється з поняттям "корупція", ніж із законним впливом на владу.
У цілому, бажаючи мати впливовий механізм для реалізації власних інтересів, українські громадяни все ще не розуміють, яким чином можна донести свою проблему до депутата? Допомогти в цьому б міг інститут лобізму. Однак на сьогодні виглядає майже нереально.
Тому проблему негативного сприйняття серед громадськості необхідно вирішувати через пояснення необхідності реформ у цій галузі, зауважуючи на європейському та американському досвіді.
З боку ж владних інститутів необхідний системний та комплексний погляд на зміну в законодавстві. І проблему корупції, публічності, відкритості для громадськості владних зв'язків із групами інтересів – необхідно вирішувати не тільки профільним, спеціальним законом у сфері лобіювання, а й у всіх сферах життя, що торкаються цих питань.
Чергова ж спроба Коновалюка щодо цього – лише крапля в морі. Це лише спроба додати собі популярності серед колег та ЗМІ через внесення законодавчої ініціативи.
За словами ж Беспалого та Королька – цей закон потрібний хіба що Європі, щоб підтягнути Україну до певних стандартів. Особливо це стає зрозумілим у рамках підготовки до проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року, коли інспектори ФІФА побоюються за його успішне проведення.
Законодавче ж закріплення лобізму могло бути фасадною демократичною ознакою для не дуже демократичної України.
Але це лише показово. Лише для Європи.
Сергій Чумаков, спеціально для УП
